Українці у Білгородській області

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українці в Білгородській області
Карта, видана Російською імператорською географічною спільнотою. Легенда: Зелений — українці, червоний — росіяни.
Кількість41 914 (2010)
Близькі доУкраїнці, інші слов'яни
Моваукраїнська, російська

Українці — одна з найбільших національних громад Білгородської області, що сформувалася історично та внесла значний внесок в освоєння та розвиток Білгородщини[1].

Історично українці — корінний (автохтонний) народ цього регіону[2].

У XVI—XVIII століттях цей прикордонний край активно заселявся. Осідаючи тут поблизу фортець Білгородської оборонної лінії, що перегороджувала кримським татарам дорогу в Російську державу, переселенці брали на себе сторожову службу та військовий захист прикордоння[3]. У часи царювання Анни Іванівни, відповідно до «Рішительних пунктів» Данила Апостола, землі стали надаватися переважно вихідцям з Правобережної України, що перебувала під владою Речі Посполитої, які бажали отримати вільні землі.

Історія і демографічний аспект

[ред. | ред. код]

Основні риси ентічної структури населення території сучасної Білгородської області сформувались ще в XVII—XVIII столітях і залишалися такими аж до рубежу 1920-1930-х рр. В процесі заселення півночі Слобожанщини в регіон направлялись два приблизно рівних по величині етнічних потоки: російський — з півночі, с територій нинішніх областей Центральної Росії й український — із заходу, в основному — з Правобережної України. Прибуваючи на територію Білгородщини, росіяни й українці освоювали і заселяли нові землі практично не утворюючи спільних поселень, за винятком деяких міст-фортець. Як зазначав Д. І. Багалій «взаємодія та модифікація великорусів та малорусів були вкрай незначні в межах Слобідської України … через те, що жили вони у різних селищах та рідко змішувалися один з одним шляхом шлюбів»[4].

Істотні відмінності відзначалися і соціальному складі колонізаційних потоків. Серед росіян у XVI—XVII ст. переважали «служилі люди» (пізніше стали основою стану однодворців), а XVIII — початку XIX — кріпаки, які переводилися цілими поселеннями освоєння дарованих чи придбаних земель. Українська колонізація, навпаки, мала вільний, практично ніким не організований характер, а серед переселенців переважало козацтво та вільне селянство.[4][5].

Академік Багалій заявляв, що при заселенні Слобожанщини «боротьба [між росіянами та українцями] відбувалася не рідко, оскільки для неї була одна постійно діюча причина — змішання на одній території двох управлінь (наказово-російського та малоросійського) та двох колонізаційних типів». «Черкаси, як вільні вихідці з-за польського рубежу, які користувалися правом вільного переходу, не хотіли приймати він тих повинностей, які несли великоросійські служилі люди»[4][5].

Пізніше, вже у XVIII—XIX столітті, зі втратою стратегічного значення прикордонного регіону, який охороняв рубежі Російської держави, українське населення Слобожанщини, яке значною мірою складалося з козаків, втратило основну частину своїх автономних прав, а найбільший його соціальний прошарок — селянство — і зовсім було закріплено[6].

Етнічний склад Північної Слобожанщини, фрагмент карти А. Ріттіха 1875 г. (легенда: рожевий — росіяни, рожевий штрихований — українці)

Співвідношення східнослов'янських ідіомів у межах сучасної Білгородської області за переписом 1850 р. у Курській губернії[7]:

Повіт великороси (росіяни) малороси (українці)
Область загалом 53,0 % 46,9 %
Білгородський 60,0 % 40,0 %
Грайворонський 43,5 % 56,5 %
Корочанський 71,2 % 28,8 %
Новооскільський 34,7 % 65,3 %
Старооскільський 89,0 % 11,0 %
Бірюченський 25,9 % 74,0 %
Валуйський 47,0 % 52,8 %

На час фіксації етно-національного складу населення території сучасної Білгородської області наприкінці XIX століття (перепис 1897 р.) і відразу після закінчення громадянської війни (переписи 1920 і 1926 рр.), незважаючи на більш ніж три вікове спільне проживання в регіоні, два найбільші етнічні спільноти зберігали основні риси національної ідентичності — мову, традиції, матеріальну культуру тощо. Ця обставина не скасовує і взаємного впливу росіян та українців, що виявляється, насамперед, у господарських та побутових речах.

У XX столітті розвиток етно-національної ідентичності населення Білгородського регіону (втім, описані нижче тенденції тією ж мірою відносяться і до Воронезького та Курського регіонів) можна поділити на періоди. Перший — до 1930-х рр., коли в регіоні продовжувався інерційний розвиток двох етнічних груп — росіян та українців, як народів, які живуть у тісному господарському та економічному контакті, проте відтворюють у своїх сільських громадах етнічну ідентичність. Наприклад, як зазначає Л. Н. Чижиковий: «Наречену та нареченого воліли обирати в межах свого села. Але в тому випадку, якщо не могли підшукати наречену у своєму селі, українці їздили сватати в українські села, як би далеко вони не були розташовані, а росіяни — у села, населені росіянами». У межах Білгородської області за переписом 1897 р. населення розмовляло двома наріччями: великоросійським і малоросійським. Із зазначеного перепису в радянській ідеології етнічного відокремлення народів Росії було зроблено висновок, що на території сьогоднішньої Білгородської області росіян проживало — 673 166 осіб, українців — 439 926 осіб.

