Лузітанія
| Лузітанія лат. Lusitania | |
|---|---|
| Тип | Римська провінція |
| Столиця | Emerita Augustad |
| Історія | |
| • Попередник | Лузітани |
| • Створено | 27 |
| • Розпущено | 409 |
| • Наступник | алани |
| Входила до складу | Римська Іспанія |
| Країна | Стародавній Рим |


Лузіта́нія, Люзитáнія (лат. Lusitania клас. лат. locally [luːsiːˈtaːnia]), або Лузіта́нська Іспа́нія (лат. Hispania Lusitana) — у 27 до н. е. — 410 роках римська провінція на заході Піренейського півострова. Займала більшу частину сучасної Португалії та південно-західну Іспанію (частини провінцій Естремадура, Саламанка й Авіла). Названа за іменем автохтонного племені лузітанів. Адміністративний центр — Емерита-Августа (Мерида).
Лузітанія на півночі по річці Дору і на заході по річці Таг межувала з провінцією Таракконська Іспанія, на півдні з провінцією Бетіка. Вперше цю територія приєднав до Риму Гай Юлій Цезар. Однак адміністративно Лузітанія утворилася у 15 році до н. е. внаслідок територіальної реформи Октавіана Августа після відокремлення її від провінції Дальня Іспанія. Економічне значення Лузітанії ґрунтувалося на багатих запасах срібла і заліза, які були вельми затребувані римлянами. Враховуючи, що весь Іберійський півострів був підкорений римлянами і піддався сильній романізації, а також той факт, що Атлантичний океан був природним захисним бар'єром Лузітанії, необхідність у її мілітаризації незабаром відпала, і всі римські легіони були виведені з провінції, яка через своє географічне положення стала найспокійнішим регіоном імперії.
Після розпаду Римської імперії назва Лузітанія зберігалася до пізнього середньовіччя. Лише із заснуванням Португальського графства та його розширенням під час Реконкісти у ХІІІ столітті закріпилась назва Португалія. У літературі «Лузітанія» — метафорично-поетична назва Португалії.
Як повідомляє Страбон у «Географії», Лузітанія — країна, розташована на північ від Тагу (Тежу). Тут мешкають лузітани — найбільший з усіх іспанських народів, з яким римляни воювали найдовше. Південним кордоном Лузітанії слугує Таг, а західним — Атлантичний океан. На півночі й сході вона межує із землями карпетанів, веттонів, ваккеїв і каллаїків, яких деякі сучасники Страбона помилково називали лузітанами. Довжина Лузітанії від миса Нерія — 3 тисячі стадій. Північно-східні райони краю гористі, південно-західні — рівнинні[1][2]. Країна має родючі землі. Їх пересікають численні річки Таг, Мунда (Мондегу), Вакуа (Вога), Дурій (Дору), Міній (Міню) та інші. Більшість річок частково судноплавні й багаті на золотий пісок[3][2].
Масштабний видобуток металічних руд (золота, срібла, міді) розпочався в Лузітанії ще в давньоримську епоху (родовища Альюстрель, Віпаска, Сан Домінго та ін.).
- «Лузітанська хроніка» — середньовічна португальська хроніка.
- «Лузітанос» — андорський футбольний клуб.
- Лузофонія — португаломовна спільнота.
- Лузосфера — португаломовний світ.
- Лузотропікалізм — ідея пріоритетності португальського колоніалізму.
- Лузітанський кінь — португальська порода бойових коней.
- Отон (58-68)
- Луцій Помпей Вопіск Гай Аррунцій Кателлій Целер (75/76-77/78)
- Гай Кальпурній Флак (118—119 — 120—121)
- Авл Авілій Уринацій Квадрат (151—154)
- Корнелій Репентин (185—188)
- Публій Септимій Гета (188—191)
- Рутілій Пуденс Кріспін (225—227)
- ↑ Στράβων. Γεωγραφικά. βιβλίο Γ [Архівовано 23 грудня 2021 у Wayback Machine.]. Κεφάλαιο 3:3.
- ↑ а б Страбон. География… 1964:153.
- ↑ Στράβων. Γεωγραφικά. βιβλίο Γ [Архівовано 23 грудня 2021 у Wayback Machine.]. Κεφάλαιο 3:4
- Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
- Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.
- Страбон. География: В 17 кн. / Пер., статья и коммент. Г. А. Стратановского. Л. : Наука, 1964. 943 с. (Классики науки)
- Lusitania, Dictionary of Greek and Roman Geography [Архівовано 18 березня 2015 у Wayback Machine.]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лузітанія