Андре Агассі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андре Агассі
Andre Agassi Indian Wells 2006.jpg
Громадянство Flag of the United States.svg США
Місце проживання Лас-Вегас, США
Дата народження 29 квітня 1970(1970-04-29) (47 років)
Місце народження Лас-Вегас, США
Зріст 180 см
Вага 80 кг
Початок кар'єри 1986
Робоча рука права
Бекхенд дворучний
Призові, USD 31 152 975
Одиночний розряд
Матчів в/п 870 — 274
Титулів 60
Найвища позиція № 1 (10 квітня 1995)
Турніри Великого шолома
Австралія перемога (1995, 2000, 2001, 2003)
Ролан Гаррос перемога (1999)
Вімблдон перемога (1992)
США перемога (1994, 1999)
Парний розряд
Матчів в/п 40 — 42
Титулів 1
Найвища позиція 123 (17 серпня 1992)
Турніри Великого шолома
Картка була оновлена останній раз: («Завершив виступи», подробиці нижче)

Андре́ Ага́ссі (англ. Andre Agassi, *29 квітня 1970, Лас-Вегас) — американський тенісист-професіонал вірмено-ассирійського походження, колишня перша ракетка світу.

Сім'я та дитячі роки[ред.ред. код]

Андре Агассі народився 29 квітня 1970 року в Лас-Вегасі (Невада), ставши четвертою і останньою дитиною в родині Емануеля «Майка» Агассі і Елізабет Дадлі. Еммануель Агассі — іранський, потім американський боксер, народився в Тегерані у вірменській сім'ї[1][2]. Емануель взяв участь в Олімпійських іграх 1948 і 1952 років, де представляв Іран. Його батько, тесля Давид Агасян, народився в Києві й під час громадянської війни емігрував в Іран, де, побоюючись турецьких погромів, змінив прізвище на менш помітне - Агассі; мати Майка, Нунія, була вірменкою з Туреччини[3]. Деякі джерела, крім вірменських, повідомляють про ассирійські[4] або перські корені Агассі[5], однак ні автобіографія самого Андре, ні автобіографія його батька не містять підтвердження цих теорій.

Еммануель Агассі познайомився з тенісом і полюбив цю гру під час Другої світової війни, побачивши, як на кортах при церкві американської християнської місії грають американські і британські солдати. Один з них подарував хлопчикові його першу ракетку, яку той пізніше відвіз з собою в США[6].

У США, куди Агассі емігрував наприкінці 1952 року[7], він зберіг своє захоплення тенісом, побудувавши ґрунтово-бетонний корт поруч з будинком в Лас-Вегасі, де жила його сім'я[8]. Він займався тенісом з усіма своїми дітьми - доньками Ритою і Тамі, а також старшим сином Філіпом (у майбутньому Андре назве свою сім'ю «фон Траппами тенісу») - змалечку, але повною мірою успіхів досяг лише з молодшим[9][10]. До народження Андре Майк замовив спеціальну іграшку для колиски - тенісний м'яч, що звисає з ракетки. Він сам розробив для сина розвивальні ігри, які, на його думку, повинні були дозволити йому в подальшому краще володіти ракеткою, а коли Андре почав ходити, Майк дав йому в руки ракетку і почав кидати йому м'ячі. До чотирьох років хлопчик засвоїв усі основні удари, а до шести вже був у змозі відбивати будь-яку подачу батька[11]. Пізніше Майк, який тренував усіх старших дітей за допомогою машини для подачі м'ячів, змушував молодшого сина відбивати по дві з половиною тисячі м'ячів на день[12]. Майк організовував для нього зустрічі (а іноді й товариські ігри) зі знаменитими тенісистами минулого і сьогодення - Боббі Ріггсом, Джиммі Коннорсом, Іліє Настасе, Бйорном Боргом, Гарольдом Соломоном[11] — і возив його (і двох старших дітей, Риту і Філа) на турніри в Солт-Лейк-Сіті і Х'юстоні, за сотні кілометрів від домівки, оскільки юніорських турнірів ближче не було[13].

У десять років Андре програв у другому колі юніорського чемпіонату США, в 11 років — у півфіналі[14]. У 13 років батько відправив його в знамениту тенісну академію Ніка Боллетьєрі в Брейдентоні (Флорида). Майк, вже трохи знайомий з Боллетьєрі з 60-х років, коли той ще був тренером-початківцем, вирішив так, подивившись телепередачу про успіхи вихованців його академії і дослухавшись поради батька одного з її найкращих тодішніх учнів - Аарона Крікстейна. У результаті Боллетьєрі не лише надав Андре безкоштовне місце в академії, а й залишався його тренером аж до 1993 року. Новий тренер перебудував гру хлопчика: якщо батько вчив його за першої нагоди йти до сітки, то в академії з нього зробили надійного гравця задньої лінії[15].

Професійна ігрова кар'єра[ред.ред. код]

Шлях до тенісної еліти (1986-1988)[ред.ред. код]

У 14 років Андре Агассі завоював свій перший національний титул, ставши чемпіоном США в приміщеннях серед юнаків (до 16 років) і вже до 15 років серйозно планував професійну кар'єру[16]. Як професіонал Андре почав виступати в неповні 16 років, у лютому 1986 року, коли взяв участь в турнірі Гран-прі в містечку Ла-Квінта (Каліфорнія). У першому ж матчі він здобув перемогу над своїм співвітчизником Джоном Остіном 6-4, 6-2, а в другому програв провідному шведському тенісистові Матсові Віландеру, на той момент третьому в рейтингу ATP. Наступний професійний турнір він провів лише в липні, дійшовши до фіналу на турнірі класу «челленджер» в Скенектаді (штат Нью-Йорк). Займаючи в рейтингу 310-й рядок, він обіграв чотирьох суперників, які перебували вище за нього в рейтингу, поступившись у фіналі 33-й ракетці світу Рамешеві Крішнану. У серпні він вже завдав поразки супернику зі світової тенісної еліти - який перебував на 12-му місці в рейтингу Тімові Майотту - перед тим як програти колишній першій ракетці світу Джонові Макінрою. Того самого року Агассі вперше виступив на турнірі Великого шолома - Відкритому чемпіонаті США, але в першому ж колі програв ще одному американцеві Джеремі Бейтсу[17]. Тенісний рік Андре закінчив уже в першій сотні найсильніших тенісистів світу (91-ше місце)[18].

У квітні 1987 року Агассі дійшов до першого в кар'єрі фіналу турніру Гран-прі. Це сталося на Відкритому чемпіонаті Сеула, де, бувши посіяний восьмим, він у чвертьфіналі помстився торішньому кривдникові Крішнану — першій ракетці турніру, але в трисетовому фіналі все-таки не зміг встояти проти більш досвідченого Джима Грабба[19]. На початку серпня на турнірі Гран-прі в Страттон-Маунтін (Вермонт) він завдав першої за кар'єру поразки суперникові з першої десятки світового рейтингу — австралійцеві Петові Кешу, але в півфіналі його зупинив Іван Лендл — на той момент перша ракетка світу. Втім, юний американець зумів взяти сет у маститого суперника, закінчивши гру з рахунком 2-6, 7-5, 3-6[17]. На своєму останньому турнірі сезону — Відкритому чемпіонаті Південної Америки в Ітапариці (Бразилія) — Андре був посіяний восьмим. У чвертьфіналі та півфіналі він послідовно обіграв суперників, посіяних під другим і третім номерами, а у фіналі переміг Луїса Маттара, одного з господарів корту, і завоював перший в житті титул на професійному турнірі[20]. До кінця року, ще навіть не досягнувши 18-річного віку, він вже займав у рейтингу 25-те місце[18].

