Велика Слобідка
| село Велика Слобода | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Хмельницька область |
| Район | Кам'янець-Подільський район |
| Громада | Слобідсько-Кульчієвецька сільська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1460 |
| Населення | 899 мешканців (1998 рік) |
| Поштовий індекс | 32375 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°34′29″ пн. ш. 26°42′43″ сх. д. / 48.57472° пн. ш. 26.71194° сх. д.Координати: 48°34′29″ пн. ш. 26°42′43″ сх. д. / 48.57472° пн. ш. 26.71194° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Карта | |
  Велика Слобода | |
 Велика Слобода | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Велика Слобі́дка (до 1946 р. — Велика Мукша) — село в Україні, у Слобідсько-Кульчієвецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Назва[ред. | ред. код]
Раніше Велика Мукша. Перейменовано 7 березня 1946 року Указом Президії Верховної Ради УРСР.
Назва Мукша за однією з версій походить від давньо-слов'янської богині Мокоші.
Мукш до революції було багато — а зараз немає жодної. «Футори Мукша» — територія навколо міської ткацької фабрики, «Мукша Панівецька» злилася з Панівцями. Була ще «Мукша Боришковецька», «Мукша Кульчієвецька», «Мукша Колубаївська». Всі села вздовж цієї невеликої дністровської притоки були тезками і всіх їх перейменовано. Королева всіх Мукш, «Мукша Велика», перейменована на Велику Слобідку, до слова Слобідка — у Східній Європі XVI—XVIII століття різновид поселення-колонії або новозасноване поселення.
До слова, у 2016 році Верховна рада України перейменувала селище Жовтневе у межах Кам'янця на Мукшу Китайгородську (вона ж Міська Мукша).
Географія[ред. | ред. код]
Село Велика Слобідка лежить при впадінні річки Мукша в Дністер на відстані 15 кілометрів автодорогами Т 2325 від Кам’янця-Подільського. Поруч проходить залізниця, станції Велика Слобода, Магістраль. Біля села багато дачних кооперативів.
Клімат[ред. | ред. код]
Велика Слобідка знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом у так званому «теплому Поділлі», тут весна настає на 2 тижні раніше. Але діяльність людини призводить до поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою в області становить лише 20 % від необхідного стандарту.
Історія[ред. | ред. код]
Поблизу села Велика Слобідка виявлено залишки поселення трипільської культури, поховання доби бронзи та поселення ранньоскіфських часів (VII—V ст. до н. е.). Досліджувались ранньослов’янське поселення й могильник (II— VI ст. н. е.) черняхівської культури; слов’янське поселення VI—VII ст., давньоруське городище XI—XIII століть, що входило до складу Галицько-Волинського князівства та землю Пониззя.[1]
Перша згадка — 1460 року (у списку поселень, з яких польський король дозволив брати десятину на користь кам'янецького біскупа).
В XVI столітті Мукша сильно страждала від татарських набігів: в 1530—1542 р. тут було всього два плуги і млин. З власниками якась плутанина. З 1565 по 1783 рр. поселення начебто належало Хоцимірським — принаймні, так стверджує Юхим Сіцинський. В той же час під 1678 р. (турецьке панування якраз) власниками є Домбровські та Казаковські. Йосип Домбровський значиться у власниках і в 1702 р. 1790 рік: власниками Мукші є Іван Маковецький і Войцех Хлібовський.
З XVIII і аж до початку ХХ століття Мукша належала роду Лесьневичів. Першим задокументованим власником Мукші з цього роду був сохачевський мечник Юзеф Лесьневич (помер у 1782 р.). Село він викупив у родичів своєї дружини Єфрозини Домбровської. В подружжя було восьмеро дітей — між кількома синами й розділили Мукшу і 11 тисяч флоринів з приданого Єфрозини (від другої дружини Йоанни Ширин мав ще одного сина — назвав Юзефом). Найбільшу частину маєтку, за версією Романа Афтаназі, отримав третій син від першого шлюбу Гонорат Лесьневич (помер в 1816 р.). Далі маєток успадкував його син Мартин (нар. у 1799 р.). власник також Теремківців і Юрківців. Друга частина Мукші належала іншому сину Юзефа Лесьневича — Нікодема (помер у 1821 р.), власника також Боришківців. Потім цю частину села успадкував один з його трьох синів — Вінцент (народився у 1793 р.), маршалок шляхти кам'янецького повіту. Далі ця частина Мукші дісталася його доньці від першого шлюбу Йоанні, дружині Болеслава Заремби. Заремба продав свій маєток Махнівці на Галичині — і переїхав з родиною на Поділля.
В другій половині ХІХ століття більшу частину Мукші (430 десятин) скупив син Вінцента від першого шлюбу — Зигмунт Лесьневич. Менша частина (269 десятин) лишилася у його сестри Пелагеї Лесьневич. Десь так село і ділилося до Першої світової війни.
Де кілька власників — там кілька дворів. Були вони досить скромні: зберігся найбільший з них, і він пишнотою нікого не вразить. Все, що може тут викликати ахи — річка Мукша і Дністер десь внизу. Навіть тепер, через три десятиліття існування Дністровського водосховища, річка досить далеко від двору Лесьневичів, а колись вона була ще далі. А от похмурі, роздратовані якісь скелі видно було й тоді. Їх називали «замчиськом» — дійсно, дуже схоже на середньовічні руїни. Зараз ця краса відома як «козяча церква».
Одноповерхову довгу хатину з колонами звели на межі XVIII-ХІХ ст., а у 1830-х Вінцент Лесьневич розширив будинок, прибудувавши до нього двоповерховий корпус з бальною залою. Колони Роман Афтаназі класифікує як тосканські, але це дуже така сільська Тоскана, сьома вода на дністровському киселі.
