Перевальський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевальський район
Perevalskiy rayon gerb.png Perevalskiy rayon prapor.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Луганська область
Код КОАТУУ: 4423600000
Утворений: 4 січня 1965 р.
Населення: 64 121
(на 1.01.2017)
Площа: 722,55 км²
Густота: 96,6 осіб/км²
Тел. код: +380-6441
Поштові індекси: 94300—94344
Населені пункти та ради
Районний центр: Перевальськ
Міські ради: 3
Селищні ради: 8
Сільські ради: 4
Міста: 3
Смт: 9
Села: 16
Селища: 7
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 94300,
Луганська область,
Перевальськ,
вул. Леніна, 38,
Телефон: 3-31-07
Вебсторінка: Перевальська РДА
Голова РДА: Бутенко Ігор Миколайович
Голова ради: Бурбело Сергій Лазарович
Мапа

Commons-logo.svg Перевальський район у Вікісховищі

Перевальський район (до 1966 — Комунарський) — район на південному заході Луганської області України[⇨]. Район утворений 1939 року[⇨]. Площа району — 0,8 тис. км² (3 % від території області)[1], після змін 2014 року — 0,72 тис. км² (2,7 %). Населення — 71,4 тис. осіб, станом на на 1 серпня 2013 року, в межах території 2013 року[⇨]. Районний центр — Перевальськ. На півночному заході район межує з Попаснянським, на півночі — Слов'яносербським, на сході — Лутугинським, на півдненному сході — Антрацитівським районами Луганської, на південному заході Бахмутським і Шахтарським районами Донецької області.

Природа[ред. | ред. код]

Район розташований на на південному заході Луганської області України, в межах Донецької північностепової фізико-географічної провінції[2]. Територія району лежить на на Донецькому кряжі[2]. Поверхня — підвищена хвиляста лесова рівнина, перевищення висот до 150 м. У районі сильно розвинуті ерозійні процеси, поверхня дуже розчленована долинами річок, балками, ярами[2].

Корисні копалини: кам'яне вугілля[2][1][1]. Його запаси обчислюються десятками мільйонів тонн. Переважну більшість (98,6 %) складає енергетичне вугілля, 1,4 відсотки — коксівне. Крім того, надра району мають поклади пісковиків, також існує велика кількість промислових відходів, накопичених у шахтних териконах та відвалах, які можуть бути використані в будівництві.

Клімат помірно континентальний (посушливе літо та прохолодна зима). Пересічна температура січня -7,5 °C, липня +21,2 °C[2]. Період з температурою понад +10 °C становить 169 днів[2]. Середня норма атмосферних опадів — 500 мм на рік. Максимум припадає на теплий період року[2]. Висота снігового покриву 18-20 см. Район лежить в межах недостатньо вологої, дуже теплої агрокліматичної зони[2].

Гідрографічна мережа району представлена річками басейну Сіверського Дінця: Лозова з Калиновою та Біла (притоки Лугані)[1]. Річки течуть на північний схід. Для місцевих потреб споруджено Ісаківське водосховище (294 га), 12 ставів із загальною площею водної поверхні 298 га[2]. Запаси поверхневих та підземних вод складають 105 водоймищ (під водою знаходиться 0,75 % площі району). Але за запасами водних ресурсів район належить до недостатньо забезпечених. Напруженим залишається становище з очищенням стічних вод, — за скиданнями забруднених стічних вод район належить до найбільш неблагонадійних.

З ґрунтів найбільш поширені чорноземи типові та звичайні, середньо- та малогумусові, середньопотужн[2]. Згідно з технічною документацією оцінки земель по бонітету ґрунту середній показник в районі становить 33 одиниці (по області 40 одиниць).

Рослинність типово степова — типчаково-ковилова, різнотравна, лучно-степова[2]. Загальна площа природних лісів і штучних лісових насаджень — 5,6 тис. га [2]. Серед деревних порід переважають дуб, ясен, берест, клен татарський[2].