Справжній прорив на початку кар'єри Агассі відбувся в 1988 року. За цей рік Андре виграв 6 турнірів Гран-прі (перший з яких — вже в лютому), а також дійшов до півфіналу відразу на двох турнірах Великого шолома. На Відкритому чемпіонаті Франції він у півфіналі програв у п'яти сетах майбутньому переможцю Матсу Виландеру, на той момент третьому в рейтингу, а на Відкритому чемпіонаті США в чотирьох сетах Іванові Лендлу, який все ще очолював рейтинг АТР[21]. Вже у квітні його запросили до складу збірної США на матчі Кубка Девіса. Він допоміг команді перемогти в півфіналі турніру I Американської групи збірну Перу, а потім у фіналі аргентинців і повернутися на майбутній рік у Світову групу — найвищий дивізіон змагання[22]. Підсумком сезону став високий для вісімнадцятирічного спортсмена третій рядок у рейтингу[18], хоча на турнірі Мастерс — підсумковому змаганні року серед найкращих тенісистів світу — він програв на груповому етапі не лише Лендлу, але й швейцарцеві Хласеку, який займав восьме місце в рейтингу, і не вийшов у півфінал[21]. До кінця 1988 року Агассі заробив уже понад два мільйони доларів, зігравши тільки 43 турніри з початку кар'єри — менше, ніж будь-який спортсмен в історії тенісу[23], і встановив рекорд за кількістю матчів, які виграв поспіль тінейджер (побитий 17 років по тому Рафаелем Надалем)[24]. За підсумками цього сезону він був удостоєний нагороди ATP у номінації «Прогрес року»[25]. При цьому його пристрасть до шоу і явне прагнення не просто виграти, але й розважити глядачів часом виходили за межі, викликаючи роздратування колег. Такий випадок, зокрема, стався в матчі Кубка Девіса проти збірної Аргентини, коли Агассі, граючи з Мартіном Хайте, демонстративно зловив м'яч, який той подав, ніби показуючи, що віддає йому гейм з жалю[26].

У пошуках найвищих титулів: два Кубки Девіса і перший титул Великого шолома (1989-1992)[ред.ред. код]

У порівнянні з 1988 роком наступний сезон склався для Агассі менш успішно. На його рахунку за 1989 рік був лише один титул (на турнірі в Орландо) і один вихід у фінал — на Відкритому чемпіонаті Італії, де його обіграв аргентинець Альберто Мансіні, який займав істотно нижче місце в рейтингу. У півфінальному матчі Кубка Девіса проти збірної ФРН він програв не лише Борисові Беккеру (в грі з яким вів 2:0 по сетах і 5-4 у третьому сеті), але й менш іменитому Карлові-Уве Штеебу[27]. Найбільшим успіхом у сезоні був вихід, як і рік тому, в півфінал Відкритого чемпіонату США, де знову шлях до фіналу йому перегородив Іван Лендл. Після цього Агассі оголосив, що не збирається брати участь у турнірі в Лос-Анджелесі, який мав відбутися через два тижні, однак Чоловіча тенісна рада (організація, яка тоді проводила тур Гран-прі) вже оголосила про його участь. Агассі заявив, що в півфінальному матчі проти Лендла зазнав розтягнення в паху, але змушений був через тиждень зіграти на виставковому турнірі у Флориді, який проводив один з його основних спонсорів - корпорація DuPont. На цьому турнірі Агассі в першому колі зустрічався з Тімом Вїлкінсоном, який був хворий на грип, і, зрозумівши, що переконливо програти не зможе, за рахунку 1:0 по сетах і 3-1 на свою користь у другому сеті раптово демонстративно зашкутильгав і здав гру; наступного дня він оголосив, що через розтягнення не зможе грати в Лос-Анджелесі[28]. Попри спад у результатах, Агассі вдалося зберегти за собою досить високе місце, щоб в кінці року знову взяти участь в турнірі Мастерс[29].

1990 року Агассі знову повернувся в гарну форму. Він виграв, зокрема, турнір найвищої категорії в Кі-Біскейні після перемоги у фіналі над третьою ракеткою світу Стефаном Едбергом; безпосередньо перед Кі-Біскейном ці ж два гравці зустрілись у фіналі турніру найвищої категорії в Індіан-Веллс, де Агассі, обігравши в півфіналі Беккера, який займав друге місце в рейтингу, з Едбергом не впорався. Потім Агассі вперше в кар'єрі дійшов до фіналу турніру Великого шолома: на Відкритому чемпіонаті Франції з тенісу сіяний під третьому номером Андре у фіналі поступився майстрові гри на ґрунтових кортах еквадорцеві Андресові Гомесу з рахунком 3-6, 6-2, 4-6, 4-6. Через три місяці Агассі вдруге за сезон грав у фіналі турніру Великого шолома. У США у фіналі йому протистояв ще молодший (1971 року народження) американець Піт Сампрас. Хоча Агассі був до того моменту четвертою ракеткою світу, а Сампрас лише дванадцятою, Андре не зміг нічого протиставити грі Піта і програв у трьох сетах 4-6, 3-6, 2-6. Втім, на чемпіонаті світу ATP (як відтоді називався турнір Мастерс) Агассі зумів переломити тенденцію поразок у фіналах найбільших змагань. Поступившись на груповому етапі Едбергу, який до цього моменту очолив рейтинг, він зумів узяти гору над Сампрасом та іспанцем Еміліо Санчесом, у півфіналі переграв другу ракетку світу Бориса Беккера, а у фіналі помстився Едбергу за нещодавню поразку, перемігши його з рахунком 5-7, 7-6, 7-5, 6-2[30].

На початку сезону Агассі опинився в центрі конфлікту з керівництвом американської збірної в Кубку Девіса: тренер збірної Том Горман виступив проти того, щоб збірну на березневий матч з командою Чехословаччини супроводжувала звична група підтримки Агассі, оскільки, на його думку, вона лише відволікала увагу тенісиста від гри. У відповідь Агассі і сам відмовився взяти участь у матчі й публічно зажадав відставки Гормана, який, за його словами, був «виконавцем, а не лідером». Замість Агассі до Праги поїхав Аарон Крікстейн, який виграв там дві особисті зустрічі, але потім Девід Маркін, голова USTA, усунув Гормана від формування складу збірної, по суті взявши на себе функції капітана, і забезпечив участь Агассі в наступних матчах[31]. У підсумку Агассі взяв участь у матчах збірної на вирішальних етапах, завоювавши з нею перший в кар'єрі Кубок Девіса. І в півфіналі і у фіналі він здобув по одній перемозі і зазнав по одній поразці (від Томаса Мустера на ґрунтових кортах в Австрії і від австралійця Даррена Кехілла в четвертій зустрічі фіналу, яка вже нічого не вирішувала після того, як американці виграли всі три перші зустрічі і разом з ними матч[32]). Під час зустрічі з Кехіллом він відмовився продовжувати гру після першого програного сету, скаржачись на травму в паху, і після цього пропустив Кубок Великого шолома що проводився під егідою ITF, де повинен був виступати як фіналіст Відкритих чемпіонатів Франції і США. Міжнародна федерація спочатку мала намір позбавити його права на виступ у Відкритому чемпіонаті Франції наступного року, але в результаті обмежилася штрафом[33].

1991 року Агассі вдруге поспіль вийшов у фінал Відкритого чемпіонату Франції. Бувши четвертим сіяним, він обіграв у півфіналі Беккера, який займав у рейтингу друге місце, але і цього разу не зміг завоювати титул, у п'ятисетовому фіналі програвши ще одному молодому американцеві — дев'ятій ракетці світу Джимові Кур'є — 6-3, 4-6, 6-2, 1-6, 4-6[34]. Того самого року він вперше після 1987 року взяв участь у турнірі Вімблдону і, на відміну від минулого свого візиту, який завершився вже у першому колі, дійшов до чвертьфіналу, показавши, що трав'яні корти не становлять для нього виключної проблеми. Зі збірною він знову дістався до фіналу Кубка Девіса і у фіналі на килимовому покритті Ліона приніс американцям очко в першій зустрічі з командою Франції, перегравши Гі Форже, але після цього його товариші по команді — Піт Сампрас, Кен Флек і Роберт Сегусо — програли три гри поспіль, віддавши завойований минулого року кубок господарям корту[35].

