Приходько Микола Тарасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Приходько Микола Тарасович
(рос. Приходько Николай Тарасович)
Приходько Микола Тарас 001.png
Прізвисько Павленко
Народження 22 травня 1920(1920-05-22)
Здолбунів, Річ Посполита, Волинське воєводство; нині районний центр Рівненщини, Україна
Смерть 22 лютого 1943(1943-02-22) (22 роки)
Ровенський район, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Поховання
Країна Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Приналежність СРСР СРСР
Вид збройних сил партизан, розвідник, диверсант
Рід військ військова розвідка
Освіта 3 класи польської школи імені Тадеуша Костюшка; вечірня школа; самоосвіта
Роки служби 19421943
Звання кур'єр (особливого призначення)
Формування партизанський загін Мєдвєдєва ("Переможці")
Командування Медведєв Дмитро Миколайович, Кузнецов Микола Іванович
Війни / битви диверсійні акти проти німецьких окупаційних військ на Рівненщині і Волині
Інше
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна
посмертно
Приходько Микола Тарасович у Вікісховищі?

Приходько Микола Тарасович (рос. Приходько Николай Тарасович) (19201943) — диверсант-розвідник партизанського загону Мєдвєдєва часів радянсько-німецької війни (1941-1945рр). Кур'єр особливого призначення. Зв'язковий Миколи Кузнєцова на Рівненщині до 1943 року. Герой Радянського Союзу (1943, посмертно). Партизанське псевдо «Павленко».

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Микола Тарасович Приходько народився 13 квітня 1920 року (за іншими даними 22 травня) в м. Здолбунів в тодішній Річі Посполитій, у багатодітній родині, яка мешкала в будиночку поблизу залізниці [1] (праворуч від будинку-музею М. Т. Приходька та залізничної переїзної будки). Восени 1939 року вулиці дали ім’я Ф. Дзержинського. До сьогодні цей будинок не зберігся.

Батько Миколи — Тарас Панасович працював обхідником залізничної колії, мама – Наталія Антонівна — також працювала на залізниці. Коли Миколі виповнилося три роки, мама померла. Згодом Тарас Панасович одружився вдруге, а багатодітна родина налічувала вже дванадцятеро дітей [2]. Родина жила бідно. Миколі довелося кинути навчання і працювати в наймах у багатших земляків в селі Глинськ, що між Дубном і Здолбуновим.

Після відходу у 1921 році території, де розміщений Здолбунів, до Речі Посполитої, згодом до Здолбунова було перенесено і повітовий центр з Острога (тоді знаходився на польсько-радянському кордоні).

Річ Посполита прододила активну політику деукраїнізації і полонізації населення [3], що вкупі із впливом робітників-комуністів справила враження на юнака. Не зважаючи на юрби голодних "східняків", що сунули до кордону за шматком хліба в 1933 [4], прихід Червоної армії у вересні 1939 родина Приходьків сприйняла як добрий знак.

Згідно з офіційною біографією часів СРСР, Микола йде працювати вантажником на залізницю. Багато читає, навчається у вечірній школі. Він, за рекомендаціями старих комуністів Чугунова й Удовиченка [5], одним з перших у місті подає заяву на вступ до абсолютно нового молодіжного формування — комсомолу. Миколу, авторитетного й здібного організатора, призначають позаштатним інструктором Здолбунівського райкому ЛКСМУ. Також юнак працює контролером у клубі залізничників. Оскільки з боку старших земляків нерідко траплялися випадки саботажу "других Совєтів", активний і енергійний юнак за неповних два роки "виріс" з вантажника до начальника забезпечення здолбунівського транспортного вузла [6]. Зрозуміло, що стрімкий злет по кар'єрним щаблям був би не можливий без абсолютної лояльності режиму і співпраці з органами НКВС. Зарахування у мєдвєдєвський загін "Переможців" лише підкреслює таку співпрацю. На відміну від піхоти, за якою можна виставити загородзагін, диверсант, що викинутий в глибокий тил ворога літаком, наданий діяти за своїм вибором. Микола Приходько лишився вірним Радянській владі до останнього подиху і останнього патрона.

Роки війни[ред. | ред. код]

Перший загін гітлерівських мотоциклістів, мешканці Здолбунова побачили 30 червня 1941 року. Передовий загін отримав відсіч і відступив, проте, вже наступного дня за підтримки легких танків, гітлерівці були в місті.

