Уральські гори

Урал — гори в Росії, довжиною понад 2000 км; висотою до 1895 м (Народна). У часи середньовічної Київської Русі Уральські гори називали просто Камінь.

Загальний опис

На західних схилах гір Уралу розвинутий карст (численні печери); становить вододіл між басейнами рік Обі, Печори, Волги і Уралу; тайга, на півночі тундра, на півдні лісостеп; заповідники природи; залізні, мідні, хромові, нікелеві руди, азбест, декоративне і дорогоцінне каміння; великі промислові центри: Єкатеринбург, Челябінськ, Магнітогорськ.

Гори виникли в пізньому протерозої. За латинською назвою Уральських гір раніше виділявся геологічний період рифей, який за сучасною класифікацією розділений на ряд періодів, що передували едіакарію.

Назва

Урал перші руські поселенці називали «Камінь», іноді — «Кам'яний пояс». Вважають, що назва «Урал» (від мансійського «ур» — гора) була введена у XVIII ст. управителем казенних заводів В.М.Татищевим. Від старої назви Камінь походить ряд назв населених пунктів, напр. Усть-Каменогорськ.

Сьогодні Урал, поширена в літературі назва Уральських гір, а також геогр.-екон. краю, що охоплює півд. частину Уральських гір і прилеглі до них (з зах., сх. і півд.) передгір'я (звич. хвилясті рівнини).

Галерея

Гірські утворення поблизу Саранпауля, Приполярний Урал	Каміння в річці, Приполярний Урал	Гора Великий Іремель	Вхід до печери Ігнатьєва, Південний Урал

Територіальний поділ

Географічно Уральські гори поділяют на п'ять частин:

• Південний Урал
• Середній Урал
• Північний Урал
• Приполярний Урал
• Полярний Урал

На півночі продовженням Уральського хребта можна вважати гірську систему Пай-Хой, на півдні — Мугоджари.

Українці на Уралі

Українські поселенці живуть на Південному Уралі, до складу якого входять Оренбурзька і Челябінська області та Башкортостан. Півд.-сх. частина — Уральська область входить до складу Казахстану (Сер.-Азійський Степовий Край). Площа Півд. Уралу — 355 500 км², населення (на 1980) 9, 5 млн, у тому ч. 64% у мітах.

Південний Урал, на якому селилися українці, являє собою переважно лісостеп і степ з чорноземними ґрунтами; клімат суворо континентальний (температура січня: — 14 до — 18° Ц.; липня: +17 до 21° Ц.; атмосферних опадів 300 — 700 мм).

Українські поселенці почали прибувати на Урал тоді ж, як і на Поволжя — з 18 ст., і працювали винятково як хлібороби. За переписом 1897, їх було 49 000. З кін. 19 ст. еміграція на Урал збільшилася (як і за Урал), і, за переписом 1926, ч. українців там зросло до 236 000. Найсуцільніше вони селилися на півн. сх. теперішньої Челябінської області; у багатьох с. вони переважали, були й суто укр. села з назвами: Полтава, Дворянське, Харківський хутір тощо.

У 1930-их pp., а ще більше після другої світової війни відбулися великі зміни в стані укр. поселення. Не маючи нового припливу і позбавлені всіляких нац. прав, вони, як і в усій РРФСР, зазнавали денаціоналізації, зокрема мовної. Разом з тим, у зв'язку з зростанням індустріалізації Уралу, вони переселялися до пром. м. Виникли великі укр. скупчення у м.: Челябінському (1957 — 29 700), Маґнітогорську (23 100), Оренбурзі та ін.

Кількість українців, за переписом 1970 (у тис.): у Башкортостані — 76, в обл. Оренбурзькій — 113, Челябінській — 115, разом 304. У цих обл. більшість становлять росіяни (42,6%); ін. національності: башкири, мордва, білоруси. 51% українців жило у м. Про значний процес денаціоналізації свідчить у світлі урядової статистики те, що на 304 000 українців, тільки 64,2% подало українську мову як рідну, а 18,7% нею ще вільно володіли. Довше, ніж укр. національність і мова, зберігаються деякі елементи фольклору (зокрема пісні), одяг тощо. На денаціоналізацію чимало впливають мішані подружжя.

Джерела

• Гірничий енциклопедичний словник: в 3 т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2001—2004. ISBN 966-7804-19-4
• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.