Ганна Райч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганна Райч
Hanna Reitsch
Bundesarchiv Bild 183-B02092, Hanna Reitsch Recolored.jpg
Ганна Райч у своєму рідному Гіршбергу. Поруч з нею Карл Ганке[Вин. 1], квітень 1941
Народилася 29 березня 1912(1912-03-29)
Німецька імперія Гіршберг, Сілезія,
Німецька імперія
Померла 24 серпня 1979(1979-08-24) (67 років)
ФРН Франкфурт-на-Майні, Гессен, ФРН
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Зальцбург, Австрія
Громадянство Німеччина Німеччина Австрія Австрія
Національність німкеня
Діяльність льотчиця
Володіє мовами німецька[1]
Учасник Друга світова війна
Військове звання капітан
Партія безпартійна
У шлюбі з не заміжня
Діти немає
Нагороди
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач

Ганна Райч (нім. Hanna Reitsch, також загальновживане ім'я — Ханна; * 29 березня 1912(19120329), Гіршберг — † 24 серпня 1979, Франкфурт-на-Майні)  — одна з найвідоміших та найбільш успішних німецьких жінок-авіаторів 20-го століття, тест-пілот найновіших літаючих апаратів, володарка більше ніж сорока авіаційних рекордів. Один з символів Німеччини часів Третього Рейху[2], єдина жінка володар Залізного хреста І класу[3].

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Ганна Райч народилася 29 березня 1912 в німецькому місті Гіршберзі у багатодітній родині лікаря-офтальмолога та тирольської аристократки. Батько був художньо обдарованою людиною та пристрасним віолончелістом. В дитинстві Ганна хотіла зробити кар'єру на медичному терені та мріяла стати лікарем-місіонером в Африці. Її батько був за фахом офтальмологом і підтримував мрію дочки стати медиком. Після закінчення середньої школи переїхала в Берлін, щоб продовжити освіту в Медичній академії[4].

Жартома вважається, що Ганна проявила свою пристрасть до польотів ще в ранньому дитинстві, намагаючись у 4-річному віці зістрибнути з балкона батьківського дому, щоб відчути політ.

Перші кроки в авіації[ред. | ред. код]

Свою льотну кар'єру Ганна почала з планерів і миттєво її пристрасть до неба переважила інтерес до медицини. Щоб стати професійним пілотом, Райч покинула медичну академію та наполягла, щоб батько відпустив її до школи планеристів у Грюнау. У 1930 вступила до авіаційного клубу, а восени 1931 отримала дипломом планериста.

Спілкування з кращими німецькими планеристами привело її до Центру німецького спортивного планеризму, що розташовувався недалеко від м. Рона на горі Вассеркупе. Там Ганна взяла участь в першості Німеччини, але не показала високих результатів. Однак її наполегливість і бажання літати звернули на себе увагу організаторів змагання, проте привернула до себе увагу не тільки клубного керівництва. Залишивши медичну академію вона прийняла пропозицію про співпрацю з німецьким дослідницьким інститутом планерів, де почала працювати в якості пілота-випробувача. У 1931 ставить свій перший світовий рекорд. За цим здобутком в подальшому йдуть і інші. Вже на початку 30-х режисери фільмують польоти Ганни Райч для популярних на той час кіножурналів.

У 1934 почався новий етап її життя. У вересні удостоїлася великої честі бути командиром літака, на якому Адольф Гітлер летів на партійний з'їзд до Нюрнберга. Фюрер особисто довірив їй це почесне і відповідальне завдання, а сам історичний політ пізніше увійшов до знаменитої кінострічки «Тріумф волі»[Вин. 2], іншої видатної німецької жінки — Лені Ріфеншталь.

У 1937 Ернст Удет, один з асів-винищувачів Першої світової війни, відвідав інститут де працювала Райч. Ця зустріч сприяла тому, що Ганна була переведена в Дослідницький центр в Рехліні. Це означало не тільки визнання її заслуг — їй були довірені найбільші секрети пов'язані з розвитком військової авіації Німеччини[6].

У 1939 Райч перенесла важку хворобу, що тривала три місяці — скарлатину і послідувавший за нею фіброзит. Відразу після одужання приступила до роботи, взявши участь в розробці великих транспортних планерів.

Символ ідеальної жінки[ред. | ред. код]

Незабаром Ганна Райч стала символом ідеальної жінки Третього Рейху — молода та енергійна, смілива та вродлива, надзвичайно фотогенічна. Пропагандистська машина країни використовувала її з такою потужністю, що Ганна і через багато років після падіння Третього Рейху продовжує залишатися одним із символів тієї епохи. Райч перша жінка, якій за наказом Ернста Удета присвоєно почесне звання — «Льотчик-капітан» (нім. Flug-Kapitän).

