Уральські гори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
UralMountains1.png

Урал — гори в Росії, довжиною понад 2000 км; висотою до 1895 м (Народна). У часи середньовічної Київської Русі Уральські гори називали просто Камінь.

Загальний опис[ред.ред. код]

Урал - гірська країна, розташована між Сх.-Європейською і Зах.-Сибірською рівнинами. Територія У. – велика ланка Урало-Монгольського геосинклінального пояса. Довжина понад 2000 км від Карського м. на півн. до р. Урал на півд., ширина від 40 до 250 км. По У. проходить кордон між Європою і Азією. У. прийнято ділити на Полярний, Приполярний, Північний, Середній, Південний.

На західних схилах гір Уралу розвинутий карст (численні печери); становить вододіл між басейнами рік Обі, Печори, Волги і Уралу; тайга, на півночі тундра, на півдні лісостеп; заповідники природи; залізні, мідні, хромові, нікелеві руди, азбест, декоративне і дорогоцінне каміння; великі промислові центри: Єкатеринбург, Челябінськ, Магнітогорськ.

Гори виникли в пізньому протерозої. За латинською назвою Уральських гір раніше виділявся геологічний період рифей, який за сучасною класифікацією розділений на ряд періодів, що передували едіакарію.

Назва[ред.ред. код]

Урал перші руські поселенці називали «Камінь», іноді — «Кам'яний пояс». Вважають, що назва «Урал» (від мансійського «ур» — гора) була введена у XVIII ст. управителем казенних заводів В.М.Татищевим. Від старої назви Камінь походить ряд назв населених пунктів, напр. Усть-Каменогорськ.

Сьогодні Урал, поширена в літературі назва Уральських гір, а також геогр.-екон. краю, що охоплює півд. частину Уральських гір і прилеглі до них (з зах., сх. і півд.) передгір'я (звич. хвилясті рівнини).

Галерея[ред.ред. код]

Mountain formation near Saranpaul.jpg Rochers dans les montagnes de l Oural 448122760 3572eca433 o.jpg Mount Iremel.jpg Ignateva cave entry.jpg
Гірські утворення поблизу Саранпауля, Приполярний Урал Каміння в річці, Приполярний Урал Гора Великий Іремель Вхід до печери Ігнатьєва, Південний Урал

Територіальний поділ[ред.ред. код]

Приполярний Урал.

Географічно Уральські гори поділяют на п'ять частин:

На півночі продовженням Уральського хребта можна вважати гірську систему Пай-Хой, на півдні — Мугоджари.

Геологія Уралу[ред.ред. код]

Див. Геологія Уралу.

Формування гірської системи Уралу почалося в пізньому девоні (близько 350 млн років назад) і закінчилося в тріасі (близько 200 млн років назад). Урал є складовою частиною Урало-Монгольського геосинклінального пояса. У межах Уралу на поверхню виходять деформовані і часто метаморфізовані гірські породи переважно палеозойського віку. Товщі осадових і вулканічних порід зазвичай сильно зім'яті, порушені розривами, але в цілому утворюють меридіональні смуги, що зумовлюють лінійність і зональність структур Уралу.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Урал відрізняється значною різноманітністю природно-сировинних, особливо мінерально-сировинних, ресурсів. В Уральських горах виявлено поад 1000 мінералів, 12 тис. родовищ корисних копалин, 55 видів самоцвітів. У. – металургійно-вугільна база РФ, важливий р-н видобування рудних (залізні, мідні, платинові, хромові, нікелеві, рідкіснометалічні руди, золота) та нерудних копалин (калійні солі, азбест, бок¬си¬ти, дорогоцінні камені та ін.), вугілля (кам’яне й буре), нафти. Для східних районів Уралу найбільш характерні родовища мідноколчеданних руд (Айське, Сібайське, Дегтярське родовища, Кіровградська і Красноуральска групи родовищ), скарново-магнетитових (Гороблагодатське, Високогірське, Магнітогорське родовища), титано-магнетитових (Качканарське, Первоуральське), окисних нікелевих руд (група Орсько-Халіловських родовищ) і хромітових руд (родовища Кемпірсайського масиву), приурочених в основному до зеленокам’яного поясу Уралу, поклади вугілля (Челябінський вугільний басейн), розсипи і корінні родовища золота (Кочкарське, Березівське) і платини (Ісовське). Тут розташовані найбільші родовища бокситів (Північно-Уральський бокситоносний район) і азбесту (Баженовське). На західному схилі Уралу і в Приураллі є родовища кам'яного вугілля (Печорський вугільний басейн, Кизеловський вугільний басейн), нафти і газу (Волго-Уральська нафтогазоносна область, Оренбурзьке газо-конденсатне родовище), калійних солей (Верхньокамський басейн). Урал славиться своїми «самоцвітами» - дорогоцінними, напівкоштовними й каменями (смарагд, аметист, аквамарин, яшма, родоніт, малахіт і ін.).

Українці на Уралі[ред.ред. код]

Українські поселенці живуть на Південному Уралі, до складу якого входять Оренбурзька і Челябінська області та Башкортостан. Півд.-сх. частина — Уральська область входить до складу Казахстану (Сер.-Азійський Степовий Край). Площа Півд. Уралу — 355 500 км², населення (на 1980) 9, 5 млн, у тому ч. 64% у мітах.

Південний Урал, на якому селилися українці, являє собою переважно лісостеп і степ з чорноземними ґрунтами; клімат суворо континентальний (температура січня: — 14 до — 18° Ц.; липня: +17 до 21° Ц.; атмосферних опадів 300 — 700 мм).

Українські поселенці почали прибувати на Урал тоді ж, як і на Поволжя — з 18 ст., і працювали винятково як хлібороби. За переписом 1897, їх було 49 000. З кін. 19 ст. еміграція на Урал збільшилася (як і за Урал), і, за переписом 1926, ч. українців там зросло до 236 000. Найсуцільніше вони селилися на півн. сх. теперішньої Челябінської області; у багатьох с. вони переважали, були й суто укр. села з назвами: Полтава, Дворянське, Харківський хутір тощо.

У 1930-их pp., а ще більше після другої світової війни відбулися великі зміни в стані укр. поселення. Не маючи нового припливу і позбавлені всіляких нац. прав, вони, як і в усій РРФСР, зазнавали денаціоналізації, зокрема мовної. Разом з тим, у зв'язку з зростанням індустріалізації Уралу, вони переселялися до пром. м. Виникли великі укр. скупчення у м.: Челябінському (1957 — 29 700), Маґнітогорську (23 100), Оренбурзі та ін.

Кількість українців, за переписом 1970 (у тис.): у Башкортостані — 76, в обл. Оренбурзькій — 113, Челябінській — 115, разом 304. У цих обл. більшість становлять росіяни (42,6%); ін. національності: башкири, мордва, білоруси. 51% українців жило у м. Про значний процес денаціоналізації свідчить у світлі урядової статистики те, що на 304 000 українців, тільки 64,2% подало українську мову як рідну, а 18,7% нею ще вільно володіли. Довше, ніж укр. національність і мова, зберігаються деякі елементи фольклору (зокрема пісні), одяг тощо. На денаціоналізацію чимало впливають мішані подружжя.

Джерела[ред.ред. код]