Патронім

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Патро́нім (грец. πατρώνυμο; від πατήρ (род. відм. πατρός) — «батько» + όνυμα — «ім'я») або ім'я по батькові — вид антропоніма: назва або прізвище, що походить від предків по батьківській лінії.

Історія[ред.ред. код]

Йменування людини за іменами предків по чоловічій ліній називається патронімічним. Воно з'явилося на певному етапі розвитку суспільства, коли важливим стало вказання приналежності до певного роду. Наприклад, у давніх греків родові імена були патронімічними, причому багато родів виводили своє походження від богів і героїв — Геракліди («діти Геракла», «Геракловичі»), Діонісіди («діти Діоніса», «Діонісовичі»). Аналогічним було найменування і самих богів та героїв: «Зевс Кронід» («Кронів син»), «Ахіллес Пелеїд» («Пелеїв син»). Цікаво, що відомі приклади вживання одних патронімів без особових імен, приміром, в «Іліаді». Показником імені по батькові був суфікс «-ід». Надалі деякі патроніми могли перетворюватися на особові імена: «Леонід» («Леонів син», «Львів син»), «Зінаїда» («Зевсова дочка»), «Іраїда» («дочка Гери»)[1].

У слов'янських народів[ред.ред. код]

В українській мові[ред.ред. код]

У східнослов'янських мовах чоловічі імена по батькові в називному відмінку мають закінчення -ович, -евич, рідше -ич, жіночі — -івна. Закінчення форм чоловічого роду вважається похідним від праслов'янського присвійного суфікса *-itjь, де можна виділити перший елемент *-it- (деякі дослідники порівнюють другу його частину зі західнобалтійським суфіксом -it-, який спостерігається в литовських прізвищах)[2] і вельми поширеного присвійного суфікса *jь, який спричинив наступне пом'якшення давнього *t і перехід його в *č' > *č внаслідок слов'янської йотації. У південнослов'янських мовах східнослов'янському -ич відповідають -ič' (серб. -ић/-ić, поширений у сербських прізвищах), у західнослов'янських -ic (ст.-пол. -ic, сучасні закінчення польських прізвищ -owicz, -ewicz мають, як вважається, східнослов'янське походження). Часто суфікс *-itjь вживався разом з іншим присвійним суфіксом *-ov-/-ev- (сучасні укр. ів, -їв, -ова, -ове), який самостійно досі широко вживається в російських, болгарських, деяких українських прізвищах, а також у жіночих формах чеських і словацьких прізвищ. При утворенні сучасних східнослов'янських імен по батькові, а також прізвищ в інших слов'янських мовах переважно використовується колишнє сполучення двох окремих суфіксів (від прасл. *-ov-itjь/-ev-itjь)[3].

Суфікс жіночих форм імен по батькові -івна (прасл. -ovьna) утворений також зі сполучення двох суфіксів: суфікса *-ov- (*-ev-) й суфікса прикметника *-ьn-, з доданням жіночого закінчення *-a.

У деяких випадках імена по батькові (а також прізвища на -ич) утворюються без форманта -ов- (Хомич, Ілліч, Караджич, Ярославна). Відсутність суфікса -ов- спостерігається в рідковживаному княжна[4] (прасл. *kъnęžьna < *kъnęgьna), утвореному від ранньо-прасл. *kъnęgъ за допомогою суфікса *ьn + a. Зараз більше поширена форма князівна[5], де -ів- походить від *-ov-.

Історія вживання[ред.ред. код]

На Русі перетворення власного імені на родове зазвичай здійснювалося доданням закінчення «ич»[6].

В сучасній українській мові по батькові вживається в офіційних документах для кращої ідентифікації особи, тобто виконує роль середнього ім'я. Також його використовують разом із іменем як ввічливе звернення, наприклад: Петре Івановичу, Маріє Миколаївно.

Навколо того, чи є вживання по батькові питомо українським чи запозиченням з російської мови, точаться суперечки. Так Іван Огієнко та Петро Одарченко вважали, що така форма є давнім українським звичаєм, що походить з часів Київської Русі та Богдана Хмельницького, як наприклад: Анна Ярославна. Інші: Юрій Яновський, Микола Хвильовий та Микола Куліш навпаки вважали, що вживання по батькові не є традиційно українським.[7].

