Українці в Чехії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Украї́нців у Че́хії протягом останніх десять років поменшало майже на 3 %. В Чеській Республіці українська національна меншина (рідш. українська діаспора) разом з громадянами України посідає 1 місце за кількістю її членів, нараховуючи 194 833[1] осіб і перевищує словацьку, в'єтнамську та російську національні меншини.


Населення Чехії[ред. | ред. код]

Населення Чехії становить 10 578 800[2] чоловік. Основу населення Чехії (95 %) складають етнічні чехи та моравці, що розмовляють чеською мовою. Серед іноземців найбільше іммігрантів з України. Всіх українців в країні 194 833[3]. На другому місці знаходяться словаки (107 251), багато з яких після здобуття незалежності Словаччини в 1993 році залишилися в Чехії і складають приблизно 2 % населення. На третьому — громадяни В'єтнаму (58 080). Слідом за ними йдуть громадяни Росії (35 987) і Німеччини (21 216)[4].

Як свідчить статистика, питома вага іноземців у Чеській Республіці зростає. Особливо ця тенденція стосується громадян Росії та В'єтнаму. На законних підставах в Чехії станом на 30 жовтня 2019 року мешкає 141 580 громадян України.[5]

Українська національна меншина в Чехії[ред. | ред. код]

Українська національна меншина в Чехії досить помітно відновлює свою діяльність після Оксамитової революції у 1989 році. Так в 1991 році на території колишньої Чехословаччини було зафіксовано лише 8 500 громадян України, але вже у жовтні 2009 року Чеський статистичний уряд оприлюднив число 131 481, яке з українців зробило найбілішу групу іноземців у Чехії. 30 % популяції всіх іноземців у Чехії складають громадяни України. Церква та українська мова для українців є об'єднуючим чинником, здебільшого українці підтримують між собою контакти завдяки церкві.

Під час обов'язкового всечеського перепису населення у 2011 році 53 253 громадян Чехії в колонці, яку не потрібно було заповнювати, написали що вважають себе українцями. 2 642 666 респондентів залишили колонку національність порожньою.

Українці в Чехословаччині[ред. | ред. код]

Поза індивідуальними випадками чи невеликими групами українці не поселялися громадами в Чехії до 20 століття. У 19 столітті це були студенти, вояки австрійської армії, урядовці й сезонні робітники. Першу українську організацію в Чехії створили студенти — Українська громада в Празі (1902). На початку першої світової війни у Чехії опинилися втікачі з родинами з Галичини. У Нуслях біля Праги була заснована 1914 українська початкова школа. Найбільшим скупченням цих втікачів був Святобожіцький табір (1917-18, бл. 1200 мешканців); там діяла ґімназія та розгорнулася культурно-освітня праця.

З травня 1919 року почали переходити кордон Чехословаччини вояки УГА, які були інтерновані головним чином в Чехії, зокрема в Німецькому Яблонному, де чеських вояків перевищувало 5 000, Ліберці з понад 1 000 вояків, а згодом Йозефові, де до 1926 року зберігся табір українських вояків, туди спроваджувано й рештки з інших таборів, коли вони поступово ліквідувалися. Ці вояки творили якийсь час напівлеґально Українську бригаду, сподіваючися, що будуть використані урядом ЗУНР проти поляків; очолював її генерал А. Кравс. У таборах велася інтенсивна культурна праця, існували середні й фахові школи, виходили газети ("Український стрілець", "Український Скиталець"). З весни 1920 чехословацький уряд почав розпускати табори, а частина вояків зголосилася до роботи відділів, що, як допоміжні охоронні частини, перебували в різних містах Чехії та Словаччини, а також на Закарпатті.

