Орлан білоголовий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Орлан білоголовий
Haliaeetus leucocephalus (Linnaeus 1766).jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Рід: Орлан (Haliaeetus)
Вид: Орлан білоголовий
Біноміальна назва
Haliaeetus leucocephalus
Підвиди
  • H. l. leucocephalus
  • H. l. washingtoniensis
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Haliaeetus leucocephalus
ITIS logo.jpg ITIS: 175420
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 52644
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Haliaeetus leucocephalus
Fossilworks: 133778

Орлан білоголовий (Haliaeetus leucocephalus) — великий хижий птах родини яструбових, що мешкає на території Північної Америки. Він є одним з національних символів США, його стилізоване зображення присутнє на багатьох атрибутах цієї держави, зокрема національному гербі — Великій печатці і президентському штандарті. У першій половині 20 століття чисельність популяції білоголового орлана значно знизилася, у зв'язку з чим в 1967 році він був прийнятий під охорону федерального уряду США. Останнім часом намітилася тенденція до збільшення чисельності цього птаха, і в 1999 році навіть встало питання про її виключення з федерального переліку видів, що знаходяться під загрозою зникнення[1].

Назва[ред.ред. код]

Назву українською та деякими іншими мовами птах отримав завдяки своїй білій голові, що відрізняє його від інших споріднених видів. Перша наукова назва птаха Falco leucocephalus, була надана йому Карлом Ліннеєм в 1766 році. Пізніше цей вид, вперше описаний в Південній Кароліні, став іменуватися Haliaeetus leucocephalus leucocephalus після того, як на на півночі континенту в 1897 був зареєстрований інший підвид цього птаха H. l. alascanus. Родова назва (Haliaeetus) походить від грец. αλιος і αετός, що буквально означає «морський орел», а видова (leucocephalus) — від грец. λευκός («білий») і κεφαλή («голова»), що все разом звучить як «білоголовий морський орел».

Англійською мовою білоголового орлана називають bald eagle — «лисий орел». Цікаво, що слово bald — «лисий» — є скороченням слова piebald — «строкатий» або «рябий», тобто оригінальною англійською назвою птаха є «строкатий орел»[2].

Опис[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Haliaeetus leucocephalus 02318.JPG Haliaeetus leucocephalus4 (softeis).jpg
Характерне забарвлення молодого (ліворуч) та дорослого (праворуч) білоголових орланів

Білоголовий орлан — великий хижий птах завдовжки близько 76—81 см[3] і розмахом крил близько 203 см[4]. Самки виглядають значно більшими, їх вага в середньому становить 5,4 кг, тоді як у самців тільки 4,1 кг[5]. Оперення дорослих птахів, за винятком білих голови, верхньої частини шиї і хвоста, темно-коричневе. Дзьоб великий, виділяється на загальному фоні, яскраво-жовтого кольору, гачкоподібний і заломлений на кінці. Райдужна оболонка ока жовта. Крила широкі, закруглені. Хвіст клиноподібний. Ноги жовтого кольору, наполовину покриті пір'ям, з сильними короткими пальцями і довгими (близько 5 см) кігтями. Кіготь заднього пальця добре розвинений, що дозволяє птахові протикати ним жертву, поки передніми він її утримує.

Статевий диморфізм (видимі відмінності між самцем і самицею), за винятком розміру, не виражений. У молодих птахів оперення, а також колір очей і дзьоба, повністю темно-коричневе, включаючи голову, шию і хвіст, а тіло (криюче пір'я крил, хвіст і черево) перші чотири-п'ять років життя нерівномірно покрито численними білими або світло-коричневими плямами.

Політ рівномірний, неквапливий, з рідкісними помахами крил. При ширянні широкі крила розставлені під прямим кутом до тіла, а голова витягнута вперед.

Голос[ред.ред. код]

Однією з відмітних ознак цього птаха є біле оперення голови.

Голос птаха дуже слабкий[6], і складається з семи або восьми нот, що слідують одна за одною досить швидко, але з очевидною трудністю, нібито істота, що їх відтворює, задихається. Цей звук нагадує сміх або хихикання[7]. Голос може нагадувати як високий і пронизливий свист, щось ніби «квік-кік-кік-кічок» або «кі-кі-кі-кі-кі-кі-кер», так і низький, що нагадує «как-как-как-как-как».

Дискримінаційний аналіз сонограм, проведений в 1983—1986 роках в центральній Аризоні[8] дозволяє успішно ідентифікувати 83-100 % індивідуумів. В цьому дослідженні протягом шлюбного сезону спостерігалася істотна мінливість 1-3 з 4 зважених характеристик сонограми, зареєстрована у 14 з 16 досліджених птахів. Помітна мінливість від року до року в характеристиках сонограм робить довгострокове ототожнення індивідуальних білоголових орланів за звуковими характеристиками проблематичним[8].

