Способи самогубства

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ви можете отримати підтримку у службі запобігання самогубствам (в Україні: 7333, Lifeline Ukraine).
Зауважте, Вікіпедія не заохочує й не несе відповідальності за ризик!

Способом самогубства називають будь-які засоби, за допомогою яких людина робить самогубство, навмисно йдучи з життя.

Загальна статистика[ред. | ред. код]

За статистикою, найбільш летальними способами самогубства є постріл в себе з вогнепальної зброї та повішення. Отруєння ліками та іншими речовинами, перерізання вен є менш ефективними методами, після їх застосування людина, як правило, залишається живою[1][2].

Повішення є найпоширенішим способом самогубства по всьому світу, що пояснюється його доступністю і ефективністю[3]. Однак в різних країнах до нього вдаються з різною частотою — 70 % чоловіків й 60 % жінок у Японії вибрали повішення як спосіб самогубства, в той час як в США ці цифри були значно меншими — 18 % чоловіків та 16 % жінок[4].

Способи самогубства і стать[ред. | ред. код]

Жінки, за статистикою, частіше роблять спроби самогубства, але кількість завершених самогубств у всьому світі (за винятком кількох країн Азії) значно вища у чоловіків.

У порівнянні з жінками, чоловіки, як правило, частіше схильні вибирати летальні способи самогубства. Існують припущення, що чоловіки оцінюють незавершене самогубство як «брак мужності», що не відповідає чоловічий нормативній гендерній ролі, і тому вони вдаються до більш жорстоких і ефективних способів, щоб гарантовано померти.[5][6].

Одним лише вибором небезпечного для життя способу самогубства не можна пояснити високу смертність чоловіків від самогубств. Навіть коли жінки і чоловіки використовують той самий спосіб самогубства, чоловіки в результаті вмирають частіше[7].

Доступність способу самогубства[ред. | ред. код]

Дослідження ВООЗ стверджують, що зниження доступності деяких способів самогубства може зменшити кількість спонтанних й імпульсивних самогубств. Йдеться про такі заходи, як заборона вільного продажу токсичних пестицидів або обмеження на покупку ліків, небезпечних для життя. Залишається дискусійним питання про те, як ат булави впливають такі заходи зі скорочення доступності способів самогубств на кількість запланованих самогубств, рішення про які було прийнято під впливом тривалих страждань[3].

Кровопускання[ред. | ред. код]

Докладніше: Самоушкодження
Джульєтта: О ніж щасливий! [Виймає ніж Ромео з ножем.]
Ось ножни! [Заколює себе.]
Тут іржавій та дай мені загибель! [Падає на тіло Ромео і вмирає.]
 — Ромео і Джульєтта, акт 5, сцена 3

Особи, які планують самогубство у такий спосіб, іноді спочатку роблять неглибокі порізи, названі в літературі нерішучими ранами або попередніми ранами (насічками). Часто це множинні паралельні надрізи, що не носять смертельного характеру[8].

Поріз вен[ред. | ред. код]

Порізи вен часом практикують задля самоушкодження, а не самогубства, проте якщо кровотеча рясна і/або безконтрольна, ці дії викликають серцеву аритмію з подальшою важкою гіповолемією, шоком, непрохідністю судин і/або зупинкою серця. Зрештою, може настати смерть[9].

У разі невдалої спроби самогубства людина може постраждати від травми сухожиль зовнішніх м'язів-згиначів, ліктьового або серединних нервів, що контролюють м'язи руки. Ці ушкодження можуть призвести до тимчасового або постійного зниження чутливості і/або рухової спроможності, а також стати причиною хронічних соматичних або вегетативних болів[10]. Як і в разі будь-якої кровотечі, після втрати понад 40 % об'єму циркулюючої крові потрібна агресивна реанімація, щоб запобігти смерті пацієнта; для попередньої зупинки кровотечі застосовують стандартні методи надання першої допомоги.

Утоплення[ред. | ред. код]

Гравюра «Кінець життя вуличної дівки», 1884
Докладніше: Утоплення

Самогубство за допомогою утоплення — акт свідомого занурення себе в воду або іншу рідину з метою перешкодити диханню і позбавити мозок доступу до кисню. Внаслідок природної боротьби організму за своє життя, спроби вчинити самогубство через утоплення часто передбачають використання важкого об'єкта з метою подолання цього рефлексу. Цей предмет прив'язують до себе, таким чином людина йде на дно, без можливості спливти знову. У міру підвищення рівня вуглекислого газу в крові, центральна нервова система змушує дихальні м'язи скорочуватися, і самогубець робить спробу здійснити вдих, перебуваючи у воді. Смерть зазвичай настає, коли рівень кисню в крові стає надто низьким для підтримки роботи клітин головного мозку. Утоплення є одним з найменш поширених способів самогубства: його відсоток складає менше 2 % від усіх зареєстрованих самогубств в Сполучених Штатах[11].

Удушення[ред. | ред. код]

Суїцид за допомогою удушення — це обмеження доступу кисню, що викликає гіпоксію, а в кінцевому підсумку асфіксію. Для цього може використовуватися перебування в замкнутому просторі без кисню або спеціальний пластиковий пакет, який фіксується на голові. Такі спроби можуть включати використання депресантів для досягнення стану непритомності з метою виключити паніку і рефлекторні спроби уникнути асфіксії в стані гіперкапнії. Неможливо вчинити самогубство, просто затримавши дихання: коли рівень кисню в крові стає надто низьким, мозок посилає сигнал, що викликає рефлекторний вдих. Навіть якщо людина здатна подолати цей рефлекс, в момент втрати свідомості вона перестане контролювати дихання, і нормальний ритм відновиться[12].

З цієї причини більш популярним є спосіб суїциду шляхом вдихання газу, ніж шляхом задушення. Інертні гази, такі як: гелій, азот, аргон або токсичні гази, такі, як окис вуглецю (чадний газ) — широко використовуються для самогубств від задухи завдяки їх здатності викликати втрату свідомості і приводити до смерті протягом декількох хвилин[13][14].

Падіння з висоти[ред. | ред. код]

У Сполучених Штатах Америки стрибок з висоти є одним з найменш поширених способів скоєння суїциду (менше 2 % від усіх зареєстрованих самогубств в 2005 році)[11].

У Гонконгу стрибок з висоти — один з найпоширеніших способів здійснення самогубства, що становить 52,1 % від усіх зареєстрованих самогубств в 2006 році при порівнянних пропорціях в попередніх роках[15]. Центр дослідження і профілактики суїциду Гонконзького університету стверджує, що причиною цього може бути поширеність легкодоступних багатоповерхових будівель в Гонконзі[16].

Є кілька задокументованих спроб самогубства шляхом здійснення стрибків з парашутом людьми, які з наміром не розкрили парашут (або зняли його в процесі вільного падіння) і залишили передсмертні записки[17][18]. Парашутист-експерт і колишній солдат 22-го полку Особливої повітряної служби Чарльз «Ніш» Брюс наклав на себе руки[19] після 8 років психіатричної хвороби шляхом стрибка без парашута з легкого літака «Цессна-172 Скайхок» на висоті 1524 м над Файфілдом в графстві Оксфордшир під час приватного рейсу з Іспанії в Хінтонський центр парашутизму[20]. Його військова історія і манера смерті призвели до широкого висвітлення цього випадку в засобах масової інформації[21][22][23][24][25]. Численні джерела[26][27] поклали відповідальність за його кризу і самогубство на посттравматичний стресовий розлад[28].

