Користувач:ClippyFirst/Чернетка
| Здолбунів | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
.JPG) | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Рівненська область | ||||||||
| Район | Здолбунівський район | ||||||||
| Рада | Здолбунівська міська рада | ||||||||
| Засноване | — | ||||||||
| Перша згадка | 1497 | ||||||||
| Статус міста | від 1903[1] року | ||||||||
| Населення | 24 766 (01.01.2019)[2] | ||||||||
| - повне | 24 766 (01.01.2019)[2] | ||||||||
| Агломерація | Велике Рівне | ||||||||
| Площа | 12,49 км²[3] | ||||||||
| Густота населення | 1 982,86 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 35700—35706 | ||||||||
| Телефонний код | +380-36522 | ||||||||
| Координати | 50°30′34″ пн. ш. 26°15′35″ сх. д. / 50.50944° пн. ш. 26.25972° сх. д.Координати: 50°30′34″ пн. ш. 26°15′35″ сх. д. / 50.50944° пн. ш. 26.25972° сх. д. | ||||||||
| Водойма | річка Устя | ||||||||
| День міста | Друга неділя вересня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Здолбунів | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 12 км[3] | ||||||||
| - автошляхами | 12 км[3] | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 35700, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, м. Здолбунів, вул. Василя Жука, 1 | ||||||||
|
| |||||||||
Здолбунів, Здовбунів[4] (пол. Zdołbunów) — місто на Волині, в Україні, центр Здолбунівського району Рівненської області. Місто розташоване за 12 км на південь від Рівного.
За чисельністю населення, Здолбунів посідає шосте місце в області після Рівного, Вараша, Дубна, Костополя та Сарн. Станом на 1 січня 2019 року в місті Здолбунів мешкало 24776 осіб.
Здолбунів на сьогоднішній день є важливим економічним та транспортним центром області та всієї Західної України.
Назва[ред. | ред. код]
Існує декілька версій походження назви Здолбунів.
Перша версія полягає в тому, що давня назва Долбунів походить від слова дов(л)бати. Це пояснюється наявність на околицях поселення крейдяних копалень, з яких мешканці довбали крейду та при запитані: — Звідки ви? — чули відповідь: — З Дов(л)бунова. На цій підставі й закріпилася назва поселення Здолбунів.
Друга версія полягає в тому, що у VI-X сторіччях на теренах теперішньої Здолбунівщини проживали старослов’янські племена дулібів (долобів). У назві Здолбунів (Долбунів) трансформувалась пам’ять про дулібів, про що свідчать багато праць вчених про колишні назви селищ слов’ян, у яких закінчення -ов (в українській мові -ів) означає, що селище назване в честь когось.
На теренах Здолбунівщини старослов’янські назви поселень не є рідкістю.
Інші версії є малоймовірними.
За час свого існування, місто часто змінювало свою назву. За Речі Посполитої — Долбунів, за Російської імперії та СРСР — Здолбунове (рос. Здолбуново), за Польської Республіки та незалежної України — Здолбунів.
Міські символи[ред. | ред. код]
Відроджуючи минулі традиції та з нагоди відзначення 500-річчя міста, міська рада в 1997 році своїм рішенням затвердила сучасні міські символи Здолбунова (автор проектів — Ю. Терлецький). Герб: у червоному полі щита перехрещені срібні кайло, молоток та залізничний ключ; щит увінчує срібна міська корона.
Прапор: квадратне червоне полотнище, у центрі якого розміщено перехрещені білі кайло, молоток та ключ.
Елементи герба символізують: кайло — назву міста, молоток і залізничний ключ — будівельну та залізничну галузі промисловості. Червона та срібна барви вказують на знаходження Здолбунова на Волині.
Історія[ред. | ред. код]
На території Здолбунова виявлено поселення доби ранньої бронзи, а на околиці — ранньослов'янський могильник зарубинецької культури.
Перша згадка, часи Київської Русі, Великого князівства Литовського[ред. | ред. код]
Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року в акті, за яким великий князь Литовський Олександр дарував князеві Костянтину Острозькому разом з іншими поселеннями і село Долбунів. Назва «Здолбунів» відома з 1629 року.
Із утворенням Київської держави землі дулібів в Х ст. входять до її складу. Пізніше, під час занепаду держави, землі Волині (з 1199 року) входять до Королівства Руси, яке від нападів татаро-монгольських орд поступово втрачає свою силу і підпадає під владу Литви.
