Іспанці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іспанці

Іспанці — народ, що мешкає на Піренейському півострові. Іспанці є нащадками кельтоіберійців, вестготів, римлян і маврів. Розмовляють іспанською мовою. Чисельність іспанців у світі становить приблизно 135 мільйона осіб. У самій Іспанії налічується більш ніж 38 млн осіб. Інші мешкають в країнах Західної Європи та в Америці.

Нащадки іспанців також є серед сотень мільйонів осіб в іспаномовних націях Латинської Америки, а також на Філіппінах.

У самій Іспанії іспанцем називають громадянина Іспанії; самі мешканці країни не вважають себе єдиною спільнотою. В країні домінує регіональна свідомість, — не тільки в каталонців, галісійців і басків, які є самостійними народами, але й у інших. Вони називають себе арагонцями, валенсійцями, канарцями, астурійцями, кастільцями тощо. 1983 року 17 історичних провінцій отримали автономію й тепер мають власні уряди й парламенти. Це — Каталонія, Країна басків, Галісія, Андалусія, Валенсія, Естремадура, Канарські острови, Балеарські острови, Кастилія і Леон, Кастилія — Ла-Манча, Астурія, Наварра, Мурсія, Ріоха, Арагон, Кантабрія та Мадрид.

Історія назви[ред.ред. код]

Сторінка рукопису Estoria de España (Альфонсо X Мудрий), де згадується hyspanis.

У латинському епіграфі до першої іспанської хроніки «Estoria de Espanna» (1282 або 1284), що була підготовлена королем Альфонсо X, королівські піддані названі «хіспаніс», а в іспанському варіанті — «іспанос»:

Rex, decus Hesperie, tesaurus philosophie,

Dogma dat hyspanis; capiant bona, dent loca uanis[1].

Оригінальний текст (ісп.)

El Rey, que es fermosura de Espanna et tesoro de la filosofia, ensannança da a los yspanos; tomen las buenas los buenos, et den las vanas a los vanos.

У цій же книзі ідеться про міфічного предка, племінника Геракла, на ймення Еспан (Espan)[2].

Мова[ред.ред. код]

Іспанська мова належить до романської групи індоєвропейської мовної родини. Найбільш близькі до іспанської — португальська, галісійська, каталонська. Власне, дві останні — проміжні ланки, галісійська — між іспанською та португальською, каталонська — між іспанською та французькою[Джерело?]. Трохи меншу, але доволі велику схожість, вона має з італійською.

Поряд з англійською, французькою, німецькою, російською й арабською іспанська мова є міжнародною. Вона є державною в більшості країнах Латинської Америки, за винятком Французької Гвіани, Гаяни, Суринаму, Бразилії та низки Антильських островів.

Іноді її називають кастильською, бо літературна іспанська склалася на основі кастильського діалекту. B Іспанії є й інші діалекти — арагонський, астурійський (баблє), леонський та інші. Писемність — на основі латинки.

Попередниця іспанської мови — староіспанська (вона ж кастильська) утвердилася в період, коли іспанці відвойовували в арабів Толедо (1085), Кордову (1236) і Севілью (1248). Вона розвивалася під впливом французької та провансальської, під впливом труверів Франції та трубадурів Провансу. Тепер вона зберігається в доволі зміненому вигляді у нащадків іспанських євреїв, сефардів, що переселилися на Балкани, під назвою ладіно.

«Відродження» місцевих наріч, розпочате в 60-ті роки 20 століття, має доволі штучний характер[Джерело?].

Етногенез[ред.ред. код]

Спочатку територія Іспанії була населена іберами, які пізніше перемішалися з кельтами. Виникла нова спільнота — кельтібери. Країна мала назву Іберія. Крім цього, тут мешкали народи іншого походження. Один з них — баски, народ невідомого походження з ізольованою мовою. Були припущення щодо його спорідненості з грузинами, проводились дослідження з порівняння мов грузин і басків. Має схожість й давня назва Грузії — Іверія. Втім генетичний аналіз не підтверджує цю теорію[Джерело?].

