Віленське перемир'я

Віленське перемир'я
Тип	мирна угода
Підписано	24 жовтня (3 листопада) 1656
Місце	Вільнюс
Підписанти	Річ Посполита і Московське царство

Території, контрольовані московськими та козацькими військами на момент підписання Віленського перемир'я

Віленське перемир'я 1656 — перемир'я, укладене 3 листопада 1656 у в селі Немежа коло Вільна (тепер Вільнюс, Литва) між Річчю Посполитою і Московською державою при жвавим посередництві Австрії. Перемир'я було укладено в контексті більш ширшого конфлікту на той момент, Шведського потопу, під час якого Річ Посполита воювала на декілька фронтів. З боку Московської держави перемир'я виглядало як сепаратне, що порушувало попередню угоду з козаками у Переяславі.

Історія

Коротка справка

Переговори під Вільном тривали з 22 серпня до 3 листопада н.ст. 1656. Московську делегацію очолював князь Нікіта Одоєвський. Українське посольство, що очолював Роман Гапоненко, незважаючи на попередні домовленості з московським послом Василієм Кінінем, не було допущене до участі у виробленні умов Віленського перемир'я, а висунуті гетьманом Богданом Хмельницьким пропозиції були відкинуті.

За угодою припинялися воєнні дії між Річчю Посполитою і Московією, та обидві країни зобов'язувалися не розпочинати переговорів про мир зі Швецією. Обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання Олексія Михайловича королем Речі Посполитої після смерті Яна II Казимира, які, однак, не дали конкретних результатів.

Одна і друга сторона не хотіли йти на рішучі уступки і за краще вважали пустити справу в проволоку, в надії, що за той час удасться побороти головного неприятеля — Шведа, з котрим прагнули замиритися одні й другі.

Деталі

Під час переговорів обговорювалося обрання царя Московського на королівський престол Польщі. Головною умовою для цього було повернення Польщі її територій у Білорусі і Україні.

Передбачалося, що у перший рік після обрання царя Московського, останній створить комісію "для заспокоєння гетьмана запорізького і всіх козаків в їх претензіях, та задоволення їх". Також передбачалось примирення обох сторін польсько-української війни 1648-1656 роках. Розмежування між Річчю Посполитою і Військом Запорозьким передбачалося за Білоцерківським трактатом.

Поза переговорами

Під час переговорів 10 жовтня до Чигрина завітав московський посланець, стольник Василій Кінін. Він повідомив Гетьмана про успіхи московського війська у Інфлянтах. Він також передав царські дарунки, одного сорока соболів ціною в 80 руб. для Б. Хмельницького і І. Виговського. 16 листопада Кинин покинув Чигрин разом з листом від Виговського, адресованим до Іларіона Лопухіна (думний дяк).

Реакція козаків

Віленський мир викликав обурення Богдана Хмельницького та козацької старшини. На скликаній у Чигирині козацькій Раді 12 жовтня 1656 року всі присутні полковники, осавули, сотники присягли гетьману, що будуть спільно боротися за Україну: «присягали собі, а не чужим монархам». Михайло Грушевський у своїй Історії України-Руси переказує офіційну легенду обставин навколо переговорів у Вільні й козацького "сойму" у Чигрині (Чигирині). Там йдеться, що московського воеводи Київського Андрея Бутурліна «затрівожила відомість, що у гетьмана відбулася велика рада». Бутурлін зумів отримати інформацію про те зібрання від київського наказного полковника Василя Дворецького. У підтвердження цього згадується приїзд батька Івана Виговського до Бутурліна, котрий “гораздо напившися” підтвердив інформацію від Дворецького.

Подальші дії козаків і адміністрації Гетьмана

Сам Богдан Хмельницький розгорнув активну діяльність по створенню коаліції з ряду європейських країн, що мала вирішити «польське питання». До неї мали ввійти Швеція, Бранденбург-Пруссія, Литва, Молдавія, Волощина і Семигород. Згідно з планами учасників коаліції, Речі Посполитої мала бути розділена між її членами, причому Україна повинна була отримати всі землі, заселені українцями, а також, разом із Швецією, протекторат над Литвою, що повинна була перетворитись на Литовське королівство. Сам Б. Хмельницький мав отримати титул «дідичного князя». Проте смерть гетьмана не дозволила реалізуватися цим планам.

Після укладення Гадяцького договору 1658 року, та встановлення союзницьких відносин між Україною і Річчю Посполитою, ці держави продовжували війну проти Московського царства.

Див. також

• Битва під Озерною
• Шведський потоп
• Раднотський договір

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 556. — ISBN 966-00-0734-5.
• В'ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ. Україна на переломі // Вивід прав України / М.Грушевський, І.Франко, М.Костомаров та ін. - Львів: МП "Слово", 1991. -С.18-41.
• В. М. Горобець. ВІЛЕНСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1656 [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 556. — ISBN 966-00-0734-5.
• Віленське перемир'я 1656 [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-7492-00-1.
• ДВЕ НЕИЗВЕСТНЫЕ ГРАМОТЫ ИЗ ПЕРЕПИСКИ ЦАРЯ АЛЕКСЕЯ МИХАЙЛОВИЧА С ГЕТМАНОМ БОГДАНОМ ХМЕЛЬНИЦКИМ В 1656 г. www.vostlit.info
• Михайло Грушевський. Історія України-Руси. Т. 9. Пол. 1. — Київ, 1928. — 602 с.; Пол. 2. — Київ, 1931 — 1631 c.

Література

• В. Ю. Крушинський. Віленське перемир'я 1656 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Я. О. Федорук. Віленський договір 1656 року: Східноєвропейська криза і Україна у середині XVII століття. -- К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2011. -- 623 с.+80 с. іл. ISBN 978-966-518-559-8
• В. В. Газін. Між Москвою та Варшавою. "Українське питання" у 1654-1667 рр. -- Кам"янець-Подільський, 2019. -- 370 с. ISBN 978-617-7626-59-5
• М. С. Грушевський. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. — . — (Пам’ятки іст. думки України). — ISBN 5-12-002468-8.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Віленське перемир'я