Червоний фашизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У роки «Холодної війни» виникла концепція тотожності сталінського режиму режимам в Італії та Німеччині[1]
Частина серії на тему
Фашизм
Fasces
Ця стаття є частиною серії статей
Марксизм-ленінізм
Марксизм-ленінізм
Ця стаття є частиною серії статей
Сталінізм
Сталін
Портал:Комунізм

Червоний фашизм, також комунофашизм та червоно-коричневі — термін, який прирівнює сталінізм та інші форми марксизм-ленінізму до фашизму[2][3]. Звинувачення в тому, що керівництво Радянського Союзу діяли як червоні фашисти, часто звучали та звучать від анархістів, лівих комуністів, соціал-демократів, демократичних соціалістів, лібералів та представників правих сил.

Вживання терміну[ред. | ред. код]

Антисталінськими лівими у середині 20 століття[ред. | ред. код]

Вперше[джерело?] термін «червоний фашист» був зафіксований на початку 1920-х років, після більшовистського перевороту та Маршу на Рим, наприклад, італійським анархістом Луїджі Фаббрі, який писав у 1922 році: «Червоні фашисти — це назва, яку останнім часом дають тим комуністам-більшовикам, які найбільш схильні підтримувати методи фашизму для використання проти своїх опонентів»[4].

У наступні роки деякі соціалісти почали вірити і стверджувати, що радянський уряд перетворюється на червонофашистську державу. Бруно Ріцці, італійський марксист і засновник Комуністичної партії Італії, який став антисталіністом, стверджував у 1938 році, що «сталінізм [взяв] регресивний курс, породивши різновид червоного фашизму, ідентичний за своїми надбудовними і хореографічними рисами [з фашистською моделлю]».[5]

Хоча Вільгельм Райх зосереджувався на критиці нацизму, він вважав, що Радянський Союз Йосипа Сталіна переріс у червоний фашизм.[6]

Цей термін часто приписують Францe Боркенау[en], ключовому прихильнику теорії тоталітаризму (яка стверджує, що між фашизмом і сталінізмом існує певна суттєва схожість). Боркенау вжив цей термін у 1939 році.[7]

Отто Рюле писав, що «боротьба проти фашизму повинна починатися з боротьби проти більшовизму», додаючи, що, на його думку, Радянський Союз мав вплив на фашистські держави, слугуючи для них зразком. У 1939 році Рюле висловив ще одну свою думку:

Росія була прикладом для фашизму. [...] Подобається це партійним "комуністам" чи ні, але факт залишається фактом: державний лад і правління в Росії не відрізняються від тих, що існують в Італії та Німеччині. По суті, вони однакові. Можна говорити про червону, чорну або коричневу "радянську державу", так само як і про червоний, чорний або коричневий фашизм.

— [8][9]

Курт Шумахер, який був в'язнем нацистських концентраційних таборів, але пережив Другу світову війну і став першим післявоєнним лідером опозиційної СДПН у Західній Німеччині, називав прорадянських комуністів «червонопофарбованими фашистами» та «червонолакованими нацистами».[10][11]

Аналогічно, російський та український анархіст Всеволод Волін, який вважав радянську державу тоталітарною і «прикладом цілісного державного капіталізму»,[9] використовував для її опису термін «червоний фашизм».[12]

У Сполучених Штатах Норман Томас[en], який неодноразово балотувався в президенти від Соціалістичної партії Америки, у 1940-х роках звинуватив Радянський Союз у переродженні в червоний фашизм, написавши: «Така логіка тоталітаризму», що «комунізм, яким би він не був спочатку, сьогодні є червоним фашизмом».[13][14] У той же період цей термін використовувався нью-йоркськими інтелектуалами[en], які були лівими, але виступали проти Радянського Союзу в Холодній війні, що розгорталася тоді.[15]

В українському національно-визвольному русі[ред. | ред. код]

1926 року перший голова Директорії Української Народної Республіки Володимир Винниченко писав:

З більшовицького червоного яйця на очах вилуплюється фашизм. Уже можна бачити всі характерні прикмети його.