На початку 1-го тисячоліття населення Піренейського півострова зазнало романізації. В 5 ст. сюди вторгаються племена германців (вест-готів). Країною керують вест-готські королі. В 8 ст. з півдня майже весь півострів захоплюють араби, бербери та євреї. Встановлюється влада арабських династій (Альмохадів, Альморавидів, Омейядів). З цього часу невеликі готські королівства, Астурія, Лєон, Арагон, Наварра, починають боротьбу з арабами (Реконкіста), яка закінчилася в 15 ст., за часів короля Фердінанда Арагонського та королеви Ізабелли Кастильської. Почалося об'єднання країни і нації. Наприкінці 15 століття почалася епоха Великих географічних відкриттів, в яких Іспанія відіграла провідну роль, поряд зі своїми конкурентами, Португалією і Англією, подібно яким вона володіла величезними колоніями. Завдяки іспанцям з'явилися нові народи в країнах Латинської Америки, на Філіппінах, що виникли від змішування іспанців і місцевих мешканців. Їх прямі нащадки називаються креоли, а змішані — метиси (зазвичай це нащадок іспанця та індіанки, але не обов'язково).

Антропологічний тип іспанців — середземноморський, — у них довгі обличчя, довгі, прямі чи горбаті носи, переважає темне волосся, але зустрічається й світле. В Андалусії сильно виявляється арабський компонент.

Господарство[ред.ред. код]

Заняття населення розрізняється в залежності від регіону чи етнічної групи. Всюди поширене землеробство. Бобові, оливи, виноград вирощують усюди, зернові — в Андалусії, Арагоні та на Месетє (означає «плоскогір'я»), кукурудзу, жито і картоплю — в північних районах, а цитрусові — на східному узбережжі. Тваринництво та морське рибацтво розповсюджене в Каталонії, Астурії, Країні басків, в Мадриді також розвинуто тваринництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець. Окремі групи мають свої традиційні заняття. Це — пасьєгос Кантабрії, марагатос Лєону, вакейрос Астурії, вони — пастухи, обмінюють свою продукцію на хліб, овочі, вироби ремесла.

Іспанія — країна з доволі високим рівнем економічного розвитку. За часи існування вона пережила період занепаду, коли з численних колоній судна постачали в метрополію золото та коштовні харчі. Розвиток економіки в самій Іспанії через це призупинився, але після розпаду колоніальної держави, в 20 ст., економіка поступово була відновлена.

Важливі галузі — гірничодобувна, чорна металургія, машинобудування, електротехнічна, хімічна та найдавніша галузь — текстильна. Вагому роль в економіці відіграє туризм.

У сільському господарстві переважають великі латифундії. Велика частина населення зайнята в промисловості та сфері послуг.

Велику роль в країні відіграє виноробство. Найбільш відомі вина — херес (виробляється в провінції Херес), Малага (місто Малага), портвейн і мадера (вина португальського походження). На відміну від Росії та Скандинавії, де надають перевагу міцним напоям, в середземноморських країнах вживаються сухі, слабкі вина, зазвичай під час обіду, в помірній кількості.

Традиційні ремесла іспанців і мистецтво представлені керамікою, різьбою по дереву, художньою вишивкою, плетінням, ткацтвом.

Поселення — різних типів. Є великі поселення, хутори з одним подвір'ям, багато типових середньовічних міст — невеликих, з багатими історичними традиціями та пам'ятниками. Найбільші, багатофункціональні міста — Мадрид (столиця), Барселона, Валенсія. Багато портів. Поселення в гірських районах нагадують кавказькі, — багатоярусні, зі щільною забудовою, будинки переважно білого кольору.

У давні часи іспанці використовували печери або напівпечери, будували напівземлянки, округлі чи овальні за планом.

На північному заході розповсюджений будинок з необробленого каміння, критий соломою (пальясо). На півночі (волога частина країни) — басксько-наваррський або астуро-галісійсьий тип будинку, кам'яний. Він має 2 поверхи, спальню, їдальню, кухню на вищому поверсі, господарчі приміщення — на нижньому. Південніше, в сухій частині, будинки одноповерхові, приміщення для худоби та господарчі будівлі — окремо. Багато районів бідні й лісом, й камінням, і тут використовують глину та цеглу. Є маленькі будиночки з плоским дахом. В Андалусії — будинки з замкнутим подвір'ям.

