Виїзний туризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Виїзний туризм (туризм за кордон, міжнародний туризм) — подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни (згідно зі ст. 4 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 р.).

У науковій літературі існує безліч визначень «виїзного туризму» розробленими вченими-економістами, правознавцями.

Наприклад, А. Б. Здоров вважає, що виїзний туризм — це подорож осіб, що постійно проживають в країні, але виїжджають з певними цілями в іншу країну [2].
На думку А. Ю. Александрової, міжнародний (виїзний) туризм охоплює поїздки подорожуючих осіб з туристичними цілями за межі країни постійного проживання [3].
П. Р. Пуцентейло вважає, що виїзний туризм — подорожі осіб, що постійно проживають в одній країні, в іншу країну з туристичними цілями без заняття оплачуваною діяльністю в відвідуваною країні [4].

Ознаки виїзного туризму[ред. | ред. код]

У науковій літературі виділяють різні ознаки для характеристики туризму. Доцільно виділити наступні ознаки, які притаманні безпосередньо виїзного туризму:
1. регулюється спеціальним законодавством;
2. визначає спеціальний коло учасників даних правовідносин;
3. є видом підприємницької діяльності зі спеціальним режимом її здійснення;
4. встановлено основні вимоги до здійснення виїзного туризму та отримання ліцензії;
5. комплексний характер діяльності (організація проживання, харчування, перевезення, екскурсійного, культурно-розважального, лікувально-оздоровчого обслуговування, організація дозвілля);
6. наявність спеціального договору (контракту) на туристичне обслуговування, зміст якого визначено чинним законодавством [5];
7. в процесі здійснення виїзного туризму, громадянином України або особою, що постійно проживає на її території необхідно перетнути митний кордон України разом з його майном в іншу країну;
8. триває досить короткий проміжок часу. Тривалі подорожі відбуваються лише одиницями індивідуумів. Туризм ж — масове явище XX століття, що отримало свій розвиток в силу сформованої в розвиненому суспільстві політико-економічної ситуації. Люди (в більшості своїй робітники за наймом) повсюдно отримали право на щорічну відпустку. За статистикою найбільшу частку займає туризм вихідного дня (2-3 дні), далі йдуть невеликі туристичні поїздки (6-7 днів), значно меншу частку займають 8-12-денні тури.
9. головні цілі: розважальні (аттрактивні), рекреаційні та пізнавальні. Другими за значимістю є цілі оздоровчі та лікувальні, далі йдуть професійно-ділові, гостьові та інші [6].
10. відсутність ознак оплачуваної роботи у відвідуваних місцях.

Суб'єкти виїзного туризму[ред. | ред. код]

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 р., суб'єктами виїзного туризму вважаються:

  • Туристичний оператор (туроператори)- юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;
  • туристичні агенти (турагенти) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг;
  • гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу — фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування [1].

Форми відповідальності суб'єктів туристичної діяльності при здійсненні виїзного туризму[ред. | ред. код]

  • відшкодування збитків;
  • штрафні санкції;
  • оперативно-господарські санкції
  • адміністративно-господарські санкції [7]
— за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності

Законодавство, яке регулює виїзний туризм[ред. | ред. код]

1) Конституція України (норми, що стосуються підприємницької діяльності);
2) Кодекси України:
a) Господарський Кодекс України;
б) Цивільний кодекс України;
в) Податковий Кодекс України;
3) Закони України:
а) «Про туризм»;
б) «Про господарські товариства»;
в) «Про акціонерні товариства»;
г) «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»;
д) «Про ліцензування видів господарської діяльності»;
4) Підзаконні нормативно-правові акти:
а) Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства культури і туризму України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності».

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Про туризм: Закон України від 15.09.1995 // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 13. — Ст. 180. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/324/95-вр/conv
  • Здоров А. Б. Экономика туризма: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2007. — 272 с. (рос.)
  • Александрова А. Ю. Международній туризм: учебник / А. Ю. Александрова. — М.: Аспект Пресс, 2002. — 53 с.
  • Пуцентейло П. Р. Економіка и організація туристично-готельного підпріємніцтва: Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2007.. — 344 с.
  • Бобкова А. Г. Рекреационное право: Учебное пособие. — Донецк: ДонНУ, 2000. — 249 с.
  • Квартальнов В. А. Туризм: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 320 с.
  • Сіманкіна О. О. До питання про відповідальність туроператора за порушення законодавства про ліцензування // Актуальні питання розвітку та взаємодії публічного та приватного права: матеріали міжнародної науково-практичної конференции, м. Львів, 22-23 березня 2013 р. — Львів: Західноукраїнська організація «Центр Правничий ініціатів», 2013. — С. 70-72.