1992 року на Відкритому чемпіонаті Франції Агассі, який тимчасово опустився у світовій тенісній ієрархії до 12-го місця, зробив невеликий крок назад порівняно з двома попередніми спробами, програвши у півфіналі Кур'є, який до цього моменту очолив рейтинг. Проте, менш ніж через місяць на газонах Вімблдону, яких він до цього кілька років уникав, він не лише вийшов у фінал, але й досяг нарешті своєї першої перемоги на турнірі Великого шолома. Перемігши по дорозі двох багаторазових чемпіонів Вімблдону — Бориса Беккера і Джона Макінроя, — у вирішальному матчі Андре переграв посіяного під восьмим номером хорвата Горана Иванишевича з рахунком 6-7, 6-4, 6-4, 1-6, 6-4. У тому сезоні Андре переміг ще на двох турнірах, в Атланті і Торонто, довівши свій послужний список до 17 перемог на турнірах ATP. 1992 рік став для нього також найуспішнішим за всю кар'єру в парному розряді: об'єднавши зусилля з ветераном парних поєдинків Джоном Макінроєм, він спочатку дійшов до чвертьфіналу Відкритого чемпіонату Франції, а потім до фіналу Відкритого чемпіонату Канади[36]. Хоча його єдиний парний титул був ще попереду, саме 1992 року він зайняв найвище в кар'єрі місце в рейтингу парних гравців[18]. На кінець сезону Агассі вдруге в кар'єрі в складі збірної США завоював Кубок Девіса, принісши команді п'ять очок в трьох матчах (остання гра сезону — у фіналі зі швейцарцем Марком Россе — не знадобилася, оскільки американці виграли матч достроково)[22].

Падіння і злети в середині кар'єри (1993-1997)[ред.ред. код]

Сезон 1993 року виявився для Агассі зіпсованим спочатку через бронхіт, який змусив його пропустити Відкритий чемпіонат Австралії[37], а потім через розвинений тендиніт правої кисті, тож закінчив його американець за межами першої двадцятки рейтингу[18]. На думку його батька, Андре просто взяв у тому сезоні тайм-аут і розслабився після перемог 1992 року[37]. Попри це, він дійшов до чвертьфіналу на Вімблдоні, де програв посіяному першим Сампрасу, виграв за рік два турніри в одиночному розряді (в Сан-Франциско і Скоттсдейлі), а також єдиний у своїй кар'єрі турнір ATP в парному розряді - турнір найвищої категорії в Цинциннаті. Разом з Петром Кордою він спочатку переміг в півфіналі одну з найкращих пар світу Патрік Макінрой - Річі Ренеберг, а в фіналі з рахунком 7-6, 6-4 обіграно шведську пару Хенрік Хольм - Стефан Едберг[38]. У тому сезоні Нік Боллетьєрі, який тренував Андре впродовж десяти років, оголосив про закінчення співробітництва, мотивуючи це тим, що його вихованець не готовий на 100% сконцентруватися на тренуваннях[39]. В останній декаді грудня Агассі переніс операцію, яка змусила його ще на рік відкласти свій перший візит на Відкритий чемпіонат Австралії - єдиний турнір Великого шолома, в якому він ще не брав участі[40].

1994 року, впоравшись з травмами, Агассі повернувся в оптимальну форму і навесні почав тренуватися в призера Олімпіади 1988 року Бреда Гілберта[39]. З 19 турнірів, проведених за рік, він переміг у п'яти. Вже у лютому Андре виграв другий поспіль титул в Скоттсдейлі, а через два тижні після перемоги над Едбергом дійшов до фіналу супертурніру в Маямі, де програв Сампрасу, але основні успіхи припали на другу половину року, коли він виграв чотири турніри, зокрема два найвищої категорії (в Торонто і Парижі) і другий за кар'єру турнір Великого шолома — цього разу Відкритий чемпіонат США. Займаючи в рейтингу лише 20-ту сходинку, по дорозі обігравши двох суперників з першої десятки (Майкла Чанга і Тодда Мартіна), у фінальному матчі з рахунком 6-1, 7-6, 7-5 він переміг німця Міхаеля Штіха. У Відні він обіграв Іванишевича, що займав у рейтингу другу позицію, і знову Штіха, який перебував на третьому місці, а в Парижі — Сампраса, який очолював рейтинг[41]. Рік Андре закінчив уже на другій сходинці в рейтингу[18].

1995 року Агассі вперше з'явився на Відкритому чемпіонаті Австралії. Не віддавши по дорозі жодного сету своїм суперникам, він вийшов у фінал, де на нього чекав знайомий суперник — перша ракетка світу Піт Сампрас. Цього разу успіху досягнув Андре. Вигравши з рахунком 4-6, 6-1, 7-6, 6-4, він домігся рідкісного результату — виграв турнір Великого шолома в перший рік участі в ньому. Вигравши після Відкритого чемпіонату Австралії турніри в Сан-Хосе та Маямі і програвши Сампрасу у фіналі турніру найвищої категорії в Індіан-Уеллсі[42], 10 квітня 1995 року Агассі став дванадцятим за історію тенісистом, який очолив рейтинг АТР в одиночному розряді. Він утримував перше місце в рейтингу до жовтня 1995 року[18], попри поразки у чвертьфіналі Відкритого чемпіонату Франції та півфіналі Вімблдонського турніру. Між Вімблдоном і Відкритим чемпіонатом США він виграв чотири турніри поспіль, зокрема турніри найвищої категорії в Монреалі (де у фіналі знову переміг Сампраса) та Цинциннаті. На Відкритому чемпіонаті США Агассі і Сампрас вчетверте за сезон зійшлися у фіналі, причому вже вдруге — у фіналі турніру Великого шолома. Піт, як і у фіналі того ж турніру за п'ять років до цього, знову зумів перемогти — 6-4, 6-3, 4-6, 7-5[42], що дозволило йому до кінця року змістити Андре з першої позиції в рейтингу, і той другий рік поспіль фінішував на другій сходинці. Змагаючись один проти одного в індивідуальних турнірах, Андре і Піт разом виступали за збірну в Кубку Девіса. Першій та другій ракеткам світу було не складно обіграти в чвертьфіналі італійців, а в півфіналі взяти гору над шведами (Агассі зіграв у цьому матчі одну гру, перемігши знаменитість минулого десятиліття Матса Віландера)[22]. Однак у фіналі Андре не судилося зіграти: під час матчу зі шведами він травмував грудні м'язи, а потім посилив травму на турнірі в Ессені в жовтні і пропустив залишок сезону[43], тож американцям довелося здобувати в Москві свій третій Кубок Девіса за шість років без нього.

Брук Шилдс — перша дружина Андре Агассі

Не особливо вдало провівши першу половину сезону 1996 року (один виграний турнір у Маямі втретє за кар'єру, — поразка в півфіналі Відкритого чемпіонату Австралії від Чанга і ранні програші на «Ролан Гаррос» і Вімблдоні, де його в першому ж колі обіграв суперник з третьої сотні рейтингу), Агассі потім вписав себе в історію спорту, ставши Олімпійським чемпіоном з тенісу. На XXVI літніх Олімпійських іграх в Атланті Андре виборов для своєї країни золоту нагороду, розгромивши у фіналі іспанця Серхі Бругеру 6-2, 6-3, 6-1. Одразу після цього він удруге за кар'єру переміг у Цинциннаті, але на Відкритому чемпіонаті США зупинився у півфіналі, причому каменем спотикання знову став Чанг[44].