Функція голосових сигналів загалом залишається невідомою[9]. Проте, попередні дані описують три відмітні виклики під час наближення людини до гнізда птахів. «Пронизливий крик» зустрічається рідко. «Дзвін», що частіше надається у відповідь на наближення людини, складається з високого, довгого, подібного до крику чайки звука, і повторюється 3-5 разів. «Щебет» є найзагальнішею відповіддю і зазвичай складається з 3 або 4 ввідних нот, відокремлених короткими (до 1 с) паузами, та завершується швидкою послідовністю низхідних нот, зазвичай 6-9 в послідовності («квіт-квіт-квіт-квіт-кі-кі-кі-кі-кер»)[10].

Самиці також мають дуже характерний поклик з кількох високих нот, що повторюються кілька разів, здається, він служить сигналом до самця про готовність до спаровування[11]. Як самці, так і самиці часто надають звукові сигнали, кружляючи над гніздом[12] або після повернення до нього, що пропонує деяку форму вітання, але фактична функція залишеється невідомою. Птахи також надають звукові сигнали сигнал загрози («дзвін») для відбиття нападу інших хижаків на спільні місця годування[13].

Підвиди[ред.ред. код]

Виділяють два підвиди білоголового орлана, що розрізняються за розміром і вагою, територіально розділених приблизно по 38° пн. ш.:

  • H. l. leucocephalus — південний, менший за розміром підвид. Довжина крила в середньому становить 529 см у самців і 577 см у самок, довжина хвоста 249 см і 271 см відповідно.
  • H. l. washingtoniensis — північний, крупніший підвид. Довжина крила в середньому становить 589 см у самців і 660 см у самок, довжина хвоста 310 см і 339 см відповідно[14].

Зовнішні відмінності від схожих видів[ред.ред. код]

  • Беркут (Aquila chrysaetos) зовні нагадує білоголового орлана, що не досяг статевій зрілості (у дорослих птахів відрізняється забарвлення голови), але має майже повністю (до цівки пальців) оперені ноги. Якщо у молодого орлана все тіло покрите білими плямами, то у молодого беркута — тільки основи крил і хвоста.
  • Гриф-індичка (Cathartes aura) має непропорційно маленьку і частково позбавлену пір'я голову, а також набагато блідіше оперення.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Ареал[ред.ред. код]

   Місця постійного мешкання
   Місця гніздування
   Місця зимування
   Наявність за часів міграції

Білоголовий орлан поширений на обширній території Північної Америки: на півночі ареал обмежений Алеутськими островами, центральною Аляскою, центральною Канадою до Лабрадора і Ньюфаундленда; на півдні Нижньою Каліфорнією в Мексиці, американським штатом Нью-Мексико і узбережжям Мексиканської затоки до Флориди[15]. Щільність гніздовій представлена нерівномірно — найбільша кількість птахів зареєстрована в американських штатах Флорида, Вірджинія, Меріленд, Мен і Вашингтон, а також в районах навколо Великих озер[16].

До недавнього часу були одиничні повідомлення про присутність цих птахів на російському Далекому Сході. Першими на території Росії їх виявили учасники другої камчатської експедиції Вітуса Берінга в 17411742 роках: у своєму звіті про плавання офіцер російського флоту Свен Ваксель вказав, що під час зимування на Командорських островах дослідники харчувалися м'ясом цих птахів[17]. Відомий норвезько-американський натураліст і мандрівник Леонард Штейнегер (норв. Leonhard Hess Stejneger), досліджуючи в 18821884 роках Командорські острови, також виявив цих птахів, що кублилися на острові Беринга[18]. Пізніше були лише окремі повідомлення про спостереження цих птахів: у 1920-х роках в районі бухти Лісинської[19], у 1977 році в долині річки Авачі, в 1990 році в гирлі річки Кам'янки на острові Беринга[20] і в 19921993 роках на озері Курильському[21], ймовірно всі ці птахи представляли собою одиничні екземпляри, що залетіли туди під час перельоту. Також під час перельоту білоголові орлани інколи потрапляють до Ірландії, останній такий візит був зареєстрований в 1987 році[22].

Місця проживань[ред.ред. код]

Орлан завжди селиться недалеко від води — океану, озера або великої річки.