Інші українці влилися до складу політичної еміграції з Галичини і Наддніпрянщини, лави якої збільшувалися припливом з Польщі й Австрії, де економічні і політичні умови були дуже важкі. В Чехословаччині умови були порівняно найкращі; це була слов'янська країна з демократичним урядом і багатьма прихильними людьми до українців. В Чехословаччині, а головне у Празі постали високі школи та наукові установи: Український Вільний Університет (перенесений з Відня 1921), Український Високий Педагогічний Інститут ім. Драгоманова (з 1923), Українська Студія Пластичного Мистецтва (заснована 1922), Український Інститут Громадознавства, Українське Історично-Філологічне Товариство (з 1923), Музей Визвольної Боротьби України (заснований 1925), Українська ґімназія в Чехо-Словаччині (1925-45). У 1922 створено Українську Господарську Академію в Подєбрадах. У цих школах вчилися емігранти, а згодом приїздили студенти зі Галичини і Закарпаття. Українські академічні установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехо-словацького уряду до початку 1930 років; стипендії призначав Чесько-Український Комітет допомоги українським та білоруським студентам. Згодом чеських студентів зменшилося, деякі емігранти повернулися до Галичини і навіть до УРСР, решта еміґрували до інших західноєвропейських країн або за океан. Проте Чехословаччина залишилася до 1945 найактивнішим осередком української еміграції.

На початку 1920 років число українських емігрантів доходило до 20 000[джерело?]. Вони були сильно здиференційовані політично, фахово і територіальним походженням з перевагою інтелігенції та осіб похилого віку. Частина швидко інтеґрувалася у місцях життя, а навіть дехто прийняв чехословацьке громадянство. Спершу в громадському житті тон надавали українські соціалісти, вони також були ініціаторами заснування Українського Громадського Комітету (1921-25), субвенційонованого урядом; його функції згодом перебрав Український Комітет в ЧСР (уже без підтримки чехо-словацького уряду). У 1930 роках діяв Союз Українських емігрантських організацій в ЧСР. Найкраще в Чехословаччині було організоване студентство; 1925 чеських студентів, що мали державні стипендії, сягало 2 000. Крім загальних студентських товариств (здебільша "громад") по окремих містах (Українська академічна громада в Празі, заснована 1919, у Брні, при УГА в Подєбрадах), діяли студентські товариства в Лржібрамі, Мєлніку; існували окремі товариства при українських високих школах або організовані за фахами. Ще були жіночі й спортові товариства, мистецькі гуртки, а також товариства з політичним профілем: соціалістичні (Громада соціалістичної молоді ім. Драгоманова, "Вільна Громада"); націоналістичні Група Української Націоналістичної Молоді у Празі та Леґія Українських Націоналістів в Подєбрадах; радянськофільське Ділове Об'єднання Поступового Студентства, що мало кілька філій. 1922 з осідком у Празі постав Центральний Союз Українського Студентства, що об'єднував більшість українських студентських організацій в еміграції та в Західній Україні; тут був його осідок до 1935.

З професійних організацій в Чехії діяли Спілка Українських Лікарів у Чехо-Словаччині, Українське Правниче Товариство в Чехії, Українське Педагогічне Товариство, Товариство Українських Інженерів, яке з низкою іноземних технічних і господарських товариств у Чехії і поза нею утворило 1930 року Союз Організацій інженерів-українців в еміграції з осередком в Подєбрадах. З наукових установ діяли в Празі Український Академічний Комітет, Українська Наукова Асоціація, Українське Товариство прихильників книги. У Чехії відбулися два українських наукових з'їзди (1926 і 1932) за участі учених також з-поза Чехо-Словаччини.

Найрепрезентативнішою жіночою організацію серед інших виявився Український Жіночий Союз в Чехії (заснований 1923). З організацій молоді діяли: спортово-молодіжний Український Січовий Союз з осідком у Празі (1927) з кільканадцятьма місцевими відділами в Чехії і поза нею; кілька гнізд тіловиховного товариства "Сокіл" (вони творили Союз Українського Сокільства за кордоном, який підтримував приязні стосунки з чеським "Соколом"); з 1921 почав закладати свої курені і гуртки Пласт, і 1930 постав у Празі Союз Українських Пластунів-Емігрантів. Діяло також кілька спортових товариств. Чехія була визначним українським видавничим осередком. Тут діяли видавництва: Український Громадський Видавничий Фонд, "Сіяч", "Колос", "Чесько-українська книга" (Г. Омельченка), Ю. Тищенка та інші.