За допомогою вогнепальної зброї[ред. | ред. код]

Поширеним методом суїциду є самогубство з використанням вогнепальної зброї. У світі поширеність цього способу самогубства коливається в широких межах, залежно від доступності вогнепальної зброї та її культурного сприйняття. Застосування вогнепальної зброї при самогубстві коливається від менше 10 % в Австралії[29] до 53,7 % в США, і в даний час є найбільш поширеним способом самогубства[30].

Невдала спроба суїциду може привести до хронічного болю, зниження розумової здібності, рухових функцій, крововиливу в мозок, проникненню осколків в черепну коробку, а також може спровокувати пневмоцефалію і витік спинномозкової рідини. Нелетальний постріл в скроневу кістку може викликати скроневий абсцес, менінгіт, афазію, геміанопсію, геміплегію, а також загальні внутрішньочерепні ускладнення. 50 % людей, що вижили після пострілу в скроневу кістку, страждають від пошкодження лицьового нерва, як правило, через його розірвання[31][32].

Дослідження, опубліковане в «New England Journal of Medicine and the National Academy of Science», виявило зв'язок між зберіганням вогнепальної зброї в домашньому господарстві і частотою самогубств із її використанням[33][34], проте в дослідженні Міллера Хеменве, не знайдено статистично значущого зв'язку між домашнім зберіганням вогнепальної зброї та самогубством[35], за винятком випадків суїциду дітей 5-14 років[35]. Протягом 1980-х і початку 1990-х років спостерігалася виражена тенденція підліткових самогубств з використанням зброї[36], а також різкий сплеск кількості суїцидів, скоєних особами 75 і більше років[37].

Два окремих дослідження, проведених в Канаді та Австралії з більш суворими законодавчими обмеженнями щодо вогнепальної зброї, показали, що в той час, як кількість самогубств із використанням вогнепальної зброї знижується, використання інших методів, таких, як повішення, збільшується. У Австралії загальна кількість самогубств продовжувала зростати, поки не були реалізовані заходи, спрямовані на забезпечення підтримки людей, які висловили намір вчинити самогубство[38][39][40].

Дослідження також показують відсутність взаємозв'язку між законами про безпечне зберігання власної вогнепальної зброї і частотними показниками самогубств, скоєних із її допомогою; крім того, дослідження, які спробують пов'язати факт володіння вогнепальною зброєю і ймовірність вчинити самогубство з її допомогою, часто не враховують наявність вогнепальної зброї у володінні інших людей[41][42]. Дослідники показали, що закони безпечного зберігання, судячи з усього, не впливають на застосування зброї для скоєння самогубства і на кількість випадкових інцидентів із летальним результатом[41][42].

Повішення[ред. | ред. код]

Самогубство за допомогою повішення
Докладніше: Повішення

При суїциді за допомогою повішення жертва самогубства використовує довгастий еластичний матеріал (мотузку або шнур) для створення петлі або затяжного вузла навколо шиї, закріплюючи інший кінець на міцному пристосуванні. Залежно від положення петлі й інших чинників, жертва суїциду гине від задухи або перелому шийного відділу хребта. У разі настання смертельного результату справжня причина обумовлена висотою падіння, тобто відстанню, яку жертва суїциду долає до натягу мотузки.

При «короткому падінні» жертва суїциду гине від задухи, при цьому смерть настає від нестачі кисню в головному мозку. З високою ймовірністю самогубець відчує гіпоксію, парестезія, запаморочення, тунельний зір, судоми, шок і гострий респіраторний ацидоз. Також одна або обидві сонні артерії і/або яремні вени можуть виявитися досить здавленими для виникнення ішемії та стану гіпоксії головного мозку, що може в кінцевому підсумку привести до смерті або послужити її причиною.

При типовому «довгому падінні» самогубець, ймовірно, постраждає від одного або більше переломів шийних хребців, зазвичай між другим і п'ятим шийним хребцем, що може привести до паралічу або смерті. При досить великих подоланих під час падіння відстанях самогубство за допомогою повішення може привести до обезголовлювання.

Повішення є переважаючим способом самогубства в доіндустріальних суспільствах, а також в сільських місцевостях (в порівнянні з міськими умовами)[43]. Крім того, воно використовується в умовах, що перешкоджають іншим способам скоєння суїциду, наприклад, у в'язницях.

Здавлювання дихальних шляхів[ред. | ред. код]

Цей метод полягає у затяганні шнура навколо шиї з тим, щоб добитися здавлення сонних артерій, запобігаючи доступу кисню до мозку, що призводить до втрати свідомості і смерті. Цей спосіб також пов'язаний з певними видами захоплень дзюдо, а також аутоеротичним задушенням[44][45][46][47].

Удар транспортом[ред. | ред. код]

Залізничний суїцид[ред. | ред. код]

Вапно на залізничному полотні після суїциду в Майнц-Лаубенхаймі

Самогубство відбувається за допомогою знаходження на шляху поїзда під час його наближення або за допомогою знаходження всередині автотранспортного засобу.[48]. Суїцид внаслідок зіткнення з поїздом спричиняє 90 % летальних випадків, що робить його одним з найбільш ефективних способів здійснення самогубства. Невдалі спроби можуть спричинити важкі каліцтва: великі переломи, ампутації, струс мозку і важку розумову і фізичну інвалідність[49].

Спосіб і час[ред. | ред. код]

На відміну від суїцидів, що відбуваються на лініях метрополітену, при суїциді за допомогою наземного залізничного транспорту жертва самогубства часто просто лягає або стає на залізничні колії, чекаючи прибуття поїзда. Через те, що поїзди здебільшого пересуваються на високих швидкостях (від 80 до 200 км/год), машиніст, як правило, не здатний зупинити поїзд, щоб уникнути зіткнення. Цей тип суїциду може привести до психологічної травми і посттравматичного стресового розладу машиніста[50].

Європа[ред. | ред. код]

У Нідерландах не менше 10 % всіх самогубств є залізничними самогубствами. У Німеччині частка залізничних самогубств становить 7 %, що робить цей тип суїциду найбільш представленим в загальній статистиці суїцидів в Німеччині[51]. Маючи справу, в середньому, з трьома спробами самогубства в день, Deutsche Bahn забезпечує функціонування санаторію для травмованих машиністів[52]. В останні роки деякі німецькі машиністи успішно отримували компенсації від батьків або подружжя самогубців[53]. У Швеції, з її слабонаселеними районами з меншою пропорцією популяції, що проживає в безпосередній близькості від залізничних колій, 5 % всіх самогубств є залізничними суїцидами. У Бельгії майже 6 % самогубств є залізничними, при цьому диспропорційно їх число спостерігається на голландськомовній території (10 % у Фламандському регіоні). Більшість суїцидів спостерігається на залізничних станціях або поблизу від них, що нетипово для самогубств в інших європейських країнах. Сім'ї жертв суїциду несуть фінансову відповідальність за економічні втрати внаслідок скасованих або затриманих рейсів і слідчих витрат, а також витрат на виймання трупа.[джерело не вказане 3856 днів]

Японія[ред. | ред. код]

Докладніше: Залізничний транспорт в Японії

Стрибок під поїзд — один з найпоширеніших способів здійснення самогубства в Японії: на нього припадає ≈2000 смертей на рік, 6 % від загального числа самогубств. Залізничні суїциди розглядаються як соціальна проблема, особливо в таких великих містах, як Токіо і Нагоя, оскільки вони заважають графіку руху поїздів, і, якщо суїцид відбувається протягом ранкової години пік, багато пасажирів спізнюються на роботу.