У складі Речі Посполитої, Хмельниччина[ред. | ред. код]
Після Люблінської унії 1569 року Здолбунів потрапляє під владу Речі Посполитої. Село входило до Луцького повіту. 1570 року в ньому налічувалося 9 димів. Населення займалось землеробством. Саме в той час в Здолбунові почала формуватися єврейська громада. У 1618 і 1619 роках воно дуже потерпіло від нападів татарських орд. У роки Визвольної війни українського народу 1648–1654 років у районі Здолбунова відбувалися селянські виступи проти місцевих феодалів. У 1651 році на околицях Здолбунова, недалеко від села Тайкури, розташовується штаб війська Богдана Хмельницького, козаки якого вели бої з поляками. Тоді ж відбулися перші єврейські погроми, що були вчинені козаками.
Російська окупація[ред. | ред. код]
У 1793–1795 роках Правобережна Україна внаслідок Другого поділу Польщі та анексії входить до складу Російської імперії. У цей час Здолбунів належить до Волинського намісництва, а згодом — до Волинської губернії. 1798 року в селі налічувався 51 двір, проживало 276 чоловік, у тому числі 167 кріпаків. У 1821 році князь С. Любомирський, дідич Здолбунова, продав його купцям Кружиніним. Вони розширили господарство маєтку, збудували млин. За реформою 1861 року для селян Здолбунова було виділено 489 десятин землі, у середньому по 11 десятин орної землі на двір. Земля обійшлася їм вдвічі дорожче, ніж коштувала.
Скасування кріпацтва прискорило розвиток капіталістичних відносин у Здолбунові. У червні 1873 року закінчено будівництво залізниці Київ—Брест-Литовськ, яка пролягла через Здолбунів. Згодом місто сполучили з Радивиловом і Сарнами, побудували станцію і паровозне депо. У ці роки було визначено високі якості здолбунівської крейди і можливість її використання як основної сировини для виробництва цементу. На це звернули увагу брати Єлінеки, чехи за національністю. У 1884 році вони побудували невеликий цементний завод. Устаткування цього підприємства складалося з п'яти жорен кінської тяги, такої кількості печей опалювання (ковпаків) та складу для сушіння коржів із глини і крейди. Усі процеси виконувалися вручну. За добу тут виробляли 20—25 бочок цементу. Для залучення додаткових коштів власники заводу створили в 1889 році компанію «Єлінек і Ко», яка забезпечила розширення заводу, обладнала його досконалішими механізмами. Випуск цементу досяг 90 тонн на добу. Зросла й кількість робітників. Наприкінці 1890-х років на Здолбунівському цементному заводі працювало 200 чоловік. У 1889 році було засновано ливарно-механічний завод.
Почала розвиватися торгівля. У селі працювали крамниці, трактири, маленькі майстерні, відбувалися ярмарки. За даними перепису 1897 року в Здолбунові проживало 4692 особи. Здолбунівський цементний завод у 1910 році придбало акціонерне товариство «Волинь». Підприємство реконструювали. Чисельність робітників на заводі зросла до 300 чоловік. Крім цементного заводу та залізничної станції, у ці роки в Здолбунові працювали приватні паркетна фабрика, ливарно-механічний завод та 2 млини. Але це були підприємства напівкустарного типу з незначною кількістю робітників.
У 1877 році в Здолбунові відкрили однокласне залізничне училище. Навчання в ньому здійснювалось за рахунок управління Південно-Західної залізниці. У 1886 році училище реорганізували у двокласне. 1884 року в громадському будинку відкрили двокласну школу. На утримання школи, у якій навчалися 25 хлопчиків і 2 дівчинки, громада виділяла 137 карбованців на рік. У 1905 році почала працювати церковнопарафіяльна школа, а в 1907 році відкрився громадський клуб.
У 1903 році Здолбунів віднесено до категорії заштатних міст. На центральній вулиці, що йшла від вокзалу, проклали тротуар, встановили газове освітлення. За даними на 1912 рік, на цементному заводі працювала лікарня. У 1910 році розпочинається будівництво церкви Святої Катерини та вищого залізничного училища.
У 1915 році відбувся візит російського імператора Миколи ІІ у Здолбунів.
Перша світова війна та Українська революція[ред. | ред. код]
У роки Першої Світової війни на території Волинської губернії проходив Південно-Західний фронт.