У 30 роках 19 ст. почало збільшуватися число закарпатських українців у Чехословаччині. Це були переважно студенти, вояки, урядовці, але також щораз більше робітників. Закарпатські студенти мали свій Союз Підкарпатських Українських Студентів, а русофіли — "Возрождєніє". Після березня 1939 до чеських земель наплинула політична еміграція з Закарпаття, у тому числі й члени члени Ради міністрів Карпатської України на чолі з Авґустином Волошиним.

За німецького протекторату Богемія і Моравія на землях Чехії (1939 — 45) всі проукраїнські, крім лояльних до радянського уряду, установи були ліквідовані, інші аполітичні ледве животіли. Офіційне визнання мало тільки Українське Національне Об'єднання і Українська Громада. З'являвся далі журнал "Пробоєм", почала виходити газета "Наступ" (обоє видань націоналістичні, закриті німцями 1943). До кінця діяли ґімназія в Модржанах, Український Вільний Університет та Український технічно-господарський інститут.

З приходом радянських окупаційних військ у травні 1945 українське організоване життя в Чехословаччині цілком припинилося. Більшість емігрантів виїхала до Західної Німеччини, згодом до інших європейських країн і за океан. Зате до Чехословаччини прибували українці з Закарпаття, зокрема як демобілізовані вояки чехо-словацької бригади ґенерала Л. Свободи, що не захотіли повертатися до СРСР. До них приєдналися українці з Пряшівщини, що приїжджали на працю або навчання. Більшість поселилася в Празі або по містах і селах на пограниччі, звідки були виселені етнічні чехи німецької національності. Дехто залишився в чехословацькій армії. З Пряшівщини постійно прибували, головне до міст, робітники, які, як і всі українці в Чехії легко асимілювалися. 1947 — 48 з Румунії (села Ваґаш і Скеюш у Банаті) поселилися компактними групами близько 500 українців у Таховській і Зноймській округах та в місті Хомутові.

Спершу діяло в Празі русофільське студентське об'єднання "Возрождєніе" з його журналом "Костер"; всі українські установи були ліквідовані, (останнім Український Музей 1948) під претекстом "буржуазного націоналізму". Ряд українських діячів заарештовано і декого заслано до СРСР. У 1950 Православна церква в Чехо-Словаччині перебрала греко-католицьку парафію в Празі.

У 1968 відновлено греко-католицьке душпастирство в Празі з обсягом діяльності на всю Чехословаччину, з кількома священиками. Намагання заснувати окрему українську культурну організацію (подібну до Культурного Союзу Українських Трудящих на Пряшівщині) не вдалися. В той час існують тільки українські гуртки мистецької самодіяльності у Празі і Карлових Варах при будинках культури. У 1960-70 роках Ф. Приходько та П. Щуровська-Россіневич керували добрим українським мішаним хором у Празі, який влаштовував Шевченківські концерти.

За переписом населення 1980 подали українську національність в Чехії 15 тисяч осіб; в дійсності чехословаків з українським корінням було значно більше.[джерело?]

Українські зареєстровані громадські організації зі статусом юридичної особи[ред. | ред. код]

У зв'язку з численною міграцією українців до Чехії, протягом першої десятирічки 2000 значно зросла кількість чеських громадських рухів та об'єднань, які асимілюють іноземців, об'єднують українців та громадян України в Чехії, займаються розвитком української культури (переважно це шароварщина та радянщина), влаштовують акції, протести тощо, або декларують ці цілі.

Особливо активними проукраїнськими громадськими об'єднаннями під час та після Помаранчевої революції стали представники молодіжного крила Української Ініціативи в Чеській Республіці та члени Форуму Українців в ЧР.

Зосереджені формальні та неформальні об'єднання українців, в основному, у Празі та Плзні, однак спостерігається активний громадський рух українців і в інших містах: Карлових Варах, Хомутові, Брні тощо.