Найважчий за кар'єру тенісиста спад відбувся 1997 року. До квітневого матчу Кубка Девіса проти команди Нідерландів він підійшов після п'яти поразок поспіль, здобувши від початку сезону лише три перемоги і скотившись за межі Топ-20 рейтингу[45]. Попри дві перемоги в Кубку Девіса, криза на цьому не закінчилася: з квітня по серпень Андре не зіграв у жодному турнірі Великого шолома і не виграв жодного матчу в турнірах АТР, переламавши тенденцію тільки в другій декаді серпня в Цинциннаті[46]. До кінця сезону він так і не переміг на жодному турнірі ATP (на його рахунку лише одна перемога під кінець року в турнірі серії «челленджер», до якого він підійшов на 122-му місці в рейтингу)[47]. Багато хто пов'язував це з особистими або сімейними обставинами, адже саме того року Андре одружився з кіноакторкою і моделлю Брук Шилдс; утім, сам тенісист відкидав ці припущення[46]. Найневдаліший рік у своїй професійній кар'єрі Андре завершив на 110-му місці. Такого низького місця він не займав навіть у дебютний рік, коли йому було лише 16 років[18].

Знову на вершині (1998-2003)[ред.ред. код]

1998 року гра Агассі знову налагодилася. Хоча він і не досяг особливих успіхів на турнірах Великого шолома, але йому вдалося перемогти на п'яти турнірах нижчого рангу і ще на п'яти вийти у фінал — зокрема на Кубку Великого шолома, підсумковому турнірі року за версією Міжнародної федерації тенісу (ITF). За сезон він сім разів обіграв суперників з першої десятки рейтингу, включаючи перемогу в Торонто над Сампрасом, який його очолював[48], і в результаті зміг стати шостим за підсумками року, піднявшись за сезон більш ніж на 100 позицій у рейтингу[18].

Одним з найбільш значущих сезонів у кар'єрі Андре Агассі став наступний, 1999 рік. 24 травня, поступаючись 0-2 за сетами у фіналі Відкритого чемпіонату Франції проти Андрія Медведєва, Агассі зміг переломити хід матчу і виграти четвертий у кар'єрі титул чемпіона Великого шолома — 1-6, 2-6, 6-4, 6-3, 6-4. Ця перемога стала історичною — Агассі п'ятим в історії тенісу зміг домогтися перемоги на всіх турнірах Великого шолома в чоловічому одиночному розряді. Разом з виграною 1996 року Олімпіадою це означало також, що він став першим в історії володарем так званого кар'єрного «Золотого шолому» у чоловічому одиночному розряді. Наступний фінал Великого шолома Андре провів проти Піта Сампраса на Вімблдоні, але вчергове програв — 3-6, 4-6, 5-7. На Відкритому чемпіонаті США 1999 року він вийшов у третій поспіль фінал турніру Великого шолома і у виснажливому вирішальному матчі переміг американця Тодда Мартіна 6-4, 6-7, 6-7, 6-3, 6-2[49]. Крім цього, перемігши 1999 року на турнірах в Гонконзі, Вашингтоні, Парижі та дійшовши до фіналу чемпіонату світу АТР, Агассі повернув собі звання першої ракетки світу і вперше завершив сезон у цій ролі[18]. Того самого року закінчився його шлюб з Брук Шилдс — він подав документи на розлучення незадовго до другої річниці їхнього весілля[50] й невдовзі тісно зійшовся зі Штеффі Граф, яка закінчувала ігрову кар'єру[51].

Сезон 2000 року розпочався для Агассі успішно. У четвертому поспіль фіналі турнірів Великого шолома (на Відкритому чемпіонаті Австралії) він переграв росіянина Євгена Кафельникова 3-6, 6-3, 6-2, 6-4 і завоював другий за кар'єру титул на цьому турнірі і шостий загалом титул на турнірах цього рівня. У серії фіналів, що розпочалася на Відкритому чемпіонаті Франції 1999 року, це була третя перемога з чотирьох можливих. Після дворічної перерви він знову був запрошений у збірну США і зробив вирішальний внесок у її перемоги в першому колі Світової групи над командою Зімбабве і в чвертьфіналі над чехами, перемігши в усіх чотирьох своїх зустрічах[22]. Однак, подальші результати були не такими високими. Американець програв на Відкритому чемпіонаті Франції вже у другому колі сороковий ракетці світу Каролеві Кучері, на Вімблдоні — у півфіналі колишньому суперникові в боротьбі за титул першої ракетки світу Патрікові Рафтеру, який на той момент займав місце лише у третій десятці рейтингу, а на Відкритому чемпіонаті США — знову у другому колі, 37-й ракетці світу Арно Клеману. За винятком Австралії, він лише двічі за сезон дістався до фіналу — щоправда, одним з цих турнірів був Кубок Мастерс (нова назва підсумкового турніру сезону). Здобувши чотири перемоги поспіль, зокрема над новим лідером рейтингу Маратом Сафіним, Андре поступився у фіналі другій ракетці світу — бразильцеві Густаво Куертену, якого переміг був на груповому етапі[52].

На початку 2001 року Агассі вдруге поспіль і втретє за кар'єру виграв Відкритий чемпіонат Австралії, взявши гору у фіналі над Арно Клеманом — своїм кривдником на нещодавньому Відкритому чемпіонаті США. Того самого року він, крім перемоги в Австралії, домігся успіху на двох турнірах АТР-туру вищої категорії (Мастерс) — в Індіан-Уэллз (вперше за 15 років) та в Маямі, — а також на турнірі в Лос-Анджелесі, де у півфіналі переміг Куертена, який до того моменту очолив рейтинг, а у фіналі Сампраса. Піта він у томусезоні перемагав ще раз — в Індіан-Уэллз[53], але у чвертьфіналі Відкритого чемпіонаті США їхнє протистояння традиційно закінчилося на користь Сампраса, причому в кожному з сетів цього матчу вічних суперників жоден з них ні разу не віддав своїй подачі і всі сети закінчилися тай-брейком: 7-6, 6-7, 6-7, 6-7[54]. На Відкритому чемпіонаті Франції Андре також дійшов до чвертьфіналу, а на Вімблдоні до півфіналу і завершив рік на третьому місці в рейтингу[18], ставши в 31 рік найстаршим від 1984 року гравцем в першій трійці рейтингу (у 1984 році Джиммі Коннорс піднявся до другого місця). 22 жовтня 2001 року в Лас-Вегасі Андре одружився зі Штеффі Граф. 27 жовтня в них народився син Джейден Гіл, а 3 жовтня 2003 року — дочка Джаз Елі (англ. Jaz Elle).

2002 року Агассі вдруге змінив тренера, розлучившись з Бредом Гілбертом на прохання останнього після восьми років спільної роботи. З цього моменту з ним працював австралієць Даррен Кехілл — колишній тренер Ллейтона Г'юїтта, який у минулому, як і Гілберт, змагався з Андре на корті[55]. Перемігши вчетверте на турнірі в американському Скоттсдейлі, 4 березня 2002 року Андре завоював свій 50-й титул на турнірах ATP в одиночному розряді. Загалом за рік він додав до своєї колекції п'ять титулів, у зокрема три - на турнірах серії Мастерс у Майамі, Римі та Мадриді. Більше за нього в тому сезоні не вигравав ніхто, а нарівні з ним за титулами завершив рік лише новий лідер рейтингу - колишній вихованець його нового тренера Ллейтон Г'юїтт[54]. Програвши Г'юїтту дві перші зустрічі в сезоні, Агассі взяв над ним гору в півфіналі Відкритого чемпіонату США, але у фіналі - п'ятому за ліком на турнірах Великого шолома проти Піта Сампраса - зазнав чергової поразки з рахунком 3-6, 4-6, 7-5, 4-6[56]. Втім, 2002 рік Агассі завершив на другому місці в рейтингу, ставши найстаршим в історії тенісистом, якому це вдалося[54].