Одяг чоловіків — вузькі короткі штани до колін (такі носили в Європі в 18 столітті), біла сорочка, жилети, куртки, паски, плащі. Коротка куртка іспанця зазвичай прикрашена попереду та позаду вишивкою. Взуття — шкіряне або плетене з еспарто (іспанський дрок). На півночі в дощ носять дерев'яні черевики. Головні убори — фетрові солом'яні капелюхи, баскський берет. Капелюх, на відміну від італійського, широкополого (калабрєза), має короткі поля та невисоку тулію. Одяг жінок — в центрі країни — сорочка на лямках, коротка шерстяна куртка, в Андалусії — довга вузька сукня. На голові — хустки, чорна чи біла мережева мантилья. Панчохи — з вишивкою. Як прикраса — гребінь або квіти у волоссі. Типова іспанська сукня — вузька в талію з широкою спідницею з численними оборками.

Кухня різноманітна. Загальне — велике вживання свиного сала, оливок, гострих приправ з томату, цибулі, часнику, червоного перцю, овочів і фруктів. В Андалусії багато страв з риби, на південному сході — з рису. Напої — кава, молоко, цитрусові соки, вино, яблучний сидр. Типова страва — паелья. Вона готується з рису з бульйоном, курки, яловичини, свинини, риби, і заправляється шпиком, цибулею, перцем, сіллю, зеленню, соком лимону, олією. Також складно готується олья подріга, з яловичини, свинини, шпика, ковбас, зеленого горошку, картоплі, моркви, капусти, заправляється цибулею, часником, селерою, лавровим листям, перцем, сіллю, петрушкою, тертим сиром і томатами. Тортільяс — просмажений омлет з картоплею та овочами.

Католицькі традиції[ред.ред. код]

Кожне місто має свого заступника, день якого святкується. Свята влаштовують ермандади (братства), на півдні — більш пишно, на півночі — скромніше. Весняні карнавали, ярмарки, театралізовані вистави притаманні певним місцевостям.

Культура[ред.ред. код]

Музика, танці[ред.ред. код]

Докладніше: Фламенко

Музика Іспанії вважається кращою у світі після італійської[Джерело?]. В мистецтві існували романси, народні жанри пісні та поезії — летрильї, сегідильї, серенади, вільянсіко. Типовий іспанський жанр поезії — копла (короткий вірш). В Андалусії був розвинутий своєрідний жанр співу та танцю, — фламенко. Танець — вистукування ритму ногами, носком, п'ятою, стопою, по-іспанські — сапатеадо (від слова сапато — черевик). Схоже зустрічається не всюди, це тільки шотландський, ірландський і американський степ (чечітка). Танці в основному групові, зі стрибками, перебіжками. Найбільш відомі іспанські танці — пасодобль, фанданго, сарабанда та павана (старовинні). В Іспанії народилося й танго, хоча набуло слави воно вже за океаном, в Південній Америці.

Література[ред.ред. код]

Монумент Серантесу у Мадриді. Дон Кіхот та Санчо Панса.

Найбільш давні літературні твори в Іспанії — рицарські романи, як і в країнах північної Європи. Але існують суто іспанські варіанти рицарських романів. Це — «Пісня про Сіда» і « Амадіс Гальський», події в яких відбуваються в Іспанії, і герої яких — іспанці. Література Іспанії в епоху Відродження розвивалася за складних політичних обставин. Саме в Іспанії з'явився жанр шахрайського роману. Перший автор — Матео Алєман, його роман — «Гусман де Альфарачє». Широко відомий приклад цього жанру — «Кульгавий біс» Луїса Велеса де Гевари. В жодній іншій країні цей жанр не був розвинутий. У Франції шахрайський роман наслідував Ален-Рене Лєсаж («Пригоди Жіль Бласа з Сантильяни»). Одниміз символів Іспанії є літературні постаті дон Кіхота і Санчо Панси.