Білоголовий орлан селиться поблизу від відкритої води (на відстані не більш кілометра[23]) — великого озера, океана або річки[24], що дозволяє йому мати поблизу добру кормову базу. Ще однією необхідною умовою для гніздування є наявність крупних дерев з відкритою кроною, здатних протягом ряду років витримувати велике гніздо. Часто для цієї цілі використовуються жовта сосна (Pinus ponderosa), веймутова сосна (Pinus strobus), веймутова гірська сосна (Pinus monticola), псевдотсуга Мензіса (Pseudotsuga menziesii), лопатевий дуб (Quercus lobata) і дуб Келлога (Quercus kelloggii)[25]. Як правило, птахи вибирають найвище, часто домінантне, дерево в окрузі, що дозволяє їм мати хороший огляд і можливість вільного польоту[26][27]. Птах вважає за краще гніздиться подалі (не менше ніж 1,2 км[24]) від людського житла і поблизу від водоймищ з достатньою кількістю риби[28]. Зимуючих в штатах Нью-Мексико і Аризона птахів часто можна побачити на великих мертвих корчах[23].

Міграція[ред.ред. код]

Птахи, що мешкають на океанському узбережжі, як правило ведуть осілий спосіб життя, включаючи і північні популяції Аляски і Канади[15]. Птахи внутрішніх водоймищ мігрують на невеликі і середні відстані. Наприклад, дослідження, проведене в материковій частині Аляски, показало, що деякі птахи, що кубляться в цих районах з кінця березня по другу половину жовтня, в зимовий час були виявлені в південній частині Британскої Колумбії, в центральній частині штата Вашингтон і на північному заході Вайомінга[29]. Інше дослідження, що проводилося в Мічигані, показало, що птахи швидше не мігрують, а кочують в місця, вільні від криги[30]. У загальному випадку можна сказати, що птахи починають відлітати тільки в тому випадку, якщо замерзла вода серйозно обмежує кормову базу, або у разі виключно холодної зими. Як правило, птахи мігрують поодинці, хоча в цей період вони можуть збиратися невеликими групами на нічліг або в місцях скупчення дичини. Як правило, молоді птахи північних популяцій і птахи, що не досягли статевої зрілості, починають міграцію раніше, повертаються до місць гніздовій пізніше і переміщаються на південь далі. Незвичайний маршрут міграції спостерігається у молодих птахів південних популяцій, зокрема у Флориді: звільнившись з під батьківської опіки, вони мігрують на північ, убік Чесапікскої затоки і навіть Ньюфаунленда[31][32][33].

Спосіб життя[ред.ред. код]

Розмноження[ред.ред. код]

Гніздо будується на вершині великого дерева з хорошим краєвидом навколо

Статева зрілість у білоголового орлана настає у віці 4—6 років[34][35]. Верхній віковий поріг відтворення в дикій природі вивчений недостатньо, проте в умовах утримання в неволі самиці відкладають яйця максимум в 15-річному віці. Білоголовий орлан моногамний, пара зберігається протягом усього життя в разі осілості або тримається разом протягом року. Якщо в парі одна особина гине, друга знаходить собі нову половину. Щільність гніздівель залежить від території — в лісистій місцевості за відсутності людського житла відстань між двома сусідніми гніздами може складати 1,2 км, а уздовж річок, де гнізда розташовані лінійно, 8,05 км[36].

Велике чашоподібне гніздо будується на верхівці високого живого дерева з хорошим оглядом навколо і поблизу від відкритої води — озера або моря. Середня висота розташування гнізда в районі Чесапікскої затоки становить 27 м[35]. У окремих випадках, якщо в районі гніздівлі дерева відсутні, гніздо влаштовується на краю скелі або на землі в труднодоступному для наземних хижаків місці. Як будівельний матеріал використовуються великі гілки дерев, які скріпляються травою, стеблами кукурудзи, сухими водоростями тощо. Ширина гнізда становить близько 1,5 м, глибина близько 1 м[35]. Одне і те ж гніздо може використовуватися протягом кількох років поспіль, хоча часто пара має поблизу ще одне або декілька запасних гнізд і вокористовує їх поперемінно. У спорудженні гнізда беруть участь обидва батька, проте укладанням гілок займається в основному самка. Хоча основне будівництво відбувається до кладки яєць, пізніше самець і самка додатково укріплюють його.

Пташенята, що нещодавно вилупилися, перший час покриті пухом.

