Історія Португалії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Flag of Portugal.svg
Ця стяття є частиною серії
Історія Португалії
Давня історія
Графство Портукаленсе
Незалежність Португалії
Португальська імперія
Географічні відкриття
Лісабонський землетрус
Революція 1910 року
Тимчасовий уряд
Перша Республіка
Військова диктатура
Нова держава
Колоніальна війна
Революція гвоздик
Рада національного порятунку
Третя Республіка
Expo 1998 і Євро 2004
Португалія

Історія Португалії тісно повязана з історією Іспанії і до 9 ст. н.е. невіддільна від неї.

Давня історія[ред.ред. код]

Близько 1000 р. до н.е. на територію Іберійського півострова прийшли числені кельтські племена, на узбережжі півострова свої колонії заснували карфагеняни. У 2 ст. до н.е. територія сучасної Португалії стала частиною римської провінції Лузітанії. В 38 р. римська Іспанія була поділена на три провінції: Таррагону, Бетіку, Лузітанію. Від цієї події протягом всього середньовіччя рахувалися роки так званої іспанської, або цезаріанської ери. Змінена на загальноєвропейську напочтку XV ст. У 5 столітті н.е. контроль над регіоном перейшов спочатку до аланів, свевів, а потім - до вестготів, а з 711 р. — до маврів.

Народження португальської нації[ред.ред. код]

Альфонс І Великий

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Графство Портукаленсе.

У 997 році територію між річками Дору і Мінхо (північ Португалії) відвоював у маврів король Леона Бермудо II. 1064 року король Кастилії і Леону Фердінанд I захопив територію до сучасної Коїмбри. Відвойовані у маврів території були поділені на кілька феодальних ф'єфів. У 1096 році як вдячність за допомогу у війні з маврами король Альфонсо VI видав заміж за Генріха Бургундського свою позашлюбну доньку Терезу та надав зятю титул графа Португальського.

Після смерті Альфонсо VI Генріх відмовився визнати владу Кастильського королівства і почав війну. У 1139 після перемоги над маврами при Орикє син Генріха Альфонс І Великий був проголошений португальськими рицарями королем Португалії. У 1179 році Папа римський визнав незалежність Португалії.

У 1255 при королі Афонсо III столиця була перенесена до Лісабона.

Протягом подальших двох століть португальські королі вели війни з маврами, які зрештою закінчилися вигнанням останніх з країни.

У 1290 королем Дінішем засновано університет у Ліссабоні, який згодом (1308)перенесено до Коїмбри.

У 1383 році після смерті короля Фернандо I спричинилася політична криза, внаслідок якої країну очолила нова династія - Авіська.

Час великих географічних відкриттів[ред.ред. код]

Португальська каравела

Розквіт португальської імперії почався у 1415, коли португальська армада короля Жуана І захопила багате арабське торгове місто Сеута.

У 15 ст. Лісабон за розкішшю перевершував всі європейські столиці. Близько 2 тисяч кораблів з коштовностями, шовком, прянощами і чорними невільниками щорічно входили в гирло річки Тежу. Це був час не тільки небаченої розкоші та успіхів в усіх галузях, це був час великих мореплавців і великих відкриттів. Насамперед, 1418 і 1427 роках в Атлантичному океані були відкриті Мадейра та Азорські острови і приєднані до Португалії. Також відкриті острови Зеленого Мису.


Бартоломеу Діаш у 1488 обігнув мис Доброї Надії, що в подальшому допомогло португальцям дістатися східного узбережжя Африки та Індії. Васко да Гама відкрив Португалії у 1498 морський шлях до Індії навколо Африки. Педру Альваріс Кабрал відкрив морський шлях до Бразілії у 1500. Сліди могутньої морської імперії можна й нині зустріти не тільки в самій Португалії, але й в абсолютно різних куточках світу: в Африці, Індії, Індонезії, Китаї, на Близькому Сході і в Південній Америці.

Король Жоао II у 1494 підписав Тордесільяську угоду між Португалією та Іспанією, якою поділено майбутні колоніальні володіння обох країн..

Мапа володінь Португальської імперії під час її найбільшого розквіту (1570)

У 17 ст. король Жоао IV, вигнавши з Бразилії голандців, встановив повне панування Португалії у цьому регіоні.

Занепад імперії[ред.ред. код]

Парадоксально, але незліченні багатства призвели до розорення країни, а відплив населення в колонії виявився фатальним для порівняно невеликої держави. Остаточно погішало ситуацію марокканська авантюра короля Себастьяна I, під час якої той загинув у 1578 році. Внаслідок чого виникла династична криза. Намагання інших представників королівської родини Енріке I та Антоніо з Крату зберегти владу у Авіській династії виявилися марними - у 1580 році Португалія залишилася без короля.

Претензії на корону Португалії виказал Філіпп II, король Іспанії, бо він був сином португальської принцеси і мав права на португальський трон. Іспанський король вторгнувся до країни, його полководець герцог Альба зламав спротив португальців, і у 1581 році Філіп II став також португальським королем. На 60 років Португалія потрапляє під владу іспанської корони, втрачає найважливіші колонії і торговельні шляхи. Державну самостійність Португалії відновлено в 1640 році за політичної підтримки Англії і фінансового підживлення з Бразилії.

PortugalsArabianSea.png

У 1755 році підводний землетрус та цунамі знищили Лісабон.

На початку 19 століття країна окупована військами Наполеона і розграбована мародерами. Королівська сім'я в цей час переховується в Бразилії. Після звільнення Португалія на 12 років потрапляє під владу Англії.

20 століття[ред.ред. код]

На початку 20 століття в Португалії почав діяти республіканський рух. Після революції 1910 року Португалію було проголошено республікою. Упродовж наступних 16 років у країні змінюється 44 уряди.

У 1933 році міністр економіки Антоніу Салазар здійснює державний переворот і встановлює в країні профашистську диктатуру Нової держави. Встановлений жорсткий порядок рятує економіку країни, але призводить до повної ізоляції Португалії від Європи і всього світу. Салазар відійшов від справ у 1968 році і помер у 1970 році.

25 квітня 1974 року в країні відбулася Революція гвоздик, в результаті якої було повалено півстолітню диктатуру і відкрився шлях до демократії, а 25 квітня став національним святом — днем свободи.

Святкування 34-ї річниці Революції гвоздик у Лісабоні

У 20 столітті Португалія поступово втрачала свої останні колонії. У 1961 р. вона отримала важку поразку від Індії і втратила Гоа. Заморські колонії Португалії (Мозамбік, Ангола, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде та Сан-Томе і Прінсіпі) стали незалежними в 1975 році. У 1999 році повернуто незалежність останній з колоній (Макао), яка була передана Китаю.

Після вступу в ЄС, в основному завдяки субсидіям, економіка Португалії розвивається досить швидко. Будуються сучасні дороги та автомагістралі, здійснюється планомірне оновлення житлового фонду.

У 1976 році була прийнята нова конституція, що забезпечувала поворот до громадянського правління. Нова конституція була прийнята в 1982 році, у ній обмежуються права президента.

У 1986 Маріу Соареш був обраний першим за 60 років цивільним президентом. У тому ж році Португалію прийнято в Європейський Союз, що сприяло її стабільному економічному зростанню. У 2002 країна перейшла на євро, а у 2004 році прийняла Чемпіонат Європи з футболу.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]