За перші чотири місяці 2003 року Андре виграв чотири турніри, зокрема свій четвертий титул на Відкритому чемпіонаті Австралії (обігравши у фіналі німецького тенісиста Райнера Шуттлера 6-2, 6-2, 6-1) і шостий — на турнірі "Мастерс" у Маямі. У травні, коли Андре виповнилося 33 роки і 13 днів, він став найстаршим в історії рейтингу АТР гравцем, який піднявся на першу сходинку. Агассі утримував це лідерство впродовж 14 тижнів[54] — аж до поразки від Хуана Карлоса Ферреро в півфіналі Відкритого чемпіонату США. На менш зручних для нього ґрунтових і трав'яних кортах «Ролан Гаррос» і Вімблдону Андре дійшов відповідно до чвертьфіналу і до четвертого кола. Після Відкритого чемпіонату США він зіграв до кінця року лише один турнір — Кубок Мастерс — і дістався до фіналу, обігравши під час нього трьох суперників і двічі (в групі та у фіналі) поступившись новій висхідній зірці — Роджерові Федереру[57]. Він завершив рік у п'ятірці найсильніших, ставши найстаршим тенісистом, якому це вдавалося від 1987 року, коли аналогічного успіху домігся Джиммі Коннорс[54]. До цього моменту інші його однолітки, які представляли США на першій сходинці рейтингу — Джим Кур'є і Піт Сампрас, встигли завершити ігрову кар'єру, як і більш молодий Майкл Чанг.

Останні роки кар'єри (2004-2006)[ред.ред. код]

Агассі на чемпіонаті США на ґрунтових кортах 2005 року

На початку 2004 року Агассі пробився в півфінал Відкритого чемпіонату Австралії і турніру Мастерс в Індіан-Веллсі, але отримана навесні травма стегна призвела до трьох поразок поспіль, зокрема на Відкритому чемпіонаті Франції, і до відмови від участі у Вімблдоні. Втім, пізніше 34-річний ветеран виграв турнір у Цинциннаті, обігравши в ході нього трьох колишніх перших ракеток світу, які все ще перебували в першій десятці рейтингу — Карлоса Мойю, Енді Роддіка і Ллейтона Г'юїтта. Фінішувавши в десятці найсильніших у 15-й раз за 19 років, він і за цим показником став найстаршим тенісистом після Коннорса, який у 36 років потрапив до Top-10 в 1988 році[54].

Прощальний матч Андре в рамках Кубка Девіса відбувся в березні 2005 року, коли він програв Іванові Любичичу (який у тому сезоні на піку форми виграв 11 своїх зустрічей у Кубку Девіса з 12). У серпні, вчетверте перемігши в Лос-Анджелесі, Агассі завоював свій останній, 60-й титул у професійній кар'єрі. 12 вересня 2005 року на Відкритому чемпіонаті США Агассі провів свій останній фінал турніру Великого шолома. У фіналі він програв Роджерові Федереру, який вже очолив рейтинг, з рахунком 3-6, 6-2, 6-7, 1-6. У 35 років Агассі став найстарішим фіналістом турніру Великого шолома від 1974 року, коли у фінал пробився 39-річний Кен Розуолл. За підсумками сезону він у 16-й раз опинився в десятці найсильніших, зрівнявшись за цим показником з Коннорсом[54].

25 червня 2006 року Агассі, який пропустив більшу частину сезону через травми спочатку лівої щиколотки, а потім спини, оголосив про завершення своєї ігрової кар'єри і про те, що його останнім турніром стане Відкритий чемпіонат США. Напередодні Відкритого чемпіонату США він взяв участь в турнірі АТР у Вашингтоні, але програв вже у першому колі, після чого через загострення травми знову пропустив турніри Мастерс в Торонто та Цинциннаті, і на Флешинг Медоуз вперше з 1997 року виступав несіяним[54]. Перший матч на Відкритому чемпіонаті США Андре провів проти румуна Андрея Павела і переміг у чотирьох сетах. Наступним суперником став посіяний восьмим Маркос Багдатіс, і багато хто передрікав, що це буде останній матч Агассі в кар'єрі. Але 36-річний ветеран здійснив сенсацію, обіграв кіпріота в п'яти сетах 6-4, 6-4, 3-6, 5-7, 7-5 і вийшов у третій раунд. 3 вересня 2006 року в третьому раунді Відкритого чемпіонату США Агассі зіграв свій останній матч у кар'єрі проти німця Беньяміна Беккера, який вийшов з кваліфікації. Програвши в чотирьох сетах, Андре не зміг стримати емоцій і сліз, його проводжали стоячи усі відвідувачі турніру, в тому числі і на інших кортах, до яких він звернувся зі словами подяки.

Стиль гри[ред.ред. код]

Андре Агассі у своїй автобіографії згадує, що на ранньому етапі його навчання батько постійно вимагав від нього двох речей: бити по м'ячу сильніше і раніше[58]. Сам Майк Агассі згадує, яке враження справляли на нього ранні удари з відскоку - до того, як м'яч почне знову опускатися - у таких майстрів, як Бйорн Борг та Іван Лендл. Він зазначає, що такі удари незмінно спантеличували їхніх суперників[59]. У підсумку він зумів виробити у сина унікальну швидкісну манеру гри: за описом спортивного журналіста й історика тенісу Бада Коллінза, Агассі бив по м'ячу так рано, що здавалося, ніби він грає в пінг-понг[60].

Агассі грає закритою ракеткою. Індіан-Вэллс, 2006 рік

Майк Агассі також послідовно прищеплював синові атакувальний стиль serve-and-volley, який полягав у швидких виходах до сітки. За його словами, він був дуже розчарований, коли в академії Ніка Боллетьєрі Андре, як і інших вихованців, перевчили, зробивши з нього гравця задньої лінії. Сам Майк вважав, що це зруйнувало гру його сина, але Боллетьєрі справедливо вказував, що, граючи таким чином, Андре виграє свої матчі[61]. Ця манера гри на задній лінії залишилася в Андре до кінця кар'єри, і, на відміну від його батька, фахівці не вважали її недоліком. Навпаки, Бад Коллінз відзначає її серед сильних сторін стилю Агассі[60]. На сайті ESPN його гру на задній лінії називають «такою, що захоплює дух», відзначаючи, що він став першим за довгий час гравцем, який переміг на Вімблдоні, граючи в такій манері[62].

Ще однією сильною стороною гри Агассі був бекхенд - удар закритою ракеткою. У нього незвичайний хват ракетки лівою рукою, що створює оптимальний прийом м'яча, і потужний поворот всім тілом під час удару. У 13 років він почав займатися в академії Боллетьері вже володіючи відмінним Форхендом, але тренер доклав максимум зусиль до розвитку його бекхенда і пізніше казав, що йому вдалося зробити з Андре одного з найкращих майстрів у цьому елементі гри[63]. Дворучний бекхенд Агассі, разом з форхендом і прийомом подачі, був «частинкою» ігрового стилю, яку 1996 року журнал New Yorker включив у «тенісного Монстра» [64]. По суті, однак, як показує цей аналіз, згідно з яким три найважливіших елементи гри, беручи до уваги подачу, пропонується взяти у одного гравця, в грі Агассі практично не було слабких місць. Бад Коллінз цитує слова Піта Сампраса:

« Коли Андре у формі, про виграш можете забути. Він практично все робить краще, ніж хтось іще[60].
Оригінальний текст (англ.)

When Andre’s on, forget it. He does practically everything better than anybody else.

 »

Сам Коллінз додає до переліку видатних ігрових якостей Агассі здатність передбачати удари, координацію рухів і впертість[60].

Попри всі таланти Агассі, його поведінка на корті і за його межами була далеко не бездоганною. Він насміхався над суперниками і сперечався з суддями. У матчі з чехом Петром Корда на Відкритому чемпіонаті США 1990 року він образив австралійця-рефері, а через деякий час плюнув у його бік. Образа пройшла непоміченою, а відвертий плювок, який міг призвести до дискваліфікації американця, він старанно представив як випадковість. У підсумку йому дали продовжити (і виграти) матч, і лише наступного дня, після перегляду запису, на нього наклали максимально можливий штраф[33][65].

Досягнення[ред.ред. код]

Професіонал з 1986 року. Виграв 60 турнірів в одиночному (в тому числі 8 турнірів Великого Шолому, 17 турнірів серії Мастерс, 1 Кубок Мастерс та 1 Олімпійські Ігри) та 1 турнір (турнір серії Мастерс) у парному розряді.