Під час виборів до Всеросійських Установчих зборів 26-29 листопада 2017 року, громада Здолбунова абсолютною більшістю підтримала УПРС, проте після Жовтневого перевороту в Росії впродовж листопада-грудня 1917 року через систему перевиборів, під впливом більшовиків опинився Здолбунів. У середині січня 2018 року було введені на ст. Здолбунів українські війська на стратегічні пункти задля утвердження державності УНР. Були розпущені більшовицькі органи влади та відновлено роботу місцевого самоврядування. У ніч на 20 січня 1918 року загін на чолі з В. Кіквідзе роззброїв українську залогу в Здолбунові, частини УЦР відійшли до Сарн.
Після підписання мирного договору в Бересті, 20 лютого 1918 року німецькі війська увійшли в Здолбунів. Після утвердження Гетьманату в Україні, 7 червня 2018 р. урядом Української Держави було схвалено створити ревізійну комісію по перевірці діяльності місцевих органів самоврядування. Ревізійна комісія зафіксувала численні та грубі порушення, через що Здолбунівську міську управу було розпущено.
За часів Української революції (1917—1921) місто було ареною боротьби різних політичних сил: австро-німецької військової адміністрації, Центральної Ради УНР, Гетьманщини, Директорії УНР, Ради робітничих та солдатських депутатів. У місті розташовувався штаб Дієвої армії УНР, на чолі з Симоном Петлюрою.
В період національно-визвольних змагань, Здолбунів був в облозі військ самопроголошеної місцевої Дерманської республіки.
12 листопада 1917 року урочисто відкрита чеська школа (сучасна Здолбунівська гімназія).
У 1919 році місто стало центром спроби антипетлюрівського перевороту генерала-хорунжого Володимира Оскілка.
У складі Польської Республіки[ред. | ред. код]
Після підписання Варшавського договору 1920 представниками Польщі та Української Народної Республіки, які розроблялись таємно від уряду УНР й польського сейму, та Ризького миру 1921 урядами більшовицької Росії та її сателіта УСРР і Польщі землі Західної України, зокрема й Здолбунів, відійшли до Польщі.
У період польської адміністрації (1920–1939 роки) Здолбунів був прикордонним містом. У місті була митниця, відділення "Зовнішторг СРСР". Спочатку Здолбунів входив до складу Острозького повіту, в 1921 році набув статусу повітового міста, а в 1924 році став повітовим центром Волинського воєводства, через що Острозький повіт перейменовано у Здолбунівський[5].
8 липня того ж року місто було розширено за рахунок вилучення зі складу сільської гміни Здовбиця села Здолбунів і всієї площі фільварку Здолбунів та включення їх до міської гміни Здолбунів[6].
Був засаджений новий центральний парк на колишній ярмарковій площі, що збережений досі, проте він зазнав певних змін за часів УРСР та незалежної України.
Була побудована школа імені Адама Міцкевича (нині Здолбунівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1), діяло три кінотеатри: кінотеатр "Люкс" та "Промінь", що розміщувались там, де зараз Автовокзал "Здолбунів", та "кіно Зафрана", що розміщувалось поблизу Польського дому, на вулиці Фабричній.
1937 року в Луцьку був оголошений конкурс проєктів будівництва будинку повітового староства у Здолбунові. Було затверджено проєкт архітектора Станіслава Словіковського. Будівля мала чіткі риси конструктивізму, що на той час був популярним у всьому світі. Будівля була побудована ще до війни, наразі там розташовується Здолбунівська міська рада.
У 1921 році за наказом влади було проведене масове звільнення робітників української національності. Зокрема, у Рівному і Здолбунові позбулися роботи близько 80 % залізничників-українців (інкримінували недбалість під час евакуації поляків[7] та підтримка робітничим класом більшовицьких ідей). Важке соціальне й економічне становище робітників стало причиною багатьох страйків у 20-х роках. Згодом виступи робітників набрали такої сили, що властям довелося йти не лише на економічні, але й на деякі політичні поступки. Зокрема, у Здолбунові в 1925 році дозволили відкрити книгарню «Відбудова», яка мала у продажу твори прогресивних письменників.