Архітектура[ред.ред. код]

Архітектура має свої особливості. Іспанська готика майже не відрізняється від загальноєвропейської (хоча тут і розвивався особливий стиль «мудехар»), але Ренесанс вже своєрідний і має свою назву, — платереско («плоский»). Стиль бароко відомий в Іспанії як «чурригереско» (за прізвищем архітектора Чурригери). Найбільш відомі пам'ятники: собор в Бургосі, будівля університету в Вальядоліді, собор Сантьяго де Компостела, собор в Толедо. Пізніше в Іспанії розвиваються усі інші стилі, притаманні всій Європі. Саме для Іспанії притаманне мистецтво архітектора Антоніо Гауді, спеціалісти оцінюють його як постмодернізм [Джерело?]. Він — каталонець, і мистецтво його — в Барселоні. Крім багатьох будинків в оригінальному стилі, він створив собор «Саграда фаміліа» (Свята родина), який став в останні часи одним із символів Іспанії (подібно до Ейфелевої вежі в Парижі). Нові архітектурі тенденції розвива архітектура Сантьяго Калатрава.

Живопис[ред.ред. код]

Докладніше: Мадридська школа
Дієго Веласкес, невідома пані з віялом

В 19 столітті дослідник іспанської літератури зі США Джордж Тікнор назвав і розцінив іспанське 17 століття як «Золоте століття». Цю назву підхопили.

Але мистецтвознавці Іспанії пізніше розширили межі " Золотого століття ". Відлік починають з 1492 р., коли Небріха оприлюднив підручник «Іспанська граматика», а завершують 1681 роком, коли помер Кальдерон. В «Золоте століття», таким чином включають іспанське Відродження та маньєризм, іспанське бароко та художників реальності.

Отже, «Золоте століття» іспанської культури ніяк не збігається з календарними межами 17 століття, хоча саме тоді відбувся пік розвитку і іспанської літератури, і іспанського образотворчого мистецтва. А їх мистецькі здобутки отримали світове визнання. Серед відомих літературних імен Європи почесні місця посіли -

Світове визнання отримали і іспанські художники 16-17 ст. -

Крізь руки іспанських можновладців текла річка золота та срібла, вивезеного з американських колоній. Цими коштами не тільки сплачували постійні війни в Америці та в Європі, але й підживлювали національну культуру. В Іпанії розгорнулося масове будівництво палаців, монастирів і соборів, замовлялись картини відомим художникам - національним та іноземним. Але консервативність управління та відсутність далекоглядності в політиці значно загальмували економічний та промисловий розвиток країни майже на 200 років. Коштовна річка золота та срібла осідала в розвинених державах Європи, де розпочав свій шлях первісний капіталізм — у Голландії та Фландрії, в Британії, Франції. Культурний пік іспанського мистецтва не збігався з економічним розвитком країни, яка слабшала і сповзла в політичну та економічну кризу. Покажчиками кризи стали і військові поразки Іспанії -

«Золоте століття» в Іспанії завершилося без жодної значної фігури в політиці, літературі, мистецтві. Наприкінці 18 століття іспанське мистецтво частково реабілітував лише Франсіско Гойя.

Культурні впливи[ред.ред. код]

Іспанська культура впливала на культуру інших країн. Персонажі роману Сервантеса «Дон Кіхот» стали надбанням багатьох європейських культур. Вони - герої багатьох картин художників і скульпторів Західної Європи та Латинської Америки.

Іспанську тематиру розробляли митці Франції, Росії, США, серед них

Француз Жорж Бізе написав оперу «Кармен» на іспанську тему, іспанські мотиви лунають в балеті «Дон Кіхот» Мінкуса. Багато російських і українських письменників, композиторів та поетів торкалися іспанської тематики.

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія «Народи та релігії світу». — М.,1998.
  • Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира,. — т 2, Москва
  • Т. Б. Алісова, Т. А. Репіна, М. А. Тарівердієва. Введення в романську філологію.
  • Іспанская поєзмя в русских переводах. — М.,1984.
  • История зарубежной литературы. Средневековье и Возрождение. — М., 1987.
  • Каптерева Т.П. «Искусство Испании»,. — М. 1989

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Primera Cronica General. Estoria de España. Tomo I. — Madrid, Bailly-Bailliere e hijos, 1906, стр. 2
  2. Primera Cronica General. Estoria de España. Tomo I. — Madrid, Bailly-Bailliere e hijos, 1906, стр. 11