Початок періоду розмноження дещо розрізняється залежно від широти, але в цілому відкладення яєць відбувається один раз на рік, в середині січня — березні[37][38]. Самиця зазвичай відкладає 1—3 (частіше всього 2) матово-білих яйця з інтервалом в день-два[39]. У випадку, якщо з якої-небудь причини перша кладка втрачена, самиця здатна відкласти повторно. Інкубаційний період становить 34—38 днів[35], насиджує велику частину часу самиця, хоча самець зрідка підміняє її. Пташенята вилуплюються в тому ж порядку, що і були відкладені яйця, так що помітно відрізняються один від одного за розміром. Пташенята, що з'явилися, покриті пухом і безпорадні; перші два-три тижні один із батьків постійно знаходиться в гнізді — переважно це робить самиця, тоді як самець займається здобиччю корму. Пташенята конкурують один з одним за доступ до їжі, і часто молодші гинуть з голоду. У віці приблизно шести тижнів вони вчаться розривати шматочки їжі і перестрибувати з гілки на гілку, а через 9—14 тижнів здійснюють свій перший політ[40]. Навчившись літати, пташенята ще протягом 2—10 тижнів проводять час недалеко від батьків, після чого починають самостійне життя.

Живлення[ред.ред. код]

Білоголовий орлан із спійманою рибою

Білоголовий орлан — хижа тварина, він полює переважно на водних тварин — рибу і дрібних водоплавних птахів. Крім того, споживає плазунів, земноводних, ракоподібних, невеликих ссавців і безхребетних. Іноді споживає падаль, у тому числі і занепалу домашню худобу. Перевага у їжі може дещо варіювати залежно від сезону і доступності в даній місцевості: наприклад, в холодний час року качки можуть дещо превалювати перед іншою їжею. Основу раціону становить риба (приблизно 56 %[16]), яку орлани видивляються під час ширяння в небі і хапають близько від поверхні води. В період розмноження вважають за краще полювати на крупніші види риб. Зокрема, ловить сіроспинок (Alosa pseudoharengus), смугастих щук (Esox niger), американських білих лавраків (Morone americana), американських сомів-кішок (Ictalurus spp.), малоротих окунів (Micropterus dolomieui), американских вугрів (Anguilla rostrata), лососів (Oncorhyncus spp.), чукучанів (Catostomus spp.) та деяких інших риб[41][42][28]. Інша важлива складова раціону білохвостих орланів — середнього розміру птахи (близько 28 %[16]), головним чином водоплавні: мала строкатодзьоба пірникоза (Podilymbus podiceps), канадська казарка (Branta canadensis), американська лиска (Fulica americana), крижень (Anas platyrhynchos), шилохвіст (Anas acuta) та інші. Частка ссавців становить 14 %, серед них калани (Enhydra lutris), зайці (Lepus spp.) і лугові собачки (Cynomys spp.).

Полювання найчастіше відбувається в ранкові години, рідше пополудні. Птах кружляє над поверхнею води недалеко від берега або сидить на вітці в засідці. Іноді полює організовано разом з іншими птахами[43]. Якщо є така можливість, особливо в зимову пору року, поїдає падаль, причому до останків крупних тварин може повертатися кілька днів поспіль. Крім того, краде здобич у інших видів птахів (наприклад, у скопи (Pandion haliaetus)) і ссавців[3].

Тривалість життя[ред.ред. код]

Білоголові орлани вважаються довгоживучими птахами. В умовах дикої природи найстаріший птах був зареєстрований в районі міста Хейнс (англ. Haines) на Алясці, його вік складав 28 років[44]. У Аризоні птахи живуть більше 12 років[45]. В умовах утримання у вольєрах можуть жити приблизно до 36 років[23][27][1].

Білоголовий орлан і людина[ред.ред. код]

Екологія і охорона[ред.ред. код]

Орлани успішно розмножуються в зоопарках світу. На знімку — птах в зоопарку міста Сіетл

Найбільш рання знахідка викопних залишків білоголового орлана була виявлена в печері в американському штаті Колорадо, її вік оцінюється в 670—780 тис. років[1]. Орнітологи припускають, що до приходу європейців на північноамериканському континенті мешкало від 25 до 50 тис. цих птахів. Перше різке зменшення популяції орланів належить до другої половини 19 століття століття, коли птахи масово відстрілювалися ради пір'я і трофейних експонатів. Знищувалася і кормова база цих птахів: наприклад, одним з джерел їх прожитку в зимовий період служили занепалі бізони. Багато птахів стали жертвами отруйних стрихніну і сульфату талія, які люди підсипали в туші занепалої домашньої худоби для знищення хижих птахів. Нарешті, знищувалися ліси, в яких вони кублилися. Унаслідок птахи зникли з ряду регіонів, де вони раніше мешкали.