Залізничні суїциди в Японії — стійке явище, незважаючи на широко поширену практику невиплати страхових компенсацій бенефіціарам жертв залізничного суїциду (виплати зазвичай відбуваються при більшості інших форм суїциду). Суїциди за участю швидкісних поїздів «Сінкансен» надзвичайно рідкісні, позаяк шляхи «Сінкансен» зазвичай недоступні для широкого загалу (наприклад, в результаті знаходження на штучному підвищенні або наявності огорожі, обнесеної колючим дротом), і законодавство передбачає накладення додаткових штрафів на сім'ю самогубця і його найближчих родичів[54].

Північна Америка[ред. | ред. код]

Відповідно до Федеральної залізничної адміністрації, у США відбувається від 300 до 500 залізничних суїцидів на рік[55].

Метрополітен[ред. | ред. код]

Стрибки перед самим поїздом метрополітену тягне за собою смертність в 59 % випадків. Це нижче, ніж смертність від самогубств, пов'язаних з наземним залізничним транспортом, яка дорівнює 90 %. Швидше за все, це відбувається тому що поїзди, що прямують за відкритими шляхами, їдуть відносно швидко, в той час як поїзди, що прибувають на станції метро, сповільнюються для зупинки і посадки пасажирів.

Для того, щоб скоротити число спроб самогубства в метро, використовуються різні методи: наприклад, глибокі дренажні ями вдвічі скорочують імовірність смертельного результату. Також на деяких станціях використовуються розділові стінки з розсувними дверима між шляхами і зупинною платформою, проте подібні конструкції мають високу вартість[56].

Транспортний суїцид[ред. | ред. код]

Деякі автомобільні аварії є результатом навмисних самогубств. Особливо це стосується аварій, в яких бере участь один водій і один транспортний засіб, «через частоти його [автомобільного транспорту] використання, загальноприйнятих небезпек водіння, а також того факту, що він пропонує індивіду можливість піддати своє життя небезпеці або закінчити її без свідомого протистояння своїх суїцидальних намірів»[57]. Завжди існує ризик того, що дорожньо-транспортна пригода вплине на інших учасників дорожнього руху, наприклад, автомобіль, раптово гальмує або згортати з метою уникнення заподіяння шкоди самогубцю, може зіткнутися з чимось іще.

Реальний відсоток самогубств при ДТП достовірно невідомий; дослідження дозволяють сказати, що «відсоток дорожньо-транспортних пригод, що мають суїцидальну природу, варіюється від 1,6 % до 5 %»[58]. Деякі самогубства класифікуються як нещасні випадки, тому що самогубство повинно бути доведено; «Варто відзначити, що навіть у разі, якщо є серйозне припущення про самогубство, але передсмертна записка не була знайдена, випадок класифікується, як „аварія“»[59].

Деякі дослідники вважають, що самогубства, які класифікуються як звичайні аварії, більш поширені, ніж вважалося раніше. Масштабне опитування суїцидально настроєних людей в Австралії показує такі числа: «З тих, хто повідомив про запланований суїцид, 14,8 % (19,1 % чоловіків і 11,8 % жінок) надають перевагу транспортному суїциду… 8,3 % (13,3 % від всіх намагалися накласти на себе руки осіб чоловічої статі), раніше намагалися здійснити самогубство шляхом зіткнення з використанням транспортного засобу)»[60].

Авіація[ред. | ред. код]

У Сполучених Штатах 36 пілотів наклали на себе руки за допомогою літака в 1983—2003 роках[61].

Отрута[ред. | ред. код]

Суїцид може бути здійснений за допомогою швидкодійних отрут. Наприклад, більшість мешканців Джонстауна, в північно-західній Гаяні, померли, коли Джим Джонс, лідер релігійної секти, організував масове самогубство шляхом вживання коктейлю, що містить ціанід, седативні речовини і транквілізатори в 1978 році[62]. Наприклад, токсичні високі дози деяких рослин, таких, як беладонна, рицина, ятрофа куркас та інші. Отруєння токсичними рослинами, як правило, тече повільніше і відносно болісно.[63]

Пестициди[ред. | ред. код]

У світовому масштабі 30 % всіх самогубств — отруєння пестицидами. Використання цього способу, проте, коливається в залежності від регіону, від 4 % в Європі до більш 50 % в Тихоокеанському регіоні[64]. Отруєння сільськогосподарськими хімічними речовинами дуже поширене серед жінок в китайській сільській місцевості, воно вважається значною соціальною проблемою[65]. У Фінляндії високолетальний пестицид тіофос широко використовувався при самогубствах в 1950 роках. Коли доступ до хімічних речовин був обмежений, отруєння тіофосом було витіснено іншими способами здійснення суїциду, що змусило дослідників вважати, що накладення обмежень на певні способи самогубства не є ефективним заходом щодо зменшення загальної кількості суїцидів[66].

Передозування медикаментами[ред. | ред. код]

Оскільки передозування може привести до смертельного результату, свідомі дії такого роду розглядаються як спосіб самогубства[67][68].

Передозування є найкращим методом гідної смерті серед членів спільнот, які декларують право на смерть. Опитування членів спільноти Exit International показав, що 89 % респондентів вважають кращим отруєння пігулкою за придушення пластиковим пакетом, чадним газом або повільну евтаназію[69].

Надійність цього методу багато в чому залежить від обраних препаратів та додаткових заходів, таких, як використання протиблювотних засобів. Середній рівень смертності при передозуванні в США становить, за оцінками, лише 1,8 %[70]. У той же час група допомоги у самогубстві «Dignitas» повідомляє про відсутність невдач серед 840 випадків суїциду (100 % летальних випадків), при яких передозування активного снодійного агента пентобарбітал здійснюється в комбінації з протиблювотними препаратами[71].

Барбітурати (такі, як секобарбітал і пентобарбітал), довго використовувалися для суїциду, стають менш доступними. Голландське суспільство за право на смерть WOZZ запропонувало кілька безпечних альтернатив барбітуратів для евтаназії[72]. Довідник «The Peaceful Pill Handbook» передбачає все ще легкодоступність розчинів, що містять пентобарбітал, в Мексиці, де вони доступні без рецепта у ветеринарів для присипляння тварин. (Див. Суїцидальний туризм)

Для типового медикаментозного передозування використовуються випадкові рецептурні і безрецептурні препарати. В цьому випадку летальний результат не гарантований, і після спроби людина може залишитися в живих, але з важким ураженням внутрішніх органів, хоча це само по собі може в кінцевому підсумку виявитися фатальним. Медикаменти, прийняті орально, можуть бути також виведені з блювотою, перш ніж почнуть діяти. З огляду на дуже високі, необхідні для ефекту, дози, блювання або втрата свідомості до прийняття достатньої кількості активного агента часто стає серйозною проблемою для людей, які намагаються вчинити самогубство.

