Черленківський замок — руїна історичної оборонної споруди. Пам'ятка архітектури і містобудування місцевого значення, включена до відповідного Реєстру пам'яток історії та культури Вінницької області.[2]
Деякі історики датують появу Черленківського замку — часами хазяйнування на Поділлі князів Коріятовичів. Абсолютно безпідставно стверджується що тоді ця оборонна споруда разом з поселенням на Лисій горі над Бугом, т. зв. Черлений град, переважав за розмірами і кількістю населення Вінницю.[3] Також у багатьох джерелах помилково стверджується що у 1448 р. поселення отримує Магдебурзьке право. Вперше цю версію поширив вінницький історик Констянтин Завальнюк у книзі '' Останній з визначних Щеньовських''[2] Однак ця версія є помилковою. Історик сплутав або свідомо підмінив Черленків з містечком Червоногород /Черлений град (зникле нині містечко, що було центром одноіменного повіту якому дійсно було надано такий привілей у 1448 році. Розташовувалось поблизу нинішнього села Нирків Тернопільської області .[2][3]
Слід також розрізняти поселення Черленків, яке знаходилось в кількох кілометрах вище по Бугу та власне замок Черленковських, що знаходився на території села Селище, чіткі відомості про який з'являються лише у 17-му столітті. Деякий час , приблизно з середини 1600-х років,після розорення татарами Черленкова, будується нове укріплення в Селищах і маєтності Черленковьких розділяються на Черленків Старий ( на місці спаленого татарами) та Селище або Черленків Новий (Siedliszcze alias Cherlenkow Nowy) Однак подвійна назва не прижилася і з 1700-х років не використовувалась. У XVI ст. замок разом з навколишніми землями належить родині шляхтичів Кмитів-Черленківських. Місцина ця отримує назву Черленківщина. Один з останніх Черленківських — Анатас (Атаназій), ставши ченцем, передає замок під монастир ордену василіян з Почаєва. У 1648 р. після знищення у Вінниці домініканського монастиря, Черленківський замок приймає вигнанців і до середини XVIII ст. стає подвійним монастирем домініканців і Василіян. Із згасанням роду Черленківських навколишніми маєтками до середини XVIII ст. володіють родини Пісочинських, Шашкевичів, Чарнецьких, Куніцьких, князів Вишневецьких, Собанських, Жевуських, Нитославських, а з 1750 р. — Щеньовські.[4]
Староста трахтемирівський, житомирськийпідчаший Станіслав Щеньовський[5] відремонтував стіни замку, спорядив його гарматами, тримав там гарнізон. Але вже 1768 р., за часів Барської конфедерації, замок частково руйнується російськими військами, а діяльний конфедерат — воєвода брацлавський Онуфрій Щеньовський[джерело?], отримавши поразку під Білою Церквою від царських військ, остаточно розбирає Черленківський замок, і той втрачає своє оборонне значення. Одна з веж, що залишилась, була перебудована під невеличку магнатську резиденцію в неоготичному стилі, друга — від 1800-х років стала капличкою з родинною усипальницею Щеньовських, де труни висіли на ланцюгах. У 1820 р. тут був похований Гнат Шеньовський.
«Ззовні вежу поштукатурили, оздобив її кути легким рустом, вирубали вікна, з боку подвір’я прибудували тамбур. Спорудили баню зі шпилем і портик з двійчастих колон іонічного ордеру.»[6]
Такою її побачив і замалював художник Наполеон Орда, який здійснив подорож цими місцинами між 1871 та 1873 рр.
У більшовицьку добу палац разом зі склепом знищено, труни Щеньовських скинуто в Буг, а одна з них певний час використовувалась як місток через струмочок. Другу башту замку розтягнуто по цеглині вже в сучасну добу.
Двоярусна шестигранна вежа з оштукатуреним фасадом і рустованими кутами являє собою руїну і продовжує руйнуватись. У 2012 р. об'єкт, незважаючи на туристичну привабливість, не потрапив до переможців районного конкурсу «Сім чудес Тиврівщини».[7]
Поруч з руїною на місці замчиська з 2007 р. ведеться будівництво стилізованого під фортецю ресторанно-розважального комплексу.[8],[9]
Вежа Черленківського замку включена до туристичного маршруту, розробленого Сутисківським історичним музеєм «Слава».[10] Її також згадано у путівнику «Чотирнадцять мандрівок Вінниччиною» як «пустку без даху, залишену напризволяще».[11]
Циркулює легенда про двох братів-паничів, які не могли поділити руку дівчини. Один з братів закрився з дівчиною в замку, а інший зібравши військо, взяв замок в облогу і змусив його здатись через голод. Брат застрелив іншого стрілою з замкових мурів, за що судом був даний йому смертний вирок, проте король, враховуючи його заслуги, помилував його.
За часів Гайдамаччини в замку зі старим слугою оборонялася пані Чарнецька (родом з Черленківських).
Існують історії про чималі підземні ходи із замчиська попід Південний Буг і до Вінниці. За радянських часів люди шукали в проваллях підземних ходів панські скарби — 16 діжок із золотом, по чотири діжки в чотирьох різних місцях.[12]
↑ абПам'ятки історії та культури Вінницької області: словникова частина / Упоряд. Ю. А. Зінько, М. Р. Мудрак та ін. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. — С. 367.