Перший федеральний документ по охороні білоголових орланів відноситься до 1940 року, в якому президент США Теодор Рузвельт підписав Закон по охороні білоголового орлана[46]. Згідно з цим документом зокрема заборонялося відстрілювати, продавати і володіти цими птахами. Стабілізація чисельності, що почалася після закінчення Другої світової війни, була знов перервана, цього разу через інтенсивне використання ДДТ — інсектициду, що використовувася проти комах-шкідників і порушував нормальний розвиток яєць птахів. У результаті федеральним урядом США в 1967 році було ухвалено рішення включити популяції білоголового орла південніше 40° пн. широти до списку видів, що знаходяться під загрозою зникнення, що припускало подальші заходи по його охороні. У 1972 році ДДТ був офіційно заборонений до застосування в США, і чисельність птахів почала збільшуватися. В результаті природоохоронних заходів до 1998 року популяція птахів в материковій частині США збільшилася більш ніж в 10 разів в порівнянні з 1963 роком і перевищила 5700 особин[1]. В результаті було порушено питання про виключення орлана з переліку видів, що знаходяться під загрозою зникнення, яке в наш час[Коли?] розглядається.

Окрім законодавства США, білоголовий орлан також охороняється і поряд міжнародних угод, наприклад Угодою між Росією з США про охорону мігруючих птахів.

Утримання в неволі[ред.ред. код]

Білоголовий орлан з опутинкою для соколиного полювання

Білоголовий орлан популярний серед любителів соколиного полювання, проте таке використання заборонене законом на території США. Сокільніцькі центри, де використовується цей птах, переважно розташовані в Канаді та за межами його ареалу, наприклад у Великій Британії, проте і в цих країнах потрібна спеціальна ліцензія для цієї цілі[47].

Для утримання цього птаха в неволі на території США необхідний дозвіл, що зазвичай видається лише публічним освітнім установам, причому зазвичай отримати можна лише пораненого птаха, якого неможливо випустити на волю. Крім того, для утримання в неволі птах вимагає достатнього простору. В неволі птах дуже неспокійний, і не дуже підходить для публічних показів.

Також дозвіл на отримання птаха може видаватися індіанським племенам для релігійних цілей. Найчастіше індіанці використовують пір'я птаха для різноманітних церемоній.

Білоголовий орлан живе в неволі дуже довго, проте розмножується погано, навіть за найкращих умов[48].

Національний символ США[ред.ред. код]

Велика печатка Сполучених Штатів
Зображення птаха на американській 25-центовій монеті
Зображення Великої печатки з білоголовим орланом на правій стороні грошової купюри в один долар

20 червня 1782 року білоголовий орлан офіційно став іменуватися національним символом Сполучених Штатів Америки після того, як Континентальний конгрес після шестирічних запеклих дебатів проголосував за сучасне зображення державного герба цієї країни — Великої печатки.

В центрі герба зображений орлан з розпростертими крилами, який в дзьобі тримає сувій з написом латинскою мовою: «E Pluribus Unum», що можна перекласти як «З багатьох — один» — гасло, призначене об'єднати націю. У одній лапі орлан стискає 13 стріл, в іншій оливкову гілку. Проте ще до затвердження герба, зображення орлана з'явилося в 1776 році на монеті штату Массачусетс вартістю в 1 цент[49].

Один з батьків-засновників держави Бенджамін Франклін, що доклав немало зусиль для затвердження Великої печатки, пізніше в листі до своєї дочки признався про свій жаль обрання цього птаха в якості символа, віддавши перевагу іншому північноамериканському виду — індичці (Meleagris gallopavo)[50][49]:

« Особисто я не хотів би, щоб білоголовий орлан був вибраний представляти нашу країну. Цей птах з поганими моральними рисами. Він не заробляє на життя чесною працею. Його можна побачити сидячим на мертвому дереві біля річки, де він навіть лінується сам ловити рибу, а натомість спостерігає за роботою яструба, що полює за рибою; а коли той працелюбний птах нарешті хапає рибу і приносить її в гніздо для своєї половинки і пташенят, білоголовий орлан переслідує його і відбирає здобич.

При всій цій несправедливості його ніколи не можна помітити в добрих справах, зате подібно до людей, що живуть шахрайством і грабежами, він як правило жебрак і дуже часто огидливий. Крім того, він боязкий: маленька, не більше горобця, пташка-тиран нахабно атакує його і видворяє зі своєї ділянки. Тому він у жодному випадку не може бути символом хороброї американської держави, яка прогнала всіх тиранів з нашої країни.

По правді кажучи, індичка в порівнянні з ним набагато респектабельніший птах, і до того ж дійсна уродженка Америки. Не зважаючи на те, що вона виглядає трохи самовдоволеною і слабкою, це хоробрий птах, і без вагань нападе на гренадера британської гвардії, який дозволить собі вторгнуться в її володіння в своєму червоному мундирі.