За випробування нових літальних апаратів нагороджена Залізними хрестами І та ІІ класів.

Випробування літальних апаратів[ред. | ред. код]

1937. Пілот-інструктор Люфтваффе. Тестує на пікірування Junkers Ju 87 та Dornier Do 17.

Focke-Wulf Fw 61 у повітрі

Відвідує завод «Фокке-Вульф», щоб спостерігати за тестуванням першого у світі робочого прототипу вертольота Fw 61. Випробував машину пілот Карл Франке, який насилу втримував вертоліт в рівновазі, після чого тестувати нову машину в повітрі запросили Ганну Райч.

1938. Німеччина готується до Берлінського Мотор-шоу 1938, яке мало пройти у величезному приміщенні палацу спорту «Дойчляндгаллє» (нім. Deutschlandhalle). Було вирішено, що Ганна пілотуватиме вертоліт Fw 61 прямо у закритому виставковому комплексі, на арені паласу. Райч впоралася з завданням — Fw 61 було продемонстровано відвідувачам берлінського Мотор-шоу у лютому 1938.

1939. Цей рік було затьмарено катастрофою величезного Me 321 «Гігант» і трьох буксирувашиих його Messerschmitt Bf 110, в результаті чого загинуло 6 осіб екіпажу «Гіганта» і солдати — десант транспорту[7].

1940. Ганна Райч проводила випробування з відпрацювання посадки військових транспортних планерів: DFS 230, Gotha Go 242 та надважкого Me 321 «Gigant». Останній було взято за основу при проектуванні найбільшого, на той час, військово-транспортного літака Me 323 «Gigant». Виконувала випробувальні польоти на Heinkel He 111, який був обладнаний спеціальним пристроєм, встановленим на крилах, для обрізання тросів загороджувальних аеростатів.

1942. У жовтні компанія «Мессершмітт» почала випробування літака Me 163 Komet, що не мав хвостового горизонтального оперення і обладнаного ракетним двигуном. Виконуючи випробування літака, Ганна зробила вимушену посадку із заклиненою стійкою висувної лижі, яка при посадці повинна була виходити з фюзеляжу. Райч отримала серйозні травми, в тому числі обличчя і голови, та змогла знову стати до роботи тільки через десять місяців після катастрофи.

1944. Як пілот, під керівництвом ракетного конструктора Вернера фон Брауна, брала участь в складних випробуваннях крилатої ракети V1, що скидалася з літака-носія Heinkel He 111.

Випробує реактивні Messerschmitt Me 262 та Heinkel He 162.

Авіаційні рекорди[ред. | ред. код]

На обкладинці аргентинського журналу «El Gráfico», 7 квітня 1934, випуск 769
З капітаном Кньотшем на тлі планера DFS Habicht, 17 липня 1938
Еріх Бахем та Ганна Райч, Кассель, 17 липня 1938

Свій перший світовий рекорд Ганна Райч ставить у 1931, під час екзаменаційного польоту — жодна жінка у світі не піднімалася в повітрі вище за неї.

У 1937 стає першою людиною, що перетнула Альпи на планері. В цьому ж році здійснила переліт на Fw 61 із Стендаля в Берлін. Їй не тільки вдалося успішно подолати маршрут довжиною 109 км, але й розігнати вертоліт до максимальної швидкості 145 км/год, що стало світовим досягненням.

У повоєнні роки Райч продовжувала встановлювати на планерах світові рекорди. У 1957 встановила два жіночі рекорди висоти для планерів, а у 1978, у віці 66 років, — свій останній рекорд, подолавши на планері за 10 годин відстань у 715 км. Загалом встановила понад сорок рекордів за тривалістю та висотою польоту. Згідно загальної оцінки, була одним з кращих пілотів Третього Рейху.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Ганна Райч брала епізодичну участь у бойових діях під час Другої світової війни, як на Західному, так і на Східному фронтах. Під час військової кампанії Німеччини проти Франції, на планері, перед атакою німецьких військ, здійснює розвідувальний нічний політ уздовж «Лінії Мажино».

Кінець війни[ред. | ред. код]

Політ в Рейхсканцелярію 26 квітня 1945[ред. | ред. код]