Повіт великороси (росіяни) малороси, (українці)
Область загалом 60,1 % 39,5 %
Білгородський 78,0 % 21,2 %
Бірюченський 29,2 % 70,2 %
Валуйський 48,6 % 51,1 %
Грайворонський 40,9 % 58,9 %
Корочанський 65,3 % 34,3 %
Новооскільський 48,9 % 51,0 %
Старооскільський 91,3 % 8,4 %

У період з 1897 р. по 1926 р. співвідношення російського та українського населення на території сучасної Білгородської області, незважаючи на найтяжчі потрясіння, що випали на ці роки, практично не змінилося: російські — 56 % наприкінці XIX ст. і 58 % — у 1926 р., українці відповідно — 44 % і 42 %.

У перші роки радянської влади в регіоні зберігається усталений віками характер територіального проживання двох громад: росіяни домінують у північній частині сучасної Білгородської області та у більшості міст — Білгороді, Старому Осколі, Валуйках, а українці у прилеглих до УРСР західних, південних та східних повітах, а також у деяких містах та великих селищах — Корочі, Борисівці, Бірючі, Чернянці, Великомихайлівці.

На 1920-і роки припадає період «коренізації», коли згідно з принципами рівності всіх народів та міжнародного характеру СРСР, в районах з переважно українським населенням діловодство та мова навчання були перекладені з російської на українську. Оскільки результати перепису населення 1926 г. показали переважання українського населення на території 11 сучасних районів Білгородщини (Алексєєвський, Борисівський, Вейделевський, Волоконівський, Грайворонський, Краснояружський, Красненський, Красногвардійський, Новооскільський, Ровенський й Чернянський), то і практика «коренізації» охопила практично половину території нинішньої Білгородської області.

Національний склад адміністративних одиниць на території сучасної Білгородскої області за даними Всесоюзного перепису населення 1926 г.

Административно-територіальна одиниця РОСІЯНИ УКРАЇНЦІ ІНШІ ВСЬОГО
ос. % ос. % ос. % ос.
Загалом на території сучасної Білгородскої області 932 374 57,51 683 245 42,14 5 665 0,35 1 621 284
Валуйський повіт
м. Валуйки 9 045 88,30 951 9,28 247 2,41 10 243
Валуйська вол. 40 492 89,34 4 692 10,35 137 0,31 45 321
Вейделевська вол. 13 312 42,38 17 944 57,13 155 0,50 31 411
Волоконівська вол. 7 494 23,40 24 428 76,29 98 0,31 32 020
Ливенська вол. 16 354 46,64 18 687 53,29 26 0,08 35 067
Микитівська вол. 11 109 32,61 22 936 67,32 25 0,07 34 070
Миколаївська вол. 2 198 8,39 23 983 91,54 18 0,07 26 199
Погромська вол. 21 063 52,29 19 145 47,53 74 0,18 40 282
Уразовська вол. 14 401 39,04 22 407 60,74 82 0,23 36 890
Россошанський повіт
Ровеньська вол. 1 722 4,01 40 652 94,74 535 1,24 42 909
Острогозький повіт
Олексіївська вол. 21 340 35,29 39 001 64,50 125 0,21 60 466
Буденівська вол. 24 240 47,78 26 337 51,92 153 0,31 50 730
Луценковська вол. 4 510 11,87 33 321 87,71 161 0,42 37 992
Нижньодевіцький повіт
Шаталовська вол. 44 975 95,22 2 254 4,77 6 0,01 47 235
КУРСЬКА ГУБЕРНІЯ
Білгородський повіт
м. Білгород 27 345 88,11 2 243 7,23 1 448 4,67 31 036
смт. Александровский 1 333 84,37 222 14,05 25 1,58 1 580
м. Короча 5 727 40,50 8 347 59,04 65 0,46 14 139
смт. Новотаволжанський цук. зав. 612 65,52 280 29,98 42 4,49 934
смт. Шебекінський цук. зав. 1 027 74,31 297 21,49 58 4,20 1 382
Олексіївська вол. 17 341 60,64 11 234 39,28 23 0,08 28 598
Большетроїцька вол. 15 764 49,24 16 231 50,70 19 0,06 32 014
Верхопенська вол. 41 668 99,13 301 0,72 66 0,16 42 035
Веселолопанська вол. 17 371 53,22 15 140 46,39 128 0,39 32 639
Вісловська вол. 16 390 70,15 6 937 29,69 37 0,16 23 364
Зимовенська вол. 11 906 47,38 13 184 52,46 41 0,17 25 131
Корочанська вол. 17 724 60,27 11 675 39,70 10 0,04 29 409
Муромська вол. 19 754 80,23 4 822 19,58 45 0,18 24 621
Прохоровська вол. 21 349 52,17 19 549 47,77 26 0,06 40 924
Пушкарська вол. 21 093 81,83 4 651 18,04 33 0,12 25 777
Старогородська вол. 34 260 84,84 6 065 15,02 59 0,14 40 384
Стрелицка вол. 18 810 74,05 6 575 25,88 17 0,06 25 402
Томаровська вол. 40 158 73,81 14 221 26,14 30 0,06 54 409
Шаховська вол. 30 917 99,66 81 0,26 26 0,08 31 024
Шебекінська вол. 26 145 82,97 5 247 16,65 118 0,38 31 510
Грайворонский повіт
м. Грайворон 4 801 53,91 3 923 44,05 181 2,03 8 905
смт. Борисівка 1 370 6,63 19 217 93,04 68 0,33 20 655
смт. Готня 394 67,93 162 27,93 24 4,13 580
Борисівська вол. 17 464 38,15 28 284 61,78 34 0,07 45 782
Грайворонська вол. 3 649 13,56 23 199 86,21 63 0,23 26 911
Дорогощанська вол. 26 556 70,97 10 826 28,93 34 0,09 37 416
Краснояружська вол. 3 929 11,51 30 123 88,23 91 0,27 34 143
Ракитнянська вол. 22 575 50,77 21 827 49,08 66 0,15 44 468
Старооскільський повіт
м. Старий Оскіл 19 495 96,55 273 1,35 424 2,09 20 192
м. Новий Оскіл 8 050 90,91 647 7,31 158 1,78 8 855
Бобровська вол. 36 220 90,66 3 697 9,25 36 0,10 39 953
Большехаланська вол. 21 595 74,60 7 303 25,23 48 0,16 28 946
Великомихайлівська вол. 21 741 46,22 25 284 53,75 13 0,03 47 038
Волотовська вол. 12 605 50,82 12 132 48,91 67 0,27 24 804
Казачанська вол. 16 940 60,30 11 089 39,48 62 0,22 28 091
Новооскільська вол. 17 426 48,88 18 206 51,07 18 0,05 35 650
Скороднянська вол. 30 914 99,08 265 0,85 22 0,07 31 201
Старооскільська вол. 37 424 97,05 1 080 2,80 58 0,15 38 562
Чернянська вол. 10 277 32,13 21 668 67,74 40 0,13 31 985