На території району трапляються рослини, занесені до Червоної книги України[3]:

Охорона природи[ред. | ред. код]

У районі задля збереження природних ландшафтів та окремих об'єктів природи на загальній площі 3523,35 га створені:

Історія[ред. | ред. код]

Поблизу села Степанівка виявлено археологічні пам'ятки: курганний коплекс, поховання зрубної та катакомбної культур II тис. до н. е.; пам'ятка бронзової доби — Мергелева гряда[4].

Першими корінними мешканцями стали запорозькі козаки, які у XVIXVII століттях облаштували сторожові пікети у Чорнухиному Яру (Чорнухине), Петровому Яру (Петрівка). У середині XVIII століття на козацькі землі імперія поселила слов'яносербські роти, які і заснували тут свої селища.

У 1721 році Бахмутські солевари на чолі з Микитою Вепрейським та Семеном Чирковим знаходять пласти вугілля близько с. Городище. До кінця XIX століття декілька геологічних експедицій досліджують надра краю. У середині XIX ст. діють дрібні вугільні копальні. Тільки з останньої третини XIX ст. розпочався промисловий підйом: будується Катерининська залізниця (1884), металургійний завод ДЮМО в Алчевську (1896), перші шахти № 1-2 на околицях с. Селезнівка — Селезнівський рудник Мсциховського, рудники Юмашева, Конжукова, Толстікова. З 1913 року працює шахта «Перевальська» (тоді Ольговєровський рудник), з 1911 року — шахта імені Артема (Катерининський рудник).

Радянська влада вперше прийшла до району в жовтні 1917 року. За радянської влади будуються нові шахти: імені Сталіна (1935), № 25, 2-біс, по селах створюються комітети незаможників, колгоспи. Стахановський рух підтримали гірники шахт — Леонтій Валейников у вересні 1935 року на шахті ім. Сталіна на вибійному молотку зробив за робочу зміну 8 норм.

Район був у німецькій окупації з липня 1942 року по вересень 1943 року. Близько 22 тис. пішло на фронт і майже половина не повернулася звідти. Сотні були на каторзі у Німеччині.

Перевальський район було утворено 1939 року[1]. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року утворено Комунарський район (райцентр Комунарськ). У грудні 1968 року від земель району відійшла частина площі до нового Слов'яносербського району і район отримав назву — Перевальський. У 2014 році Чорнухинська селищна рада передана до складу Попаснянського району.

Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

Адміністративно-територіально район поділяється на 3 міські ради, 8 селищних рад та 4 сільські ради, які об'єднують 36 населених пунктів (3 міста, 9 та 17 сіл і 7 селищ) та підпорядковані Перевальській районній раді. Адміністративний центр — Перевальськ[5].

Рада Центр Населені пункти
Міські
1 Артемівська Кипуче (Артемівськ) Кипуче (Артемівськ)
2 Зоринська Зоринськ Зоринськ, Байрачки
3 Перевальська Перевальськ Перевальськ
Селищні
4 Бугаївська Бугаївка Бугаївка, Городнє,Малокостянтинівка, Троїцьке
5 Городищенська Городище Городище
6 Комісарівська Комісарівка Комісарівка, Боржиківка, Вергулівка, Депрерадівка
7 Михайлівська Михайлівка Михайлівка, Карпати
8 Селезнівська Селезнівка Селезнівка, Селезнівське, Уткине
9 Фащівська Фащівка Фащівка
10 Центральна Центральний Центральний, Софіївка
11 Ящиківська Ящикове Ящикове
Сільські
12 Адріанопільська Адріанопіль Адріанопіль, Тімірязєве
13 Малоіванівська Малоіванівка Малоіванівка, Чорногорівка, Новоселівка
14 Петрівська Петрівка Петрівка, Кам'янка
15 Червонопрапорська Старе Старе, Веселогорівка, Надарівка, Новий, Оленівка, Польове, Степанівка

Політика[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

Станом на 1988 рік, населення району становило 101,1 тис. осіб, з якого міського — 93,0 тис. осіб[2]. На території району 3 міста (Артемівськ, Зоринськ, Перевальськ), 10 селища міського типу (Байрачки, Бугаївка, Городище, Комісарівка, Михайлівка, Селезнівка, Фащівка, Центральний, Чорнухине, Ящикове) та 26 сільських населених пунктів[2].