Спроби передозування болезаспокійливими, є одними з найбільш поширених, в зв'язку з легкою доступністю безрецептурних препаратів[73]. Передозування також може бути досягнуто шляхом змішування медикаментів в коктейлі один з одним, з алкоголем або c забороненим наркотиком. Цей метод може внести неясність: випадковою була смерть або навмисним самогубством, особливо, коли алкоголь або інші речовини ускладнюють аналіз, а передсмертна записка відсутня.

Окис вуглецю[ред. | ред. код]

Докладніше: Отруєння чадним газом

Один з методів отруєння включає в себе вдихання висококонцентрованого чадного газу. Смерть зазвичай настає від гіпоксії. В більшості випадків використовується монооксид вуглецю, тому що він легко доступний у результаті неповного згоряння; наприклад, він виділяється автомобільним транспортом і деякими видами печей.

Монооксид вуглецю є безбарвним газом без смаку і запаху, тому його присутність не визначається нюхом або зором. Його токсична дія обумовлена утворенням сполук із гемоглобіном, тим самим заміщаючи молекули кисню і поступово приводячи до кисневого голодування, в кінцевому рахунку викликаючи відмову в роботі клітинного дихання, а потім смерть. Монооксид вуглецю вкрай небезпечний для свідків і людей, які знайшли труп жертви суїциду. В силу цього, прихильники права на суїцид — такі, як Філіп Нішкі — рекомендують використання більш безпечних варіантів, наприклад, азоту.

До появи законодавчого контролю над чистотою повітря і винаходи каталітичних конвертерів суїциди з використанням моноксиду вуглецю часто відбувалися за допомогою безперервної роботи автомобільного двигуна в закритому приміщенні або за допомогою шланга, що з'єднує вихлопну трубу і закриту кабіну автомобіля. Вихлопні гази могли містити аж до 25 % моноксиду вуглецю, тоді як сучасні каталітичні конвертери усувають понад 99 % виробленого моноксиду вуглецю[74]. Додаткова складність полягає в тому, що незгорілий бензин може зробити нестерпним вдихання вихлопних газів задовго до того, як настане втрата свідомості.

Останнім часом зросла кількість самогубств за допомогою спалювання вугілля (наприклад, в процесі приготування барбекю в закритому приміщенні). Цей спосіб отримав назву «смерть шляхом хібачі»[75].

Інші отруйні речовини[ред. | ред. код]

Суїцид із використанням мийних засобів передбачає змішання побутових хімічних реагентів з метою вироблення сірководню чи інших отруйних газів[76][77][78][79]. Поширеність суїциду за допомогою газоподібних речовин в домашніх умовах знизилася з 1960 по 1980[80].

Деякі тварини, такі, як павуки, змії і скорпіони, виробляють токсини, які можуть легко і швидко вбити людину. Ці токсини можуть бути використані для здійснення суїциду. Згідно з міфом, Клеопатра використовувала змію для самогубства, дізнавшись про смерть Марка Антонія[81].

Навмисне зараження[ред. | ред. код]

Зафіксовано кілька випадків навмисного зараження себе смертельним захворюванням, таким, як СНІД, як спосіб самогубства[82][83][84].

Самоспалення[ред. | ред. код]

Докладніше: Самоспалення

Самоспалення зазвичай означає форму самогубства, при якій людина спалює себе в вогні. Воно використовувалося як протестна тактика. Найбільш відомі випадки самоспалення належать Тхіть Куанг Дик у 1963 році як протест проти антибуддистської і прокатолицької політики уряду Південного В'єтнаму, Малакай Річеру у 2006 році як протест проти участі США в іракській війні та Мухаммеду Буазізі в Тунісі, що спровокувало початок фінікової революції й Арабської весни.

У деяких областях Індії самоспалення також проводилося як ритуал, відомий як саті, при якому вдова підлягала спаленню разом з її покійним чоловіком, як добровільно, так і примусово[85].

Вулкан[ред. | ред. код]

Суїцид в вулкані має на увазі стрибок в розплавлену лаву, в кратер діючого вулкана, газову тріщину, лавовий потік або лавове озеро. Причина смерті може бути результатом падіння з висоти, загоряння при контакті з лавою, убивчої спеки або асфіксії, викликаної вулканічними газами. За деякими стародавніми джерелами, філософ Емпедокл стрибнув у вулкан Етна, намагаючись зробити так, щоб люди вважали, що він зник з лиця землі, щоб стати богом; однак цей план був зірваний, коли вулкан виплюнув одну з його бронзових сандалій. Сучасні самогубства мали місце в численних вулканах, але найвідомішим вважається Міхара, в Японії. У 1933 році, Кійоко Мацумото скоїла суїцид шляхом стрибка у кратер Міхара. За цим піднялася хвиля наслідувальних самогубств, 944 людини стрибнуло в той же кратер протягом року[86]. Більше 1200 людей намагалися покінчити життя самогубством двома роками пізніше, перш ніж був зведений бар'єр[87]. Оригінальний бар'єр був замінений більш високим парканом з колючим дротом після того, як ще 619 осіб стрибнули в 1936 році[88][89].

Ритуальний суїцид[ред. | ред. код]

Ритуальний суїцид проводиться відповідно до передбаченого порядком проведення ритуального суїциду, часто як релігійна або культурна традиція.

Сепуку[ред. | ред. код]

Докладніше: Харакірі

Сепуку (в розмовній мові «харакірі», розпорювання живота) — японський ритуальний метод самогубства, прийнятий в основному в середньовічній Японії, хоча окремі випадки фіксуються в сучасний час. Наприклад, Юкіо Місіма зробив сепуку в 1970 році після невдалого державного перевороту, метою якого було повернути повну владу Імператору Японії[90]. На відміну від інших методів самогубства, сепуку розглядалося як спосіб зберегти честь та гідність. Цей ритуал є частиною бусідо, кодексу самурая.

У первинному варіанті сепуку, що здійснюється індивідом, було вкрай болючим способом померти. Одягнений в церемоніальні шати, з його ритуальним кинджалом, який був перед ним, та іноді сидячи на призначеному для цих цілей шматку тканини, воїн готувався за допомогою написання вірша смерті. Потім самурай розкривав своє кімоно, брав вакідзасі, японське бойове віяло або танто та розпорював з його допомогою свою черевну порожнину, спершу роблячи надріз зліва направо, а потім трохи вгору. У міру еволюції ритуалу, обраний помічник (кайсякунін) стояв поблизу та, при русі кинджалу вгору, акуратним ударом відрубував голову здійснюючого сеппуку так, щоб голова повисла на шматку шкіри. Впала на землю голова вважалася ганьбою в феодальній Японії. Акт сепуку з плином часу став настільки умовним, що самураєві було потрібно тільки потягнутися до кинджала, щоб його кайсякунін зробив обезголовлення. Пізніше кинджал був замінений віялом.