Нинішній стан

[ред. | ред. код]

В результаті Голодомору і виселень, українська громада майже зникла. Станом на 2010 рік лише 2,8 % населення області — українці.

Відсоток українців в районах Білгородської області станом на 2010 рік[8].

Район українці (у %)
місто Бєлгород 3,4 %
Губкінський район 1,6 %
Старооскільський район 2,3 %
Алєксєєвський район 1,3 %
Бєлгородський район 4,8 %
Борисівський район 3,1 %
Валуйський район 2,0 %
Вейделєвський район 2,9 %
Волоконівський район 1,7 %
Грайворонський район 4,4 %
Івнянський район 2,3 %
Корочанський район 2,7 %
Красненський район 1,2 %
Красногвардійський район 1,0 %
Красноярузький район 3,1 %
Новооскільський район 2,4 %
Прохоровський район 2,9 %
Ракитнянський район 2,4 %
Ровенський район 6,9 %
Чернянський район 1,9 %
Шебекінський район 3,5 %
Яковлівський район 3,5 %
Область загалом 2,8 %

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Кабузан В. М. Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса. Институт российской истории РАН. — Москва: Наука, 2006. — 658 с. ISBN 5-02-033991-1
  2. ↑ Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства: Багалей Дмитрий Иванович — Алфавитный каталог — Электронная библиотека Руниверс. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
  3. ↑ Богуславский В. В. Слободская Украина // Славянская энциклопедия. XVII век: в 2 томах. — М.: Олма-Пресс, 2004. — Т. 2 (Н — Я). — С. 362—363. — ISBN 5-224-03660-7.
  4. ↑ а б в Багалий Д.И. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства. — Москва, 1887. — С. 458. — 614 с.
  5. ↑ а б В.В. Бубликов, В.В. Маркова. ЭТНО-НАЦИОНАЛЬНАЯ ИДЕНТИЧНОСТЬ НАСЕЛЕНИЯ БЕЛГОРОДЧИНЫ В XX – НАЧАЛЕ XXI СТОЛЕТИЙ: (рос.). УДК 316.347. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
  6. ↑ В. В. Бубликов, В. В. Маркова. Формирование Этнического Состава Населения Білгородской Области (часть Первая: Xix Век - Середина Xx Столетия) : [арх. 13 травня 2021] : [рос.] // Научные Ведомости Белгородского Государственного Университета. Серия: Философия. Социология. Право. — 2014. — Вып. 2 (173). — ISSN 2075-4566.
  7. ↑ Военно-статистическое обозрение Российской Империи. Курская губерния. 1850 г. Архів оригіналу за 26 грудня 2015. Процитовано 18 липня 2012. [Архівовано 2015-12-26 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Итоги::Белгородстат. belg.gks.ru. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 30 квітня 2016. [Архівовано 2016-04-10 у Wayback Machine.]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Українці_у_Білгородській_області&oldid=43909279