Мілтон Фрідман

Мілтон Фрідман
Народився	31 липня 1912(1912-07-31) Нью-Йорк
Помер	16 листопада 2006(2006-11-16) (94 роки) Сан-Франциско
Громадянство	США
Галузь наукових інтересів	економіка
Заклад	Рутджерський університет, Чиказький університет.
Alma mater	Рутджерський університет
Вчене звання	професор Чиказького університету
Відомий завдяки:	дослідження історії економіки, макро та мікроекономіки
Нагороди	Нобелівська премія (1976) Медаль Джона Бейтса Кларка

Мі́лтон Фрі́дман (англ. Milton Friedman; *31 липня 1912, Нью-Йорк — †16 листопада 2006) — американський економіст, відомий своїми роботами з макроекономіки, мікроекономіки, економічної історії, статистики, та своєю позицією захисту вільного капіталізму. У 1976 році він став лауреатом премії пам'яті Альфреда Нобеля за досягнення у дослідженні споживчого аналізу, розробці грошово-кредитної теорії та демонстрації складності стабілізаційної політики.

Був президентом Американської економічної асоціації з 1967 року.

Фрідман помер 16 листопада 2006 року від серцевого нападу. Його вдова Роуз теж відомий економіст, донька Джот — юрист, син Девід — професор економіки Чиказького університету.

Дитинство і юність

Народився 31 липня 1912 року в Брукліні, Нью-Йорк.

Він був четвертою дитиною і єдиним сином у бідній родині єврейських емігрантів зі Східної Європи Джено Саул та Сари Етель Фрідман, вихідців з містечка Береґсас, Угорщина (нині — містечко Берегове в Закарпатській області, Україна). Через рік після народження Мілтона родина переїхала у невелике місто Ровей в 20 милях від Нью-Йорка (штат Нью-Джерсі). Коли Мілтону виповнилося 15 років і він вчився в останньому класі середньої школи, батько помер, і клопіт забезпечувати його родину поліг на плечі матері та старших сестер.

Освіта

Територія Чиказького університету

Ще в школі Фрідман мав глибокий інтерес до математики. У 1928 році він вступив до Рутджерського університету (штат Нью-Джерсі) із правом одержання стипендії і по його закінченні здобув ступінь бакалавра економіки та математики. Інтерес до економічної теорії розбудили в ньому викладачі університету А. Ф. Берні, майбутній директор Федеральної резервної системи США, і Г. Джонс, що став згодом великим авторитетом в області теорії процентної ставки. За рекомендацією Джонса Фрідмену запропоновано стипендію від економічного факультету Чиказького університету. Одночасно йому пропонували стипендію з прикладної математики від Браунівского університету. Після серйозних вагань Фрідман обрав Чиказький університет і з цього часу цілком присвятив себе заняттям в області економічної теорії.

Трудова діяльність

Улітку 1935 року Фрідман взяв участь у масштабному проекті емпіричного дослідження споживчого бюджету, проведеного Національним комітетом із природних ресурсів у Вашингтоні (округ Колумбія). Наприкінці 1937 року він перейшов на роботу до Національноого бюро економічних досліджень (NBER) у Нью-Йорку, де під керівництвом іншого майбутнього Нобелівського лауреата, Саймона Кузнеця, зайнявся дослідженням структури доходів від приватної практики. Результати цієї роботи втілилися в їхній спільній праці «Доходи від незалежної приватної практики» («Income from Independent Professional Practice», 1940). Він ліг в основу дисертації, за якої Фрідман у 1946 році було визнано гідним ступеня доктори економіки в Колумбійському університеті. Публікацію цієї роботи була на 5 років затримали суперечки, що викликав висновок авторів про те, що професія медика має монопольний характер і це дозволяє піднімати доходи лікарів вище за середній рівень, встановлюваного конкуренцією. Тут таки утримувалися перші висновки Фрідмана з теорії «людського капіталу» й теорії розподілу доходу. Фрідман уперше ввів розрізнення між постійним і тимчасовим доходом, що складає один з важливих компонентів його теорії споживання.

З 1941 по 1943 роки Фрідман працював як економіст у міністерстві фінансів, беручи участь у розробці податкової політики на час війни, а з 1943 по 1945 рік брав участь у роботі дослідницької групи з математичної статистики в Колумбійському університеті, що на замовлення міністерства оборони США збирала статистичні дані по широкому колу проектів. Заняття Фрідмана в роки 2-й світової війни багато важили для його наукової праці і деякою мірою сприяли формуванню його поглядів на природу і задачі наукового дослідження. Вони дали йому змогу на досить високому рівні брати участь у виробленні економічної політики уряду, що в істотно допомогло йому надалі.

У 1945—1946 році Фрідман викладав у Мінесотському університеті. У тожу ж 1946  році він повертається до Чиказького університету на посаду асистента-професора економіки. У 1962 році він став професором економіки Чиказького університету, в якому працював до свого офіційного відходу у відставку 1977 року.