Виконуючи свої обов'язки, Микола активно займається евакуацією на Схід особливо цінних вантажів, і полишає Здолбунів останнім потягом.

Рухаючись на схід в бік залізничного вузла Козятин, потяг був обстріляний німцями поблизу Славути. Приходько та ряд інших пасажирів складу були заарештовані і направлені назад в сторону Здолбунова. Скориставшись непильністю вартових, Микола тікає, перепливає Тетерів на колоді і дістається до лінії фронту. Після чого потрапляє у м.Пензу. Тут його призначають завгоспом-комірником радгоспу № 24 Пензенського райтрансторгхарчу, проте активний енергійний юнак щоразу звертається із проханням направити його на фронт.

В загоні Медвєдєва[ред. | ред. код]

Ця мапа ілюструє описані в статті події. Позначки: 1 - Місце, де стояв бронзовий бюст, присвячений останньому бою Приходька М.Т (викрадений в 1990х) 2 - Місце бою 3 - Грабник, конспіративна квартира Івана Приходька 4 - зараз вул. Драгоманова, на ній була рейхсканцелярія Еріха Коха, зараз Рівненський краєзнавчий музей, і діяв Микола Кузнєцов

Залізнична бронь лишала Приходька певний час в тилу, хоч активіст сам рвався на фронт. Здібності лояльного до радянської влади "западенця" знадобилися НКВС, коли весною 1942 у Підмосков'ї надійшов наказ сформувати оперативну диверсійну групу для диверсійної роботи на Рівненщині. Група викидалася літаками невеликими партіями в район, який німці облюбували як столицю Рейхкомісаріата Україна, під саме місто Рівне, резиденцію гауляйтера Еріка Коха.

До складу загону увійшли кадрові диверсанти з НКВС (майбутнє ядро ГРУ), воїни-іспанці після поразки Республіки в Іспанії; звісно, що загону неможливо було б вільно почуватися без лояльних радянській владі місцевих мешканців, яких не виділяли б поведінка, мова, вирізняло знання місцевості, звичаїв та традицій. За таким принципом до загону потрапили Микола Приходько зі Здолбунова, Микола Гнидюк та Петро Голуб із Ковеля та ряд їхніх земляків з Рівненщини та Волині.

Перша група загону Медвєдєва десантувалася у травні 1942-го (чотирнадцять осіб). 20 червня з п’ятою групою прибув полковник [7]Медведєв. 25 липня в розташування загону спеціального призначення приземлилася сьома група, до складу якої, увійшли Микола Іванович Кузнєцов (для більшості “Переможців” він так і залишився Миколою Васильовичем Грачовим; у німців — обер-лейтенант вермахту Пауль Зіберт), Микола Приходько, Микола Гнидюк, Борис Сухенко, Петро Голуб та лейтенанти Соколов і Волков, яких познайомили з “місцевими” [8]лише за кілька днів до вильоту.

Діяльність Приходька полягала у здійсненні засідок і захоплення по можливості важливих гітлерівських військових чиновників. Так на шосе Рівне-Костопіль група радянських партизанів у формі та з пов’язками шуцполіцаїв на чолі з лейтенантом Паулем Зібертом підірвала “опель-адмірал”, у якому слідували двоє високопоставлених офіцерів зв’язку. В полон було взято графа Гаана, начальника відділу зв’язку рейхскомісаріату, та імперського радника зв’язку Райса із Берліна. Серед відібраних у полонених секретних документів найцікавішою виявилася топографічна карта з нанесеними шляхами сполучення й лініями зв’язку німців на території України, Польщі й Німеччини. Завдяки цим документам та свідченням полонених гітлерівців Москва отримала відомості про точне розташування ставки Гітлера (“Вервольф”) поблизу Вінниці.

В подальшому командування загону довірило Миколі налагодження зв'язків із місцевим населенням Рівного і Здолбунова. З цього моменту Приходько нерідко покидає розташування загону в Лопатені північно-західніше Цумані (тепер межа Волинської і Рівненської областей), і виконує надважливі завдання в столиці Рейхкомісаріата Україна і найважливішому на цих теренах залізничному вузлі в Здолбунові.

