Маликов Степан Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маликов Степан Федорович
Malikov S F.jpg
Народження 14 (26) грудня 1909(1909-12-26)
місті Горлівка Сталінської області
Смерть 18 січня 1983(1983-01-18) (73 роки)
місто Київ
Поховання Байкове кладовище
Країна СРСР СРСР
Рід військ партизан
Роки служби 19411944
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден Богдана Хмельницкого I ступеня

Ма́ликов Степа́н Фе́дорович (* 14 (26) грудня 1909(19091226) — † 18 січня 1983) — партійний і господарський діяч СРСР, один з організаторів партизанського руху на території України в 19411944 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 3—4-го скликань. Кандидат в члени Центрального Комітету КПУ у 1952 — 1956 р.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в місті Горлівка, тепер Донецької області (за іншими даними — в місті Старий Оскол Курської губернії) в родині робітників. З 1924 року працював слюсарем Горлівського машинобудівного заводу в Донбасі.

Член ВКП(б) з 1928 року.

З 1930 року — на керівній комсомольській та партійній роботі. У 1938 році закінчив Московський інститут народного господарства. Напередодні та на початку Німецько-радянської війни перебував на партійній і господарській роботі в Харкові і Києві. На момент початку війни обіймав посаду заступника голови правління Укоопспілки.

З перших днів Німецько-радянської війни Маликов брав участь в організації евакуації промислових підприємств і населення України на схід. З грудня 1941 року — на фронті. Однак невдовзі був відкликаний в Український штаб партизанського руху (УШПР), де очолював відділ матеріально-технічного забезпечення.

Командири партизанських з'єднань А. Ф. Федоров і С. Ф. Маліков (другий з права), комісар В. М. Дружинін і і начальник штабу Д. І. Рванов обмірковують план удару по ворожому гарнізону в Ковелі

У жовтні 1942 року був призначений керівником оперативної партизанської групи по Житомирській області і як уповноважений УШПР закинутий у тил противника на територію Житомирщини для організації партизанського і підпільного руху. З грудня 1942 року — член Житомирського обласного штабу партизанського руху, уповноважений ЦК КП(б)У з організації партизанського підпілля і партизанського руху на Житомирщині.

Після об'єднання окремих партизанських загонів Маликова було призначено командиром з'єднання імені Миколи Щорса, 14 грудня 1943 року реорганізованого в партизанську дивізію. 27 травня 1943 Степана Федоровича затверджено на посаду 1-го секретаря Житомирського підпільного обкому КП(б)У, яку він займав до квітня 1944 року.

Саме під керівництвом Маликова були встановлені надійні зв'язки з підпіллям міст і сіл, визначені завдання окремим загонам і групам, які в результаті були повністю виконані. Маликов організував тісну взаємодію і якісний зв'язок з партизанськими з'єднаннями Сабурова, Федорова, Наумова, Ковпака, партизанами Білорусі.

Всіх зусиль Маликов доклав аби пройшла успішно Житомирська-Бердичівська наступальна операція військ 1-го Українського фронту. Партизани під час цієї операції тримали під контролем усі залізниці, що вели до лінії фронту.

З 1944 року — заступник голови виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих. У 1944 —1949 роках — заступник наркома (міністра) торгівлі Української РСР.

У 1949 —1956 роках — голова правління Української спілки споживчих товариств (Укоопспілки). До 1973 року — 1-й заступник міністра торгівлі Української РСР.

З 1973 року — на пенсії. Продовжував працювати до 1983 року директором Інституту підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів торгівлі Міністерства торгівлі СРСР.

Обирався кандидатом у члени ЦК КПУ на XVII (1952) і XVIII (1954) з'їздах комуністичної партії України. Депутат Верховної Ради УРСР 3-го і 4-го скликань.

Могила Степана Маликова

Помер 18 січня 1983 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Нагороди[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кучер В. І. Партизанські краї і зони на Україні в роки Великої Вітчизняної війни (1941—1944). К., 1974;
  • Україна партизанська війна. 1941—1945 рр. Партизанські формування та органи керівництва ними: Науково-довідкове видання. К., 2001;
  • Чайковський А. С. Невідома війна: Партизанський рух в Україні 1941—1944 рр.: мовою документів, очима істориків. К., 1994;
  • Кентій А. В., Лозицький В. С. Війна без пощади і милосердя: Партизанський фронт у тилу вермахту в Україні (1941—1944). К., 2005.

Електронні джерела[ред.ред. код]