Найкращі результати на турнірах «Великого шолому»:

Переможець Кубок Мастерс в 1990 році.

Перша ракетка світу з 10 квітня 1995 року, зберігав цей титул протягом 101 тижня (з перервами).

Чемпіон Літніх Олімпійських ігор 1996 року в одиночному розряді.

Завершив виступи у вересні 2006.

У липні 2011 Агассі було індуктовано до Міжнародної тенісної зали слави.

За межами корту[ред.ред. код]

В перші роки професійної кар'єри Андре Агассі заробив собі репутацію плейбоя. Обраний ним образ включав довге волосся з фарбованими пасмами[66] і неймовірних кольорів майки (крім нелюбові до трав'яних кортів, строгий дрес-код Вімблдону був однією з причин того, що Андре на початку кар'єри три роки поспіль пропускав це найпрестижніше тенісне змагання[67]). Агассі, який став «обличчям» мережі McDonald's, прилюдно поглинав гамбургери, попри те, як це не в'яжеться з образом життя спортсмена. Він також представив публіці чергову модель фотокамери фірми Canon - Canon 1000D Rebel - назва якої в перекладі на українську означає «Бунтівник» і рекламним слоганом якої було «Імідж - це все». На рекламних контрактах він уже в цей час заробляв більше, ніж на корті[67]. Він також отримував, як знаменитість, яка приваблювала публіку, значні суми від організаторів турнірів тільки за згоду в них брати участь - наприклад, вже на початку 1990 року він отримав у вигляді «гарантій» від організаторів турніру в Сан-Франциско 175 тисяч доларів - майже вшестеро більше, ніж приз за здобуту в результаті перемогу[68]. Ходили чутки про його романи, зокрема з аргентинською тенісною зіркою Габріелою Сабатіні і з голлівудськими акторками[69], але його батько, Майк, у своїй книзі стверджує, що в ці роки в житті Андре були тільки три жінки, одна з них Барбара Стрейзанд, за його словами, не більш ніж хороша подруга для Андре[70].

Апогеєм нетипового для спортсмена способу життя став 1993 рік. Майк Агассі згадує, що Андре після свого першого титулу на турнірах Великого шолома, завойованого на Вімблдонському турнірі 1992 року, вирішив, що заслужив на відпочинок. Він розслабився, купив літак, проводив більше часу з друзями і дозволив собі скотитися до 31-го місця в рейтингу[71]. Саме на цей час припадає його розрив з Ніком Боллетьєрі, який не зміг перенести легковажне ставлення вихованця до тренувального режиму.

На цей самий час припадає і початок знайомства Андре з актрисою і моделлю Брук Шилдс, якій до цього моменту виповнилося 29 років. Їх стосунки спочатку набули характеру листування факсом, але з грудня 1993 року вони стали з'являтися на публіці разом. Попри нелюбов Майка Агассі до нової подруги сина, він вимушено визнає, що спочатку цей роман Андре пішов на користь: той скинув вагу, посилив режим тренувань і харчування і повернувся в число найсильніших тенісистів світу, закінчивши 1994 рік на другому місці в рейтингу, а наступного року вперше ставши першою ракеткою світу. Крім скинутих кілограмів, в образі Андре сталася ще одна радикальна зміна: довговолосий хлопець поголився налисо, і сяюча голена маківка відтоді стала невід'ємною рисою його образу. Майк Агассі, втім, наводить і більш прозаїчну причину зміни іміджу: до цього моменту Андре почав лисіти, і втрачати йому було вже нічого[72].

У середині 90-х років було покладено початок ще одного важливого аспекту біографії Агассі — його благодійної діяльності. 1994 року він заснував Освітній фонд Андре Агассі — організацію, що декларує своєю метою розбудову публічної освіти в США на зразку власних шкіл і за допомогою впливу на політику штату і держави в цілому[73], яка до 2011 року зібрала для цієї мети 150 мільйонів доларів у вигляді пожертвувань[23] (надалі фонд візьме участь у фінансуванні не лише власних освітніх проектів Агассі[74], але й мастабніших починань у галузі публічної освіти). 1997 року засновано ще одну благодійну установу — лас-вегаських Клуб Андре Агассі для дівчаток і хлопчиків, який з часом став забезпечувати безкоштовним першокласним спортивним навчанням до 2000 дітей[73]. 1995 року за свою гуманітарну діяльність Агассі був удостоєний призу АТР «За людяність і благодійність» імені Артура Еша[75].

19 квітня 1997 року, за десять днів до 27-ліття Агассі, вони з Брук Шилдс одружилися. Весілля відбулося в Монтерреї (Мексика), і репортерів на нього не допустили[76]. Вже перед весіллям у виступах Андре почалася затяжна серія невдач, що тривала до кінця року. Журналісти безпосередньо пов'язували провальну гру з шлюбом Агассі, але сам він категорично відкидав подібні висновки[46]. Водночас його батько також натякає у своїй біографічній книзі, що Андре розривався між тенісом і Брук, яка в цей час якраз брала участь у серії нових зйомок. Тільки після того, як він фактично отримав від дружини «благословення», він зміг зосередитися на грі. До цього моменту він опустився в рейтингу до 141-го місця - найнижчого з 16 років[76]. Однак після цього, навіть коли Агассі поступово повернувся в когорту найсильніших гравців світу, їх стосунки вже не відновилися в повному обсязі. Андре ревнував Брук до її партнерів по знімальному майданчику[77] і в підсумку в квітні 1999 року подав заяву про розлучення[50].

Лише через кілька тижнів після цього Агассі зійшовся зі знаменитою німецькою тенісисткою Штеффі Граф. Андре намагався запросити Штеффі на побачення ще 1992 року, невдовзі після того, як вони обидва виграли Вімблдон, але пропозицію було зроблено через його агента, і в результаті німкеня відповіла відмовою[78]. Однак, до 1999 року, коли кар'єра обох тенісистів, здавалося, підходила до кінця, вона прихильно поставилася до залицянь американця; їхній роман розпочався під час Відкритого чемпіонату Франції, який вони в підсумку також виграли, перервавши затяжні серії невдач - Андре не вигравав великих турнірів з 1996 року, а Штеффі не виграла взагалі жодного турніру з початку сезону[51]. Граф розлучилася заради Агассі з автогонщиком Міхаелем Бартельсом, з яким зустрічалася сім років[79], і невдовзі після початку нового роману оголосила про майбутнє завершення професійної кар'єри[80].

Нарешті, в серпні 2001 року зроблено подвійне оголошення: про майбутні весілля і народження сина. Агассі, чий статок оцінювався на той момент у 200 мільйонів доларів, придбав для нареченої віллу в Сан-Франциско вартістю понад десять відсотків від цієї суми. Весілля відбулося 22 жовтня 2001 року в Лас-Вегасі, а лише через п'ять днів після цього, за три тижні до очікуваного терміну, Штеффі народила сина[81]. Хлопчика назвали Джейден Гіл — друге ім'я він дістав на честь тренера Андре з фізичної підготовки Гіла Реєса[82].

2001 року відбулася ще одна важлива подія в житті Андре: під егідою Фонду Андре Агассі засновано Академію підготовки до коледжу Андре Агассі — публічну школу з безкоштовним навчанням, розташовану в найбільш неблагополучному районі Лас-Вегаса. До кінця першого десятиліття нового століття кількість учнів школи (різного віку - від дитячого садка до 12-го класу) досягла 650 осіб[73]. Учні приходять із сімей з підвищеним рівнем соціального ризику й здобувають якісну освіту — у 2009, 2010 і 2011 роках 100% випускників академії вступили у вищі навчальні заклади[23].