Парк тут був невеликий (на кручах не розгонешся), без старих дерев — але наповнений акацієвим цвітом. Зараз тут скромний спортивний майданчик школи — бо в родинному гнізді Лесьневичі вчилися діти. Станом на 1895 р. Мукшою володіли Сигізмунд та Пелагея Лісневичі.
Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігури, такі збереглись в селах: Нігин, Черче. Ця традиція помаленьку відновлюється, встановлюються статуї Божої Матері чи інші фігури.
1863 року селяни втрачають можливість користуватись рідною мовою, видано таємне розпорядження — Валуєвський циркуляр, що наказував призупинити видання значної частини книг, написаних українською мовою, а згодом доповнено Емським указом.
Внаслідок поразки визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій. Багатьох частинах Поділля відбувались масові селянські повстання, проти радянської влади.
В 1932–1933 селяни села пережили жахливі події — Голодомор.
Роки Великого терору 1936-1937 вбито осіб різних національностей і професій, багато людей було виселлено як сім'ї «ворогів народу».
Після завершення Другої світової війни у 1946—1947 роках село вчергове пережило голод.
1963 року в селі відкрито дільничну лікарню.
Внаслідок ухвали облвиконкому від 12 січня 1967 року про об'єднання населених пунктів, які злилися, до Великої Слобідки приєднано село Слобідка.
В 1981 році почалось заповнення басейну Дністра водою, яке тривало шість років, внаслідок цього частина села Велика Слобідка затоплено в долині річок Мукша та Дністер.
З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.
З 14 серпня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад, село увійшло до складу Слобідсько-Кульчієвецької сільської громади.[2] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.
Населення[ред. | ред. код]
За даними на 1998 рік: дворів — 339, мешканців — 899.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 864 особи.[3]
Згідно перепису 2015 року селі проживало 709 осіб, населення села скоротилось на 17,94 % порівняно зі 2001 роком та 21,13 % з 1998.
Мова[ред. | ред. код]
У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову за даними перепису 2001 року.
Туризм[ред. | ред. код]
.jpg)
Село є популярним місцем для відпочинку серед місцевого населення. Відстань 17 кілометрів від міста Кам'янець-Подільський до села займає до тридцяти хвилин на автомобілі. Тут знаходиться декілька пляжів для відпочинку як: платних, приватних зі благо-устроєм, так і диких. У Великій Слобідці розташовано декілька приватних еко-садиб, садиб-готель, які надають широкий спектр послуг для відпочинку, такі як «Дністровська Рив'єра», вілла «Дві Ріки» та інші.
Археологія[ред. | ред. код]
Мукшанське городище — знаходиться неподалік від с. Велика Слобідка. Стаціонарні археологічні дослідження городища не проводились. Мукшанське городище розташовано на мису високого берегового плато при впадінні р. Мукша в Дністер. В плані воно округле; розмір майданчика 45×55 м. Майданчик рівний. Вал простежується лише з напільного боку. Висота вала до 1,6 м, глибина рову до 1 м. З боку мису на схилі, дещо нижче майданчику проходить короткий відрізок неглибокого рову. Культурний шар на городищі і на полях за ровом відноситься до ХІІ-ХІІІ ст. За типологією, Мукшанське городище відноситься до сторожових городищ.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Семен Лаврик — член-кореспондент АН УРСР, ректор Київського медичного інституту;
- Володимир Мар'янин — гуморист і драматург;
- Володимир Андрейцев — доктор юридичних наук;
- Іван Федорович Андрейцев (1912—1985) — кавалер трьох орденів Слави;
- Лазар Павлович Воронюк (1895—1944) — учитель, священик, військовий учасник Листопадового рейду або Другого зимового походу Армії УНР;[4]
Цікаві факти[ред. | ред. код]
Ще наприкінці ХІХ ст. ходили легенди про хід, який пов'язував між собою печери на правому березі Мукші з Устям (а це кілометрів 6, напевно, може й більше).
Охорона природи[ред. | ред. код]
Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».
Світлини[ред. | ред. код]
-
Успенська церква -
Садиба Лесьневичів -
Старі кам'яні склади -
Пляж -
Тут річка Мукша впадає в Дністер
Див. також[ред. | ред. код]
- Поділля — історико-географічна область.
- Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
- Подільський говір — різновид говорів української мови.
- Децентралізація — реформа місцевого самоврядування для формування ефективної і відповідальної місцевої влади.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ УСТЯ, КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОН.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ ВВРУ, 2017, № 46, стор. 11
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ ЛАЗАР ВОРОНЮК – УЧАСНИК ЛИСТОПАДОВОГО РЕЙДУ АРМІЇ УНР.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
Література[ред. | ред. код]
- Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквях Подольской епархии. I. Каменецкий уезд. — Каменец-Подольский, 1895. — С. 181-184.
- Гарнага І. Звідки пішла назва. Брага. Велика Слобідка. Вербка // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1971. — 21 серпня. — С. 4.
- Томчишина Н. І., Коваленко С. Л. Кам'янець-Подільський район (1923—1998 рр.): Інформаційний довідник. — Кам'янець-Подільський, 1998. — С. 29.
- А чому Сокіл — Сокіл?..: Історія рідного краю / Підготувала Катерина Квятковська // Сім днів (Кам'янець-Подільський). — 2004. — 23 січня. — С. 4.
- http://www.castles.com.ua/muksza.html [Архівовано 21 вересня 2014 у Wayback Machine.]
| |||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