До співпраці з партизанами Приходько залучає своїх родичів (тітку Ганну, старшого брата Івана). Квартира Івана в районі Грабника (нині вул. Івана Франка в Рівному) стає першою конспіративною квартирою "Переможців".

Так само в Здолбунові квартира старшої сестри Приходька Анастасії і її чоловіка Михайла стала конспіративною.

Микола Кузнєцов працював у Рівному за документами Пауля Зіберта, офіцера, що займався заготівлею харчування у Людвипільському й Клесівському гебітах під Рівним. Найчастіше у Рівне Кузнєцова супроводжували в якості фірмана Володимир Струтинський, Микола Приходько чи Миколою Гнидюком. В Рівному діяла комендантська година. Якщо розвідники не встигали вчасно залишати столицю, вони лишалися ночувати на квартирі Івана Приходька. З часом Паулю Зіберту пощастило: він мав помешкання безпосередньо в Рівному. Тепер особливого значення набував зв'язок. Партизани влаштували "зелений маячок" — східніше Козлина було обладнане місце, куди один кур'єр діставляв інформацію з Цумані, інший переправляв її до Рівного (біля 20 кілометрів). Від Кузнєцова інформація на Мєдвєдєва передавалась в зворотньому порядку. На етапі Козлин — Рівне таким кур'єром став Микола Приходько.

Діяльність загону "Переможців" і особисто Миколи Кузнєцова наскільки була корисною для радянського керівництва, наскільки шкідливою для окупованого місцевого населення. Мєдвєдівці влаштовували провокації під виглядом бандерівців з метою дескредитації армії УПА, підрив потягів, знищення високопасадовців німецької армії і політичних діячів,— це викликало шаленну ненависть гітлерівців, в заручники бралися кращі люди Рівного і Здолбунова, страчувався певний відсоток з метою залякування населення. В Рівному таким місцем публічної страти була теперішня Театральна площа. Звісно, двояким було і ставлення до партизан місцевого населення.

Загибель[ред. | ред. код]

Обставини загибелі Приходька М.Т. Тут: 1 - Місце, де стояв бронзовий бюст, присвячений останньому бою Приходька М.Т (викрадений в 1990х) 2 - Місце, де до 1990х рр був пам'ятний знак "Місце зустрічі зв'язкових загону Переможці чи Зелений маячок; знищений місцевими мешканцями с.Козлин 3 - Грабник, конспіративна квартира Івана Приходька 4 - зараз вул. Драгоманова, на ній була рейхсканцелярія Еріха Коха, зараз Рівненський краєзнавчий музей, і діяв Макола Кузнєцов
Пам'ятний знак в селі Нова Українка. Новоукраїнці кажуть, що до 1960х тут була могила Приходька. Проте, це не сходиться із твердженням, що гітлерівці забрали тіло диверсанта у м. Рівне для впізнання. Тоді навіщо було везти його для поховання назад до Нової Українки?

За офіційною версією, описаною Мєдвєдєвим в книгах, надалі продубльованою в літературі і фільмах, ця подія виглядала так. 21 лютого 1943 року Микола привіз чергове повідомлення від Кузнєцова. Відпочив, і вранці 22 лютого з цінним пакетом для того ж Кузнєцова відбув в сторону Рівного. З села Козлин їхав кінною підводою, де в сіні мав чималий запас зброї, у тому числі гранат. При виїзді на шосе Тучин-Рівне між селами Осада Краховецька і Забороль був зупинений патрулем фельджандармів і поліцаїв. Перевірили документи, що були в нормі. Але один патрульний вирішив перевірити, що міститься у підводі під сіном. Приходько, випередивши ворогів, вихопив автомат і відкрив вогонь. Зав’язався швидкоплинний бій. Поранений в ліве плече Микола чимдуж погнав коней по шосе в напрямку Великого Житина. Але назустріч їхала вантажівка з жандармами, які зчинили відповідну стрілянину [9].

Поранений вдруге, Микола зістрибнув у кювет. Розгорівся нерівний бій. Тяжко поранений Приходько мужньо відстрілювався, доки вистачало сил. Далі знищив документи, а останню кулю залишив для себе [10].