Перелік чеських громадських рухів, об'єднань та організацій, які займаються українцями в Чехії:

Організації місцевого або регіонального значення[ред. | ред. код]

Прага[ред. | ред. код]

Džerelo[6] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Союз "Джерело")  — влаштовує театральні вистави, діє чеський молодіжний танцювальний колектив. Керівники самодіяльного колективу Дарія Любачівська та Юрій Кольва. Офіційна сторінка: www.dzerelo.cz;

Sdružení Ukrajinců v ČR BEREHYŇA z.s.[7] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Берегиня — товариство українців в Чехії) об'єднання проводить вистави, концерти, хоровий спів. Керівники: Ірина Коценко та Марія Скиба;

Sdružení Ukrajinek v České republice, o.s.[8] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: "Об'єднання українок в ЧР") — об'єднання влаштовує шевченківські вечори, книговидання, виставки, представлення української історії та кухні. Голова: Марія Прокоп'юк;

Sdružení Ukrajinců a příznivců Ukrajiny, z.s.[9] — найстарше чеське об'єднання, яка інтегрує українців до чеського суспільства, займається хоровим співом (хор "sv. Vladimíra", "дуо MarOlja"). Керівник: Олґа Мандова;

Mezinárodní Asociace Ukrajinců EuroMajdan z.s. (офіційна назва англійською "International Association of Ukrainians EuroMaidan z.s.")[10] — союз проводить акції на підтримку інтеграції України до ЄС, здає в оренду приміщення. Голова: Михайло Топоров. Союз є одним із засновників організації "Українського Народного Дому" (офіційна назва "Ukrajinský národní dům z.s." https://web.archive.org/web/20151222154351/http://undcr.jimdo.com/, голова: Володимир Губчук);

Česka asociace ukrajinistů чеський союз україністів діє при філософічному факультеті Карлового університету в Празі.[11] Керівник: Тереза Хланьова. Офіційна сторінка: www.ukrajiniste.cz;

Ukrajinská tradice v České republice, z.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Українська традиція в Чеській Республіці) — празька організація дублює діяльність Української ініціативи в Чеській Республіці. Голова: Богдан Райчінец;

Misie Ukrajinské Pravoslavné Církve v České republice, z.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Асоціація "Місія Української Православної Церкви в Чеській Республіці") — голова Олександр Шрамко.

Інші міста[ред. | ред. код]

Ukrajinská iniciativa Jižní Moravy z.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Союз Української ініціативи південної Моравії) — організація з м. Брно (Моравія) проводить шевченківські дні, асимілює українців в російсько-чеське суспільство. Керівник: Марія Нобілісова. Офіційна сторінка: http://ukrijm.cz

Ukrajinský memoriál z.s. (офіційна назва українською: Громадська організація "Український меморіал") — організація вишукує українські пам'ятні місця в Чехії. Голова: Ганна Величко.[12]

Організації всечеські або з міжнародною діяльністю[ред. | ред. код]

Asociace Ukrajinské hromady z. s.[13] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Асоціація української громади) — Союз проводить мультикультурні акції, концерти. Керівник: Павло Бубряк;

Rodyna, o.s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Українсько-культурне товариство "Родина" м. Прага[14])  — об'єднання проводить вистави, концерти, вечорниці, хоровий та естрадний спів, забави, танцювальний гурток. Голова: Йосип Климкович. Офіційна сторінка: http://www.rodyna.cz;

Ruta o. s. асоціація "Рута" нерегулярно видає за фінансової підтримки Міністерств культури Чехії часопис "Український журнал". Керівник: Лєнка Кнап-Віхова. Офіційні сторінки: http://ukrzurnal.eu;

Společnost Ivana Kondura (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Товариство імені Івана Кондура) — об'єднує нащадків українських біженців із Західноукраїнської Народної Республіки та їхніх друзів, досліджує їхнє життя та діальніст. Керівники: Їрші Клан, Петр Новак, Ленка Кондурова. Офіційні сторінки: http://www.sivko.cz/uk/index.html;

