Патронім

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Патро́нім (грец. πατρώνυμο; від πατήρ (род. відм. πατρός) — «батько» + όνυμα — «ім'я») або ім'я по батькові — вид антропоніма: назва або прізвище, що походить від предків по батьківській лінії.

Історія[ред.ред. код]

Йменування людини за іменами предків по чоловічій ліній називається патронімічним. Воно з'явилося на певному етапі розвитку суспільства, коли важливим стало вказання приналежності до певного роду. Наприклад, у давніх греків родові імена були патронімічними, причому багато родів виводили своє походження від богів і героїв — Геракліди («діти Геракла», «Геракловичі»), Діонісіди («діти Діоніса», «Діонісовичі»). Аналогічним було найменування і самих богів та героїв: «Зевс Кронід» («Кронів син»), «Ахіллес Пелеїд» («Пелеїв син»). Цікаво, що відомі приклади вживання одних патронімів без особових імен, приміром, в «Іліаді». Показником імені по батькові був суфікс «-ід». Надалі деякі патроніми могли перетворюватися на особові імена: «Леонід» («Леонів син», «Львів син»), «Зінаїда» («Зевсова дочка»), «Іраїда» («дочка Гери»)[1].

У слов'янських народів[ред.ред. код]

В українській мові[ред.ред. код]

У східнослов'янських мовах чоловічі імена по батькові в називному відмінку мають закінчення -ович, -евич, рідше -ич, жіночі — -івна. Закінчення форм чоловічого роду вважається похідним від праслов'янського присвійного суфікса *-itjь, де можна виділити перший елемент *-it- (деякі дослідники порівнюють другу його частину зі західнобалтійським суфіксом -it-, який спостерігається в литовських прізвищах)[2] і вельми поширеного присвійного суфікса *jь, який спричинив наступне пом'якшення давнього *t і перехід його в *č' > *č внаслідок слов'янської йотації. У південнослов'янських мовах східнослов'янському -ич відповідають -ič' (серб. -ић/-ić, поширений у сербських прізвищах), у західнослов'янських -ic (ст.-пол. -ic, сучасні закінчення польських прізвищ -owicz, -ewicz мають, як вважається, східнослов'янське походження)[3]. Часто суфікс *-itjь вживався разом з іншим присвійним суфіксом *-ov-/-ev- (сучасні укр. ів, -їв, -ова, -ове), який самостійно досі широко вживається в російських, болгарських, деяких українських прізвищах, а також у жіночих формах чеських і словацьких прізвищ. При утворенні сучасних східнослов'янських імен по батькові, а також прізвищ в інших слов'янських мовах переважно використовується колишнє сполучення двох окремих суфіксів (від прасл. *-ov-itjь/-ev-itjь)[4].

Суфікс жіночих форм імен по батькові -івна (прасл. -ovьna) утворений також зі сполучення двох суфіксів: суфікса *-ov- (*-ev-) й суфікса прикметника *-ьn-, з доданням жіночого закінчення *-a.

У деяких випадках імена по батькові (а також прізвища на -ич) утворюються без форманта -ов- (Хомич, Ілліч, Караджич, Ярославна). Відсутність суфікса -ов- спостерігається в рідковживаному княжна[5] (прасл. *kъnęžьna < *kъnęgьna), утвореному від ранньо-прасл. *kъnęgъ за допомогою суфікса *ьn + a. Зараз більше поширена форма князівна[6], де -ів- походить від *-ov-.

Історія вживання[ред.ред. код]

На Русі перетворення власного імені на родове зазвичай здійснювалося доданням закінчення «ич»[7].

В сучасній українській мові по батькові вживається в офіційних документах для кращої ідентифікації особи, тобто виконує роль середнього ім'я. Також його використовують разом із іменем як ввічливе звернення, наприклад: Петре Івановичу, Маріє Миколаївно.

Навколо того, чи є вживання по батькові питомо українським чи запозиченням з російської мови, точаться суперечки. Так Іван Огієнко та Петро Одарченко вважали, що така форма є давнім українським звичаєм, що походить з часів Київської Русі та Богдана Хмельницького, як наприклад: Анна Ярославна. Інші: Юрій Яновський, Микола Хвильовий та Микола Куліш навпаки вважали, що вживання по батькові не є традиційно українським.[8].

За царювання Катерини ІІ був укладений список тих небагатьох осіб, прізвища яких в офіційних паперах слід було писати з «-ичъ» (а не «-овъ»). Коли повстало питання, як же бути з іменами по батькові, розпорядження імператриці було таким: осіб перших п'яти класів писати повним ім'ям по батькові (з «-ичъ»); осіб від шостого до восьмого — ім'ям по батькові на «-овъ» («полуотчеством»), а решту — взагалі без імені по батькові, одним особовим ім'ям[9].