Самопринесення в жертву[ред. | ред. код]

Людське жертвоприношення було релігійним дійством по всій Мезоамериці. У культурі ацтеків та мая самообезголовлювання священиків й правителів відображено в мистецтві[91][92]. Жертва на зображенні зазвичай тримає ніж з обсидіану або сокиру біля шиї[92][93].

Деякі форми шанування Дургі в індуїзмі включають в себе відданого чоловіка, що пропонує себе в ритуальну жертву через самостійне обезголовлення вигнутим мечем. Ритуал проводиться з метою отримання користі від божества для третьої особи[94][95].

Голодування[ред. | ред. код]

Докладніше: Голодування

Нервову анорексію називають підсвідомим методом самогубства[96].

Голодування зрештою може призвести до смерті. Голод використовувався індуїстськими і джайністськими ченцями як ритуальний метод покаяння (відомий як Prayopavesa і Santhara, відповідно). Цей метод смерті часто асоціюється з політичними протестами, такими, як Ірландське голодування республіканських воєнізованих укладених в 1981 році, які вимагали статус військовополонених, десятеро з яких померли. Дослідник Тур Хейердал відмовився від їжі і прийому ліків в останній місяць його життя після того, як у нього був діагностований рак[97].

Зневоднення[ред. | ред. код]

Докладніше: Зневоднення організму

Смерть від зневоднення настає протягом періоду від кількох днів до кількох тижнів. Це означає, що, на відміну від інших способів самогубства, воно не може бути скоєно імпульсивно. Люди, що вмирають від смертельної стадії зневоднення, нерідко втрачають свідомість перед смертю, а також можуть страждати від делірію і порушенням концентрації сироваткового натрію[98]. Припинення поповнення втрати рідини не приводить до справжньої спраги, хоча відчуття жару і сухості в роті іноді називають саме так. Є в наявності численні свідчення, що неприємні відчуття в роті не послаблюються внутрішньовенним введенням рідини, але пом'якшуються змочуванням губ і язика, а також доглядом за порожниною рота. Через підвищену кількість рідини в їх організмі набряклим хворим потрібен більш тривалий час, щоб померти від зневоднення[99].