На західноукраїнських землях уряд Польщі проводив політику спольщення українців. У школах Здолбунова навчання здійснювалося переважно польською мовою, проте була можливість вчитися на рідній мові. У 1928–1929 роках у місті працювали гімназія, дві семикласні, три чотирикласні, дві початкові та реміснича школи. Плата за навчання була великою, зокрема в гімназії — 30 злотих на місяць.
24 листопада 1930 року міська рада Здолбунова одноголосно надала статус почесного мешканця міста Юзефі Пілсудському.
У 1938 році була змурована вежа біля костелу ім. Св. Петра та Павла, що повинна була символізувати велич Речі Посполитої. На досі костел Св. Петра та Павла та його вежа є символом та візитівкою Здолбунова.
За твердженням тодішніх жителів, Здолбунів був у польський період був різнонаціональним та заможним містом. На вулицях повітового містечка можна було почути як польську, так і українську, чеську та їдиш. Завдяки прикордонному розташуванню, польська адміністрація старалася зробити умовну "вітрину" для мешканців тодішніх радянських республік. Після радянської інтервенції в Польщу, Здолбунів за декілька днів змарнів та забруднився за декілька днів.
Також у місті діяв розкішний залізничний парк, де були навіть тенісні корти та часті розваги, на кшталт, цирку. За часів СРСР парк був зруйнований.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
У вересні 1939 року західноукраїнські землі увійшли до складу СРСР. У межах радянського адміністративно-територіального поділу Здолбунів стає районним центром Рівненської області. У місті починаються «соціалістичні перетворення», масові арешти польської та української інтелігенції, заселення лояльних до радянського режиму людей.
10 жовтня 1939 року була заснована районна газета "Нове життя", що користувалася певною популярністю у місцевих жителів[8].
1 липня 1941 року місто займають війська Третього Рейху. Усі вулиці Здолбунова, що були названі польськими та радянськими окупаційними військами, були названі в честь видатних українських постатей.
2 лютого 1944 року місто знову окуповує Радянська армія.
За час війни був зруйнований цементний завод, міську електростанцію, спалений залізничний вокзал, а також значну кількість житлових будинків та інших будівель. За роки німецької цивільної адміністрації гітлерівці розстріляли 6 тисяч мешканців міста та інших громадян, левова частка з них були євреї. Місцем розправи були обрані кар'єри цементного заводу. Тут гітлерівці стратили 4300 осіб, серед яких все єврейське населення міста (врятувалося близько 25 осіб), а в селі Старомильськ біля цвинтаря — 1700 осіб.
У місті діє осередок польського та українського національного-визвольного руху, який невдовзі буде придушений.
Тутешніх жителів масово засилали у Сибір через підтримку визвольних рухів, заселяючи їх оселі поселенцями з усього Радянського Союзу. У зв'язку з цими подіями, місцеві жителі мікрорайон переселенців почали називати "Осада", адже з польської мови "osadnicy" — поселенці.
У складі СРСР[ред. | ред. код]
У післявоєнний період Здолбунів відбудовувався і розвивався на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру Рівненської області. Будуються цементно-шиферний комбінат, будівельні, пластмасовий та авторемонтний заводи, «Укрцемремонт», побутові підприємства; відкриваються нові школи, лікарні, культурно-освітні заклади.
Костел Св. Петра та Павла, як культова споруда, працював до 1956 року. Потім радянська влада спочатку зачинила, а потім з приміщення створило меблевий магазин[9].
Також в цей час "придушення національного буржуазних рухів", районна газета "Нове життя" змінило свою назву на "Шлях Ілліча", що носило назву до 1991 року[8].
За час радянського панування та масштабної розбудови Здолбунова як промислового міста, був побудований мікрорайон Цементників, що в колишніх документах іменується як Ново-Здолбунів або Здолбунів-2. Також до Здолбунова було приєднано села Старомильськ, Мартинівка.
У 1964 році була вщент зруйнована дерев'яна Свято-Успенська церква.
14 травня 1988 році о 17:00 відбувся дружній матч між "Металістом" (м. Здолбунів) та Збірною СРСР (ветерани)[10].
Незалежна Україна[ред. | ред. код]
У 1991 році відновлено роботу Костела Св. Петра та Павла як культової споруди[9].
У 1998 році, в честь півтисячоліття Здолбунова, була закладена каплиця, на місці колишньої Свято-Успенської церкви, що незабаром, коштом православної парафії КП міста Здолбунова, була розбудована як Храм Св. Петра та Павла.