— [16]

1946 року українські письменник та член ОУН Іван Багряний написав про Голодомор, Розстріляне відродження, радянську політику русифікації та концепцію «радянського народу» в своєму памфлеті «Чому я не хочу вертатись до СРСР?»:

Тим терором російський червоний фашизм (більшовизм) намагається перетворити 100 національностей в т.зв. "єдиний радянський народ", цебто фактично в російський народ.

— [17]

А починався лист словами:

Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький…

— [17]

Також ця цитата вміщалася на титульну сторінку газети-бюлетеню «Ми ще повернемось!», який у 1946 році, в Німеччині видавала спеціальна комісія при Центральному комітеті Української революційно-демократичної партії, одним з засновників якої був письменник.[18] Американський комітет визволення народів Росії пропонував УРДП фінансову допомогу у виданні бюлетеню, але хотів контролю за друкованими матеріалами, зокрема виключення фрази про «російський червоний фашизм».[19]

28 березня 1973 року Український національно-визвольний фронт провів акцію у Львові. Уночі було розкидано 250 листівок проти заборони владою святкування Шевченківських днів з наступним змістом:

Заборона російським самодержавством ювілею Шевченка стала найкращою формою агітації українських мас проти самодержавства /за Леніном/. Коли кати в апогеї свого чорносотенства топчуть національну святиню – у німих рабів повинні отверзтися уста. Шевченко є для українського народу національною святинею, і коли топчуть Шевченка – то топчуть нашу честь, насміхаються над народною совістю. Наш Львів завжди святкував шевченківські дні – ні один тупорилий кат – ні Австрія, ні Польща – ніколи не зважувався перешкодити всенародному вшануванню свого співця. Цього року вперше у Львові плюнули в нашу любов. Чого не зробили цісарська Австрія і панська Польща – зробив червоний фашизм соціалістичної імперії Росії. Шевченка у Львові не святкували. Не було святкових вечорів ні у львівських театрах, ні у філармонії, ні в домі актора. А ініціаторів шевченківських урочистостей попередили, залякали перестрахувальники парткомів і КДБ. Не було вечорів у жодному з львівських вузів, навіть у консерваторії ім. Лисенка, навіть в університеті ім. І. Франка – в університеті, де майже всі факультети наполягали на святкуванні, а ансамбль «Черемош» підготував святкову програму, в університеті, де починаючи з 1939 року шевченківські вечори були університетським громадянським обов’язком. Навіть Черкаському народному хорові, який виступав у шевченківські дні в нашому місті, було заборонено співати «Заповіт» та інші «неугодні» сьогоднішнім сатрапам пісні.

Коли кати в апогеї свого чорносотенства топчуть національну святиню – у німих рабів повинні отверзтися уста. Народ, якщо він себе поважає, повинен вголос заявити протест, піднятися на захист своїх прав, своєї гідності і честі.

Вставайте, кайдани порвіте!

— [20][21]

У виготовленні листівок брали участь Зорян Попадюк, Григорій Хвостенко та його подруга Надія Степула, у розповсюдженні — Яромир Микитко, Роман Ромодань і члени «історичної ланки» УНВФ. Протягом декількох років після акції усі її учасники були репресовані радянською владою.[22]

Іншими критиками радянської влади[ред. | ред. код]

На думку видатного російського вченого та нобелівського лауреата Івана Павлова, джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії, до нього «фашизму не було», і опісля нього більшовики сіяли «по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм»[23].

У політичному мейнстрімі часів Холодної війни[ред. | ред. код]

Термін «червоний фашизм» також використовувався в Америці під час і напередодні Холодної війни як антикомуністичне гасло. У редакційній статті від 18 вересня 1939 року газета The New York Times відреагувала на підписання пакту Молотова-Ріббентропа, заявивши, що «гітлеризм це коричневий комунізм, сталінізм — червоний фашизм».[24] Далі в редакційній статті висловлюється думка:

Тепер світ зрозуміє, що єдиним справжнім "ідеологічним" питанням є питання між демократією, свободою і миром, з одного боку, і деспотією, терором і війною, з іншого.
Оригінальний текст (англ.)
The world will now understand that the only real 'ideological' issue is one between democracy, liberty and peace on the one hand and despotism, terror and war on the other.