За царювання Катерини ІІ був укладений список тих небагатьох осіб, прізвища яких в офіційних паперах слід було писати з «ич» (а не «-овъ»). Коли повстало питання, як же бути з іменами по батькові, розпорядження імператриці було таким: осіб перших п'яти класів писати повним ім'ям по батькові (з «ич»); осіб від шостого до восьмого — ім'ям по батькові на «-овъ» («полуотчеством»), а решту — взагалі без імені по батькові, одним особовим ім'ям[8].

Поряд з формами на «-ич», «-івна» серед простолюду колись широко побутували патроніми з суфіксами «-нко» (Східна Україна), «-ук», «-юк», «-ин», «-ів» (Західна). Подібні імена по батькові могли утворюватися не тільки від особового імені батька, але й від його прізвиська (пор. Юрій Хмельниченко, а також Остап Бульбенко у «Тарасі Бульбі», Петро Шраменко у «Чорній раді»). Вони дали початок більшості сучасних українських прізвищ.

Є свідчення, що Богдану Хмельницькому неодноразово робили з московських приказів зауваження, що він «непристойно величается», пишучи у своєму листуванні з Москвою своє ім'я по батькові із закінченням «вич». Українські (малоросійські) прізвища («въ видѣ умаленія личности») піддавалися переробленню: у московських стовпових книгах наприкінці XVII ст. гетьмана Самойловича писали тільки як «Самойловъ», Мокрієвич — як «Мокріевъ», Домонтович — як «Домонтовъ», Міхневич — як «Михневъ» тощо[9].

Детальніше: див. українські прізвища.

Сучасність[ред.ред. код]

У сучасній Україні найменування по батькові є обов'язковим елементом повного імені, яке вживається в офіційних документах. Утворюється за допомогою суфіксів «-ович», «-ич» («-іч») — для чоловіків, і «-івна/ївна» — для жінок (Опанас — Опанасович, Опанасівна, Віталій — Віталійович, Віталіївна). Кличний відмінок чоловічих імен по батькові має закінчення «-чу», жіночих — «-івно/ївно»[10].

У разі наявності офіційного подвійного особового імені (Богдан-Юрій, Богдан-Ігор) ім'я по батькові зазвичай утворюється від першого особового імені: Олена Богданівна, Олексій Богданович. Проте, за бажанням батьків можлива реєстрація подвійної форми патроніма: Ірина Богдан-Юріївна, Олексій Богдан-Юрійович. У цьому разі перша частина імені по батькові не відмінюється: Олексія Богдан-Юрійовича, Ірини Богдан-Юріївни тощо[10].

В германських мовах[ред.ред. код]

В германських мовах патроніми найчастіше утворюються додаванням суфіксу -сон (в перекладі означає син).

В ісландській мові[ред.ред. код]

Див. також: Ісландське ім'я

В арабській мові[ред.ред. код]

«Ібн» (араб. син‎) — незмінна частка, що ставиться в прізвищах для позначення батьківського (по батькові) або родового імені у народів, які перебувають під впливом арабської мови та культури:

В африканських народів[ред.ред. код]

Історичне вживання[ред.ред. код]

У Західній Європі патроніми (імена по батькові) колись вживалися широко, пізніше збереглися лише у Скандинавії та Фінляндії.

Англія[ред.ред. код]

В англосаксів патроніми закінчувалися на «son» («син») — надалі вони перетворилися на патронімічні прізвища. Окрім того, серед норманських завойовників побутували патроніми, що мали приставку «fitz» (від старофр. слова, що означало «син», пор. фр. fils) — звідси ведуть походження такі англійські прізвища як «Fitzgerald» («Фіцджеральд»), «Fitzhugh» («Фіцхью»), «Fitzroy» («Фіцрой», буквально — «син короля», такий патронім-прізвище міг отримати бастард)[11].