2004 року відбулися позачергові вибори міського голови, перемогу здобув системний безпартійний кандидат Ігор Ольшевський з перевагою у 104 голоси[11], опозиційний кандидат від виборчого блоку "Наша Україна" Світлана Ніколіна не визнавала результати виборів, як і всеукраїнська партія загалом, вимагаючи визнати результати виборів недійсними[12]. Суд утвердив, що результати виборів є дійсними[13].
22 травня 2005 року на будівлі залізничного вокзалу була встановлена пам'ятна дошка Симонові Петлюрі, як визначному діячу Української революції, що тимчасово мешкав у Здолбунові[14]. Аналогічна пам'ятна дошка у 2015 році встановлена й на будівні Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №5, де розташовувався штаб Дієвої армії УНР[15].
21 жовтня 2012 року у Здолбунові урочисто відкрито перше на Рівненщині погруддя Степанові Бандері.[16]
Населення[ред. | ред. код]
Кількість мешканців[ред. | ред. код]
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1907 | 7826 | — |
| 1908 | 10 186 | +30.2% |
| 1909 | 10 378 | +1.9% |
| 1910 | 10 731 | +3.4% |
| 1911 | 10 387 | −3.2% |
| 1912 | 10 610 | +2.1% |
| 1913 | 11 006 | +3.7% |
| 1921 | 8117 | −26.2% |
| 1931 | 10 181 | +25.4% |
| 1939 | 11 000 | +8.0% |
| 1959 | 14 964 | +36.0% |
| 1970 | 21 393 | +43.0% |
| 1979 | 25 432 | +18.9% |
| 1989 | 27 598 | +8.5% |
| 1992 | 28 400 | +2.9% |
| 1998 | 27 500 | −3.2% |
| 2001 | 24 612 | −10.5% |
| 2003 | 24 623 | +0.0% |
| 2004 | 24 617 | −0.0% |
| 2005 | 24 648 | +0.1% |
| 2006 | 24 760 | +0.5% |
| 2007 | 24 691 | −0.3% |
| 2008 | 24 596 | −0.4% |
| 2009 | 24 517 | −0.3% |
| 2010 | 24 549 | +0.1% |
| 2011 | 24 537 | −0.0% |
| 2012 | 24 527 | −0.0% |
| 2013 | 24 569 | +0.2% |
| 2014 | 24 693 | +0.5% |
| 2015 | 24 821 | +0.5% |
| 2016 | 24 882 | +0.2% |
| 2017 | 24 852 | −0.1% |
| 2018 | 24 688 | −0.7% |
| 2019 | 24 766 | +0.3% |
Мова та національний склад[ред. | ред. код]
| Мова | 1931* | 2001 | Національність | 1907 | 1908 | 1909 | 1910 | 1911 | 1912 | 1913 | 1921 | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| українська | 28,0% | 94,50% | українці | 68,97% | 48,62% | 47,49% | 45,08% | 42,93% | 42,78% | 39,86% | 56,00% | |
| окремо русинська | 1,0% | 0,00% | чехи | 0,00% | 13,75% | 15,25% | 17,09% | 19,51% | 19,97% | 19,62% | ||
| російська | 10,0% | 5,05% | поляки | 20,33% | 19,59% | 19,38% | 20,05% | 18,72% | 18,28% | 18,25% | 23,00% | |
| білоруська | 0,1% | 0,15% | євреї | 9,14% | 12,13% | 11,94% | 11,83% | 12,53% | 12,68% | 12,76% | 19,00% | |
| польська | 37,0% | 0,07% | росіяни | 0,00% | 3,87% | 3,16% | 3,73% | 4,20% | 3,93% | 4,16% | ||
| німецька | 0,6% | 0,01% | німці | 0,48% | 2,04% | 2,20% | 2,23% | 2,09% | 2,37% | 2,39% | ||
| інші | 24,2% | 0,21% | татари | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 0,01% | 0,00% | 0,01% | ||
| окремо чеська | 5,0% | 0,00% | турки | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 0,00% | ||
| окремо словацька | 0,0% | 0,01% | вірмени | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 0,01% | 0,00% | 0,00% | ||
| окремо литовська | 0,1% | 0,00% | інші | 1,08% | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 0,00% | 2,95% | 2,00% | |
| окремо їдиш | 18,0% | 0,00% | ||||||||||
| окремо іврит | 1,1% | 0,00% | ||||||||||
| окремо молдовська | 0,0% | 0,08% | ||||||||||
| окремо угорська | 0,0% | 0,02% | ||||||||||
| окремо вірменська | 0,0% | 0,10% | ||||||||||
| не повідомлено | 0,1% | 0,00% | ||||||||||
| * Примітка:
Дані наведено згідно рідної мови та користування нею у побуті | ||||||||||||
| Рік | українці | чехи | поляки | євреї | росіяни | німці | татари | турки | вірмени | інші |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1907 | 5398 | 0 | 1591 | 716 | 0 | 38 | 0 | 0 | 0 | 83 |