— [24]

Після війни, у 1946 році, директор ФБР Едгар Гувер виступив з промовою, в якій сказав:

Фашизм Гітлера, Тодзьо і Муссоліні був зустрінутий і розгромлений на полі бою. Всі, хто відстоює американський спосіб життя, повинні піднятися і перемогти червоний фашизм в Америці, зосередивши на ньому увагу громадської думки і збудувавши бар'єри загальноприйнятої порядності, через які він не зможе проникнути.
Оригінальний текст (англ.)
Hitler, Tojo, and Mussolini brands of Fascism were met and defeated on the battle fıeld. All those who stand for the American way of life must arise and defeat Red Fascism in America by focusing upon it the spotlight of public opinion and by building up barriers of common decency through which it cannot penetrate.

— [25]

Промова була передрукована в грудні 1946 року в Washington News Digest, а в лютому 1947 року Гувер також опублікував статтю «Червоний фашизм у Сполучених Штатах сьогодні» в The American Magazine[en].[25]

Джек Тенні[en], антикомуністичний політик, який очолював підкомітет Сенату Каліфорнії зі встановлення фактів антиамериканської діяльності[en], опублікував у 1947 році доповідь під назвою «Червоний фашизм», в якій, спираючись на популярний антифашизм воєнних років, зобразив Радянський Союз і внутрішній комунізм як подібні до нацистів.[26] Того ж року сенатор Еверетт Дірксен і член Палати представників Хендерсон Ленхем[en] також використовували цей термін.[27]

Після Холодної війни та у сучасності[ред. | ред. код]

«Червоно-коричневими» прихильники президента Росії Боріса Єльцина активно називали своїх опонентів у Конституційній кризі 1993 року, у зв'язку з тим що серед них були як і переконані комуністи, так і відверті неонацисти, другі пізніше приймали участь у Російсько-українській війні на боці Росії.[28][29][30]

Французький філософ і журналіст Бернар-Анрі Леві використовував цей термін, стверджуючи, що деякі європейські інтелектуали захопилися антипросвітницькими[en] теоріями і прийняли нову абсолютистську ідеологію — антиліберальну, антиамериканську, антиімперіалістичну, антисемітську і проісламофашистську.[31][32]

Китайський дисидент Юй Цзе[en] використовував термін «китаєнацист» (англ. Chinazi) — комбінацію слів «Китай» та «нацист», порівнюючи Уряд Китайської Народної Республіки з Урядом Нацистської Німеччини.[33][34] Цей термін також часто використовувався під час гонконгівських протестів проти Уряду КНР.[35][36]

Рух жовтих жилетів неодноразово називали «червоно-коричневим».[37]

В художній літературі[ред. | ред. код]

  • Проханов, Олександр Андрійович (1999). Червоно-коричневий[ru].

Історичні приклади[ред. | ред. код]

Окрім Радянського Союзу та Китайської Народної Республіки політологи також виявляють ознаки комунофашизму в ідеологіях диктаторських режимів, які в різні періоди ХХ століття формувалися в деяких країнах Африки та Південної Америки.

У сучасному світі характерними ознаками комунофашизму наділена Корейська Народно-Демократична Республіка. Державною ідеологією в цій країні є чучхе — націонал-комуністична ідеологія.[38][39][40][41]