Населення становить

  • 71 444 (на 1 серпня 2013)
  • 82 800 (на 1 січня 2004)

Етнічний склад населення району на 2001 рік був представлений наступним чином:[6]

Етномовний склад сільських та міських рад району (рідна мова населення) за переписом 2001 року, %[7]

Етномовний склад сільських та міських рад району (рідна мова населення) за переписом 2001 року, %[8]
російська українська білоруська
Перевальськ 89,2 10,4 0,1
Артемівськ 87,7 11,8 0,2
Зоринськ 82,7 17,0 0,1
Байрачки 66,7 33,0 0,4
Бугаївка 35,1 64,5 0,1
Городище 97,8 2,2
Комісарівка 56,2 43,4 0,2
Михайлівка 23,1 76,4 0,2
Селезнівка 66,4 33,3
Фащівка 91,3 8,5 0,1
Центральний 53,6 45,5 0,7
Чернухине 87,4 11,7 0,0
Ящикове 58,9 40,5 0,4
Андріанопільська сільрада 15,8 83,8
Малоіванівська сільрада 3,4 96,6
Петрівська сільрада 32,3 66,8 0,3
Червонопрапорська сільрада 41,3 58,3 0,4
Перевальський район 76,4 23,2 0,1

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

У районі мережу охорони здоров'я представляє центральна районна лікарня на _ ліжок, _ амбулаторії загальної практики сімейної медицини та _ фельдшерсько-акушерських пунктів. Кваліфіковану медичну допомогу надають населенню району _ лікаря, та _ працівників середнього медичного персоналу. За часів УРСР в районі було створено більше 50 лікарняно-профілактичних закладів, з яких 6 лікарень[1].

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

У районі народились:

Економіка[ред. | ред. код]

За радянських часів в господарстві району провідне місце належало вугільній промисловості. Провідні галузі економіки та їх питома вага у валовій продукції:

  • промисловість — 58,5 %;
  • сільське господарство — 24,5 %;
  • транспорт та зв'язок 1,3 %;
  • будівництво — 1,2 %
  • торгівля та громадське харчування — 14,5 %.

Асортимент місцевої продукції: вугілля, агломероване вугілля, стальне та чавунне литво, зварні металоконструкції, крани, кран-балки, ковбасні вироби, хлібобулочні вироби, макаронні вироби, борошно, олія, масло тваринне, яєчний порошок, м'ясо, м'ясо птиці, молоко, яйце, зерно, соняшник.

Промисловість[ред. | ред. код]

Основними галузями промисловості за радянських часів виступали:

Сільське господарство[ред. | ред. код]









Circle frame.svg

Земельні ресурси району

   Рілля (38.0%)
   Багаторічні насадження і пасовища (19.7%)
   Ліси і чагарники (13.0%)
   Інше (39.3%)

Земельні ресурси району (станом на 1986 рік):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 48 тис. га (60,7 %),
  • землі, зайняті лісами — 10,5 тис. га (13 %);
  • інше — 33 тис. га (39.3 %)[2].

За радянських часів спеціалізацією рослинницької галузі сільського господарства району було вирощування зернових (озима пшениця, ячмінь, кукурудза) та овочевих культур (помідори, огірки), багаторічних трав[2]. Тваринницька галузь спеціалізувалась на вирощуванні пташиного м'яса та яєць (птахівництво, скотарство м'ясного напряму)[2]. У 1980-х роках на землях району господарювало 10 радгоспів, у тому числі 2 птахофабрики, 2 птахорадгоспи, 3 птахоплемрадгоспи, райсільгосптехніка, райсільгоспхімія[2][1].

Сфера послуг[ред. | ред. код]

Поштові послуги в районі надає Перевальська дирекція поштового вузла зв'язку, яка є філією українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта». До її складу входять 27 відділень зв'язку.

