Гордов Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Миколайович Гордов
Vasily Gordov.jpg
Ім'я при народженні Василий Николаевич Гордов
Народження 30 листопада (12 грудня) 1896(1896-12-12)
Російська імперія с. Матвєєвка, Казанська губернія,
Російська імперія
Смерть 24 серпня 1950(1950-08-24) (53 роки)
СРСР Куйбишев
Поховання
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імператорська армія
Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 19151917
19181946
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Командування Командувач військами Приволзького військового округу,
Командувач Сталінградським фронтом,
Командувач 21-ю, 33-ю, 3-ю гвардійською арміями
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Друга світова війна
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова I ступеня Орден Червоної Зірки Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Гордов Василь Миколайович у Вікісховищі?

Василь Миколайович Гордов (*30 листопада (12 грудня) 1896(18961212), с. Матвєєвка, Казанська губернія, (нині Мензелінський район, Татарстан) — †24 серпня 1950, Куйбишев) — радянський воєначальник, генерал-полковник, Герой Радянського Союзу, командувач військами Сталінградського фронту та арміями у роки Другої світової війни. Репресований.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 12 грудня 1896 року в селі Матвєєвка Казанської губернії, в селянській сім'ї. Росіянин.

З початком Першої світової війни в 1915 році був призваний до лав російської армії. Брав участь у 1-й світовій війні, став старшим унтер-офіцером.

Активний учасник революційних подій 1917 років, в 1917 році В. М. Гордов брав участь у формуванні загону Червоної Гвардії з солдатів 12-ї армії Західного фронту. У 1918 році вступив до Червоній Армії.

Під час Громадянської війни командує взводом, ротою, батальйоном, був помічником командира і командиром стрілецького полку на Східному і Західному фронтах.

Після Громадянської війни залишився служити в РСЧА. Закінчив курси старшого командного складу при вищій тактичній школі в 1925 році, стрілецько-тактичні курси удосконалення комскладу РСЧА «Вистріл» імені Комінтерну в 1927 році, в 1932 році — Військову академію імені М. В. Фрунзе.

З 1921 року — помічник командира полку, з 1923 року — командир батальйону. У 1925 — 1926 роках знаходився у відрядженні в Монголії, був на інструкторській роботі в Монгольській Народній армії.

З серпня 1926 року — знов помічник командира стрілецького полку. З лютого 1932 року — помічник начальника відділу в Управлінні бойової підготовки РСЧА.

З січня 1933 року — начальник штабу Московської Червонопрапорної піхотної школи. З травня 1935 року — начальник штабу 18-ї стрілецької дивізії. З липня 1937 року командував 67-ю стрілецькою дивізією. З липня 1939 року — виконуючий обов'язки, потім начальник штабу Калінінського військового округу.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Брав участь у Зимовій війні, до 6 грудня 1939 був начальником штабу 7-ї армії[1]. Після окупації Прибалтики з липня 1940 року був начальником штабу Прибалтійського військового округу.

З початком Німецько-радянської війни генерал Гордов — начальник штабу (червень-липень і серпень — вересень 1941) і командувач 21-ю армією на Брянському і Південно-Західному фронтах (серпень 1941 і жовтень 1941 — червень 1942 року).

З 23 липня по 12 серпня 1942 року Гордов — командувач Сталінградським фронтом, але за прорахунки в управлінні військами, що призвели до прориву противником зовнішнього оборонного обводу Сталінграду — від посади відстороняється.

У жовтні 1942 року отримує призначення командувачем 33-ю армією Західного фронту (до березня 1944 року). Брав участь в Ржевсько-Вяземській і Смоленській наступальних операціях, потім у важких малоуспішних зимових боях 1943 — 1944 на вітебському і оршанськом напрямах.

9 вересня 1943 року командармові В. Н. Гордову присвоєне військове звання генерал-полковника.

З 2 квітня 1944 року до кінця війни над гітлерівською Німеччиною генерал-полковник Гордов В. М. очолює 3-тю гвардійську армію на 1-му Українському фронті. Її війська під командуванням Гордова В. М. брали участь у Львівсько-Сандомирській, Сандомірсько-Сілезькій, Нижньо-Сілезській, Берлінській і Празькій наступальних операціях.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року Василю Миколайовичу Гордову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 6096).

Повоєнний період[ред. | ред. код]

Після війни генерал-полковник Гордов В. М. командує військами Приволзького військового округу (1945- липня 1946 року). У листопаді 1946 року звільнений у відставку.

Арештований 12 січня 1947 року разом зі своїми підлеглими: колишнім заступником командувача ПРИВО генерал-майором Г. І. Куликом (розжалуваним в 1942 році з Маршала Радянського Союзу до генерал-майора) і начальником штабу цього ж округу генерал-майором Ф. Т. Рибальченко, за звинуваченням у виношуванні ними терористичних планів відносно членів радянського уряду. Справжньою ж підставою для арешту і суду були записи розмов Гордова з Куликом і Рибальченко, в яких вони висловлювали негативне ставлення до реального стану справ у державі та армії, критичні випади на адресу Сталіна і партійного керівництва. Засуджений до розстрілу за вироком Військової колегії Верховного Суду СРСР від 24 серпня 1950 року за статтями 58-11 (створення контрреволюційної організації), 58-1б (замах на зраду Батьківщині), 58-8 (замах на здійснення терористичного акту стосовно керівників СРСР).

Вирок суду приведено у виконання того ж дня в Лефортовській в'язниці Москви[2].

1 квітня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР своїм визначенням припинила кримінальну справу стосовно Гордова В. М. (як і стосовно Кулика Г. І., та Рибальченка Ф. Т.) за відсутністю в його діях складу злочину. Його було посмертно реабілітовано, з відновленням у військовому званні генерал-полковник, званні Героя Радянського Союзу і в правах на державні нагороди.

Особистість[ред. | ред. код]

Командувач армією Гордов був складною і суперечливою особою. Особисто хоробрий, він не боявся брати на себе відповідальність, водночас генерал був дуже важким начальником для підлеглих. Маршал Радянського Союзу Рокоссовський К. К. у своїх мемуарах відзначає стиль управління військами Гордовим як «матерний».

За словами М. С. Хрущова: «Сам дуже щупленький, але б'є своїх офіцерів. Проте військову справу він розуміє»[3].

10 березня 1944 року Військова рада Західного фронту виносить постанову в якій кваліфікує як самоправство наказ командувача 33-ю армією Гордова В. М. про розстріл ні в чому не винного офіцера — гвардії капітана Олександра Трофимова, агітатора політвідділу 274-ї стрілецької дивізії, з вказівкою: «Наказ військам 33-ї армії про розстріл гвардії капітана Трофимова, як неправильний, відмінити». У лютому 1944 року спеціальна комісія ЦК ВКП(б) на чолі з Г. М. Маленковим за масові випадки самоправства запропонувала Народному комісарові оборони СРСР усунути Гордова з посади командувача армією. Лише обіцянка врахувати критику врятувала військову кар'єру Гордова…

Військові звання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Коллектив авторов. «Великая Отечественная. Командармы. Военный биографический словарь» — М.; Жуковский: Кучково поле, 2005. ISBN 5-86090-113-5
  • Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. Москва, Вече, 2000
  • Галицкий К. Н. Годы суровых испытаний 1941 — 1944. М., 1973, с. 114 — 116, 124 — 127

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела в інтернеті[ред. | ред. код]