Оригінальний текст (англ.)

For my own part I wish the Bald Eagle had not been chosen the Representative of our Country. He is a Bird of bad moral character. He does not get his Living honestly. You may have seen him perched on some dead Tree near the River, where, too lazy to fish for himself, he watches the Labour of the Fishing Hawk; and when that diligent Bird has at length taken a Fish, and is bearing it to his Nest for the Support of his Mate and young Ones, the Bald Eagle pursues him and takes it from him.

With all this Injustice, he is never in good Case but like those among Men who live by Sharping & Robbing he is generally poor and often very lousy. Besides he is a rank Coward: The little King Bird not bigger than a Sparrow attacks him boldly and drives him out of the District. He is therefore by no means a proper Emblem for the brave and honest country of America who have driven all the King birds from our Country…

For the Truth the Turkey is in Comparison a much more respectable Bird, and withal a true original Native of America… He is besides, though a little vain & silly, a Bird of Courage, and would not hesitate to attack a Grenadier of the British Guards who should presume to invade his Farm Yard with a red Coat on.

 »

Пізніше за білоголового орлана заступився 35-й президент США Джон Кеннеді[49]:

«

Батьки-засновники зробили правильний вибір, коли вибрали білоголового орла як символ наший нації. Люта краса і горда незалежність цього прекрасного птаха відповідним чином символізує силу і свободу Америки. Проте, як громадяни пізнішого періоду, ми не виправдаємо надану нам довіру, якщо дозволимо орланові зникнути.

Оригінальний текст (англ.)

The founding fathers made an appropriate choice when they selected the Bald Eagle as the Emblem of our nation. The fierce beauty and proud independence of this great bird aptly symbolizes the strength and freedom of America. But as latter day citizens we shall have failed а trust if we permit the Eagle to disappear.

 »

В даний час стилізоване зображення орлана широко використовується в різних державних атрибутах, зокрема президентському і віце-предідентськом штандартах, жезлі Палати представників, армійських прапорах, грошовій купюрі в один долар і 25-центовій монеті.

Релігійне значення[ред.ред. код]

Військовий головний убір індіанців Сіу з пір'я орлана

Деякі індіанські культури розглядають білоголового орлана разом з беркутом (Aquila chrysaetos) як священного птаха, часто він вважається посередником між людиною та богами[51], а його пір'я займає центральне місце в релігійних звичаях цих народів. Часто птахи, їх пір'я та інші частини тіла є об'єктом поклоніння, і по значущості їх можна порівняти з біблією або розп'яттям. Пір'я цього птаха використовується для виготовлення багатьох церемоніальних виробів, наприклад віял і головних уборів, Індіанці племені лакота також використовують пір'я як данину пошани в церемоніях шанування великих досягнень, таких як успішне правління або хоробрість.

Протягом Танцю Сонця, що проводиться багатьма індіанцями Центральних рівнин, орел зображується кількома способами. Гніздо орлана символізується вилкою будинку, де проводиться танець. Свисток, зроблений з кістки крила орлана, використовується протягом всього танцю. Також протягом танцю індіанський шаман направляє своє віяло, зроблене з пір'я орлана, на хворих, яких потрібно вилікувати. Шаман торкається віялом центральної колони будинку, а потім пацієнта, символічно передаючи йому силу, після чого направляє віяло угору, щоб орлан уніс прохання людини до богів[52].

Не зважаючи на історичну практику підношення пір'я не індіанцям або індійцям інших племен, справжні американські федеральні закони дозволяють тільки представникам певних культур набувати пір'я білоголових орланів і беркутів. Спроба розширити це обмеження зустріла опір тих індіанських племен, які, навіть маючи дозвіл на руках, вимушені по декілька років чекати придатного для релігійних потреб екземпляра.

Примітки та джерела[ред.ред. код]