3 жовтня 2003 року в родині Андре і Штеффі з'явилася друга дитина — цього разу дівчинка, яку назвали Джаз Еллі[83]. Через рік журнал Forbes помістив Агассі, який заробив сотні мільйонів доларів не лише на корті, але й завдяки рекламним контрактам з такими фірмами, як Nike, Adidas, Head, Estée Lauder Companies і American Express, та отримав п'ять мільйонів тільки за ексклюзивні права на публікацію його біографії, на сьоме місце в списку найбільш високооплачуваних спортсменів[84]. Високі доходи він вкладав у бізнес, зокрема, ставши на паях з Монікою Селеш власником мережі All Stars Cafe[69].

Після завершення професійної кар'єри[ред.ред. код]

Після завершення професійної ігрової кар'єри Агассі продовжує жити з родиною в Лас-Вегасі[85] і займатися бізнесом; до складу їх з дружиною фінансової імперії входять такі види послуг, як будівництво і торгівля нерухомістю, ресторанний і готельний бізнес, мережі спортивних і нічних клубів[84]. Не забувають про нього і рекламодавці — так, 2007 року він став рекламним обличчям («посланцем елегантності») елітарної годинникової компанії Longines, а через рік до нього в цій ролі приєдналася Штеффі[86].

Важливу роль відіграє участь Агассі в різних благодійних проектах, таких як боротьба зі СНІДом, підтримка фонду медичних досліджень, що займається вивченням причин ракових захворювань, і програма «Глобальна ініціатива». 2009 року до вже чинних благодійних проектів Агассі додався ще один. Разом з іншими знаменитими спортсменами (серед яких Мохаммед Алі, Ленс Армстронг, Джефф Гордон, Джекі Джойнер-Керсі, Маріо Лем'є, Алонзо Моурнінг , Тоні Хоук, Міа Хемм і ще одна тенісистка - Андреа Джегер) він заснував організацію «Спортсмени за надію» (англ. Athletes for Hope), спільна мета якої - сприяти «закріпленню і передачі новим поколінням ідеалів спортивної філантропії»[75]. 2011 року повідомлено, що Освітня фундація Андре Агассі спільно з фінансовими корпораціями Citigroup та Intel дала старт проекту з будівництва будівель для 75 нових чартерних шкіл[en] (тип шкіл, лише частково фінансованих і регульованих державою) упродовж чотирьох років. Вартість нового проекту - 750 мільйонів доларів; бувши спрямованим на загальносуспільні потреби, він, проте, не є благодійним і повинен принести прибуток інвесторам[87].

Штеффі Граф і Агассі у показовому матчі на кортах Вімблдону, 2009 рік

У 2009 році Агассі опинився в центрі скандалу. На світ з'явилася його книга «Відверто: Автобіографія» (англ. Open: An Autobiography), на сторінках якої він зробив сенсаційну заяву про те, що 1997 року приймав наркотичний засіб метамфетамін і обдурив ATP після того, як провалив допінг-тест, заявивши, що випадково випив води з наркотиком з пляшки свого асистента[88]. При цьому, за твердженнями американця, прийом наркотиків був викликаний проблемами в особистому житті, а не бажанням підвищити спортивні результати. ВАДА попросила Асоціацію тенісистів-професіоналів (АТР) провести розслідування щодо заяви Агассі[89]. Однак, АТР оголосила, що розслідування не буде, оскільки Агассі вже не бере участі в змаганнях АТР-туру. Визнання Агассі викликало хвилю критики: зокрема, Марат Сафін, інша колишня перша ракетка світу, заявив, що той повинен відмовитися від усіх титулів[90]. З критичними заявами виступили також Роджер Федерер, Рафаель Надаль, Мартіна Навратілова; Агассі відповів критикам проханням спочатку прочитати книгу і лише потім засуджувати його[91]. При цьому реакція не була однозначно негативною: на захист Андре виступили зокрема такі знамениті тенісисти, як Джон Ньюкомб, який підкреслив, що прийом метамфетаміну веде не до покращення, а до зниження спортивних результатів[92], и Євген Кафельников[93]. Підтримав Агассі й відомий тенісний коментатор Бад Коллінз, який висловив захоплення чесним визнанням і заявив, що спортсмен, який став провідним філантропом, заслуговує на поблажливість[94].

Подальші події показали, що зроблені в автобіографії визнання не зіпсували репутацію знаменитого тенісиста. 2011 року ім'я Андре Агассі включено в списки Міжнародної тенісної зали слави[95] (зі Штеффі Граф вони залишалися єдиною подружньою парою у списках Залу слави, поки в 2014 році в них не з'явилося ім'я спортивного журналіста Джона Барретта, чия дружина Анджела Мортімер вже в них значилася[96]). Того самого року Агассі став лауреатом премії фонду Garden of Dreams, яку з 2009 року вручають раз на рік людині, що протягом довгого часу активно допомагає дітям з груп високого соціального ризику[73]. У 2012 році його ім'я включено в списки Зали слави Відкритого чемпіонату США[97].

