Історія Португалії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Історія Португалії тісно повязана з історією Іспанії і до 9 ст. н.е. невіддільна від неї.

Давня історія[ред.ред. код]

Близько 1000 р. до н.е. на територію Іберійського півострова прийшли числені кельтські племена, на узбережжі півострова свої колонії заснували карфагеняни. У 2 ст. до н.е. територія сучасної Португалії стала частиною римської провінції Лузітанії. В 38 р. римська Іспанія була поділена на три провінції: Таррагону, Бетіку, Лузітанію. Від цієї події протягом всього середньовіччя рахувалися роки так званої іспанської, або цезаріанської ери. Змінена на загальноєвропейську напочтку XV ст. У 5 столітті н.е. контроль над регіоном перейшов спочатку до аланів, свевів, а потім - до вестготів, а з 711 р. — до маврів.

Народження португальської нації[ред.ред. код]

Альфонс І Великий

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Графство Портукаленсе.

У 997 році територію між річками Дору і Мінхо (північ Португалії) відвоював у маврів король Леона Бермудо II. 1064 року король Кастилії і Леону Фердінанд I захопив територію до сучасної Коїмбри. Відвойовані у маврів території були поділені на кілька феодальних ф'єфів. У 1096 році як вдячність за допомогу у війні з маврами король Альфонсо VI видав заміж за Генріха Бургундського свою позашлюбну доньку Терезу та надав зятю титул графа Португальського.

Після смерті Альфонсо VI Генріх відмовився визнати владу Кастильського королівства і почав війну. У 1139 після перемоги над маврами при Орикє син Генріха Альфонс І Великий був проголошений португальськими рицарями королем Португалії. У 1179 році Папа римський визнав незалежність Португалії.

У 1255 при королі Афонсо III столиця була перенесена до Лісабона.

Протягом подальших двох століть португальські королі вели війни з маврами, які зрештою закінчилися вигнанням останніх з країни.

У 1290 королем Дінішем засновано університет у Ліссабоні, який згодом (1308)перенесено до Коїмбри.

У 1383 році після смерті короля Фернандо I спричинилася політична криза, внаслідок якої країну очолила нова династія - Авіська.

Час великих географічних відкриттів[ред.ред. код]

Португальська каравела

Розквіт португальської імперії почався у 1415, коли португальська армада короля Жуана І захопила багате арабське торгове місто Сеута.

У 15 ст. Лісабон за розкішшю перевершував всі європейські столиці. Близько 2 тисяч кораблів з коштовностями, шовком, прянощами та чорними невільниками щорічно входили в гирло річки Тежу. Це був час не тільки небаченої розкоші та успіхів в усіх галузях, це був час великих мореплавців і великих відкриттів. Насамперед, 1418 й 1427 роках в Атлантичному океані були відкриті Мадейра та Азорські острови й приєднані до Португалії. Також відкриті острови Зеленого Мису.


Бартоломеу Діаш у 1488 обігнув мис Доброї Надії, що в подальшому допомогло португальцям дістатися східного узбережжя Африки та Індії. Васко да Гама відкрив Португалії у 1498 морський шлях до Індії навколо Африки. Педру Альваріс Кабрал відкрив морський шлях до Бразилії в 1500. Сліди могутньої морської імперії можна й нині зустріти не тільки в самій Португалії, але й в абсолютно різних куточках світу: в Африці, Індії, Індонезії, Китаї, на Близькому Сході й у Південній Америці.

Король Жуан II у 1494 підписав Тордесільяську угоду між Португалією та Іспанією, якою поділено майбутні колоніальні володіння обох країн..

Мапа володінь Португальської імперії під час її найбільшого розквіту (1570)

У 17 ст. після вигнання з Бразилії нідерландців король Жуан IV установив повне панування Португалії в цьому регіоні.

Занепад імперії[ред.ред. код]

Парадоксально, але незліченні багатства призвели до розорення країни, а відплив населення в колонії виявився фатальним для порівняно невеликої держави. Остаточно погішало ситуацію марокканська авантюра короля Себастьяна I, під час якої той загинув у 1578 році. Внаслідок чого виникла династична криза. Намагання інших представників королівської родини Енріке I та Антоніо з Крату зберегти владу у Авіській династії виявилися марними - у 1580 році Португалія залишилася без короля.

Претензії на корону Португалії виказал Філіпп II, король Іспанії, бо він був сином португальської принцеси і мав права на португальський трон. Іспанський король вторгнувся до країни, його полководець герцог Альба зламав спротив португальців, і у 1581 році Філіп II став також португальським королем. На 60 років Португалія потрапляє під владу іспанської корони, втрачає найважливіші колонії і торговельні шляхи. Державну самостійність Португалії відновлено в 1640 році за політичної підтримки Англії і фінансового підживлення з Бразилії.

PortugalsArabianSea.png

У 1755 році підводний землетрус та цунамі знищили Лісабон.

На початку 19 століття країна окупована військами Наполеона і розграбована мародерами. Королівська сім'я в цей час переховується в Бразилії. Після звільнення Португалія на 12 років потрапляє під владу Англії.

20 століття[ред.ред. код]

На початку 20 століття в Португалії почав діяти республіканський рух. Після революції 1910 року Португалію було проголошено республікою. Упродовж наступних 16 років у країні змінюється 44 уряди.

У 1933 році міністр економіки Антоніу Салазар здійснює державний переворот і встановлює в країні профашистську диктатуру Нової держави. Встановлений жорсткий порядок рятує економіку країни, але призводить до повної ізоляції Португалії від Європи і всього світу. Салазар відійшов від справ у 1968 році і помер у 1970 році.

25 квітня 1974 року в країні відбулася Революція гвоздик, в результаті якої було повалено півстолітню диктатуру і відкрився шлях до демократії, а 25 квітня став національним святом — днем свободи.

Святкування 34-ї річниці Революції гвоздик у Лісабоні

У 20 столітті Португалія поступово втрачала свої останні колонії. У 1961 р. вона отримала важку поразку від Індії і втратила Гоа. Заморські колонії Португалії (Мозамбік, Ангола, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде та Сан-Томе і Принсіпі) стали незалежними в 1975 році. У 1999 році повернуто незалежність останній з колоній (Макао), яка була передана Китаю.

Після вступу в ЄС, в основному завдяки субсидіям, економіка Португалії розвивається досить швидко. Будуються сучасні дороги та автомагістралі, здійснюється планомірне оновлення житлового фонду.

У 1976 році була прийнята нова конституція, що забезпечувала поворот до громадянського правління. Нова конституція була прийнята в 1982 році, у ній обмежуються права президента.

У 1986 Маріу Соареш був обраний першим за 60 років цивільним президентом. У тому ж році Португалію прийнято в Європейський Союз, що сприяло її стабільному економічному зростанню. У 2002 країна перейшла на євро, а у 2004 році прийняла Чемпіонат Європи з футболу.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Історія Португалії