Під дзвони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церква Введення Покровського собору в Охтирці

«Під дзвони» — тип православної церкви, молитовне приміщення якої увінчується не барабаном з куполом, а дзвіницею з відкритими дзвонами[1], тобто дзвіничний ярус розташований просто над центральною частиною будови, у її вертикальній осі. Особливо поширені храми цього типу на території Росії, де щодо них вживається церковнослов'янський за походженням термін «иже под колоколы» («що під дзвонами»)[2][3][4].

Отримав поширення в російській архітектурі в XV — першій половині XVI століття. Вважається, що церкви «під дзвони» — властиві лише Московській Русі споруди, що не мають аналогів на Заході[5]. Першою будовою подібного типу, здогадно, став храм Івана Ліствичника в Московському Кремлі, зведений за часів Івана Калити в 1329 році (не зберігся, стояв на захід від сучасної дзвіниці Івана Великого)[2].

Деякі з храмів в стилі «наришкінського бароко» збудовані за цим типом.

Приклади храмів «під дзвони»[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К., 2002.
  2. а б Церкви под звоном на сайте hramy.ru
  3. Церкви под колоколы. Zvon.ru
  4. Слово «колоколы» — давня форма орудного відмінка від «колокола», тому правильніший переклад українською мав бути «під дзвонами»
  5. Пухначёв Ю. В. Колокол. // Наше наследие: журнал. — № 3. — 1991.