Українці в Чехії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Українців в Чехії протягом останнього десятиліття зросло більш ніж удвічі. У Чеській Республіці українська національна меншина разом з громадянами України посідає 1 місце за кількістю її членів, нараховуючи 163 498[1] осіб і перевищуює словацьку, в'єтнамську та російську національні меншини див. також Українська національна меншина в Чехії.

Населення Чехії[ред.ред. код]

Населення Чехії становить 10 578 800[2] чоловік. Основу населення Чехії (95%) складають етнічні чехи та моравці, що розмовляють чеською мовою. Серед іноземців найбільше іммігрантів з України. Україніців станом на 31 грудня 2016 проживало в країні 110 245[3]. На другому місці знаходяться словаки (107 251), багато з яких після здобуття незалежності Словаччини в 1993 році залишилися в Чехії і складають приблизно 2 % населення. На третьому - громадяни В'єтнаму (58 080). Слідом за ними йдуть громадяни Росії (35 987) і Німеччини (21 216)[4].

Українські громадські організації[ред.ред. код]

У зв´язку з численною міграцією українців до Чехії, протягом першої десятирічки 2000 значно зросла кількість чеських громадських рухів та об'єднань, що об’єднують українців та громадян України в Чехії, займаються розвитком української культури, влаштовують акції тощо (або декларують ці цілі). Особливо активними проукраїнськими громадськими об'єднаннями під час та після Помаранчевої революції стали Українська Ініціатива в Чехії та Форум Українців в ЧР. Зосереджені формальні та неформальні об'єднання Українців, в основному, у Празі та Плзні, однак є активний громадський рух українців і в інших містах: Карлових Варах, Хомутові, Брні тощо.

Перелік громадських рухів, об'єднань та аполітичних організацій, які займаються українцями в Чехії:

  • Rodyna - Українсько – культурне товариство "Родина" м. Прага[5] проводить вистави, концерти, вечорниці, хоровий та естрадний спів, забави, танцювальний гурток. Керівник: Йосип Климкович. Офіційна сторінка: http://www.rodyna.cz;
  • Džerelo[6] - Союз "Джерело" влаштовує театральні вистави, діє молодіжний танцювальний колектив. Керівники самодіяльного колективу Дарія Любачівська та Юрій Кольва. Офіційна сторінка: http://www.dzerelo.cz;
  • Sdruženi "Odboj Zapadni Ukrajiny" v Praze (Česka republika) / Товариство "Опір Західної України" в Празі (Чеська Республіка) - Товариство займається культурно-просвітницькою діяльністю, благодійністю та відкриттям пам'ятників в Україні, а також професійним книговиданням. Керівник Мґр. Олег Павлів. Офіційні сторінки: https://1soukromaknihovna.jimdo.com
  • Sdružení Ukrajinců v ČR BEREHYŇA z.s.[7] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Берегиня - товариство українців в Чехії) - Асоціація проводить вистави, концерти, хоровий спів. Керівники: Ірина Коценко та Марія Скиба;
  • Sdružení Ukrajinek v České republice, o.s.[8] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: "Об’єднання українок в ЧР") - Об'єднання влаштовує шевченківські вечори, книговидання, виставки, представлення української історії та кухні. Голова: Марія Прокоп’юк.
  • Sdružení Ukrajinců a příznivců Ukrajiny, z.s.[9] - Чеська асоціація займається хоровим співом (хор "Святого Володимира"), проводить освітні та мультикультурні акції. Керівник: Олґа Мандова.
  • Ukrajinská iniciativa v České republice[10] - Українська ініціатива в Чеській Республіці[11] видає політично-культурний часопис „Пороги”, проводить виступи та концерти чеського гурту „Іґніс”, український бал „Маланка”, Дні української культури в Чехії, має представництво в чеській урядовій Раді з питань нацменшин. Керівники: Віктор Райчинець, в. о. Богдан Райчинець. Офіційні сторінки: http://www.ukrajinci.cz;
  • Mezinárodní sdružení Ukrajinská svoboda (офіційна назва англійською International association “Ukrainian Freedom”) - Міжнародне громадське об’єднання „Українська Свобода”[12] проводить культурно-освітні акції, екскурсії, показ фільмів, протести, підтримує українську суботню школу в Празі, сприяє повернення українців на історичну батьківщину. Президент: Богдан Костів. Офіційні сторінки: http://www.ukrsvoboda.com;
  • Mezinárodní nevládní organizace "Koordinační zdrojové centrum, z. s." (Офіційні назви англійською International non-governmental organization “Coordination Resource Center”, українською Міжнародна неурядова організація „Координаційний ресурсний центр“) - Міжнародне об'єднання проводить культурні акції, популяризує українське кіно та українську книгу, поширює публічну інформацію про Україну та Світове українство, займається благодійністю. Генеральний директор представництва в Чехії: Олександр Петренко. Офіційна сторінка: http://crcmedia.info;
  • Mezinárodní Asociace Ukrajinců EuroMajdan z.s. (Офіційна назва англійською "International Association of Ukrainians EuroMaidan z.s.")[13] - Союз проводить акції на підтримку інтеграції України до ЄС, здає в оренду приміщення. Голова союзу: Михайло Топоров. Союз є одним із засновників огранізації "Українського Народного Дому" (офіційна назва "Ukrajinský národní dům z.s.) (http://undcr.jimdo.com/ Голова: Володимир Губчук
  • Asociace Ukrajinské hromady z. s.[14] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Асоціація української громади) - Союз проводить мультикультурні акції, концерти. Керівник: Павло Бубряк;
  • Ruta o. s. - Асоціація "Рута" видає нерегулярно часопис „Український журнал”. Керівник: Лєнка Кнап-Віхова. Офіційні сторінки: http://ukrzurnal.eu;
  • Ukrajinský odborový svaz v ČR, o.p.s.[15] - Українська професійна спілка допомагає трудовим мігрантам, проводить зустрічі земляків. Керівник: Тарас Костюк. Офіційна сторінка: http://www.uos.cz;
  • o. s. Svaz Ukrajinců Bohemii[16] - Союз Українців Богемії [17] проводить акції на підтримку України, концерти, виставки та допомагає з регабілітацією контужених українців під час заворушень на Майдані.[18] Голова: Владислав Роговий. Офіційна сторінка: http://www.sub.wbs.cz;
  • o. s."Fórum Ukrajinců ČR"[19] - Асоціація "Форум українців ЧР" проявляла свою активну дільність лише під час Помаранчевої революції. Станом на 2013 рік союз очолює художник Мирослав Зузук;
  • Ukrajinská iniciativa Jižní Moravy z.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Союз Української ініціативи південної Моравії) - Організація проводить шевченківські дні, асимілює українців в російсько-чеське суспільство; Офіційна сторінка: http://ukrijm.cz (чеською);

Українські мас-медіа[ред.ред. код]

Українці в Чехії[ред.ред. код]


Поза індивідуальними випадками чи невеликими групами українці не поселялися громадами в Чехії до 20 століття. У 19 столітті це були студенти, вояки австрійської армії, урядовці й сезонні робітники. Першу українську організацію в Чехії створили студенти — Українська громада в Празі (1902). На початку першої світової війни у Чехії опинилися втікачі з родинами з Галичини. У Нуслях біля Праги була заснована 1914 українська початкова школа. Найбільшим скупченням цих втікачів був Святобожіцький табір (1917 — 18, бл. 1200 мешканців); там діяла ґімназія та розгорнулася культурно-освітня праця.

З травня 1919 року почали переходити кордон Чехословаччини вояки УГА, які були інтерновані головним чином в Чехії, зокрема в Німецькому Яблонному, де чеських вояків перевищувало 5 000, Ліберці з понад 1 000 вояків, а згодом Йозефові, де до 1926 року зберігся табір українських вояків, туди спроваджувано й рештки з інших таборів, коли вони поступово ліквідувалися. Ці вояки творили якийсь час напівлеґально Українську бригаду, сподіваючися, що будуть використані урядом ЗУНР проти поляків; очолював її генерал А. Кравс. У таборах велася інтенсивна культурна праця, існували середні й фахові школи, виходили газети («Український стрілець», «Український Скиталець»). З весни 1920 чехословацький уряд почав розпускати табори, а частина вояків зголосилася до роботи відділів, що, як допоміжні охоронні частини, перебували в різних містах Чехії та Словаччини, а також на Закарпатті.