Нідерланди[ред.ред. код]

У Нідерландах патроніми колись часто вживалися замість прізвищ (як в сучасній Ісландії), або другого імені. Вони утворювалися з особового імені батька доданням закінчень -zoon — для чоловіків, і -dochter — для жінок. Наприклад, повне ім'я Абеля Тасмана — «Абель Янсзон Тасман», тобто «Абель, Янів син Тасман», повне ім'я художника Рембрандта — «Рембрандт Гарменсзон ван Рейн», «Рембрандт, Герменів син ван Рейн». Відповідно Кенау Сімонсдохтер Гасселаер означає «Кенау, Сімонова дочка Гасселаер». На письмі закінчення можуть скорочуватися до -sz. і -dr: наприклад, Jeroen Cornelisz (повністю Jeroen Corneliszoon) — «Єроен Корнеліусзон», або Dirck Jacobsz (повністю Dirck Jacobszoon) — «Дірк Якобсзон». Окрім того, існували закінчення -s, -se, -sen, які могли вживатися як для чоловічих, так і для жіночих форм патронімів — вони являли собою форму родового (або присвійного) відмінка (аналогічно українським, російським і болгарським прізвищам з присвійними суфіксами -ів, -ин, -ов, -ін — вони теж суть колишні імена по батькові).

Імена по батькові були звичайними у Голландських Сполучених Провінціях аж до французького вторгнення у 1795 році з наступною анексією в 1810. У той час, кли Нідерланди були французькою провінцією, у них впроваджувалася загальноімперська практика реєстрації народжень, смертей і шлюбів, тому жителям було приписано в обов'язковому порядку посісти прізвища[12], і більшість з них зробили ними свої імена по батькові: найпоширеніші сучасні прізвища Янсен, Петерсен, Вілленсен — колишні патроніми (інші, наприклад, «Баккер», «Слахтер», «ван Дейк» — означають професію або місце проживання).

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Російський письменник Л. В. Успенський у своїй книжці «Слово о словах» приводить такий забавний випадок: в одному з найсолідніших енциклопедичних словників Франції першої половини XX ст. можна було прочитати: «Ivan IV — tsar de la Russie, nommé „Bazilewitch“ pour sa cruauté…» («Іван IV — цар Росії, прозваний „Васильовичем“ за свою жорстокість…»)[13].
  • У тій же книжці Л. В. Успенський свідчить, що російський письменник польського походження О. І. Сенковський пропонував у російських перекладах «Іліади» та «Одіссеї» давньогрецькі патроніми з суфіксом -ίδης, «-ід» заміняти на імена по батькові з суфіксом «-ич», «-івн», а патроніми з суфіксом -ίων, «-іон» — на українські прізвища (патроніми за походженням) з суфіксом «-нко». Своє переконаність він поясняв тим, що поеми Гомера створювалися не «високим», а простонародним стилем, тому для збереження загальної стилістики доречніше було перекладати не «Зевс Кронід», а «Зевс Кронич», не «Кроніон», а «Кроненко» — адже для давніх греків ці словосполучення звучали так само, як особове ім'я у сполученні з ім'ям по батькові у східних слов'ян[13].
  • І. П. Котляревський у своїй «Енеїді» аналогічним чином «українізував» патронім героя (Anchisides), назвавши його «Анхізенком» — від імені його батька Анхіса[14].

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Отчества
  2. А. П. Непокупный. Суффиксальное сочетание -av-ītjo- в западнобалтийских языках // Вaltistica XXIII (1). — 1987.
  3. В. Б. Крысько Заметки о древненовгородском диалекте. — Вопросы языкознания. — М. : Наука, 1994. — С. 38.
  4. Княжна // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Князівна // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Е. П. Карнович. Родовые прозвания и титулы в России. М.: «Бимпа», 1991. (Репринт. перевид. з видання 1886 р.) — С. 31
  7. М. Стельмахович «Український мовленнєвий етикет»
  8. Е. П. Карнович. Родовые прозвания и титулы в России. М.: «Бимпа», 1991. (Репринт. перевид. з видання 1886 р.) — С. 37
  9. Е. П. Карнович. Родовые прозвания и титулы в России. М.: «Бимпа», 1991. (Репринт. перевид. з видання 1886 р.) — С. 35
  10. а б Правопис прізвищ, імен. Творення та правопис імен по батькові
  11. Another Name Question [Archive] - Straight Dope Message Board. Boards.straightdope.com. Процитовано 2013-04-23. 
  12. Decreet van Naamsaanneming (Napoleon, 18 augustus 1811) (Dutch). Процитовано 2009-04-29. 
  13. а б Л. В. Успенский. «Слово о словах»
  14. І. П. Котляревський «Енеїда». Частина третя


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
icon Це незавершена стаття про імена та ономастику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Посилання[ред.ред. код]