Раймон Гуталс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Раймон Гуталс
Raymond Goethals 1977.jpg
Раймон Гуталс у 1977 році
Особові дані
Народження 7 жовтня 1921(1921-10-07)
  Форе, Бельгія
Смерть 6 грудня 2004(2004-12-06) (83 роки)
  Брюссель
Громадянство Flag of Belgium.svg Бельгія
Позиція воротар
Юнацькі клуби
1930-1941 Бельгія «Дарінг» (Брюссель)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1941–1949 Бельгія «Дарінг» (Брюссель)  ? (-?)
1949–1952 Бельгія «Расінг Брюссель»  ? (-?)
1952–1954 Бельгія «Ронсе»  ? (-?)
1956–1957 Бельгія «Аннютуас»  ? (-?)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1956–1957 Бельгія «Аннютуас»
1957–1959 Бельгія «Стад Вареммьєн»
1959–1966 Бельгія «Сент-Трюйден»
1966–1968 Бельгія Бельгія (помічник)
1968–1976 Бельгія Бельгія
1976–1979 Бельгія «Андерлехт»
1979–1980 Франція «Бордо»
1980–1981 Бразилія «Сан-Паулу»
1981–1984 Бельгія «Стандард» (Льєж)
1984–1985 Португалія «Віторія» (Гімарайнш)
1985–1987 Бельгія «Расінг Жет»
1987–1989 Бельгія «Андерлехт»
1989–1990 Франція «Бордо»
1991 Франція «Марсель»
1992 Франція «Марсель»
1992–1993 Франція «Марсель»
1993–1994 Бельгія «Андерлехт»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Раймон Гуталс (фр. Raymond Goethals, 7 жовтня 1921, Форе — 6 грудня 2004, Брюссель) — бельгійський футболіст, що грав на позиції воротаря. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. Привів «Марсель» до перемоги у фіналі Ліги чемпіонів 1993 року, ставши першим тренером, який виграв цей трофей з французьким клубом[1]. Також вигравав низку трофеїв з бельгійськими грандами «Стандардом» (Льєж) та «Андерлехтом».

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 7 жовтня 1921 року в місті Форе. Гуталс почав свою кар'єру воротаря в клубі «Дарінг» (Брюссель), пройшовши школу молодіжного клубу, він прийшов в першу команду в 1939 році. Десять років по тому він перейшов в «Моленбек», де залишався до 1952 року. Після періоду виступів в «Ронсе», він став граючим тренером «Аннютуаса», де і завершив ігрову кар'єру.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Початок роботи[ред. | ред. код]

Після роботи в «Аннютуасі», він працював з клубом «Стад Вареммьєн», а пізніше вивів «Сент-Трюйден» на друге місце в бельгійському першому дивізіоні в 1966 році[2].

Збірна Бельгії[ред. | ред. код]

1966 року Гуталс став асистентом головного тренера збірної Бельгії Константа Ванден Стока, а у 1968 році, після його звільнення, став головним тренером[3]. Зі збірною він домігся успіху в кваліфікації на Чемпіонат світу з футболу 1970 у Мексиці, проте на турнірі збірна не вийшла з групи. Через два роки Бельгія вийшла на чемпіонат Європи 1972 року, вибивши в кваліфікації діючих чемпіонів, збірну Італії, але програвши у півфіналі майбутнім чемпіонам турніру, Німеччині, вони перемогли Угорщину у матчі за третє місце. Тоді Гуталс домігся найбільшого успіху як тренер національної збірної[4].

Крім того, він дуже пишався тим, що в Бельгії провів зі збірною Нідерландів сухі нічиї в обох зустрічах в 1974 році в кваліфікації на Чемпіонат світу з футболу 1974. Проте Бельгія завершила відбірковий етап, програвши Нідерландам за різницею забитих і пропущених та на мундіаль не пробилась. Тим не менш Раймон залишився у збірній для кваліфікації на чемпіонат Європи 1976 року в Югославії. Ставши переможцем у групі із Францією, Східною Німеччиною та Ісландією, до плей-оф Бельгія знову потрапила на нідерландську команду. Бельгія програла перший матч у Де Кейпі 0:5. Історична поразка змусила Гуталса потрапити під великий вогонь критики. Він замінив непридатного воротаря Крістіана Піота на молодого таланта Жана-Марі Пфаффа, який згодом став легендою бельгійського футболу. Утім і другий матч Бельгія програла 1:2, не пробившись на турнір, після чого Раймон покинув збірну[5]..