Інші українці влилися до складу політичної еміграції з Галичини і Наддніпрянщини, лави якої збільшувалися припливом з Польщі й Австрії, де економічні і політичні умови були дуже важкі. В Чехословаччині умови були порівняно найкращі; це була слов'янська країна з демократичним урядом і багатьма прихильними людьми до українців. В Чехословаччині, а головне у Празі постали високі школи та наукові установи: Український Вільний Університет (перенесений з Відня 1921), Український Високий Педагогічний Інститут ім. Драгоманова (з 1923), Українська Студія Пластичного Мистецтва (заснована 1922), Український Інститут Громадознавства, Українське Історично-Філологічне Товариство (з 1923), Музей Визвольної Боротьби України (заснований 1925), Українська ґімназія в Чехо-Словаччині (1925 — 45). У 1922 створено Українську Господарську Академію в Подєбрадах. У цих школах вчилися емігранти, а згодом приїздили студенти зі Галичини і Закарпаття. Українські академічні установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехо-словацького уряду до початку 1930 років; стипендії призначав Чесько-Український Комітет допомоги українським та білоруським студентам. Згодом чеських студентів зменшилося, деякі емігранти повернулися до Галичини і навіть до УРСР, решта еміґрували до інших західноєвропейських країн або за океан. Проте Чехословаччина залишилася до 1945 найактивнішим осередком української еміграції.

На початку 1920 років число українських емігрантів доходило до 20 000. Вони були сильно здиференційовані політично, фахово і територіальним походженням з перевагою інтелігенції та осіб похилого віку. Частина швидко інтеґрувалася у місцях життя, а навіть дехто прийняв чехословацьке громадянство. Спершу в громадському житті тон надавали українські соціалісти, вони також були ініціаторами заснування Українського Громадського Комітету (1921 — 25), субвенційонованого урядом; його функції згодом перебрав Український Комітет в ЧСР (уже без підтримки чехо-словацького уряду). У 1930 роках діяв Союз Українських емігрантських організацій в ЧСР. Найкраще в Чехословаччині було організоване студентство; 1925 чеських студентів, що мали державні стипендії, сягало 2 000. Крім загальних студентських товариств (здебільша "громад") по окремих містах (Українська академічна громада в Празі, заснована 1919, у Брні, при УГА в Подєбрадах), діяли студентські товариства в Лржібрамі, Мєлніку; існували окремі товариства при українських високих школах або організовані за фахами. Ще були жіночі й спортові товариства, мистецькі гуртки, а також товариства з політичним профілем: соціалістичні (Громада соціалістичної молоді ім. Драгоманова, «Вільна Громада»); націоналістичні Група Української Націоналістичної Молоді у Празі та Леґія Українських Націоналістів в Подєбрадах; совєтофільське Ділове Об'єднання Поступового Студентства, що мало кілька філій. 1922 з осідком у Празі постав Центральний Союз Українського Студентства, що об'єднував більшість українських студентських організацій в еміграції та в Західній Україні; тут був його осідок до 1935.

З професійних організацій в Чехії діяли Спілка Українських Лікарів у Чехо-Словаччині, Українське Правниче Товариство в Чехії, Українське Педагогічне Товариство, Товариство Українських Інженерів, яке з низкою іноземних технічних і господарських товариств у Чехії і поза нею утворило 1930 року Союз Організацій інженерів-українців в еміграції з осередком в Подєбрадах. З наукових установ діяли в Празі Український Академічний Комітет, Українська Наукова Асоціація, Українське Товариство прихильників книги. У Чехії відбулися два українських наукових з'їзди (1926 і 1932) за участі учених також з-поза Чехо-Словаччини.

Найрепрезентативнішою жіночою організацію серед інших виявився Український Жіночий Союз в Чехії (заснований 1923). З організацій молоді діяли: спортово-молодіжний Український Січовий Союз з осідком у Празі (1927) з кільканадцятьма місцевими відділами в Чехії і поза нею; кілька гнізд тіловиховного товариства «Сокіл» (вони творили Союз Українського Сокільства за кордоном, який підтримував приязні стосунки з чеським «Соколом»); з 1921 почав закладати свої курені і гуртки Пласт, і 1930 постав у Празі Союз Українських Пластунів-Емігрантів. Діяло також кілька спортових товариств. Чехія була визначним українським видавничим осередком. Тут діяли видавництва: Український Громадський Видавничий Фонд, "Сіяч", "Колос", "Чесько-українська книга" (Г. Омельченка), Ю. Тищенка та інші.