Андре все ще періодично виходить на корт у показових матчах, часто разом зі Штеффі Граф, і їхні виступи продовжують викликати інтерес публіки, збираючи трибуни на Вімблдоні і в «Медісон-сквер-гарден». В останні роки серед суперників Агассі в таких матчах були Тім Генмен, Піт Сампрас і Горан Іванишевич, а в змішаних парах — також Кім Клейстерс і Мартіна Хінгіс[98]. За словами його молодого співвітчизника, дворазового переможця турнірів Великого шолома в парних розрядах Джека Сока, Агассі й через шість років після закінчення професійної кар'єри має чудовий бекхенд[99]. У 2017 році Новак Джокович, колишній лідер рейтингу АТР, який переживає серйозний спад у грі, запросив Агассі бути тренером на час проведення Відкритого чемпіонату Франції та підготовки до Вімблдонського турніру[100].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Cobello, 2004, с. 1
  2. Christopher, 1997, с. 2
  3. Cobello, 2004, с. 12—14
  4. Nicholas Awde, Nineb Lamassu, Nicholas Al-Jeloo. Modern Aramaic (Assyrian/Syriac) Dictionary and Phrasebook. — New York : Hippocrene Books, 2007. — P. 278. — ISBN 0-7818-1087-6.
    Andre Agassi. Persian Mirror: The Modern Magazine for Famous Iranians, Persian Celebrations, Cuisine, Culture & Community. Архів оригіналу за 2012-11-05. Процитовано 2012-10-23. 
  5. John Tehranian. Whitewashed: America's Invisible Middle Eastern Minority. — New York University Press, 2009. — P. 74. — ISBN 0-8147-8306-6.
  6. Cobello, 2004, с. 19—22
  7. Cobello, 2004, с. 44
  8. Cobello, 2004, с. 10
  9. Cobello, 2004, с. 3
  10. Agassi, 2009, с. 34, 57
  11. а б Cobello, 2004, с. 81—82
  12. Agassi, 2009, с. 28
  13. Cobello, 2004, с. 87—89
  14. Agassi, 2009, с. 54—55
  15. Cobello, 2004, с. 104—110
  16. Cobello, 2004, с. 110
  17. а б Результати виступів за 1986 рік, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  18. а б в г д е ж и к л м Історія просування в рейтингу на сайті АТР(англ.)
  19. Турнірна сітка, Сеул, 1987 рік, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  20. Турнірна сітка, Ітапарика, 1987 рік, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  21. а б Результати виступів 1988 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  22. а б в г Шаблон:Профіль учасника Кубка Девіса
  23. а б в Andre Agassi (en). International Tennis Hall of Fame and Museum. Архів оригіналу за 2012-10-23. Процитовано 2012-10-22. 
  24. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Zakonchili не вказаний текст
  25. ATP World Tour Awards // 2012 ATP World Tour Media Guide / Greg Sharko (Editor-in-chief). — ATP Media, 2012. — P. 209.
  26. John Feinstein. Hard Courts: Real Life on the Professional Tennis Tours. — New York : Villard Books, 1992. — P. 21. — ISBN 978-0-307-80096-1.
  27. John Feinstein, 1992, с. 22
  28. John Feinstein, 1992, с. 116—117
  29. Результати виступів 1989 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  30. Результати виступів 1990 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  31. John Feinstein, 1992, с. 224—225
  32. Результати півфінального матчу Кубка Девіса 1990 року (Австрія — США) на офіційному сайті Кубка Девіса(англ.)
    Результати фінального матчу Кубка Девіса 1990 року на офіційному сайті Кубка Девіса(англ.)
  33. а б Feinstein, 2011
  34. Результати виступів 1991 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  35. Результати фінального матчу Кубка Девіса 1991 року на офіційному сайті Кубка Девіса(англ.)
  36. Результати виступів 1992 року на сайті АТР(англ.): одиночний розряд, парний розряд
  37. а б Cobello, 2004, с. 127
  38. Результати виступів 1993 року на сайті АТР(англ.): одиночний розряд, парний розряд
  39. а б Charles Bricker. (March 22, 1995). Agassi Still Harbors Anger For Bollettieri. Sun-Sentinel (en). Архів оригіналу за 2012-11-05. Процитовано 2012-10-27. 
  40. Robin Finn. (December 22, 1993). Agassi Has Surgery on His Aching Right Wrist. The New York Times (en). Архів оригіналу за 2012-11-05. Процитовано 2012-10-27. 
  41. Результати виступів 1994 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  42. а б Результати виступів 1995 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  43. Agassi Pulls Out of Davis Cup : Tennis: Injured chest muscle sidelines No. 2 player. Reneberg will be substitute. Los Angeles Times (en). November 29, 1995. Архів оригіналу за 2012-11-05. Процитовано 2012-10-27. 
  44. Результати виступів 1996 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  45. Beth Harris. (April 2, 1997). Agassi seeks to end career-worst slump (en). Associated Press. Архів оригіналу за 2012-11-05. Процитовано 2012-10-27. 
  46. а б в Diane Pucin. (August 21, 1997). Fading Image Success Eluding Agassi. The Philadelphia Inquirer (en). Архів оригіналу за 2012-11-05. Процитовано 2012-10-27. 
  47. Результати виступів 1997 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  48. Результати виступів 1998 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  49. Результати виступів 1999 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  50. а б Cobello, 2004, с. 147
  51. а б Mathhew Cronin. (June 17, 2009). Love Match at ‘99 French: Agassi, Graf Connect at Scene of Greatest Triumphs (en). Inside Tennis. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-19. 
  52. Результати виступів 2000 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  53. Результати виступів 2001 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  54. а б в г д е ж и Основні віхи кар'єри на сайті АТР(англ.)
  55. Agassi, 2009, с. 339—340
  56. Результати виступів 2002 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  57. Результати виступів 2003 року, одиночний розряд на сайті АТР(англ.)
  58. Agassi, 2009, с. 27
  59. Cobello, 2004, с. 93
  60. а б в г Bud Collins. (April 28, 2010). Andre Agassi turns 40 (en). BudCollinsTennis.com. Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 2012-11-11. 
  61. Cobello, 2004, с. 110—111
  62. Ravi Ubha. (July 8, 2011). Andre Agassi's top 10 moments (en). ESPN. Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 2012-11-11. 
  63. Nick Bollettieri. (2005). Building the Agassi Backhand (en). Tennisplayer.net. Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 2012-11-11. 
  64. Теннисный монстр. Sports.ru. 5 вересня 2011. Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 2012-11-11. 
  65. Michael Janofsky. (September 2, 1990). In Wake of Fine, Agassi Coasts. The New York Times (en). Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 2012-11-15. 
  66. John Feinstein, 1992, с. 20
  67. а б Андрей Мельников. (5 вересня 2006). Агасси навсегда. Lenta.ru. Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 2012-11-12. 
  68. John Feinstein, 1992, с. 96
  69. а б Евгений Мясников. (14 серпня 2001). Штеффи Граф соблазненная и непокинутая. Аргументы и факты. Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 2012-11-12. 
  70. Cobello, 2004, с. 131
  71. Cobello, 2004, с. 126—127
  72. Cobello, 2004, с. 133—136
  73. а б в г Agassi to Receive 2011 Garden of Dreams Hero Award. Long Island Tennis Magazine (en). February 23, 2011. Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 2012-11-17. 
  74. Andre Agassi Announces Addition of Ellen DeGeneres and a Special Acoustic Performance by John Mayer to Grand Slam Benefit Concert (en). PRNewswire. 12 September 2006. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-28. 
    Andre Agassi's 'amazing accomplishment' (Editorial). Las Vegas Review-Journal (en). October 29, 2011. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-28. 
  75. а б Andre Agassi headlines ballot for International Tennis Hall of Fame Class of 2011 Induction (en). International Tennis Hall of Fame. September 1, 2010. Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 2012-11-17. 
  76. а б Cobello, 2004, с. 143—145
  77. Agassi, 2009, с. 221—223
  78. Cobello, 2004, с. 150
  79. Cobello, 2004, с. 151
  80. Илья Рывлин. (14 июня 2011). Штеффи Граф. «Золотой шлем» ей к лицу. Чемпионат.com. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  81. У Штеффи Граф и Андре Агасси родился сын. Lenta.ru. 27 жовтня 2001. Процитовано 2012-11-19. 
  82. Cobello, 2004, с. 124
  83. Graf gives birth to daughter (en). BBC. October 6, 2003. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
    Пополнение у Агасси и Граф. Советский спорт. 8 жовтня 2003. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  84. а б Ali Jones. (November 24, 2007). Agassi & Graf: A new business empire (en). Muckety. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  85. Mark Stevens. (May 15, 2011). Anyone for tennis? Not in the house that Andre Agassi and Steffi Graf built. Courier Mail (en). Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-25. 
  86. Melody Ng. (November 20, 2008). Women’s tennis icon Steffi Graf joins husband Andre Agassi as Longines brand 'Ambassador of Elegance' (en). The Moodie Report. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  87. Roger Vincent. (June 2, 2011). Agassi to invest in charter schools. Los Angeles Times (en). Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-28. 
  88. Агасси признался, что обманывал антидопинговые службы. Спорт-Экспресс. 28 жовтня 2009. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  89. ВАДА просит ATP разобраться в «деле Агасси». Спорт-Экспресс. 3 листопада 2009. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  90. «Дело Агасси» закрыто. Eurosport. 21 листопада 2009. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  91. Агасси: «Сначала читайте, потом высказывайтесь». Eurosport. 13 грудня 2009. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  92. Джон Ньюкомб: «Я не понимаю критики Агасси со стороны действующих и бывших топ-игроков». Sports.ru. 19 листопада 2009. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  93. Евгений Кафельников воздержался от критики в адрес Агасси. РИА Новости. 13 листопада 2009. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  94. Bud Collins. Andre made a bad mistake, but he has made up for it since, as the game's leading humanitarian (en). BudCollinsTennis.com. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  95. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Gazeta не вказаний текст
  96. Former BBC commentator John Barrett enters tennis Hall of Fame. BBC. 3 March 2014. Процитовано 2014-03-03. 
  97. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Court не вказаний текст
  98. Agassi, Graf help Wimbledon unveil Centre Court roof to public. USA Today (en). May 17, 2009. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
    Marv Dumon. (March 3, 2011). Sampras defeats Agassi in exhibition match (en). Examiner.com. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
    Promoter still sees potential in Agassi, Graf exhibition play. Taipei Times (en). May 24, 2012. Архів оригіналу за 2012-12-01. Процитовано 2012-11-20. 
  99. Джек Сок: У Агасси по-прежнему великолепный бэкхенд. GoTennis.ru. 1 липня 2012. Архів оригіналу за 2012-11-30. Процитовано 2012-11-20. 
  100. Leo Spall. (June 27, 2017). Djokovic 'grateful' for Agassi's time in search of fourth Wimbledon title. ESPN. Процитовано 2017-06-27. 

Посилання[ред.ред. код]


Футболіст Це незавершена стаття про тенісиста.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.