Послуги електрозв'язку в районі надає ВАТ «Укртелеком» (послуги телеграфного, міжміського, міжнародного, міського та сільського зв'язку дротового мовлення). Забезпеченість населення телефонними номерами — 17 одиниць на 100 сімей.

Транспорт[ред. | ред. код]

Райцентр Перевальськ розташовується за 45 км від обласного центру, міста Луганськ. Залізничні станції: Комунарськ, Кипуча, Мануйлівка, Баронська, Овраги, Депрерадівка, Боржиківка (імені Крючкова О. М.), Фащівка, Чорнухине[1].

Усього залізничних колій — 95,8 км (ЛуганськДебальцеве, Дебальцеве—Куп'янськ, Дебальцеве—Звірове).

Автомобільні шляхи (станом на 1990 рік) — 289 км, з яких майже всі з твердим покриттям[2]. Районом проходить низка важливих автошляхів, серед них E40М03 та E50М04. Усі автошляхи району поділяються за значимістю на:

  • загальнодержавного значення — 41,3 км,
  • місцевого значення — 223,5 км, в тому числі
    • територіальні — 17,4 км,
    • районні — 137,3 км,
    • сільські — 68,8 км.

Кількість автомобільних мостів — 25 (загальною довжиною 501 м), в тому числі 2 шляхопроводи (43,39 м), 2 територіальні (103 м), 15 районних (197 м) та 5 сільських мостів (86 м).

З 1962 року по 2008 рік існувала тролейбусна лінія Алчевськ — Перевальськ (9,8 км), яка, окрім міжміських перевезень, виконувала функції міського транспорту Перевальська.

Культура[ред. | ред. код]

У районному центрі створено і функціонує краєзнавчий музей, музей історії Чорнухиного, _ центрів культури і дозвілля, клубних закладів (за часів УРСР 4 палаци, 7 будинків культури та 22 клуби), _ школи-мистецтв, _ бібліотек (за часів УРСР 31), за часів УРСР діяв кінотеатр та 16 кіноустановок[1].

У смт Михайлівка впродовж 1887—1894 років у школі, відкритій 1878 року на кошти українського педагога Христини Алчевської, працював учителем український письменник, філолог і етнограф Борис Грінченко[1]. У селі створено Народний меморіально-літературний музей Бориса Грінченка[9][10].

Освіта[ред. | ред. код]

За радянських часів у районі було створено Перевальський вечірній гірничий технікум, 5 професійно-технічні училища (Перевальськ, Комісарівка)[2][1]. Середню і спеціальну освіту надавали 38 загальноосвітніх шкіл, 2 музичні і 2 спортивні школи[1].

ЗМІ[ред. | ред. код]

Місцеве телебачення «Телесело» виходить в ефір Луганського обласного телебачення 2 рази на тиждень по 20 хвилин.

Місцевого радіомовлення в районі немає.

Районна газета «Народна трибуна» від 1941 року виходить щотижня тиражем 7200 екземплярів (видавці та засновники — Перевальська районна рада та трудовий колектив редакції)[1]. З 1954 року виходила газета шахти імені Артема в Артемівську — «Артемовець», що за часів незалежності змінила назву на «Артемовські зорі».

Релігія[ред. | ред. код]

Церква в Кипучому

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Лукашик М. Ф. Перевальський район // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ГЕУ, 1993, с. 17
  3. (рос.) Организация охраны растений Луганской области, занесенных в Красную книгу Украины. Методические указания. — Луганск, 1992.
  4. Гайко Г., 2009
  5. Адміністративно-територіальний устрій Перевальського району на сайті Верховної Ради України
  6. Дністрянський М. С. Етнополітична географія України. Львів: Літопис, 2006. С.465.
  7. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Луганська область.
  8. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Донецька область.
  9. Літературна спадщина Бориса Грінченка. Архів оригіналу за 12 серпень 2013. Процитовано 19 липень 2013. 
  10. Вартовий України запрошує до Олексіївки

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попаснянський район Кадіївка
Брянка
Слов'яносербський район
Бахмутський район
(Донецька область)
Лутугинський район
Дебальцеве
(Донецька область)
Шахтарський район
(Донецька область)
Антрацитівський район