Також цьому терміну відповідає російська Націонал-більшовицька партія, яка зробила своєю ідеологією епатажний синтез націоналістичних і лівих ідей, члени якої з початком бойових дій на Донбасі організували групу «Інтербригад», метою якої була відправка добровольців в окуповані Донецьк і Луганськ для участі в конфлікті на боці сепаратистів.[42][43]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Інгерфлом, Клаудіо. Тоталитаризм. xserver.ru (рос.). Архів оригіналу за 17 вересня 2019.
  2. ↑ Maddux, Tomas R. (1 листопада 1977). Red Fascism, Brown Bolshevism: The American Image of Tolatitarianinsm in the 1930s. The Historian (англ.). Informa UK Limited. 40 (1): 85—103. doi:10.1111/j.1540-6563.1977.tb01210.x. ISSN 0018-2370.
  3. ↑ Adler та Paterson, 1970, с. 1046.
  4. ↑ Fabbri, Luigi (1922). The Preventive Counter-revolution (англ.). Kate Sharpley Library. с. 41.
  5. ↑ Gregor, A. James (1974). The Fascist Persuasion in Radical Politics (англ.). Princeton, New Jersey: Princeton University Press. с. 193. ISBN 978-1-4008-6921-3.
  6. ↑ Corrington, Robert S. (2003). Wilhelm Reich: psychoanalyst and radical naturalist (англ.). New York: Farrar, Straus and Giroux. с. 126. ISBN 0-374-25002-2. OCLC 51297185.
  7. ↑ Dullin, Sabine; Pickford, Susan (15 листопада 2011). How to wage warfare without going to war?. Stalin's 1939 war in the light of other contemporary aggressions. Cahiers du monde russe (англ.). 52 (2–3): 221—243. doi:10.4000/monderusse.9331. ISSN 1252-6576. Процитовано 1 лютого 2024. the Austrian historian and sociologist Franz Borkenau, himself a former Communist, published The Totalitarian Enemy on December 1, 1939 (London, Faber & Faber, 1940), writing the work after the shock of the Molotov-Ribbentrop Pact and the start of the war... For Borkenau, the pact clarified the situation and the parties present brought out the underlying similarities between the German and Russian systems, which he described as “Brown Bolshevism” and “Red Fascism,” thereby increasing the war’s legitimacy in defending freedom.
  8. ↑ Rühle, Otto (1939). The Struggle Against Fascism Begins with the Struggle Against Bolshevism. The American Councillist Journal - Living Marxism (англ.). 4 (8).
  9. ↑ а б Memos, C. (2012). Anarchism and Council Communism on the Russian Revolution (PDF). Anarchist Studies (англ.). 20 (2). Архів оригіналу (PDF) за 6 грудня 2020.
  10. ↑ Left Fascism. Tablet Magazine (англ.). 1 жовтня 2020. Процитовано 31 січня 2024.
  11. ↑ Lüthi, Lorenz M. (2020). Cold Wars: Asia, the Middle East, Europe (англ.). Cambridge: Cambridge University Press. с. 421. doi:10.1017/9781108289825. ISBN 978-1-108-41833-1.
  12. ↑ Avrich, Paul (1988). Anarchist portraits (англ.). Princeton, N.J: Princeton University Press. с. 132. ISBN 978-0-691-00609-3. OCLC 17727270.
  13. ↑ Thomas, Norman (16 березня 1948). Which Way America—Fascism, Communism, Socialism or Democracy?. Town Meeting Bulletin (англ.). Т. XIII. с. 19—20.
  14. ↑ Adler та Paterson, 1970, с. 1046, footnote 4.
  15. ↑ Wald, Alan (2000). Victor Serge and the New York Anti‐Stalinist left. Critique (англ.). Informa UK Limited. 28 (1): 99—117. doi:10.1080/03017600108413449. ISSN 0301-7605. S2CID 152152043. the prevailing anti-Stalinism of most of the New York writers overwhelmed their other concerns... they consciously chose to ally with the "West" as the lesser of two evils locked in struggle in the "Cold War." The "West", of course, was their euphemism for imperialism, which had now become an acceptable ally against what they called "Red Fascism."
  16. ↑ Дуднік, Олександр Якович (2020). Бібліографічна винниченкіана (ХХ – початок ХХІ ст.) (PDF). Бібліотечний вісник. Київ (2): 17. ISSN 1029-7200. Процитовано 1 лютого 2024.
  17. ↑ а б Багряний, Іван. На новий шлях: Чому я не хочу вертатися до СРСР?. ПрАТ «Українська прес-група». ISBN 978-966-8152-37-5.