Смертельне зневоднення було описано як те, що має вагомі переваги над самогубством за допомогою лікаря щодо самостійності, доступності, професійної етики й соціальних наслідків. Зокрема, пацієнт має право відмовитися від лікування та догляду, і насильницький прийом рідини розцінюється як фізичне насильство, на відміну від відмови лікаря забезпечити введення смертельної дози медикаментів[100]. Проте, цей спосіб має недоліки як засіб домогтися добровільної смерті[101]. Одне опитування медсестер у госпісах виявило, що майже вдвічі більша кількість медсестер доглядала за пацієнтами, які обрали добровільну відмову від їжі й води, ніж за пацієнтами, які обрали евтаназію[102]. Крім того, вони завважили голодування і відмову від води менш болісними і більш спокійними, ніж суїцид за допомогою медичного працівника[103]. Інші джерела, навпаки, відзначають болісні побічні ефекти зневоднення, зокрема, напади, потріскану шкіру і кровотечу, сліпоту, нудоту, блювоту, спазми і сильні головні болі[104]. Існує тонка грань між паліативним впливом седативними засобами, що призводить до смерті від зневоднення, і евтаназією[105].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Spicer RS, Miller TL. Suicide acts in 8 states: incidence and case fatality rates by demographics and method // American Journal of Public Health. — 2000.
  2. ↑ Meerae Lim, Sang Uk Lee, Jong-Ik Park. Difference in suicide methods used between suicide attempters and suicide completers // International Journal of Mental Health Systems. — 2014.
  3. ↑ а б Vladeta Ajdacic-Gross, Mitchell G Weiss, Mariann Ring, Urs Hepp, et al. Methods of suicide: international suicide patterns derived from the WHO mortality database // Bulletin of the World Health Organization. — 2008.
  4. ↑ Ojima T, Nakamura Y, Detels R. Comparative study about methods of suicide between Japan and the United States // Journal of epidemiology. — 2004.
  5. ↑ Värnik A, Kõlves K, et al. Suicide methods in Europe: A gender-specific analysis of countries participating in the “European Alliance Against Depression” // Journal of Epidemiology and Community Health. — 2008.
  6. ↑ Roland Mergl, Nicole Koburger, Katherina Heinrichs, András Székely, Mónika Ditta Tóth. What Are Reasons for the Large Gender Differences in the Lethality of Suicidal Acts? An Epidemiological Analysis in Four European Countries // PLoS ONE. — 2015. — PMID 26147965.
  7. ↑ Cibis A1, Mergl R, Bramesfeld A, Althaus D, Niklewski G, Schmidtke A, Hegerl U. Preference of lethal methods is not the only cause for higher suicide rates in males // Journal of Affective Disorders. — 2012. — PMID 21937122.
  8. ↑ Pounder, Derrick. Lecture Notes in Forensic Medicine (PDF). с. 6. Архів оригіналу (PDF) за 14 червня 2011. Процитовано 16 квітня 2011.
  9. ↑ Dutton MD. MBA, Richard P. Pathophysiology of Traumatic Shock (PDF). Web. Архів оригіналу (PDF) за 9 жовтня 2010. Процитовано 23 серпня 2013.
  10. ↑ Bukhari, AJ; Saleem M, Bhutta AR, Khan AZ, Abid KJ. (October 2004). Spaghetti wrist: management and outcome. J Coll Physicians Surg Pak. 14 ((10)): 608—11. doi:10.2004/JCPSP.608611. PMID 15456551.
  11. ↑ а б WISQARS Leading Causes of Death Reports. Архів оригіналу за 25 серпня 2009. Процитовано 6 липня 2009.
  12. ↑ Kurzban, Robert (7 лютого 2011). Why Can’t You Hold Your Breath Until You’re Dead?. Web. Архів оригіналу за 7 січня 2014. Процитовано 23 серпня 2013.
  13. ↑ Deaths Involving the Inadvertent Connection of Air-line Respirators to Inert Gas Supplies. Архів оригіналу за 1 жовтня 2010. Процитовано 20 серпня 2016.
  14. ↑ Goldstein M (December 2008). Carbon monoxide poisoning. Journal of Emergency Nursing: JEN: Official Publication of the Emergency Department Nurses Association. 34 (6): 538—542. doi:10.1016/j.jen.2007.11.014. PMID 19022078.
  15. ↑ Statistics - III) Method Used in Completed Suicides. Faculty of Social Sciences, The University of Hong Kong. Архів оригіналу за 10 вересня 2009. Процитовано 10 вересня 2009.
  16. ↑ 遭家人責罵：掛住上網媾女唔讀書 成績跌出三甲　中四生跳樓亡. Apple Daily. 9 серпня 2009. Архів оригіналу за 15 березня 2010. Процитовано 10 вересня 2009. {{cite news}}: |first2= з пропущеним |last2= (довідка); |first= з пропущеним |last= (довідка)
  17. ↑ W.G. Eckert and W.S. Reals (1978). Air disaster investigation. Legal Medicine Annual: 57—70.
  18. ↑ David Dolinak, Evan W. Matshes and Emma O. Lew (2005). Forensic pathology: principles and practice. Academic Press. с. 293. ISBN 0-12-219951-0.
  19. ↑ http://www.guardian.co.uk/uk/2002/jun/21/military.rebeccaallison: The Guardian: Suicide Verdict — Depressed pilot leapt to death (21 June 2002): Rebecca Allison
  20. ↑ http://articles.cnn.com/2002-01-10/world/britain.cessna_1_plane-light-aircraft-sas?_s=PM:WORLD [Архівовано 2013-04-07 у Archive.is] = CNN World News — SAS Soldier dies in plane plunge — 10 January 2002
  21. ↑ http://www.dailymail.co.uk/news/article-124321/How-I-fought-stop-SAS-mans-suicide-leap.html#axzz2KACtlHR8 [Архівовано 17 березня 2014 у Wayback Machine.]: Daily Mail: How I fought to stop SAS man's suicide leap (January 2002): Rebecca English
  22. ↑ http://news.bbc.co.uk/1/hi/uk/1758301.stm [Архівовано 18 серпня 2017 у Wayback Machine.] - BBC News: Falklands veterans claim suicide toll (13 January 2002).
  23. ↑ http://www.guardian.co.uk/world/2002/jan/16/law.military [Архівовано 29 березня 2012 у Wayback Machine.]: The Guardian — The Forgotten Army, Clare Dyer (16 January 2002)
  24. ↑ http://www.dailymail.co.uk/news/article-93990/SAS-veteran-5-000ft-suicide-leap-plane.html#axzz2JyR4Rbq5 [Архівовано 17 березня 2014 у Wayback Machine.]: The Daily Mail — SAS Veteran in 5000 ft suicide leap from Plane:Rebecca English
  25. ↑ http://www.guardian.co.uk/g2/story/0,3604,630819,00.html [Архівовано 15 червня 2013 у Wayback Machine.] - Addley, Esther «The Suicide of an Ex-SAS Man, Into the Abyss», 11 January 2002, Paragraph 8 — The Guardian
  26. ↑ Clive Emsley, Soldier, Sailor, Beggarman, Thief: Crime and the British Armed Services since 1914 (2013). Page 193. ISBN 978-0-19-965371-3.
  27. ↑ Michael Kennedy, Soldier 'I' — The Story of an SAS Hero (2011). Page 350. Osprey Publishing. ISBN 978-1-84908-650-9
  28. ↑ Tony Banks, Storming the Falklands, My War and After (2012). Chapter 6. Little Brown Publishing. ISBN 978-0-7481-3060-3
  29. ↑ A review of suicide statistics in Australia. Government of Australia. Архів оригіналу за 19 березня 2016. Процитовано 20 серпня 2016.
  30. ↑ U.S.A. Suicide: 2000 Official Final Data (PDF). American Association of Suicidology.[недоступне посилання з травня 2019]
  31. ↑ Backous, Douglas (5 August 1993). Temporal Bone Gunshot Wounds: Evaluation and Management. Baylor College of Medicine. Архів оригіналу за 17 травня 2008. Процитовано 20 серпня 2016.
  32. ↑ Management of gunshot wounds (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 жовтня 2009. Процитовано 15 січня 2012.
  33. ↑ Committee on Law and Justice (2004). Executive Summary. Firearms and Violence: A Critical Review. National Academy of Science. ISBN 0-309-09124-1.[недоступне посилання]
  34. ↑ Kellermann, A.L., F.P. Rivara, G. Somes та ін. (1992). Suicide in the home in relation to gun ownership. New England Journal of Medicine. 327 (7): 467—472. doi:10.1056/NEJM199208133270705. PMID 1308093.
  35. ↑ а б Miller, Matthew and Hemenway, David (2001). Firearm Prevalence and the Risk of Suicide: A Review. Harvard Health Policy Review. с. 2. Архів оригіналу за 14 серпня 2011. Процитовано 20 серпня 2016. One study found a statistically significant relationship between gun ownership levels and suicide rate across 14 developed nations (e.g. where survey data on gun ownership levels were available), but the association lost its statistical significance when additional countries were included.
