Маликов Степан Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маликов Степан Федорович
Malikov S F.jpg
Народився 14 (26) грудня 1909(1909-12-26)
місті Горлівка Сталінської області
Помер 18 січня 1983(1983-01-18) (73 роки)
місто Київ
Місце поховання Байкове кладовище
Країна СРСР СРСР
Рід військ партизан
Роки служби 19411944
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден Богдана Хмельницкого I ступеня

Ма́ликов Степа́н Фе́дорович (* 14 (26) грудня 1909(19091226) — † 18 січня 1983) — партійний і господарський діяч СРСР, один з організаторів партизанського руху на території України в 19411944 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 3—4-го скликань. Кандидат в члени Центрального Комітету КПУ у 1952 — 1956 р.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в місті Горлівка, тепер Донецької області (за іншими даними — в місті Старий Оскол Курської губернії) в родині робітників. З 1924 року працював слюсарем Горлівського машинобудівного заводу в Донбасі.

Член ВКП(б) з 1928 року.

З 1930 року — на керівній комсомольській та партійній роботі. У 1938 році закінчив Московський інститут народного господарства. Напередодні та на початку Німецько-радянської війни перебував на партійній і господарській роботі в Харкові і Києві. На момент початку війни обіймав посаду заступника голови правління Укоопспілки.

З перших днів Німецько-радянської війни Маликов брав участь в організації евакуації промислових підприємств і населення України на схід. З грудня 1941 року — на фронті. Однак невдовзі був відкликаний в Український штаб партизанського руху (УШПР), де очолював відділ матеріально-технічного забезпечення.

Командири партизанських з'єднань А. Ф. Федоров і С. Ф. Маліков (другий з права), комісар В. М. Дружинін і і начальник штабу Д. І. Рванов обмірковують план удару по ворожому гарнізону в Ковелі

У жовтні 1942 року був призначений керівником оперативної партизанської групи по Житомирській області і як уповноважений УШПР закинутий у тил противника на територію Житомирщини для організації партизанського і підпільного руху. З грудня 1942 року — член Житомирського обласного штабу партизанського руху, уповноважений ЦК КП(б)У з організації партизанського підпілля і партизанського руху на Житомирщині.

Після об'єднання окремих партизанських загонів Маликова було призначено командиром з'єднання імені Миколи Щорса, 14 грудня 1943 року реорганізованого в партизанську дивізію. 27 травня 1943 Степана Федоровича затверджено на посаду 1-го секретаря Житомирського підпільного обкому КП(б)У, яку він займав до квітня 1944 року.

Саме під керівництвом Маликова були встановлені надійні зв'язки з підпіллям міст і сіл, визначені завдання окремим загонам і групам, які в результаті були повністю виконані. Маликов організував тісну взаємодію і якісний зв'язок з партизанськими з'єднаннями Сабурова, Федорова, Наумова, Ковпака, партизанами Білорусі.

Всіх зусиль Маликов доклав аби пройшла успішно Житомирська-Бердичівська наступальна операція військ 1-го Українського фронту. Партизани під час цієї операції тримали під контролем усі залізниці, що вели до лінії фронту.

З 1944 року — заступник голови виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих. У 1944 —1949 роках — заступник наркома (міністра) торгівлі Української РСР.

У 1949 —1956 роках — голова правління Української спілки споживчих товариств (Укоопспілки). До 1973 року — 1-й заступник міністра торгівлі Української РСР.

З 1973 року — на пенсії. Продовжував працювати до 1983 року директором Інституту підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів торгівлі Міністерства торгівлі СРСР.

Обирався кандидатом у члени ЦК КПУ на XVII (1952) і XVIII (1954) з'їздах комуністичної партії України. Депутат Верховної Ради УРСР 3-го і 4-го скликань.

Могила Степана Маликова

Помер 18 січня 1983 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Нагороди[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кучер В. І. Партизанські краї і зони на Україні в роки Великої Вітчизняної війни (1941—1944). К., 1974;
  • Україна партизанська війна. 1941—1945 рр. Партизанські формування та органи керівництва ними: Науково-довідкове видання. К., 2001;
  • Чайковський А. С. Невідома війна: Партизанський рух в Україні 1941—1944 рр.: мовою документів, очима істориків. К., 1994;
  • Кентій А. В., Лозицький В. С. Війна без пощади і милосердя: Партизанський фронт у тилу вермахту в Україні (1941—1944). К., 2005.

Електронні джерела[ред.ред. код]