Дмитро Мєдвєдєв, не маючи інформації до з’ясування всіх обставин загибелі Миколи Приходька, виходив з найгіршого: пакет потрапив до рук гітлерівців. Окрім цього, вороги, які забрали тіло загиблого до Рівного, могли впізнати Приходька як місцевого мешканця, що загрожувало арештами його брату Івану, решті родини, підпільникам Рівного й Здолбунова, в налагодженні роботи яких Микола брав участь. Однак, з’ясувати особу героя гітлерівцям не вдалося, хоча вони й доклали зусиль, оголосили значну винагороду [11].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 грудня 1943 року Миколі Тарасовичу Приходьку “за героический подвиг, проявленный при выполнении боевых заданий в тылу немецко-фашистских захватчиков” присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Вшанування пам'яті і декомунізація[ред. | ред. код]

  • Лише на початку 1960-х йшлося про ексгумацію та перепоховання тіла партизана. Відомі фотознімки про ексгумацію тіла Миколи у 1960-х роках, але невідомо, де і хто її проводив. Тоді ж відбулося перепоховання решток на Алеї Героїв Радянського Союзу на цвинтарі по вулиці Паризької Комуни (нині — Дубенській) у Рівному.
  • У 1964 році на Привокзальній площі Здолбунова відбулися урочистості з нагоди відкриття пам’ятника Герою Радянського Союзу Приходьку Миколі Тарасовичу
  • Постановою від 23 березня 1967 року за № 174 Рада Міністрів УРСР присвоїла Здолбунівській середній загальноосвітній трудовій політехнічній школі № 1 ім’я Героя Радянського Союзу Миколи Приходька
  • 1967 року в урочищі Лопатень було створено Музей партизанської слави[12].
  • Іменем Миколи Приходька було названо вулицю в м. Рівному. В ході декомунізації ця вулиця увійшла до списку до перейменування. Ось як коментується подання до перейменування:
« вул. Миколи Приходька
Приходько Микола Тарасович
Працював у радянських органах державної безпеки – НКГБ, елемент міфу Великої вітчизняної війни
(13 квітня 1920, Здолбунів — 22 лютого 1943 року, поблизу с. Великий Житин Рівненського району)
Підпільник, псевдо «Павленко», боєць опергрупи НКГБ «Победители», яка вела бої з частинами Української повстанської армії та влаштовувала провокації проти Організації українських націоналістів. Взимку 1943 р. загинув в районі с. Великий Житин у сутичці з гітлерівцями. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 грудня 1943 року М. Приходьку присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно)... [13]
»

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Здолбунів як тоді, так і зараз,— великий вузол Львівської залізниці
  2. Нове життя Микола Приходько — наш славетний земляк 14 травня 2010
  3. Наслідками чого стали криваві події в роки Другої світової війни. Як парадокси історії, місце загибелі легендарного розвідника в якихось 4х кілометрах від спаленого польськими шуцманами села Ремель. А їхали вони до Ремеля з тієї самої Осади Краховецької, де і почалася сутичка, що призвела до загибелі Миколи Приходька.
  4. Здолбунів в 70-ти кілометрах від тодішнього кордону, і там не могли не знати про земляків із УРСР, що пухли з голоду)
  5. Джерело: http://newlife.rv.ua/9-cat-all/1004-2010-05-14-06-28-29.html
  6. Цьому сприяла радянська кадрова політика, коли старі кадри усувалися з посад за найменші прояви нелояльності до влади; керівні посади швидко заповнювалися "не зіпсованою буржуями" молоддю і приїжджими зі Сходу.
  7. Спочатку капітан, потім майор держбезпеки, за загальновійськовими знаками розрізнення полковник
  8. "Місцевих" в підмосковній базі готували окремо і за окремою програмою
  9. У цьому місці москальські псевдоісторики пишуть, що Микола відстібнув пораненого коня, а іншого коня погнав у сторону лісу. Так от, не завжди де партизани, там ліс. Псевдоісторики не заморочуються деталями. В сторону Великого Житина лісу нема. Ліс в Козлині, невеликий, до Шубкова (це видно на мапі), звідки Приходько і їхав.
  10. Є версії, в яких описується, що Приходько вистрелив собі в обличчя, щоб запобігти впізнанню
  11. Що на користь версії, що обличчя розвідника було спотворене пострілом.
  12. Партизанський музей у Лопатні: уламок ідеології чи місце пам’яті героїв?
  13. У Рівному перейменують 32 вулиці