International association "Ukrainian Freedom"(офіційна назва чеською Mezinárodní sdružení Ukrajinská svoboda, українською Міжнародне громадське об'єднання "Українська Свобода"[15]) — міжнародне об'єднання проводить культурно-освітні акції, екскурсії, показ фільмів, протести, підтримує українську суботню школу в Празі, сприяє повернення українців на історичну батьківщину. Президент: Богдан Костів. Офіційні сторінки: https://www.facebook.com/ukrfreedom/;

International non-governmental organization "Coordination Resource Center" (Офіційні назви чеською Mezinárodní nevládní organizace "Koordinační zdrojové centrum, z. s.", українською Міжнародна неурядова організація "Координаційний ресурсний центр") — міжнародне об'єднання поширює публічну інформацію про Україну та Світове українство, проводить культурні акції, популяризує українське кіно та книгу, піклується редакцію "CRCMedia – новини європейської діаспори"[1], має постійне представництво в Україні, займається благодійністю, організовує міжнародні місії щодо моніторингу виборів та референдумів.[16] Генеральний директор: Олександр Петренко. Офіційні сторінки: https://www.facebook.com/WorldCRC/;

o. s. Svaz Ukrajinců Bohemii[17] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Союз Українців Богемії[18]) — проводить акції на підтримку України, концерти, виставки та допомагає з регабілітацією контужених українців під час заворушень на Майдані.[19] Голова: Владислав Роговий. Офіційна сторінка: http://www.sub.wbs.cz;

o. s."Fórum Ukrajinců ČR"[20] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Асоціація "Форум українців ЧР") — проявляла свою активну дільність лише під час Помаранчевої революції. Станом на 2013 рік союз очолює відомий український художник Мирослав Зузук;

Ukrajinská iniciativa v České republice, z.s.[21] (неофіційна назва, дослівний переклад українською: Українська ініціатива в Чеській Республіці)[22] видає культурно-політичний україномовний часопис "Пороги", проводить виступи та концерти чеського гурту "Іґніс", український бал "Маланка", Дні української культури в Чехії, має представництво в чеській урядовій Раді з питань нацменшин. Видання часопису та більшість акцій об'єднання повністю фінансує Міністерство культури Чеської Республіки. Керівник: Віктор Райчинець. Офіційні сторінки: http://www.ukrajinci.cz;

Ukrajinský odborový svaz v ČR, o.p.s.[23] — чеська професійна спілка допомагає українським трудовим мігрантам, проводить зустрічі земляків. Керівник: Тарас Костюк. Офіційна сторінка: www.uos.cz;

Українські блоги, неформальні об'єднання, не зареєстровані громадські організації[ред. | ред. код]

Товариство "Опір Західної України" в Празі (Чеська Республіка). Голова[джерело?]: Маґістр Олег Павлів [2];

Форум українців — http://xata.cz/;

Українська Чехія [3].

Українські мас-медіа[ред. | ред. код]

Періодичні друковані видання українською[ред. | ред. код]

Українські новини, видавець УКРНОВИНИ [4];

Український журнал — інформаційний культурно-політичний місячник для українців у Чехії, Польщі та Словаччині. Часопис видається чеською й українською мовами організацією "Ruta o. s.", ISSN 1802-5862 [5];

Пороги — культурно-політичний місячник для українців в Чеській Республіці. Видавець "Ukrajinská iniciativa v České republice, z.s." [6];

Мандрівник — чесько-український не періодичний літературний часопис. Видавництво: фізична особа Лілія Стасюк[24] (Видавництво Книг "Лілія"), ISBN 978-617-7744-27-5 [25];