| 1908 | 4952 | 1401 | 1995 | 1236 | 394 | 208 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| 1909 | 4929 | 1583 | 2011 | 1239 | 328 | 288 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| 1910 | 4837 | 1834 | 2152 | 1269 | 400 | 239 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| 1911 | 4459 | 2027 | 1944 | 1302 | 436 | 217 | 1 | 0 | 1 | 0 |
| 1912 | 4539 | 2119 | 1939 | 1345 | 417 | 251 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| 1913 | 4387 | 2159 | 2009 | 1404 | 458 | 263 | 2 | 0 | 0 | 324 |
Економіка[ред. | ред. код]
24 травня 2019 року у місті відбулося офіційне відкриття заводу з виробництва машин для скошування сільськогосподарських культур «МААНС».[17]
Здолбунів — місто залізничників[ред. | ред. код]
Станція Здолбунів — це важливий залізничний вузол Західної України.
У Здолбунові знаходиться моторвагонне депо, де ремонтують всі зміннострумові електропоїзди Львівської залізниці та частину дизель-потягів. Тут же обслуговують запущений у липні 2017 року поїзд Здолбунів — Ковель — Холм.
2007 року капітально, за новітніми стандартами оновлено залізничний вокзал міста.
Багато мешканців Рівного сідають тут на потяги, які не заходять в саме Рівне.
Освіта[ред. | ред. код]
| Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1 | Здолбунівська гімназія | Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 3 | Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 4 |
| Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 5 | Здолбунівська ЗОШ I—III ступенів №6 | Здолбунівська ЗОШ І–ІІ ступенів № 7 | ДНЗ "Здолбунівське ВПУЗТ" |
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Білоусов Михайло Гнатович — Герой Радянського Союзу, уславлений снайпер часів Другої світової війни.
- Гордійчук Володимир Григорович — заслужений тренер України, майстер спорту України з важкої атлетики, тренер Здолбунівської ДЮСШ «Колос». За 26 років роботи тренером в м. Здолбунів підготував — 5 майстрів спорту міжнародного класу, 15 майстрів спорту, 50 кандидатів у майстри спорту, 1 чемпіона світу, 3 учасники Олімпійських ігор.
- Гридін Сергій Володимирович (нар. 1971) — український дитячий письменник.
- Дмитрієва-Буряк Галина Євгенівна — український кінознавець.
- Долганський Сергій Миколайович — український футболіст, воротар. Гравець полтавської «Ворскли».
- Жук Василь Володимирович (1991—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Колодяжний Володимир Іванович — український редактор, сценарист.
- Лащенков Сергій Миколайович — колишній український і молдавський футболіст, захисник. Грав за збірну Молдови.
- Марченко Сергій — український режисер, сценарист.
- Микитюк Віктор Іванович (1964—2015) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Нагулко Юрій Олександрович — український художник.
- Петренко Павло Іванович (1989—2014) — старший солдат Міністерства внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни.
- Приходько Микола Тарасович (22.05.1920 — 21.02.1943) — радянський партизан, герой Радянського Союзу (посмертно). Зв'язковий Н. І. Кузнецова.
- Вернік Ромуальд — польський письменник, автор книги спогадів про Здолбунів «У Здолбунові розквітла калюжниця».
- Сапожніков Олексій Юрійович (1989—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Володимир Сироватка-Рус — олімпійський чемпіон Олімпійських ігор в Берліні 1936 року.
- Тереза Тутінас — відома польсько-шведська естрадна співачка.
- Станіслав Фіалковський — відомий польський художник і графік.
- Ярошенко Андрій Вікторович (1982—2015) — військовик 55-ї бригади, учасник російсько-української війни.