Ганна Райч отримала наказ Гітлера доправити в бункер Рейхсканцелярії нового Головнокомандувача ВПС Вермахту генерал-фельдмаршала Роберта фон Грейма[3], якого було викликано 24 квітня 1945. Попервах планували вилетіти із Рехліна на вертольоті, але з'ясувалося, що його важко пошкоджено. Тим не менш, 26 квітня 1945 Роберт фон Грейм та Ганна Райч продерлися на малому літаку Fieseler Fi 156 «Шторьх» повз зенітний вогонь у вже оточену радянськими військами центральну частину Берліна. Спочатку літаком керував Грейм, але після отримання важкого поранення в праву ногу, при перельоті до Імперської канцелярії, керування літаком перебрала на себе Райч. Хоча літак отримав значні пошкодження, Райч вдалося посадити його біля Бранденбурзьких воріт. Прибувши на автомобілі до бункера між 6-ю та 7-ю вечора цього ж дня, першою зустріли фрау Геббельс, дружину Йозефа Геббельса, яка була дуже здивована тим, що хтось насмілився потрапити до цього пекла. Райч бажала залишитися, та розділити долю фюрера, але останній наказав їй покинути столицю Рейха. 28 квітня 1945 генерал-фельдмаршал Роберт фон Грейм і Ганна Райч покинули Берлін на двомісному тренувальному літаку Arado Ar 96 та попрямували в Рехлін.

Арешт[ред. | ред. код]

За спогадами[8] капітана Королівських ВПС Еріка Брауна (англ. Eric Brown) на початку травня 1945 він знайшов Ганну Райч в польовому шпиталі в тирольському місті Кіцбюель, яка згодом (9 травня 1945[9]) була заарештована американськими військовими. Під час перебування під вартою відмовлялася від співробітництва. Слідчих, в першу чергу, цікавила інформація про останні дні Гітлера. Загалом провела 18 місяців у різних місцях ув'язнення.

У повоєнний час[ред. | ред. код]

Режисер Карл Ріттер та Ганна Райч за штурвалом Scheibe-Falken, літо 1968

Батьки Ганни, молодша сестра та племінники матері, мешкали у палацу «Лепольдскрон» (нім. Leopoldskron), під Зальцбургом. Коли стало відомо, що сім'ю повернуть у радянську зону окупації, батько, припускаючи найгірше, застрелив всіх та останню кулю пустив у себе.

Наприкінці 1946, після 18 місяців проведених у полоні, Ганна Райч повернулася до Австрії.

У грудні 1947 пройшла процедуру денацифікації.

Займалася літературною діяльністю — у 1951 опублікувала свою першу книгу «Політ мого життя», загалом написала чотири книги. Заміж Ганна не вийшла, поділивши долю багатьох жінок, яким влаштувати особисте життя завадила війна.

Після скасування заборони на планерний спорт, узяла участь у процесі його відродження в Західній Німеччині. У 1952 завоювала бронзову медаль на чемпіонаті світу з планеризму в Іспанії. Від 1954 знову працює тест-пілотом у Дармштадті, цього разу на новоствореному Німецькому науково-дослідному інституті авіації (нім. Deutsche Versuchsanstalt für Luftfahrt; DVL). У 1955 стає чемпіоном Німеччини з жіночого планеризму, а у 1957 зайняла третє місце.

Оновлена Німеччина стала для Ганни чужою. Німці, які раніше її обожнювали, тепер уникали. Отримала австрійське громадянство. Багато їздила по світу. Легко знаходила спільну мову з різними людьми. Американська льотчиця Джин Феллан згадувала про приїзд Райч до неї в США. Ганна і ще одна їхня подруга-льотчиця полетіти в Коннектикут, щоб відвідати Ігоря Сікорського, з яким у Ганни були добрі стосунки. Льотчиця-власник легкомоторного літака запропонувала Ганні пілотувати. Райч, яка ніколи в житті не літала на такому літаку, виконала переліт бездоганно.

У 1959 Ганна на запрошення Індіри Ганді та Джавахарлал Неру побувала в Індії. Здійснила політ на планері разом з Прем'єром Неру до міста Нью-Делі.

У 1961, на запрошення «Організації жінок Америки — пілотів гелікоптерів», відвідала Сполучені Штати. В Білому домі її приймав Президент Джон Кеннеді. Пізніше американці обрали Райч почесним членом Асоціації американських льотчиків-випробувачів.

Заснувала (немов втілюючи в життя мрії молодості про місіонерську роботу в далеких країнах) у 1962 Національну школу планеризму в Гані і пропрацювала там до 1966, поки в результаті путчу не повалили Президента Кваме Нкрума.

Ганна Райч померла у Франкфурті-на-Майні 24 серпня 1979, вірогідно від серцевого нападу. Похована на Міському кладовищі Зальцбургу, в стародавньому родинному склепі.

Ставлення до націонал-соціалізму та Третього Рейху[ред. | ред. код]

До кінця свого життя Ганна Райч залишилася суперечливою фігурою. Не будучи членом НСДАП, все життя лишалася переконаною прихильницею Третього Рейху та Адольфа Гітлера.

