Шкляр Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Миколайович Шкляр
Василь Шкляр на 18-му Форумі видавців (2011)
Василь Шкляр на 18-му Форумі видавців (2011)
Дата народження: 10 червня 1951(1951-06-10) (63 роки)
Місце народження: с. Ганжалівка Лисянського району Черкаської області
Національність: Українець
Мова творів: Українська, російська.
Премії:

«Золоте перо»
«Коронація слова»
«Шевченківська премія»[Джерело?]

Васи́ль Микола́йович Шкляр (* 10 червня 1951, с. Ганжалівка Лисянського району Черкаської області) — український письменник, політичний діяч. Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників (деякі оглядачі називають його «батьком українського бестселера»)[1].

Рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року.[2][Джерело?]

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю (1968), а відтак вступив на філологічний факультет Київського університету. Звідти його хотіли вигнати за те, що під час трудового семестру в колгоспі грався бомбою (див. повість В.Шкляра «Стороною дощик іде»), але він перевівся до Єреванського університету, де 1972 року отримав диплом про вищу освіту.

Працював у пресі, 1986 року перейшов на творчу роботу.

Писав прозу, видав більше десятка книжок, зокрема романи «Тінь сови», «Ностальгія», збірки повістей та оповідань «Сніг», «Живиця».

Член Спілки письменників України з 1978, Асоціації українських письменників з 1999.

19881998 — займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім'ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворив у романі «Елементал» (2001)[1],[3].

1991 — стає членом Проводу Української республіканської партії та прес-секретарем УРП (до 1998 р.)[4].

У березні 1998 був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт».

Василь Шкляр на акції «Рукописи горять», лютий 2004

Популярність як письменника прийшла з виходом роману «Ключ» (1999), який зібрав низку нагород. Це був перший твір автора після тривалої паузи — з 1990 року. Сам Шкляр пояснює цю паузу так: «Далася взнаки різка зміна епох»[5]. Роман писався 1998 р., після того як автор потрапив до реанімації зі смертельним діагнозом, але вижив і у лікарні почав писати «Ключ». Роман неодноразово був виданий в Україні (станом на 2009 р. — 12 разів) та за кордоном (перекладений зокрема шведською, російською, вірменською).[6]

20002004 — головний редактор видавництва «Дніпро»[4]

Володіє вірменською мовою. Перекладав з вірменської та новогрецької. Значного розголосу набув його переклад «Тараса Бульби» М.Гоголя, зроблений з 1-го видання повісті (1835; збірка «Миргород»). В цьому виданні була відсутня додана пізніше Гоголем під тиском російських критиків хвала російському цареві. За переклад «Тараса Бульби» Шкляра критикував посол РФ в Україні Віктор Черномирдін[7].

2011 — входить до складу журі літературного конкурсу «Юне слово»

Наприкінці 2011 року Василь Шкляр створив Міжнародну благодійну організацію «Фонд Василя Шкляра «Холодноярська Республіка», головна мета якої є здійснення благодійної діяльності, спрямованої на розвиток українського кіномистецтва, надання благодійної допомоги на створення, прокат і популяризацію художнього кінофільму та його можливої наступної телеверсії за твором лауреата Шевченківської премії Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний Ворон»).

Роман «Залишенець. Чорний ворон»[ред.ред. код]

Особливий резонанс викликав роман Шкляра «Чорний ворон». Він вийшов наприкінці 2009 року у видавництві «Ярославів Вал» (Київ) і майже одночасно (під назвою «Залишенець») — у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» (Харків). Книжковому виданню передувала газетна публікація фрагменту «Суд».[8] У липні 2011 року вийшла аудіоверсія «Залишенця» у видавництві Мистецької агенції «Наш Формат». Озвучив книгу Петро Бойко, заслужений артист України, протоієрей Української православної церкви КП.

Роман відтворює одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 1920-х роках. Відразу після виходу роману в світ з'явилося багато рецензій[9] і навіть з трибуни Верховної Ради промову про цей роман виголосив народний депутат України Володимир Яворівський.[10]

Твори[ред.ред. код]

Шкляр Василь Кров кажана.jpg

Переклади[ред.ред. код]

На українську Василь Шкляр переклав:

Нагороди[ред.ред. код]

4 березня 2011 року В.Шкляр звернувся до Президента України Віктора Януковича із заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника».[11]

У невдовзі потому оприлюдненому указі Президента України В. Ф. Януковича № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка», Василь Шкляр не згаданий.[12][13][14] Подальша доля премії залишається невідомою.

17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.[15]

Сім'я[ред.ред. код]

Батько — Микола Степанович (1925–1995), службовець

Мати — Оксана Олександрівна (1925–1990), службовець

Дружина — Валентина Миколаївна (* 1961), журналіст

Дочка — Наталя (* 1982).

Захоплюється рибальством.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Василь Шкляр // Клуб сімейного дозвілля
  2. Названі Шевченківські лауреати 2011 року. Неофіційно // День, № 27, 16.02.2011 [недійсне посилання]
  3. Василь Шкляр: «Коли російські спецслужби розшукували Аллу Дудаєву, ми з нею пили каву в Карпатах» (інтерв'ю) // Літакцент, 7.04.2008)
  4. а б Василь Шкляр передбачив загибель Євгена Кушнарьова//Багнет, 14.02.2008
  5. а б Василь Шкляр: «Нестерпна легкість жанру для наших письменників виявилася найтяжчою» // Дзеркало тижня, № 15 (440) 19.04.2003
  6. Василий Шкляр презентовал новый «антироссийский» роман // Багнет, 16.11.2009
  7. Василь Шкляр: «Черномирдін був „трійочником“, а то б я подав на нього в суд» // imi.org.ua, 21.04.2004
  8. Літературна Україна, № 37, 12 листопада 2009, с. 4
  9. Дзеркало тижня», № 45, 21 листопада 2009, с. 14; Літературна Україна, № 39, 26 листопада 2009, с. 6; Літературна Україна, № 41, 10 грудня 2009, с.7; Українська літературна газета, № 4, 19 лютого, с. 5
  10. Літературна Україна, № 38, 19 листопада 2009, с. 1
  11. Письменник Василь Шкляр просить Президента перенести вручення йому Шевченківської премії на післятабачниківський час // Українська правда, 4.03.2011
  12. Янукович не дав Шкляру Шевченківську премію // Газета по-українськи, № 1187, 10.03.2011
  13. Білий ворон // Україна молода, 10.03.2011
  14. Василь Шкляр: «Наші вимоги повинні бути виконані» // Україна молода, 10.03.2011
  15. Шкляру вручили 255 тис. грн Народної Шевченківської премії

Посилання[ред.ред. код]