  18. ↑ Гай-Нижник, П.; Ярошинський, О. (2015). Програмові засади та світоглядні ідеї УРДП під проводом І.Багряного (1947–1963 рр.) (PDF). Українознавство. 57 (4): 161.
  19. ↑ Романчук, Олег (1 жовтня 2014). О мире реальном и неопределенном, или Когда будет Украина?. Украинская правда. Процитовано 1 лютого 2024.
  20. ↑ 50 років тому Львів був обклеєний листівками. Збруч. 27 березня 2023. Процитовано 1 лютого 2024.
  21. ↑ ГДА СБУ, ф. 16, оп. 1, спр. 1065 (Документи…КДБ при РМ УРСР на адресу ЦК КПУ та РМ УРСР щодо… антирадянських процесів серед радянської інтелігенції та студентства (а/с «Блок», «Москіти»), арк. 348—353.
  22. ↑ Захаров, Борис (24 травня 2005). Український національно-визвольний фронт (УНВФ). Дисидентський рух в Україні. Харківська правозахисна група. Процитовано 1 лютого 2024.
  23. ↑ Звертаючись до керівництва СРСР 21 грудня 1934 року, він вказував: «Ви даремно вірите у світову пролетарську революцію. Я не можу без посмішки дивитися на плакати: „хай живе світова соціалістична революція, хай живе світової жовтень“. Ви сієте по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм. До Вашої революції фашизму не було. Адже тільки нашим політичним немовлятам Тимчасового Уряду було мало навіть двох Ваших репетицій перед Вашим жовтневим торжеством. Всі інші уряди зовсім не бажають бачити у себе те, що було і є у нас і, звичайно, вчасно здогадуються застосувати для попередження цього те, чим користувалися і користуєтеся Ви — терор і насильство. Хіба це не видно всякому зрячому! Скільки разів у Ваших газетах про інші країни писалося: „година настала, година пробила“, а справа постійно закінчувалося лише новим фашизмом деінде. Так, під Вашим непрямим впливом фашизм поступово охопить весь культурний світ, виключаючи могутній англо-саксонський відділ (Англію напевно, американські Сполучені Штати, ймовірно), який втілить-таки в життя ядро ​​соціалізму: гасло — працю як перший обов'язок і ставну гідність людини і як основу людських відносин, що забезпечує відповідне існування кожного — і досягне цього зі збереженням усіх дорогих, що коштували великих жертв і великого часу, надбань культурного людства».— Источник. 1995. № 1(14). С.138–144. [Архівовано 18 грудня 2017 у Wayback Machine.]
  24. ↑ а б Editorial: The Russian Betrayal. The New York Times (англ.). 18 вересня 1939.
  25. ↑ а б Stephen M. Underhill (2017). Prisoner of Context: The Truman Doctrine Speech and J. Edgar Hoover's Rhetorical Realism. Rhetoric and Public Affairs. Michigan State University Press. 20 (3): 453. doi:10.14321/rhetpublaffa.20.3.0453. ISSN 1094-8392. S2CID 148824916.
  26. ↑ Geary, Daniel (1 грудня 2003). Carey McWilliams and Antifascism, 1934–1943. Journal of American History (англ.). Oxford University Press. 90 (3): 912—934. doi:10.2307/3660881. ISSN 0021-8723. JSTOR 3660881. In the postwar period, Tenney's language of "red fascism," which identified fascism with the domestic progressive agenda and denounced it as a Communist plot, would supplant McWilliams's equation of fascism with American political repression, class inequalities, and racism. Not only right-wingers such as Tenney but Cold War liberals as well identified fascism with an oppressive totalitarianism common to the Soviet Union and Nazi Germany and absent from the democratic society of the United States.
  27. ↑ Ivie, Robert L. (1999). Fire, Flood, and Red Fever: Motivating Metaphors of Global Emergency in the Truman Doctrine Speech. Presidential Studies Quarterly (англ.). Wiley, Center for the Study of the Presidency and Congress. 29 (3): 570—591. doi:10.1111/j.0268-2141.2003.00050.x. ISSN 1741-5705. JSTOR 27552019. Процитовано 31 січня 2024.
  28. ↑ Выступление Валерии Новодворской на канале ТВ-Центр. ds.ru (рос.). Архів оригіналу за 4 вересня 2006.