Мешканці Здолбунова[ред. | ред. код]
- Закржевський Анатолій Йосипович (1933—1987) — радянський волейболіст, почесний майстер спорту, кандидат технічних наук.
- Лейко Кіндрат Федорович (В білоруській транскрипції прізвища — Кандрат Лейка; 1860–1921) — Видатний білоруський письменник і поет, зачинатель національної драматургії для дітей, перекладач, громадський діяч. Проживав у Здолбунові впродовж 1918–1921 років. Похований на кладовищі по вулиці Вили.
- Маслов Леонід Миколайович (1909–1943) — Український інженер-архітектор, визначний дослідник архітектури Західної Волині; жив у Здолбунові у 1941–1943 роках, працював тут інженером.
Гості міста[ред. | ред. код]
Свого часу в місті перебували Леся Українка, Улас Самчук, Олександр Довженко, Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Петро Порошенко.
Телекомунікації[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Zdolbuniv
- ↑ Державна Служба Статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2019 року
- ↑ а б в Здолбунів Рівненська область, Здолбунівський район [недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Під гол. ред. І. Раковського. (1930). Українська загальна енцикльопедія (Українською мовою) . Львів; Станіславів; Коломия: Рідна школа. с. 41.
- ↑ Dz.U. 1924 nr 68 poz. 655
- ↑ Dz.U. 1925 nr 98 poz. 689
- ↑ Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — С. 155. — ISBN 978-617-655-000-6.
- ↑ а б Administrator. У газети «Нове життя» - ювілейний, десятитисячний, номер. newlife.rv.ua (uk-ua) . Процитовано 29 липня 2020.
- ↑ а б [http://www.gorawino.net/index.php?option=com_content&task=view&id=280&Itemid=1 gorawino.net - Ko�ci� i cmentarz w Zdo�bunowie (Ukraina)]. www.gorawino.net. Процитовано 29 липня 2020.
- ↑ Футбольні історії рідного міста. Історія перша "Металіст" (Здолбунів) - збірна СРСР 25 років тому | Здолбунів City. zdolbunivcity.net. Процитовано 29 липня 2020.
- ↑ В Здолбунове вчерашние выборы мэра пытаются завершить по мукачевскому сценарию? | ОБКОМ. obkom.net.ua. Процитовано 29 липня 2020.
- ↑ Экс-кандидат в мэры Здолбунова Ровненской области Николина требует в суде признать выборы недействительными. PRAVO.UA (ru-RU) . 20 вересня 2004. Процитовано 29 липня 2020.
- ↑ Экс-кандидат в мэры Здолбунова Ровенской области Николина повторно просит суд признать выборы недействительными. PRAVO.UA (ru-RU) . 30 вересня 2004. Процитовано 29 липня 2020.
- ↑ Типовий Здолбунів. www.facebook.com (укр.). Процитовано 29 липня 2020.
- ↑ У Здолбунові відкрили меморіальну дошку, присвячену Симону Петлюрі. Здолбунів.ком - інформаційний ресурс здолбунівського регіону (укр.). Процитовано 29 липня 2020.
- ↑ Блог Дмитра Світодара (укр.). Архів оригіналу за 28 березня 2016. Процитовано 23 липня 2013.
- ↑ У Здолбунові офіційно запустили машинобудівний завод. https://zdolbunivcity.net/. Здолбунів.City. Процитовано 27 травня 2019.
<ref> з назвою "розподіл за мовою", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.Джерела[ред. | ред. код]
- Вознюк С. О., Себастіянська О. М. Здолбунів // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — С. 479—480. — ISBN 978-966-02-5721-4.
- Скляренко Є. М. Здолбунів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 321. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: ClippyFirst/Чернетка |
- Офіційний сайт Здолбунівської міської ради
- Інформаційний ресурс Здолбунова та Здолбунівського району
- Офіційний сайт Здолбунівської районної газети «Нове життя»
- Інформаційно-аналітичний портал про Здолбунів від громадської організації ЗЕОН
- Здолбунів ONLINE — всі новини, заходи і оголошення на одному сайті
- Здолбунівський Інтернет — повний каталог сайтів Здолбунівщини
- ВРУ[недоступне посилання з липня 2019]
- Zdołbunów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 541. (пол.)
- Zdolbunov, Ukraine (англ.)
- Фоторепортаж про Здолбунів
| |||||||||||
| ||||||||