У 1947 році Фрідман брав участь в організованій Фрідріхом фон Гайєком зустрічі в містечку Мон-Пелерин (Швейцарія), на якій зібралися представники ліберальної школи політичної економії, журналісти та політики з усього світу. Створене на цій зустрічі товариство «Мон-Пелерин» мало на меті поширення основних принципів вільного ринку і вільних інститутів. Фрідман був президентом цього товариство в 1970—1972 роках

1950 року Фрідман перебував у Парижі як консультант уряду Сполучених Штатів у справі реалізації плану Маршалла, яким передбалося відновлення зруйнованою війною економіки країн Західної Європи. Він одним із перших економістів виступив активним прихильником запровадження системи гнучких валютних курсів («курсів, які плавають»). У нарисі «Доводи на користь гнучких валютних курсів» («The Case for Flexible Exchange Rates») Фрідман пророкував, що на введені Бретон-Вудською угодою в 1944 році задля забезпечення стійкості міжнародних валютних відносин фіксовані валютні курси в кінцевому рахунку чекає провал. Це передбачення Фрідмана, як і його пророкування неминучості ліквідації системи золотого стандарту, фактично здійснилося в 70-і роки.

Кар'єра і досягнення

Мілтон Фрідман є провідним представником Чиказької школи. Його ім'я асоціюється головним чином з монетаристською доктриною, що принесла йому значну популярність і вплинула на перегляд у 70-80-і рр. монетарної політики, що проводиться центральними банками, головним чином у Сполучених Штатах. Досягнення Фрідмана в області теорії грошей так чи інакше зв'язані з аналізом теорії Дж. М. Кейнса і його послідовників, що виходили з положення про несуттєвий вплив грошей на загальні витрати, споживання і ціни і переконаності в нездатності ринкової економіки автоматично домогтися належній зайнятості і стабільності цін. Критику цих положень Фрідман виклав у статті «Відносна стабільність швидкості звертання грошей і мультиплікатор інвестицій у Сполучених Штатах, 1897—1958 р.» («The Relative Stability of Money Velocity and the Investment Multiplier in the United States, 1897—1958»), яка написана в співавторстві з Д.Мейселменом. У ній показано, що номінальні споживчі витрати визначаються скоріше грошовою масою, ніж окремими статтями державного бюджету. Виходячи з визначальної ролі грошей стосовно цін і доходів, Фрідман доводив, що зміни інтенсивності зростання номінальних доходів переважно обумовлені змінами в росту грошової маси. Стаття Фрідмана і Д.Мейселмена поклала початок полеміці з кейнсіанцями з питань монетарно-фіскальної політики, що розгорнулася в 60-70-і рр. і результатом якої став визначений перегляд монетарної політики в США.

У 1951 році нагороджений медаллю Джона Бейтса Кларка.

У 1971 отримав премію імені Джона Комонса.

Професійна позиція

На відміну від кейнсіанської доктрини, ключовим пунктом кількісної теорії грошей Фрідмана є положення, що попит на гроші (хоча і не обов'язково стабільний у номінальному вирахуванні) є стабільною функцією незначного числа змінних. Проведений ним аналіз історії розвитку грошової системи США через призму співвідношення між зміною грошової маси і цінами, а також змін у номінальному доході дозволив сформулювати чотири теоретичних постулати, що зводяться до такого:

1. Щоб домогтися стабільності цін, важливий неінфляційний ріст кількості грошей.
2. Економічний ріст досяжний як при зростаючих, так і при падаючих цінах за умови, що передбачуваний їхній ріст помірний і передбачуваний.
3. Відносини між змінами в кількості грошей і змінами перемінних величин, що впливають на них, залишаються незмінними, незважаючи на розходження в наслідках, що викликав ріст кількості грошей.
4. Головний канал впливу проходить через зміни в грошах до змін у доході, а не навпаки. Зміни росту грошової маси визначають зміни інтенсивності зростання номінальних доходів.

В області міжнародних відносин Фрідман виступає проти економічної допомоги США іншим країнам, вважаючи, що подібна допомога веде до посилення позицій уряду в порівнянні з приватним бізнесом і встановленню централізованого контролю з боку уряду над економікою, що скоріше заважає, ніж сприяє економічному розвиткові.

Публікації

Книги та статті для широкої аудиторії

• «Дах чи стеля?», разом з Джорджем Стіглером (1946)
• «Капіталізм та свобода», (1962)
• «Соціальна Безпека: Загальна чи Вибіркова?», разом із Вілбуром Коеном (1972)
• «Свобода вибору: власний підхід», разом із Роуз Фрідман, (1980)

Наукові видання

• «Методологія позитивної економіки» (1953)(The Methodology of Positive Economics)
• «Гроші: кількісна теорія» (1968) («Money: the Quantity Theory»)
• «Professor Pigou's Method for Measuring Elasticities of Demand From Budgetary Data» The Quarterly Journal of Economics Vol. 50, No. 1 (Nov., 1935), pp. 151—163.

Література

• Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. - 436 с.

Посилання

• Сайт фонду Мілтона та Роуз Фрідман
• Автобіографія на Нобелівському сайті
• Відеоінтервью 2000 год
• Перелік публікацій у Чиказькій бібліотеці
• Помер Мілтон Фрідман (рос.)
• Фрідман і Росія. Доля великого економіста як відповідь на питання, чому одні країни процвітають, а інші занепадають. Ілларіонов А. (рос.)
• Рецензія на працю Мілтона Фрідмана «Монетарна політика США - 1867-1960». Білян П.Я. (рос.)