Артикуляція (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Артикуля́ція (лат. articulatioвід articulo — «розчленовую») — робота органів мовлення, спрямована на продукування звуків[1].

Уся сукупність навичок артикуляції, засвоєних людиною з дитинства разом із опануванням мови, створює т. зв. артикуляційну базу, властиву кожному мовному колективу.

Артикуляцію контролюють мовні зони кори й підкіркових утворень головного мозку, отримуючи зворотній відгук через слух і кінестетику. Недорозвинення фонематичного слуху істотно ускладнює формування правильної артикуляції.

Етапи артикуляції[ред.ред. код]

  • приступ (екскурсія) — підготовка апарату мовлення до вимови звуку;
  • витримка (експозиція) — вимова звуку зі збереженням відповідного положення органів;
  • відступ (рекурсія) — закінчення вимови звуку, при якому органи мовлення змінюють своє розташування для творення наступного звуку чи переходять у стан спокою.

У реальних умовах звичайно вимовляють не окремі звуки, а мовленнєвий ланцюжок, тоді приступ наступного звуку накладається на відступ, іноді й на витримку попереднього звуку.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Розенталь Д. Е. «Словник лінгвістичних термінів»

Джерела[ред.ред. код]


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.