  29. ↑ Галесевич, Анжеліка (31 грудня 2023). Серйозні зміни в Росії неминучі, – Романова припустила, як це може відбуватися. 24 Канал. Процитовано 1 лютого 2024. У далекому 1993 році в Росії відбувалася серйозна політична криза. Як комуністичні, так і націоналістичні сили, були в глибокій опозиції до президента Бориса Єльцина, що посприяло їхньому ситуативному союзу. У відповідь, проліберальні прихильники охрестили їх "красно-коричневие", що згодом стало політичним клішем.
  30. ↑ Пехота пуще неволи. Десятки вооруженных групп — ЧВК «Вагнера», кадыровцы, неонацисты — принимают в ряды «пушечного мяса» на войну в Украине всех, включая зеков и больных. Мы попытались стать добровольцами. Новая газета Европа (рос.). 10 серпня 2022. Процитовано 1 лютого 2024.
  31. ↑ Sternberg, Ernest (7 січня 2009). A Revivified Corpse: Left-Fascism in the Twenty-First Century. Telos Press (амер.). Процитовано 1 лютого 2024.
  32. ↑ Murphy, Paul Austin (July 2013). Red Fascism. New English Review (англ.). Архів оригіналу за 3 August 2018.
  33. ↑ Nàcuì zhōngguó #Chinazi | Yángjìchāng 納粹中國 #Chinazi | 楊繼昌 [Nazi China #Chinazi | Yang Jichang]. 眾新聞 (кит.). Архів оригіналу за 4 вересня 2019.
  34. ↑ VanderKlippe, Nathan (29 серпня 2019). In Hong Kong, protesters employ Nazi imagery as demonstrations erupt again. The Globe and Mail (англ.).
  35. ↑ Wong, Chun Han (30 вересня 2019). Hong Kong Protesters Taunt Beijing in Bid to Spoil Communist China's Birthday. The Wall Street Journal (амер.). ISSN 0099-9660. Процитовано 1 лютого 2024.
  36. ↑ Protesters drop Nazi term after Western input. news.rthk.hk (англ.). 25 вересня 2019. Архів оригіналу за 26 вересня 2019.
  37. ↑ Mestre, Abel (27 березня 2019). Histoire d’une notion: «Rouge-brun», cent ans d’alliances des extrêmes. Le Monde (фр.). Процитовано 1 лютого 2024.
  38. ↑ Курбанов, Сергій Олегович (2002). Курс лекций по истории Корей: с древности до конц XX века (рос.). Изд-во Санкт-Петербургского университета. с. 582. ISBN 978-5-288-03016-1. В идеологии и политике страна выработала особую националистическую независимую (чучхейскую) линию развития Несмотря на то, что Конституция 1972 г. указывала на связь идей чучхе с марксизмом-ленинизмом, главным было закрепление на уровне Основного закона страны особой корейской сущности
  39. ↑ Тихомиров, В. Д. (1998). Воронцов, А.В. (ред.). Корейская проблема и международные факторы: (1945-начало 80-х годов) (рос.). Москва: Издательская фирма "Восточная литература" РАН. с. 66. ISBN 978-5-02-018017-8. Такая позиция все более приобретала черты националистической, по сути противоположной пролетарскому интернационализму.
  40. ↑ Кирьянов, Олег (2017). Северная Корея (рос.). Рипол Классик. с. 77. ISBN 978-5-386-09968-8. Неверно считать чучхе одним из вариантов марксизма-ленинизма, хотя, бесспорно, чучхе вышло из этой идеологии. Однако идеология эта очень быстро отошла от своего первоисточника, развилась, трансформировалась, впитала в себя огромное количество чуждых коммунистических идей, включая в какой-то степени идеи конфуцианские, традиционные, националистические. На данный момент чучхе в корне отличается от марксизма-ленинизма.
  41. ↑ Shin, Gi-Wook (2006). Ethnic Nationalism in Korea: Genealogy, Politics, and Legacy (англ.). Stanford University Press. с. 91—94. ISBN 978-0-8047-5408-8. Socialism of our Style was really Socialism without Socialism
  42. ↑ Коммунисты-нацисты? Да, они существуют на самом деле. www.inopressa.ru (рос.). Процитовано 1 лютого 2024.
  43. ↑ Спирин, Евгений (14 травня 2015). Москва проводит чистки: из ДНР выгнали наемников (фото, видео). podrobnosti (рос.). Процитовано 1 лютого 2024.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Wolton, Thierry (1999). Rouge-brun: le mal du siècle (фр.). Paris: Lattès. ISBN 978-2-7096-1899-1.
  • Amselle, Jean-Loup (2014). Les nouveaux rouges-bruns: le racisme qui vient (фр.). Paris: Lignes. ISBN 978-2-35526-138-1.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Червоний_фашизм&oldid=42089012