Поряд з формами на «-ич», «-івна» серед простолюду колись широко побутували патроніми з суфіксами «-нко» (Східна Україна), «-ук», «-юк», «-ин», «-ів» (Західна). Подібні імена по батькові могли утворюватися не тільки від особового імені батька, але й від його прізвиська (пор. Юрій Хмельниченко, а також Остап Бульбенко у «Тарасі Бульбі», Петро Шраменко у «Чорній раді»). Вони дали початок більшості сучасних українських прізвищ.

Є свідчення, що Богдану Хмельницькому неодноразово робили з московських приказів зауваження, що він «непристойно величается», пишучи у своєму листуванні з Москвою своє ім'я по батькові із закінченням «вич». Українські (малоросійські) прізвища («въ видѣ умаленія личности») піддавалися переробленню: у московських стовпових книгах наприкінці XVII ст. гетьмана Самойловича писали тільки як «Самойловъ», Мокрієвич — як «Мокріевъ», Домонтович — як «Домонтовъ», Міхневич — як «Михневъ» тощо[10].

Детальніше: див. українські прізвища.

Сучасність[ред.ред. код]

У сучасній Україні найменування по батькові є обов'язковим елементом повного імені, яке вживається в офіційних документах. Утворюється за допомогою суфіксів «-ович», «-ич» («-іч») — для чоловіків, і «-івна/ївна» — для жінок (Опанас — Опанасович, Опанасівна, Віталій — Віталійович, Віталіївна). Кличний відмінок чоловічих імен по батькові має закінчення «-чу», жіночих — «-івно/ївно»[11].

У разі наявності офіційного подвійного особового імені (Богдан-Юрій, Богдан-Ігор) ім'я по батькові зазвичай утворюється від першого особового імені: Олена Богданівна, Олексій Богданович. Проте, за бажанням батьків можлива реєстрація подвійної форми патроніма: Ірина Богдан-Юріївна, Олексій Богдан-Юрійович. У цьому разі перша частина імені по батькові не відмінюється: Олексія Богдан-Юрійовича, Ірини Богдан-Юріївни тощо[11].

В інших мовах[ред.ред. код]

У германських мовах[ред.ред. код]

У Західній Європі патроніми (імена по батькові) колись вживалися широко, пізніше збереглися лише у Скандинавії та Фінляндії.

В германських мовах патроніми найчастіше утворюються додаванням суфіксу -сон (в перекладі означає син).

Англія[ред.ред. код]

В англосаксів патроніми закінчувалися на «son» («син») — надалі вони перетворилися на патронімічні прізвища. Окрім того, серед норманських завойовників побутували патроніми, що мали приставку «fitz» (від старофр. слова, що означало «син», пор. фр. fils) — звідси ведуть походження такі англійські прізвища як «Fitzgerald» («Фіцджеральд»), «Fitzhugh» («Фіцхью»), «Fitzroy» («Фіцрой», буквально — «син короля», такий патронім-прізвище міг отримати бастард)[12].

Нідерланди[ред.ред. код]

У Нідерландах патроніми колись часто вживалися замість прізвищ (як в сучасній Ісландії), або другого імені. Вони утворювалися з особового імені батька доданням закінчень -zoon — для чоловіків, і -dochter — для жінок. Наприклад, повне ім'я Абеля Тасмана — «Абель Янсзон Тасман», тобто «Абель, Янів син Тасман», повне ім'я художника Рембрандта — «Рембрандт Гарменсзон ван Рейн», «Рембрандт, Герменів син ван Рейн». Відповідно Кенау Сімонсдохтер Гасселаер означає «Кенау, Сімонова дочка Гасселаер». На письмі закінчення можуть скорочуватися до -sz. і -dr: наприклад, Jeroen Cornelisz (повністю Jeroen Corneliszoon) — «Єроен Корнеліусзон», або Dirck Jacobsz (повністю Dirck Jacobszoon) — «Дірк Якобсзон». Окрім того, існували закінчення -s, -se, -sen, які могли вживатися як для чоловічих, так і для жіночих форм патронімів — вони являли собою форму родового (або присвійного) відмінка (аналогічно українським, російським і болгарським прізвищам з присвійними суфіксами -ів, -ин, -ов, -ін — вони теж суть колишні імена по батькові).