  1. а б в г «50 CRF Part 17. Endangered and Threatened Wildlife and Plants; Proposed Rule to Remove the Bald Eagle in the Lowers 48 States From the List of Endangered and Threatened Wildlife; Proposed Rule.». Department of the Interior. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  2. «Bald Eagle». All About Birds. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  3. а б McVey, M., K. Hall, P. Trenham, A. Soast, L. Frymier, and A. Hirst (1993). Wildlife Exposure Factors Handbook I. U.S. Environmental Protection Agency, Washington D.C.  EPA/600/R-93/187a.Bull, J. and J. Farrand, Jr. (1977). The Audubon Society Field Guide to North American Birds. New York: Alfred A. Knopf. 
  4. Robbins, C.S., Bruun, B., Zim, H.S. (1966). Birds of North America. New York: Western Publishing Company, Inc. 
  5. Dunning, Jr., J.B., ed. (1993). CRC Handbook of Avian Body Masses. Ann Arbor: CRC Press. 
  6. Bent, A. C. Life histories of North American birds of prey. Part 1 // U.S. Natl. Mus. Bull.. — 167 (1937).
  7. Brewster, W. The birds of the Lake Umbagog region of Maine // Bull. Mus. Comp. Zool.. — 66 (1925) С. 211–402.
  8. а б Eakle, W. L., R. W. Mannan and T. G. Grubb Identification of individual breeding Bald Eagles by voice analysis // J. Wildl. Manage.. — 53 (1989.) С. 450–455.
  9. Stalmaster, M. V. (1987). The Bald Eagle. New York: Universe Books. 
  10. Verner, J. and R. N. Lehman. 1982. Identifying individual Bald Eagles with voiceprints: a feasibility study. U.S. For. Serv. Pac. Southwest For. Range Exp. Stn. Res. Note PSW359.
  11. Gerrard, P. N., S. N. Wiemeyer and J. M. Gerrard Some observations of the behavior of captive Bald Eagles before and during incubation // J. Raptor Res.. — 13 (1979) С. 57–64.
  12. Mahaffy, M. S. and L. D. Frenzel Elicited territorial responses of northern Bald Eagles near active nests // J. Wildl. Manage.. — 51 (1987) С. 551–554.
  13. Hansen, A. J. Fighting behavior in Bald Eagles: a test of game theory // Ecology. — 67 (1986) С. 787–797.
  14. U.S. Fish and Wildlife Service. 1988. Endangered Species Information System Report: Bald Eagle. (ed.). U.S. Fish and Wildlife Service Arlington, VA.
  15. а б «The A.O.U. check-list of North American birds, 7th edition». American Ornithologists Union. 2004. 
  16. а б в Stalmaster, M.V. (1987). The Bald Eagle. New York, NY: Universe Books. 
  17. Свен Ваксель (1940). вторая Канчатская экспедиция Витуса Беринга. Ленинград. 
  18. Stejneger, L. 1885. Results of ornithological explorations in the Commander Islands and in Kamtschatka. U. S. National Museum Bulletin No. 29. Washington, D.C.
  19. Г.Иогансен (1934). Птицы Командорских островов. Работы университета Томска 86. 
  20. Отв. ред. Ю. Б. Артюхин і Ю. Н. Герасимов (2001). Биология і охрана птиц Камчатки 3. Москва: Издательство центра охраны дикой природы. 
  21. «Белоголовый орлан». Красная Книга России. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2007-05-11. 
  22. «Eagle That Flew to Ireland Will Be Returned to the U.S.». New York times. December 20, 1987. 
  23. а б в N.Green. «The bald eagle» 1985 pp 508—531. Audubon Wildlife Report. NY, NY
  24. а б Peterson, Allen (1986). «Habitat suitability index models: bald eagle (breeding season). Biol. Rep. 82 (10.126).». Washington, DC: U.S.Department of the Interior, Fish and Wildlife Service. 25 p. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  25. Burke, Marianne. 1983. Bald eagle nesting habitat improved with silvicultural manipulation in northeastern California. In: Bird, David M., ed. Biology and management of bald eagles and ospreys. Ste Ann de Bellevue, PQ: Harpell Press: 101—105.
  26. Garrett, Monte G.; Watson, James W.; Anthony, Robert G. 1993. Bald eagle home range and habitat use in the Columbia River estuary. Journal of Wildlife Management. 57(1): 19—27.
  27. а б Johnsgard, Paul A. 1990. Hawks, eagles, and falcons. Washington, DC: Smithsonian Institution Press. 403 p.
  28. а б Livingston, Susan A.; Todd, Charles S.; Krohn, William B.; Owen, Ray B., Jr. 1990. Habitat models for nesting bald eagles in Maine. Journal of Wildlife Management. 54(4): 644—653.