Повернення в клубний футбол[ред. | ред. код]

У 1976 році він приєднався до «Андерлехта» як тренер. У своєму першому сезоні «Андерлехт» вийшов у фінал Кубка володарів кубків, де програв «Гамбургу», але виграв трофей наступного року завдяки перемозі над «Аустрією». Після роботи у Франції з «Бордо» та у Бразилії з «Сан-Паулу» Гуталс повернувся до Бельгії, щоб тренувати льєзький «Стандард». «Стандард» став чемпіоном Бельгії в 1982 і 1983 роках, також вони досягли фіналу Кубка кубків у 1982 році, але програли «Барселоні», яка мала значну перевагу у тому, що фінал проводився на їх рідному стадіоні, «Камп Ноу».

Суперечки і повернення в «Андерлехт»[ред. | ред. код]

Чемпіонство «Стандарда» в 1982 році стало предметом серйозних розбіжностей в 1984 році. Ходили чутки, що Гуталс підкупив гравців «Генка» перед зустріччю команд у фінальному матчі сезону, з тим щоб забезпечити чемпіонство «Стандарду» і бути впевненим, що жоден з його гравців не буде в лазареті через травму перед фіналом проти «Барселони»[6]. Гуталс був змушений піти у відставку внаслідок скандалу, він переїхав у Португалію щоб тренувати «Віторію». Потім він повернувся до Бельгії, щоб тренувати «Расінг Жет» до другого приходу в «Андерлехт», з яким він двічі виграв Кубок Бельгії в 1988 і 1989 роках. «Бордо» знову підписало Гуталса, і вони вийшли на друге місце в чемпіонаті Франції у 1989-90 роках, поступившись «Марселю». Наближаючись до 70-річного ювілею, Гуталс не знав, що його найбільший тріумф як тренера був ще попереду.

«Марсель»[ред. | ред. код]

У 1990 році Гуталс був призначений тренером «Марселя» і було доручено зробити акцент на Кубок чемпіонів. У свій перший сезон, клуб ледь не переміг, програвши по пенальті команді «Црвена Звезда». Здібності Гуталса не піддавалися сумнівам, він був визнаний найкращим європейським тренером 1991 року. У 1993 році «Марсель» знову досяг фіналу Ліги чемпіонів, де переміг фаворитів, «Мілан», з мінімальним рахунком, єдиний гол забив Базіль Болі. Домігшись своєї головної мети в «Марселі», Гуталс покинув клуб.

«Марсель» пізніше позбавили титулу чемпіона Франції 1993 року, коли з'ясувалося, що трьом гравцям «Валансьєна» були запропоновані гроші за програш у вирішальному матчі проти «Марселя». Клубу також було заборонено захищати свій титул володаря Кубка чемпіонів, клуб був покараний вильотом у французький другий дивізіон.

Відхід на пенсію[ред. | ред. код]

Гуталс закінчив тренерську кар'єру з «Андерлехтом» у сезоні 1995/96, але він залишався затребуваним як телевізійний аналітик за своє розуміння футболу. Він помер від раку кишечника у віці 83 років[7]. У 2005 році, після смерті, йому було присуджено 38-те місце в списку 100 найвизначніших бельгійців. Трибуна № 2 на домашньому стадіоні «Брюсселя», «Едмон Маштенс» була названий на честь Гуталса в кінці 2005 року.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як тренера[ред. | ред. код]

«Стандард» (Льєж): 1981–82, 1982–83
«Андерлехт»: 1993–94
«Стандард» (Льєж): 1980–81
«Стандард» (Льєж): 1981, 1983
«Марсель»: 1990–1991, 1991–92 (+ 1992–93 відібрано)
«Андерлехт»: 1976, 1978
«Андерлехт»: 1977–78
«Марсель»: 1992–93

Особисті[ред. | ред. код]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Він носив прізвисько «Raymond-la-science» (співзвучне з прізвиськом «Raymond-the-Science», яке раніше належало бельгійському анархісту і члена банди «Бонно», Раймону Каллеміну), «le sorcier» («Майстер») або «le magicien» («Маг»), Гуталс був відомий своєю манерою говорити, звичкою неправильної вимови імен гравців і помітним брюссельським акцентом. Завзятий курець, він був схожий на телевізійного поліцейського детектива, лейтенанта Коломбо. Він був батьком відомого судді Гі Гуталса, який судив фінал Євро-1996.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]