У 30 роках 19 ст. почало збільшуватися число закарпатських українців у Чехословаччині. Це були переважно студенти, вояки, урядовці, але також щораз більше робітників. Закарпатські студенти мали свій Союз Підкарпатських Українських Студентів, а русофіли — "Возрождение". Після березня 1939 до Чеських земель наплинула політична еміграція з Закарпаття, у тому числі й члени члени Ради міністрів Карпатської України на чолі з Авґустином Волошиним.

За німецького протекторату Богемія і Моравія на землях Чехії (1939 — 45) всі проукраїнські, крім лояльних до радянського уряду, установи були ліквідовані, інші аполітичні ледве животіли. Офіційне визнання мало тільки Українське Національне Об'єднання і Українська Громада. Появлявся далі журнал «Пробоєм», почала виходити газета «Наступ» (обоє видань націоналістичні, закриті німцями 1943). До кінця діяли ґімназія в Модржанах, Український Вільний Університет та Український технічно-господарський інститут.

З приходом радянських окупаційних військ у травні 1945 українське організоване життя в Чехословаччині цілком припинилося. Більшість емігрантів виїхала до Західної Німеччини, згодом до інших європейських країн і за океан. Зате до Чехословаччини прибували українці з Закарпаття, зокрема як демобілізовані вояки чехо-словацької бригади ґенерала Л. Свободи, що не захотіли повертатися до СРСР. До них приєдналися українці з Пряшівщини, що приїжджали на працю або навчання. Більшість поселилася в Празі або по містах і селах на пограниччі, звідки були виселені етнічні чехи німецької національності. Дехто залишився в чехословацькій армії. З Пряшівщини постійно прибували, головне до міст, робітники, які, як і всі українці в Чехії легко асимілювалися. 1947 — 48 з Румунії (села Ваґаш і Скеюш у Банаті) поселилися компактними групами близько 500 українців у Таховській і Зноймській округах та в місті Хомутові.

Спершу діяло в Празі русофільське студентське об'єднання "Возрождение" з його журналом "Костер"; всі українські установи були ліквідовані, (останнім Український Музей 1948) під претекстом "буржуазного націоналізму". Ряд українських діячів заарештовано і декого заслано до СРСР. У 1950 православна церква Чехо-Словаччини перебрала греко-католицьку парафію в Празі.

У 1968 відновлено греко-католицьке душпастирство в Празі з обсягом діяльності на всю Чехословаччину, з кількома священиками. Намагання заснувати окрему українську культурну організацію (подібну до Культурного Союзу Українських Трудящих на Пряшівщині) не вдалися. В той час існують тільки українські гуртки мистецької самодіяльності у Празі і Карлових Варах при будинках культури. У 1960 — 70 роках Ф. Приходько та П. Щуровська-Россіневич керували добрим українським мішаним хором у Празі, який влаштовував Шевченківські концерти.

За переписом населення 1980 подали українську національність в Чехії 15 тисяч осіб; в дійсності чехословаків українським корінням було значно більше.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Брик І. Матеріали до історії українсько-чеських взаємин //Українсько-руський архів. — НТШ, т. XV. — Л., 1921
  • Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX вв. — Прага, 1924
  • Наріжний С. Українська еміграція, частина І. — Прага, 1942
  • Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20 - 30-ті рр. XX ст.) : Іст.-бібліогр. дослідж. / М. Савка; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника. Наук.-дослід. центр періодики. - Л., 2002. - 308 c. - (Сер. Укр. періодика за кордоном).
  • Шамрай А. Укр.-чес. літ. зв'язки в 19 ст. К. 1956;
  • Hostička V. Spolupráce Čechů a halyčských Ukrajinců v letech 18481849. — Прага, 1965
  • Zilinskyj O. Sto padesát let česko-ukrajinských literárních styků 18141964 // Věděckou-Bibliograficky Sborník. — Прага, 1968
  • Мольнар М. Поетичний літопис чехо-словацько-української дружби (серія статей) //Дружньо вперед. — Пряшів, 19751981