Ібадити

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іслам

теч

Історія ісламу

Основи Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МагометПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазгабШаріатІджтигад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридизмМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава
Словник ісламських термінівТермінологія


Ібадити (араб. ‎ الاباضية al-Ibāḍiyyah) — найбільш «поміркована» з трьох основних спільнот в хариджитському ісламі, послідовники Абдаллаха ібн Ібада. 684 року серед хариджитів відбувся розкол: азракіти виступили проти Омеядів, а Абдаллах залишився у Басрі, відмовившись від збройної боротьби, очолив «помірковане» крило хариджитів.

Ібадити — єдине з хариджитських відгалужень, що існує досі. Сьогодні ібадити становлять більшість населення Оману та острова Занзібар, їхні спільноти також існують в Алжирі, Тунісі та Лівії

Історія[ред. | ред. код]

Поширення в Світі трьох найбільших гілок ісламу: шиїзму, сунізму та ібадизму.

Справжнім засновником і вчителем ібадитської спільноти був Джабір ібн Зайд (родом з Оману, помер близько 717). На початку VIII ст. ібадити Басри активізували політичну діяльність, тому більшість їх лідерів (у тому числі й Джабір) були вислані до Оману. Однак Басра продовжувала лишатись духовним центром. Новий глава спільноти Абу Убайда розіслав у різні кінці мусульманського світу своїх емісарів для підготовки загального ібадитського повстання. На руїнах Омеядського халіфату він мав намір створити «всесвітній ібадитський імамат». Вже через кілька років у різних куточках Халіфату спалахнули ібадитські повстання. Наприкінці 40-х рр. VIII ст. ібадити підняли повстання у Південній Аравії й навіть тимчасово захопили Мекку й Медину. Значних успіхів досягли ібадити у Омані, куди переселилися з Басри їх вожді й учителі. До кінця ІХ ст. ібадити Оману лишались незалежними, потім країна була завойована аббасидськими військами, та з початку ХІ ст. влада Аббасидів у Омані впала.
Найбільшого політичного успіху досягли ібадити у Північній Африці. До середини VIII ст. ібадитський імамат поширився вже на всю Західну Лівію. Хоча ібадити й були розгромлені аббасидськими військами в 761 р., вони ще довго продовжували успішно діяти проти Аббасидів.

У 70-х роках VIII ст. утворилася ібадитська держава Рустамідів, політичним і релігійним центром якого було місто Тахарт. Рустамідам вдалося об’єднати всі ібадитські області й племена Північної Африки. Ібадитські спільноти Басри і всього Сходу визнали верховну владу Рустамідів. Однак, після перемоги Аглабідів (800-909) і Фатімідів (початок Х ст.) ібадитський імамат розпався. У різних частинах Північної Африки залишились невеликі ібадитські спільноти, що існують і сьогодні.

Релігійно-політична доктрина[ред. | ред. код]

Основою релігійно-політичної доктрини ібадитів було вчення про імамат. Ібадити не вважали існування імамату безумовною необхідністю. Вони також допускали одночасне співіснування декількох імамів у різних частинах мусульманського світу. Імам вибирався таємно радою шейхів, а рішення оприлюднювалось. Імам ібадитів вважався повноправним і безумовним правителем (воєначальником, суддею, богословом-факіхом), якщо він беззастережно дотримувався всіх приписів Корану, суни, і слідував прикладу перших ібадитських імамів. У випадку порушення цих умов імам міг бути усунутий за рішенням ради шейхів.
У догматиці ібадитів втілилися догматичні концепції сунітів і мутазилітів. Як і суніти, ібадити детерміністи, вони проповідують, що Аллах — творець людських вчинків. У вченні про єдинобожжя ібадити дотримуються вчення мутазилітів.
Заперечуючи вбивство за релігійними і політичними мотивами (принцип, який проголошували і втілювали хариджити), — ібадити вважали дозволеним вбивати антропоморфістів. На відміну від інших хариджитів, ібадити не вважали «невірними» своїх противників-мусульман, дозволяли вступати у шлюб з неібадитами.

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]