Ганна Райч:

« Мені не соромно заявити, що я вірила в націонал-соціалізм. Я до сих пір ношу Залізний Хрест, який Гітлер вручив мені. Але сьогодні у всій Німеччині ви не зможете знайти людину, яка голосувала за Гітлера. »
« Багато німців відчувають себе винними через війну. Але вони не пояснюють, у чому саме ця наша спільна провина полягає — в тому, що ми програли. »
«

... Але є мільйони в Німеччині, які люблять мене. Тільки німецька преса, якій було це наказано, ненавидить мене. Ця пропаганда допомогла уряду. Німцям не дозволяли писати про мене з 1945 року. Вони бояться, що я могла б сказати щось гарне про Адольфа Гітлера. Але чому б і ні? Через Гітлера, ми німці, були піонерами космічних подорожей, випередивши свій час, і весь світ. Перші космічні ракети, які піднялися на 50 миль, були копіями наших V2 ракет. Після війни мій любий друг Вернер фон Браун допомагав американцям. Він був батьком всіх космічних польотів та супутників.

»

Траудель Юнге (нім. Traudl Junge), секретарка Адольфа Гітлера:

«

Я ніколи не бачила, щоб жінка вітала Гітлера з таким маніакальним завзяттям, щоб вона була настільки готова піти за нього на смерть. Нескромна як Єва Браун, шалена.

»

«Der Spiegel» 36/1979[10]

«

Ганна Райч [...] втілювала крайню німецьку національну шизофренію між зовнішньою модерністю і внутрішнім середньовіччям, між науково-технічним інтелектом і оманливим „благочестям“, між особистою порядністю і колективним варварством.

»

Нагороди[ред. | ред. код]

Адольф Гітлер вручає Ганні Райч Залізний хрест ІІ класу, березень 1941

За роки служби Німеччині, Ганна Райч здобула наступні нагороди [11]:

Країна Назва отриманої нагороди Вигляд Дата нагородження
Flag of Germany (1935–1945).svg Значок Планериста, C-рівень, срібний; № 25 Balkenkreuz.svg 1934
Flag of Germany (1935–1945).svg Залізний хрест ІІ Класу Ek17bf.jpg 28 березня 1941
Flag of Germany (1935–1945).svg Комбінований Знак Пілот-Спостерігач з діамантами FFundBeob.JPG березень 1941
Flag of Germany (1935–1945).svg Залізний хрест І Класу Ek09f.JPG 5 листопада 1942

У кінофільмах[ред. | ред. код]

  • Худ. фільм «Гітлер: Останні десять днів» (англ. Hitler: The Last Ten Days, 1973) — подруга Роберта фон Грейма, німецького льотчика, генерал-фельдмаршала авіації, головнокомандуючого Люфтваффе з 23 квітня по 23 травня 1945 (грає акторка Diane Cilento)
  • Худ. фільм «Операція „Арбалет“» (англ. Operation Crossbow, 1965) — випробувачка пілотованої ракети V1 (грає акторка Barbara Rütting)
  • Худ. фільм «Бункер» (нім. Der Untergang, 2004) — подруга Роберта фон Грейма (грає акторка Анна Тальбах (нім. Anna Thalbach))

Посилання[ред. | ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Ханна Райч молодості
Searchtool.svg Перед випробуванням планеру Horten III
Searchtool.svg Поруч з FW 61 у «Deutschlandhalle», Берлін, лютий 1938
Searchtool.svg Палацу спорту «Дойчляндгаллє», Берлін, лютий 1938
Searchtool.svg У Лівії, 1939
Searchtool.svg Гіршберг, квітень 1941палацу спорту «Дойчляндгаллє»
Searchtool.svg Під час заходів
Searchtool.svg Після війни

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Сайт «ХРОНОС»
  3. а б Сайт «IstMira.Com»
  4. litresp
  5. Сайт KinoFilms.ua
  6. hilvvs
  7. Валькірія Рейху. Ханна Райч
  8. Документальний фільм «Ганна Райч. Пілот Гітлера» (ориг. назва «Hanna Reitsch. Hitlers Pilot»), 2010 (переклад російською, ≈35′20″)
  9. Сайт Greyfalcon.us. Архів оригіналу за 23 грудень 2011. Процитовано 29 грудень 2011. 
  10. Der Spiegel 36/1979, стор 268, 3 вересня 1979
  11. Нагороди Ганни Райч


Джерела з інтернету та література[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Карл Аугуст Ганке (нім. Karl August Hanke; * 24 серпня 1903, Любань — † 8 червня 1945, Нойдорф) — функціонер нацистської партії, гауляйтер Нижньої Сілезії, останній Рейхсфюрер СС
  2. У фільмі показано з'їзд НСДАП у Нюрнбергу в 1934, промови Гітлера, Геббельса та інших ідеологів Третього Рейху. Стрічка стала революцією у техніці проведення зйомок. Режисер Лені Ріфеншталь використала при зйомках 30 камер та 120 асистентів. В результаті вийшов видатний документальний фільм — найпопулярніший пропагандистський фільм в історії[5]