  36. ↑ Cook, Philip J., Jens Ludwig (2000). Chapter 2. Gun Violence: The Real Costs. Oxford University Press. ISBN 0-19-513793-0.
  37. ↑ Ikeda, Robin M., Rachel Gorwitz, Stephen P. James, Kenneth E. Powell, James A. Mercy (1997). Fatal Firearm Injuries in the United States, 1962-1994: Violence Surveillance Summary Series, No. 3. National Center for Injury and Prevention Control.
  38. ↑ Bases.bireme.br. Bases.bireme.br. Архів оригіналу за 25 жовтня 2017. Процитовано 15 січня 2012.
  39. ↑ Atypon-link.com. Atypon-link.com. 1 січня 1970. Архів оригіналу за 21 липня 2012. Процитовано 15 січня 2012.
  40. ↑ Questia.com. Questia.com. Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 15 січня 2012.
  41. ↑ а б Kleck, Gary (2004). Measures of Gun Ownership Levels of Macro-Level Crime and Violence Research (PDF). Journal of Research in Crime and Delinquency. 41: 3—36. doi:10.1177/0022427803256229. Архів оригіналу (PDF) за 20 вересня 2006. Процитовано 20 серпня 2016. Studies that attempt to link the gun ownership of individuals to their experiences as victims (e.g., Kellermann, et al. 1993) do not effectively determine how an individual's risk of victimization is affected by gun ownership by other people, especially those not living in the gun owner's own household.
  42. ↑ а б Lott, John, John E. Whitley (2001). Safe-Storage Gun Laws: Accidental Deaths, Suicides, and Crime (PDF). Journal of Law and Economics. 44 (2): 659—689. doi:10.1086/338346. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2010. Процитовано 20 серпня 2016. It is frequently assumed that safe-storage laws reduce accidental gun deaths and total suicides. We find no support that safe-storage laws reduce either juvenile accidental gun deaths or suicides.
  43. ↑ Ronald W. Maris, Alan L. Berman, Morton M. Silverman, Bruce Michael Bongar (2000). Comprehensive Textbook of Suicidology. Guildford Press. с. 96. ISBN 1-57230-541-X.
  44. ↑ Docker, Chris (2013). Compression. Five Last Acts - The Exit Path. ISBN 9781482594096.
  45. ↑ Atilgan M (2010). A Case of Suicidal Ligature Strangulation by Using a Tourniquet Method. Am J Forensic Med Pathol. 31 (1): 85.
  46. ↑ Demirci S; Dogan K, Erkol Z, Gunaydin G (2009). Suicide by Ligature Strangulation: Three Case Reports. Am J Forensic Med Pathol. 30 (4): 369.
  47. ↑ Maxeiner H; Bockholdt B (2003). Homicidal and suicidal ligature strangulation - a comparison of post-mortem findings. Forensic Sci Int. 137 (1): 60.
  48. ↑ Hilkevitch, Jon (4). When death rides the rails. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 20 грудня 2012. Процитовано 29 березня 2009.
  49. ↑ Ricardo Alonso-Zaldivar (26 січня 2005). Suicide by Train Is a Growing Concern. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 11 жовтня 2016. Процитовано 20 серпня 2016.
  50. ↑ Mueller, Mark (18 червня 2009). Death By Train. The Star Ledger. Архів оригіналу за 10 серпня 2016. Процитовано 20 серпня 2016.
  51. ↑ Baumert, J., Erazo, N, Ladwig, KH (April 2006). Ten-year incidence and time trends of railway suicides in Germany from 1991 to 2000. The European Journal of Public Health. 16 (2): 173—8. doi:10.1093/eurpub/cki060. PMID 16093307. Архів оригіналу за 15 березня 2010. Процитовано 20 серпня 2016.
  52. ↑ Ist Ihnen egal, was die Menschen von Ihnen denken?. Bild. 4 лютого 2009.
  53. ↑ Lokführer erhält Schmerzensgeld vom Witwer einer Selbstmörderin. Der Spiegel. 8 грудня 2006.
    Lokführer bekommt Schmerzensgeld von Hinterbliebenen. Der Spiegel. 19 вересня 2011. Архів оригіналу за 19 січня 2012. Процитовано 20 серпня 2016.
  54. ↑ Kunitachi City Journal; Japanese Trains Try to Shed a Gruesome Appeal [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.], New York Times, June 6, 2000
  55. ↑ Noah Bierman (9 лютого 2010). Striving to prevent suicide by train. Boston Globe. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 серпня 2016.
  56. ↑ J Coats, D P Walter (9 жовтня 1999). Effect of station design on death in the London Underground: observational study. BMJ. 319 (7215): 957. doi:10.1136/bmj.319.7215.957. PMC 28249. PMID 10514158. Архів оригіналу за 22 травня 2006. Процитовано 20 серпня 2016.
  57. ↑ Selzer, M. L.; Payne, C. E. (1992). Automobile accidents, suicide, and unconscious motivation. American Journal of Psychiatry. 119: 237–40 [239]. PMID 13910542.
  58. ↑ Schmidt, Jr., C. W., Shaffer, J. W., Zlotowitz, H. I., Fisher, R. S. (1977). Suicide by vehicular crash. American Journal of Psychiatry. 134 (2): 175—178. PMID 835740.
  59. ↑ Peck, DL; Warner, K (1995). Accident or suicide? Single-vehicle car accidents and the intent hypothesis. Adolescence. 30 (118): 463—72. PMID 7676880. Архів оригіналу за 12 лютого 2009. Процитовано 20 серпня 2016.
  60. ↑ Murray, D.; de Leo, D. (September 2007). Suicidal behavior by motor vehicle collision. Traffic Inj Prev. 8 (3): 244—7. doi:10.1080/15389580701329351. PMID 17710713.
  61. ↑ Bills, CB; Grabowski, JG; Li, G (2005). Suicide by aircraft: A comparative analysis. Aviation, space, and environmental medicine. 76 (8): 715—9. PMID 16110685. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 20 серпня 2016.
  62. ↑ Ministry of Terror — The Jonestown Cult Massacre [Архівовано 4 січня 2011 у Wayback Machine.], Elissayelle Haney, Infoplease, 2006.
  63. ↑ Poisoning methods (alt.suicide.holiday Methods File). Ctrl-c.liu.se. 16 жовтня 1993. Архів оригіналу за 10 травня 1996. Процитовано 15 січня 2012.
  64. ↑ Gunnell D, Eddleston M, Phillips MR, Konradsen F (2007). The global distribution of fatal pesticide self-poisoning: Systematic review. BMC Public Health. 7: 357. doi:10.1186/1471-2458-7-357. PMC 2262093. PMID 18154668.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  65. ↑ Griffiths, Daniel (4 червня 2007). Rural China's suicide problem. BBC News. {{cite news}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Текст «urlhttp://news.bbc.co.uk/1/hi/world/asia-pacific/6711415.stm» проігноровано (довідка)
  66. ↑ A Ohberg, J Lonnqvist, S Sarna, E Vuori and A Penttila (1995). Trends and availability of suicide methods in Finland. Proposals for restrictive measures. The British journal of psychiatry : the journal of mental science. The British Journal of Psychiatry. 166 (1): 35—43. doi:10.1192/bjp.166.1.35. PMID 7894873. Архів оригіналу за 16 вересня 2007. Процитовано 20 серпня 2016.
  67. ↑ Мягков А. Ю. и др. Суїцидальна поведінка молоді: масштаби, основні форми та фактори // Соціологічний журнал. — М. : Інститут соціології РАН, 2003. — № 1. — С. 48-70. — ISSN 1562-2495.
  68. ↑ Психологія суїцидальної поведінки. Архів оригіналу за 22 вересня 2016. Процитовано 20 серпня 2016.
  69. ↑ Philip Nitschke. The Peaceful Pill Handbook. Exit International US, 2007. ISBN 0-9788788-2-5, p 33
  70. ↑ Stone, Geo. Suicide and Attempted Suicide: Methods and Consequences [Архівовано 8 листопада 2007 у Wayback Machine.]. New York: Carroll & Graf, 2001. ISBN 0-7867-0940-5, p. 230
  71. ↑ Wenn Sie das trinken, gibt es kein Zurück [Архівовано 17 квітня 2009 у Wayback Machine.] Tagesspiegel.de Retrieved 2008-04-12
  72. ↑ Guide to a Humane Self-Chosen Death by Dr. Pieter Admiraal et al. WOZZ Foundation www.wozz.nl, Delft, The Netherlands. ISBN 90-78581-01-8.
  73. ↑ Brock, Anita; Sini Dominy, Clare Griffiths (6th). Trends in suicide by method in England and Wales, 1979 to 2001. Health Statistics Quarterly. 20: 7—18. ISSN 1465-1645. Архів оригіналу за 27 грудня 2007. Процитовано 25 червня 2007.
  74. ↑ Vossberg B, Skolnick J. (1999). The role of catalytic converters in automobile carbon monoxide poisoning: a case report. Chest. 115 (2): 580—1. doi:10.1378/chest.115.2.580. PMID 10027464.