Імена по батькові були звичайними у Голландських Сполучених Провінціях аж до французького вторгнення у 1795 році з наступною анексією в 1810. У той час, коли Нідерланди були французькою провінцією, у них впроваджувалася загальноімперська практика реєстрації народжень, смертей і шлюбів, тому жителям було приписано в обов'язковому порядку посісти прізвища[13], і більшість з них зробили ними свої імена по батькові: найпоширеніші сучасні прізвища Янсен, Петерсен, Вілленсен — колишні патроніми (інші, наприклад, «Баккер», «Слахтер», «ван Дейк» — означають професію або місце проживання).

В ісландській мові[ред.ред. код]

Див. також: Ісландське ім'я

Семітські мови[ред.ред. код]

В арабській мові[ред.ред. код]

«Ібн» (араб. син‎) — незмінна частка, що ставиться в прізвищах для позначення батьківського (по батькові) або родового імені у народів, які перебувають під впливом арабської мови та культури:

В африканських народів[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Російський письменник Л. В. Успенський у своїй книжці «Слово о словах» приводить такий забавний випадок: в одному з найсолідніших енциклопедичних словників Франції першої половини XX ст. можна було прочитати: «Ivan IV — tsar de la Russie, nommé „Bazilewitch“ pour sa cruauté…» («Іван IV — цар Росії, прозваний „Васильовичем“ за свою жорстокість…»)[14].
  • У тій же книжці Л. В. Успенський свідчить, що російський письменник польського походження О. І. Сенковський пропонував у російських перекладах «Іліади» та «Одіссеї» давньогрецькі патроніми з суфіксом -ίδης, «-ід» заміняти на імена по батькові з суфіксом «-ич», «-івн», а патроніми з суфіксом -ίων, «-іон» — на українські прізвища (патроніми за походженням) з суфіксом «-нко». Своє переконаність він поясняв тим, що поеми Гомера створювалися не «високим», а простонародним стилем, тому для збереження загальної стилістики доречніше було перекладати не «Зевс Кронід», а «Зевс Кронич», не «Кроніон», а «Кроненко» — адже для давніх греків ці словосполучення звучали так само, як особове ім'я у сполученні з ім'ям по батькові у східних слов'ян[14].
  • І. П. Котляревський у своїй «Енеїді» аналогічним чином «українізував» патронім героя (Anchisides), назвавши його «Анхізенком» — від імені його батька Анхіса[15].
  • У 1870 році комісія з хімічної номенклатури майбутнього Російського фізико-хімічного товариства обговорювала пропозицію одного хіміка впровадити найменування хімічних сполук, засновані на російському принципі йменування «ім'я-патронім(-прізвище)», наприклад, Хлор Водородович (HCI), Калий Хлорович (KCL), Водород Кислородович (H2O), Калий Хлорович Кислов (KCLO3). Після довгих дискусій комісія постановила відкласти обговорення до січня (при цьому не вказавши, якого року). Більше до цього питання не повертались[16].

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Отчества
  2. А. П. Непокупный. Суффиксальное сочетание -av-ītjo- в западнобалтийских языках // Вaltistica XXIII (1). — 1987.
  3. /Білоруські прізвища
  4. В. Б. Крысько Заметки о древненовгородском диалекте. — Вопросы языкознания. — М. : Наука, 1994. — С. 38.
  5. Княжна // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Князівна // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Е. П. Карнович. Родовые прозвания и титулы в России. М.: «Бимпа», 1991. (Репринт. перевид. з видання 1886 р.) — С. 31
  8. М. Стельмахович «Український мовленнєвий етикет»
  9. Е. П. Карнович. Родовые прозвания и титулы в России. М.: «Бимпа», 1991. (Репринт. перевид. з видання 1886 р.) — С. 37
  10. Е. П. Карнович. Родовые прозвания и титулы в России. М.: «Бимпа», 1991. (Репринт. перевид. з видання 1886 р.) — С. 35
  11. а б Правопис прізвищ, імен. Творення та правопис імен по батькові
  12. Another Name Question [Archive] - Straight Dope Message Board. Boards.straightdope.com. Процитовано 2013-04-23. 
  13. Decreet van Naamsaanneming (Napoleon, 18 augustus 1811) (Dutch). Процитовано 2009-04-29. 
  14. а б Л. В. Успенский. «Слово о словах»
  15. І. П. Котляревський «Енеїда». Частина третя
  16. Илья Леенсон. Тривиальные названия веществ. files.school-collection.edu.ru. Процитовано 30 листопада 2017. 


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
icon Це незавершена стаття про імена та ономастику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Посилання[ред.ред. код]