  29. Robert J.Ritchie and Skip Ambrose «Distribution and Population Status of Bald Eagle (Haliaeetus leucocephalus) in Interior Alaska» 1995 Arctic Vol.49 No.2 рр.120—128 онлайн [1]
  30. «Bald Eagle (Haliaeetus leucocephalus. State of Michigan. Department of Natural Resources. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2007-05-11. 
  31. Broley, C.L. 1947. Migration and nesting of Florida bald eagles. Wilson Bulletin 59:3—20.
  32. Wood, P.B. and M.W. Collopy. 1995. Population ecology of subadult southern bald eagles in Florida: post-fledging ecology, migration patterns, habitat use, and survival. Final report to Florida Game and Fresh Water Fish Commission, Nongame Wildlife Program, Tallahassee, Florida.
  33. Mojica, E.K. (2006). Migration, home range, and important use areas of Florida sub-adult Bald Eagles. M.S. Thesis.. Athens, GA: The University of Georgia. 
  34. David L. Evans (1982). Status Reports of twelve Raptors. Washington, D.C.: U.S. Dept. of the Interior, Fish and Wildlife Service. с. 68. 
  35. а б в г Endangered Species Information System Report: Bald Eagle. Arlington, VA: U.S. Fish and Wildlife Service. 1988. 
  36. Chesapeake Bay region bald eagle recovery plan. Boston, MA: U.S. Fish and Wildlife Service. 1982. с. 81. 
  37. W.E.C.Todd (1940). Birds of Western Pennsylvania. Pittsburgh: Pittsburgh University Press. 
  38. J.W. Lish and J.C. Lewis (1975). «Status and ecology of Bald Eagles and nesting of Golden Eagles in Oklahoma». M.S. Thesis (Oklahoma State University, Stillwater). с. 98. 
  39. P.R. Ehrlich, D.S. Dobkin and D.Wheye (1988). The birder’s handbook. New York: Simon and Schuster. с. 785. 
  40. George Laycock (1973). Autumn of the Eagle. New York: Charles Scribner's Sons. 
  41. Knight, Richard L.; Anderson, David P. Effects of supplemental feeding on an avian scavenging guild // Wildlife Society Bulletin. — 18 (1990) (4) С. 388—394.
  42. Kralovec, Mary L.; Knight, Richard L.; Craig, Gerald R.; McLean, Robert G. Nesting productivity, food habits, and nest sites of bald eagles in Colorado and southeastern Wyoming // Southwestern Naturalist. — 37 (1992) (4) С. 356—361.
  43. D.A. Buehler. Bald Eagle (Halieaeetus leucocephalus). In The Birds of North America, 2000, No. 564 (A. Poole and F. Gill, eds.). The Birds of North America, Inc., Philadelphia, PA.
  44. P. F. Schempf. 1997. J. Field Ornithol. 68:150—151. USFWS, Suite 240, 3000 Vintage Blvd., Juneau, AK 99801—7100 (28 years.) RCT
  45. Hunt, W.G., D.E. Driscoll, E.W. Bianchi and R.E. Jackson. 1992. Ecology of Bald Eagles in Arizona. Report to U.S. Bureau of Reclamation, Contract 6—CS—30—04470. Biosystems Analysis, Inc. Santa Cruz, CA.
  46. англ. Bald Eagle Protection Act, U.S.C. § 668d
  47. Fish and Wildlife Conservation Act, 1997. Процитовано 2007-08-24.
  48. Maestrelli John R., Stanley N. Wiemeyer Breeding Bald Eagles in Captivity // The Wilson Bulletin. — 87 (March 1975) (I). Процитовано 2007-08-19.
  49. а б в «The American Bald Eagle». US Department of Veterans Affairs. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2007-05-11. 
  50. «Franklin: Writings». Library of America. 1987. ISBN 978-0-940450-29-5. 
  51. Julie Collier. «The Sacred Messengers». Mashantucket Pequot Museum. Процитовано 2007-05-20. 
  52. Lawrence, Elizabeth Atwood. «The Symbolic Role of Animals in the Plains Indian Sun Dance». University of Washington Press. Процитовано 2011-01-07. 

Література[ред.ред. код]

  • Stan Tekiela (2007). Majestic Eagles: Compelling Facts and Images of the Bald Eagle. ISBN 978-1591932000. 
  • Candace Savage (2000). Eagles of North America. ISBN 978-1550547832. 
  • Jon M. Gerrard, Gary R. Bortolotti (1988). The Bald Eagle: Haunts and Habits of a Wilderness Monarch. ISBN 978-0874744514. 
  • Denny Rogers, Lori Corbett (2006). «The Illustrated Bald Eagle: The Ultimate Reference Guide for Bird Lovers, Woodcarvers, and Artists». The Denny Rogers Visual Reference series. ISBN 978-1565232846. 
  • Stalmaster, M. V. (1987). The Bald Eagle. New York: Universe Books. ISBN 978-0876634912. 
  • Noel Snyder, Helen Snyder (2006). Raptors of North America: Natural History and Conservation. Voyageur Press. ISBN 978-0760325827. 
  • Steve Potts (1999). «The Bald Eagle». Wildlife of North America. ISBN 978-0736884839. 

Посилання[ред.ред. код]