Гордов Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Миколайович Гордов
Vasily Gordov.jpg
Ім'я при народженні Василий Николаевич Гордов
Народження 30 листопада (12 грудня) 1896(1896-12-12)
Російська імперія с. Матвєєвка, Казанська губернія,
Російська імперія
Смерть 24 серпня 1950(1950-08-24) (53 роки)
СРСР Куйбишев
Поховання Донське кладовище
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імператорська армія
Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе[d]
Роки служби 19151917
19181946
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Командування Командувач військами Приволзького військового округу,
Командувач Сталінградським фронтом,
Командувач 21-ю, 33-ю, 3-ю гвардійською арміями
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Друга світова війна
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова I ступеня Орден Червоної Зірки Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Гордов Василь Миколайович у Вікісховищі?

Василь Миколайович Гордов (*30 листопада (12 грудня) 1896(18961212), с. Матвєєвка, Казанська губернія, (нині Мензелінський район, Татарстан) — †24 серпня 1950, Куйбишев) — радянський воєначальник, генерал-полковник, Герой Радянського Союзу, командувач військами Сталінградського фронту та арміями у роки Другої світової війни. Репресований.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 12 грудня 1896 року в селі Матвєєвка Казанської губернії, в селянській сім'ї. Росіянин.

З початком Першої світової війни в 1915 році був призваний до лав російської армії. Брав участь у 1-й світовій війні, став старшим унтер-офіцером.

Активний учасник революційних подій 1917 років, в 1917 році В. М. Гордов брав участь у формуванні загону Червоної Гвардії з солдатів 12-ї армії Західного фронту. У 1918 році вступив до Червоній Армії.

Під час Громадянської війни командує взводом, ротою, батальйоном, був помічником командира і командиром стрілецького полку на Східному і Західному фронтах.

Після Громадянської війни залишився служити в РСЧА. Закінчив курси старшого командного складу при вищій тактичній школі в 1925 році, стрілецько-тактичні курси удосконалення комскладу РСЧА «Вистріл» імені Комінтерну в 1927 році, в 1932 році — Військову академію імені М. В. Фрунзе.

З 1921 року — помічник командира полку, з 1923 року — командир батальйону. У 1925 — 1926 роках знаходився у відрядженні в Монголії, був на інструкторській роботі в Монгольській Народній армії.

З серпня 1926 року — знов помічник командира стрілецького полку. З лютого 1932 року — помічник начальника відділу в Управлінні бойової підготовки РСЧА.

З січня 1933 року — начальник штабу Московської Червонопрапорної піхотної школи. З травня 1935 року — начальник штабу 18-ї стрілецької дивізії. З липня 1937 року командував 67-ю стрілецькою дивізією. З липня 1939 року — виконуючий обов'язки, потім начальник штабу Калінінського військового округу.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Брав участь у Зимовій війні, до 6 грудня 1939 був начальником штабу 7-ї армії[1]. Після окупації Прибалтики з липня 1940 року був начальником штабу Прибалтійського військового округу.

З початком Німецько-радянської війни генерал Гордов — начальник штабу (червень-липень і серпень — вересень 1941) і командувач 21-ю армією на Брянському і Південно-Західному фронтах (серпень 1941 і жовтень 1941 — червень 1942 року).

З 23 липня по 12 серпня 1942 року Гордов — командувач Сталінградським фронтом, але за прорахунки в управлінні військами, що призвели до прориву противником зовнішнього оборонного обводу Сталінграду — від посади відстороняється.

У жовтні 1942 року отримує призначення командувачем 33-ю армією Західного фронту (до березня 1944 року). Брав участь в Ржевсько-Вяземській і Смоленській наступальних операціях, потім у важких малоуспішних зимових боях 1943 — 1944 на вітебському і оршанськом напрямах.

9 вересня 1943 року командармові В. Н. Гордову присвоєне військове звання генерал-полковника.

З 2 квітня 1944 року до кінця війни над гітлерівською Німеччиною генерал-полковник Гордов В. М. очолює 3-тю гвардійську армію на 1-му Українському фронті. Її війська під командуванням Гордова В. М. брали участь у Львівсько-Сандомирській, Сандомірсько-Сілезькій, Нижньо-Сілезській, Берлінській і Празькій наступальних операціях.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року Василю Миколайовичу Гордову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 6096).

Повоєнний період[ред.ред. код]

Після війни генерал-полковник Гордов В. М. командує військами Приволзького військового округу (1945- липня 1946 року). У листопаді 1946 року звільнений у відставку.

Арештований 12 січня 1947 року разом зі своїми підлеглими: колишнім заступником командувача ПРИВО генерал-майором Г. І. Куликом (розжалуваним в 1942 році з Маршала Радянського Союзу до генерал-майора) і начальником штабу цього ж округу генерал-майором Ф. Т. Рибальченко, за звинуваченням у виношуванні ними терористичних планів відносно членів радянського уряду. Справжньою ж підставою для арешту і суду були записи розмов Гордова з Куликом і Рибальченко, в яких вони висловлювали негативне ставлення до реального стану справ у державі та армії, критичні випади на адресу Сталіна і партійного керівництва. Засуджений до розстрілу за вироком Військової колегії Верховного Суду СРСР від 24 серпня 1950 року за статтями 58-11 (створення контрреволюційної організації), 58-1б (замах на зраду Батьківщині), 58-8 (замах на здійснення терористичного акту стосовно керівників СРСР).

Вирок суду приведено у виконання того ж дня в Лефортовській в'язниці Москви[2].

1 квітня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР своїм визначенням припинила кримінальну справу стосовно Гордова В. М. (як і стосовно Кулика Г. І., та Рибальченка Ф. Т.) за відсутністю в його діях складу злочину. Його було посмертно реабілітовано, з відновленням у військовому званні генерал-полковник, званні Героя Радянського Союзу і в правах на державні нагороди.

Особистість[ред.ред. код]

Командувач армією Гордов був складною і суперечливою особою. Особисто хоробрий, він не боявся брати на себе відповідальність, водночас генерал був дуже важким начальником для підлеглих. Маршал Радянського Союзу Рокоссовський К. К. у своїх мемуарах відзначає стиль управління військами Гордовим як «матерний».

За словами М. С. Хрущова: «Сам дуже щупленький, але б'є своїх офіцерів. Проте військову справу він розуміє»[3].

10 березня 1944 року Військова рада Західного фронту виносить постанову в якій кваліфікує як самоправство наказ командувача 33-ю армією Гордова В. М. про розстріл ні в чому не винного офіцера — гвардії капітана Олександра Трофимова, агітатора політвідділу 274-ї стрілецької дивізії, з вказівкою: «Наказ військам 33-ї армії про розстріл гвардії капітана Трофимова, як неправильний, відмінити». У лютому 1944 року спеціальна комісія ЦК ВКП(б) на чолі з Г. М. Маленковим за масові випадки самоправства запропонувала Народному комісарові оборони СРСР усунути Гордова з посади командувача армією. Лише обіцянка врахувати критику врятувала військову кар'єру Гордова…

Військові звання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Коллектив авторов. «Великая Отечественная. Командармы. Военный биографический словарь» — М.; Жуковский: Кучково поле, 2005. ISBN 5-86090-113-5
  • Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. Москва, Вече, 2000
  • Галицкий К. Н. Годы суровых испытаний 1941 — 1944. М., 1973, с. 114 — 116, 124 — 127

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела в інтернеті[ред.ред. код]