Незабудка — незалежний чесько-український літературний часопис для дітей та юнацтва. Видавець[джерело?] Товариство "Опір Західної України" в Празі (Чеська Республіка).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.czso.cz/csu/cizinci/4-ciz_pocet_cizincu#cr
  2. Населення Чехії. https://www.czso.cz (Чеською). 
  3. Кількість іноземців в Чехії – 2004/06 - 2019/09 (чеською). Чеський статистичний уряд. жовтень 2019. Процитовано 28.11.2019. 
  4. Іноземці в Чехії. Чеський статистичний уряд. 
  5. Р02 Кількість іноземців в ЧР загальна статистика за 2004/06 – 2019/09. www.czso.cz (чеською). Чеський статистичний уряд. жовтень 2019. Процитовано 2019-11-28. 
  6. Veřejný rejstřík a Sbirka listin. 
  7. Veřejný rejstřík a Sbirka listin. 
  8. Списки союзів Міністерства справедливості Чехії. 
  9. Списки союзів Міністерства справедливості Чехії. 
  10. Публічні списки союзів в Чехії. 
  11. Публічні списки союзів Міністерства справедливості Чехії (чеською). Процитовано 02.12.2019. 
  12. публічні списки союзів в Чехії (чеською). Процитовано 02.12.2019. 
  13. Публічні списки союзів в Чехії. 
  14. Родина - Про нас. Архів оригіналу за 7 листопад 2017. 
  15. Офіційні сторінки Міжнародного об’єднання „Українська Свобода”. 
  16. В Україні почали роботу міжнародні спостерігачі. http://crcmedia.info. CRCMedia. 
  17. Списки союзів Міністерства справедливості Чехії. 
  18. Союз Українців Богемії. 
  19. Українська громада з Карлових Вар. 
  20. Fórum Ukrajinců ČR. 
  21. Списки союзів Міністерства справедливості Чехії. 
  22. UIČR. 
  23. Публічні списки інститутів та корисних союзів Чехії. 
  24. Держреєстр суб'єктів видавничої справи (станом на 01.11.2019 року). http://comin.kmu.gov.ua. Державний комітет телебачення і радіомовлення України. 31.10.2019. Процитовано 28.11.2019. 
  25. Стасюк, Лілія (20 лист. 2019 р.). Літературний часопис - "Мандрівник" (Випуск 1). https://www.vidatiknigu.com.ua/. Лілія Стасюк. Процитовано 28.11.2019. 

Література[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.;
  • Брик І. Матеріали до історії українсько-чеських взаємин //Українсько-руський архів. — НТШ, т. XV. — Л., 1921 ;
  • Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX вв. — Прага, 1924;
  • Мольнар М. Поетичний літопис чехо-словацько-української дружби (серія статей) //Дружньо вперед. — Пряшів, 19751981
  • Наріжний С. Українська еміграція, частина І. — Прага, 1942;
  • Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20 — 30 рр. XX ст.): Іст.-бібліогр. дослідж. / М. Савка; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника. Наук.-дослід. центр періодики. — Л., 2002. — 308 c. — (Сер. Укр. періодика за кордоном);
  • Шамрай А. Укр.-чес. літ. зв'язки в 19 ст. К. 1956;
  • Drbohlav, Dušan (1999). Imigranti v České republice: s důrazem na ukrajinské pracovníky a 'západní' firmy operující v praze. Budapest: Open Society Institute. Архів оригіналу за 16 липень 2011. Процитовано 5 листопад 2017;
  • Hostička V. Spolupráce Čechů a halyčských Ukrajinců v letech 18481849. — Прага, 1965;
  • Nekorjak, M. (2005). Pracovní migrace Ukrajinců do České republiky. У Hučko, L. Duchovní a kulturně společenská podpora integrace národnostních menšin. Praha: Apoštolský exarchát Řeckokatolické církve v České republice. с. 21–36. ISBN 978-80-239-6410-3;
  • Uherek, Z. (2001). Rekonstrukce vybraných podmínek života pracovní migrace z Ukrajiny v České republice na základě šetření na Zakarpatské krajině – případová studie. Zdravotní politika a ekonomika (3): s. 93–103;
  • Zilinskyj O. Sto padesát let česko-ukrajinských literárních styků 18141964 // Věděckou-Bibliograficky Sborník. — Прага, 1968.