  75. ↑ Howe, A. (2003). Media influence on suicide. BMJ. 326 (7387): 498. doi:10.1136/bmj.326.7387.498.
  76. ↑ [/web/20080429185504/http://canadianpress.google.com/article/ALeqM5iUkmoUiRV1bMiSqP0S0FUNTNn4dg Japanese girl commits suicide with detergent]. Архів оригіналу за 29 April 2008. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  77. ↑ CSCS.txstate.edu (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2011. Процитовано 20 серпня 2016.
  78. ↑ Tena911.org[недоступне посилання з 01.01.2012]
  79. ↑ DCFA.org[недоступне посилання з травня 2019]
  80. ↑ D Lester (1990). Changes in the methods used for suicide in 16 countries from 1960 to 1980. Acta Psychiatrica Scandinavica. Acta Psychiatrica Scandinavica. 81 (3): 260—261. doi:10.1111/j.1600-0447.1990.tb06492.x. PMID 2343750. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 20 серпня 2016.
  81. ↑ See:
    • Strabo, Geographica, Book 17, Chapter 1, paragraph 10: Octavian «forced Antony to put himself to death and Cleopatra to come into his power alive; but a little later she too put herself to death secretly, while in prison, by the bite of an asp or (for two accounts are given) by applying a poisonous ointment» …
    • Sextus Propertius, Elegies, Book 3, number 11: … «I saw your [Cleopatra's] arms bitten by the sacred asps, and your limbs draw sleep in by a secret path.» … Available on-line at: Poetry in Translation
    • Horace, Odes, Book 1, Ode 37: … "And she [Cleopatra] dared to gaze at her fallen kingdom / with a calm face, and touch the poisonous asps / with courage, so that she might drink down / their dark venom, to the depths of her heart, " … Available on-line at: Poetry in Translation
    • Virgil, Aeneid, Book 8, lines 696—697: … «The queen in the centre signals to her columns with the native sistrum, not yet turning to look at the twin snakes at her back.» … Available on-line at: Poetry in Translation [Архівовано 9 січня 2016 у Wayback Machine.]
  82. ↑ Frances, Richard J.; Wikstrom, Thomas; Alcena, Valiere (1985). The American Journal of Psychiatry. 142 (5): 656. {{cite journal}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  83. ↑ Flavin, Daniel K.; Franklin, John E.; Frances, Richard J. (1986). The American Journal of Psychiatry. 143 (11): 1440—1442. {{cite journal}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  84. ↑ Ronald W. Maris, Alan L. Berman, Morton M. Silverman and Bruce M. Bongar (2000). Comprehensive textbook of suicidology. Guilford Press. с. 161. ISBN 978-1-57230-541-0.
  85. ↑ [/english/sati2.htm SATI]. Sos-sexisme.org. Процитовано 26 липня 2010. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  86. ↑ Diana Kendall (2011). Sociology in Our Times: The Essentials. Cengage Learning. с. 24. ISBN 1-111-30550-1.
  87. ↑ Cedric A. Mims (1998). When we die. Robinson. с. 40. ISBN 1-85487-529-9.
  88. ↑ Edward Robb Ellis and George N. Allen (1961). Traitor within: our suicide problem. Doubleday. с. 98.
  89. ↑ Jumpers. The New Yorker. 13 жовтня 2003.
  90. ↑ Nathan, John. Mishima: A biography, Little Brown and Company: Boston/Toronto, 1974.
  91. ↑ Cecelia Klein. «The Ideology of Autosacrifice at the Templo Mayor» in E. H. Boone, ed. The Aztec Templo Mayor pp. 293—370. Washington, D.C.: Dumbarton Oaks. 1987 ISBN 0-88402-149-1
  92. ↑ а б Jürgen Kremer and Fausto Uc Flores (1993). The Ritual Suicide of Maya Rulers. Eighth Palenque Round Table. Pre-Columbian Art Research Institute. 10: 79—91.
  93. ↑ Justin Kerr. [/research/kerr/articles/xbalanque/index.html The Transformation of Xbalanqué or The Many Faces of God A1]. Foundation for the Advancement of Mesoamerican Studies. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  94. ↑ Miranda Eberle Shaw (2006). Buddhist goddesses of India. Princeton University Press. с. 416. ISBN 0-691-12758-1.
  95. ↑ George Cœdès (1968). The Indianized states of Southeast Asia. University of Hawaii Press. с. 101. ISBN 0-8248-0368-X.
  96. ↑ Farnsworth, D. [/books?id=A-2-5GMBhXsC&pg=PR89&dq=anorexia+subconscious+suicide&hl=en&sa=X&ei=y2h9UeGLConTPKuWgfAI&ved=0CFUQ6AEwBw#v=onepage&q=anorexia%20subconscious%20suicide&f=false Bombastic Gadflies]. {{cite book}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  97. ↑ Radford, Tim (19 квітня 2002). [/travel/2002/apr/19/travelnews.internationaleducationnews.highereducation1 Thor Heyerdahl dies at 87]. London: The Guardian. Процитовано 6 липня 2009. {{cite news}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  98. ↑ Baumrucker, Steven (May/June 1999). Science, Hospice and Terminal Dehydration. 16 (3). American Journal of Hospice and Palliative Medicine.
  99. ↑ Lieberson, Alan D. [/chap13.html Treatment of Pain and Suffering in the Terminally Ill]. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  100. ↑ James L. Bernat, MD; Bernard Gert, PhD; R. Peter Mogielnicki, MD (27 грудня 1993). [/cgi/content/summary/153/24/2723 Patient Refusal of Hydration and Nutrition]. Archives of Internal Medicine. Archives of Internal Medicine. 153 (24): 2723—8. doi:10.1001/archinte.1993.00410240021003. PMID 8257247. {{cite journal}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  101. ↑ Miller, Franklin G. and Meier, Diane E. (2004). [/content/128/7/559.abstract Voluntary Death: A Comparison of Terminal Dehydration and Physician-Assisted Suicide]. Annals of Internal Medicine. Annals of Internal Medicine. 128 (7): 559—62. PMID 9518401. {{cite journal}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  102. ↑ Jacobs, Sandra (24 липня 2003). [/cgi/content/extract/349/4/325 Death by Voluntary Dehydration — What the Caregivers Say]. The New England Journal of Medicine. New England Journal of Medicine. 349 (4): 325—326. doi:10.1056/NEJMp038115. PMID 12878738. {{cite journal}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  103. ↑ Arehart-Treichel, Joan (16 січня 2004). [/content/39/2/15.full Terminally Ill Choose Fasting Over M.D.-Assisted Suicide]. Psychiatric News. American Psychiatric Association. 39 (2): 15—51. {{cite journal}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  104. ↑ [/Content/Public/Articles/000/000/003/370oqiwy.asp Weeklystandard.com]. Weeklystandard.com. 11 листопада 2003. Процитовано 15 січня 2012. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  105. ↑ Orentlicher, D (23 жовтня 1997). [/cgi/content/extract/337/17/1236 The Supreme Court and Physician-Assisted Suicide — Rejecting Assisted Suicide but Embracing Euthanasia]. The New England Journal of Medicine. New England Journal of Medicine. 337 (17): 1236—9. doi:10.1056/NEJM199710233371713. PMID 9340517. {{cite journal}}: Перевірте схему |url= (довідка)

Додаткова література[ред. | ред. код]

  • Humphry, Derek. «Final Exit: The Practicalities of Self-Deliverance and Assisted Suicide for the Dying». Dell. 1997. 240 с.
  • Philip Nitschke. «The Peaceful Pill Handbook». Exit International US, 2007. ISBN 0-9788788-2-5. 211 с.
  • Stone, Geo. «Suicide and Attempted Suicide: Methods and Consequences». New York: Carroll & Graf, 2001. ISBN 0-7867-0940-5.
  • «Guide to a Humane Self-Chosen Death» Dr. Pieter Admiraal et al. WOZZ Foundation, Delft, The Netherlands. ISBN 90-78581-01-8. 112 с.
  • Docker, Chris «Five Last Acts» 2nd edition 2010. ISBN 978-1-4538-6937-6. 414 с.[1]
  • Docker, Chris «The Exit Path» 2013 ISBN 978-1-4825-9409-6. 752 с.[2]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ Five Last Acts (2nd edition): expanded & revised: Amazon.com: Books
  2. ↑ Five Last Acts — The Exit Path: The arts and science of rational suicide in the face of unbearable, unrelievable suffering: Amazon.com: Books
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Способи_самогубства&oldid=42349384