Ерік Геретс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Ерік Геретс
Eric Gerets 2012 1.jpg
Особові дані
Повне ім'я Ерік Марія Геретс
Народження 18 травня 1954(1954-05-18) (64 роки)
  Рекем, Бельгія
Зріст 182 см
Вага 77 кг
Громадянство Flag of Belgium.svg Бельгія
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1971–1983 Бельгія «Стандард» (Льєж) 318 (23)
1983–1984 Італія «Мілан» 13 (1)
1984–1985 Нідерланди МВВ 12 (0)
1985–1992 Нідерланди ПСВ 200 (8)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1975–1991 Бельгія Бельгія 86 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1992–1994 Бельгія «Льєж»
1994–1997 Бельгія «Льєрс»
1997–1999 Бельгія «Брюгге»
1999–2002 Нідерланди ПСВ
2002–2004 Німеччина «Кайзерслаутерн»
2004–2005 Німеччина «Вольфсбург»
2005–2007 Туреччина «Галатасарай»
2007–2009 Франція «Марсель»
2009–2010 Саудівська Аравія «Аль-Хіляль»
2010–2012 Марокко Марокко
2012–2014 Катар «Лехвія»
2014–2015 ОАЕ «Аль-Джазіра»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Ерік Геретс (нід. Eric Gerets, [ˈeːrɪk ˈxeːrəts], нар. 18 травня 1954) — бельгійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Виступав, зокрема, за клуби «Стандард» (Льєж) та ПСВ, а також національну збірну Бельгії. На піку своєї кар'єри він вважався одним з найкращих правих захисників в Європі. Поєднання його бороди і темного довгого волосся принесло йому прізвисько «Лев Фландрії» (нід. De Leeuw van Vlaanderen).

Він вважається одним з найбільших гравців в історії бельгійського футболу, він відомий тим, що був капітаном ПСВ під час їх першої і єдиної перемоги в Кубку європейських чемпіонів в 1988 році.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Геретс народився в маленькому містечку Рекем, в провінції Лімбург. Футбольна кар'єра хлопця почалася в однойменному аматорському клубі з рідного міста.

У 1971 році Ерік потрапив у «Стандард» (Льєж), один з найуспішніших клубів в країні на той час. 16 квітня 1972 року Геретс дебютував в першому дивізіоні Бельгії в програному 0:1 матчі з командою «Діст». У тому сезоні це був його єдиний матч в чемпіонаті, а в наступному він зіграв сім разів. Тільки в сезоні 1973/74 Геретс став важливим гравцем, і отримав місце основного правого захисника. Першим здобутком Геретса з клубом стала перемога в Кубку бельгійської ліги у 1975 році. 1979 року тренером клубу став відомий австрійський фахівець Ернст Гаппель, який зробив Геретса капітаном команді і в першому ж сезоні після цього той став з командою віце-чемпіоном, а в наступному виграв Кубок Бельгії. З 1981 року клубом став керувати Раймон Гуталс, з яким «Стандард» став чемпіоном Бельгії в 1982 і 1983 роках, також вони досягли фіналу Кубка кубків у 1982 році, але програли «Барселоні», яка мала значну перевагу в тому, що фінал проводився на їх рідному стадіоні «Камп Ноу». Сам же Геретс, будучи лідером команди, в першому сезоні (31 гри, 2 голи) був нагороджений "Золотою бутсою" як найкращий гравець сезону 1981/82.

Ерік Геретс (ліворуч) разом з партнерами з кубком європейських чемпіонів. 26 травня 1988 року.

Влітку 1983 року Геретсом цікавилися в найкращих клубах Європи. Врешті-решт гравець перейшов до італійського «Мілана», куди його запросив тодішній тренер команди Іларіо Кастаньєр. Геретс зіграв в першій половині сезону 13 матчів у Серії А і забив один гол, але в 1984 році розкрився корупційний скандал. Виявилося, що в 1982 році, коли «Стандард» виграв національний чемпіонат, перед останньою грою сезону був підкуп гравців клубу «Ватерсхей». Головним винуватцем був визнаний капітан суперників Роланд Янссен[fr]. Проте серед інших винних у цій справі опинився і Геретс, якого було дискваліфіковано на рік.

На початку 1985 року Ерік, після завершення дискваліфікації, вирушив у Нідерланди, щоб підписати контракт з місцевим клубом МВВ. У Маастрихті Ерік грав до кінця сезону і повернувся до форми минулого року, що призвело до переходу до ПСВ в липні 1985 року. Тут він став грати разом з такими зірками як Рууд Гулліт, Франк Арнесен, Губ Стевенс, Віллі ван де Керкгоф та, згодом, Ромаріо. У 1986 році Геретс виграв титул чемпіона Нідерландів з ПСВ, а після відходу Гулліта в 1987 році Геретс став новим капітаном команди. У 1987 році тренером став Ганс Край, з яким ПСВ знову стало чемпіоном, а влітку, після завершення сезону, головним тренером став колишній помічник, Гус Гіддінк. Уже в 1988 році команда ще раз стала чемпіоном країни, а також виграла кубок і вийшла у фінал Кубка європейських чемпіонів. Там 25 травня голландці виявилися кращими в серії пенальті проти «Бенфіки», здобувши перший і єдиний у своїй історії Кубок європейських чемпіонів. Завдяки досягненням Ерік був названий футболістом року в Бельгії у 1988 році. В подальшому ПСВ ще три рази ставало національним чемпіоном в 1989, 1991 і 1992 роках і володарем національного кубка двічі в 1989 і 1990 роках. 3 травня 1992 року Геретс зіграв свою останню гру в кар'єрі, в якій ПСВ виграв 5:0 у «Де Графсхапа». Ерік покинув поле на 65-й хвилині під овації вболівальників ПСВ і був замінений на Беррі ван Арле.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

27 вересня 1975 року Геретс дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бельгії в програному 1:2 матчі проти збірної Східної Німеччини. Наступного року він виступав у чвертьфіналі Євро-1976, але Бельгія зазнала поразки, двічі програвши Нідерландам 1:2 і 0:5, і не пробилась у фінальний турнір.

Геретс (праворуч) та Людо Кук у складі збірної Бельгії.

У наступному році Геретс був учасником чемпіонату Європи 1980 року в Італії, де разом з командою здобув «срібло». На цьому турнірі Ерік був основним гравцем і грав у всіх матчах групового етапу, а також у зустрічі з Іспанією (2:1) забив перший гол для своєї команди. Він також зіграв у фіналі з ФРН, але бельгійці програли 1:2.

Через два роки Геретс потрапив у заявку на чемпіонат світу 1982 року в Іспанії. У кваліфікації він грав майже в кожній грі, але на турнірі в Іспанії зіграв тільки в першому груповому етапі. У першій грі проти Аргентини бельгійці несподівано здобули перемогу 1:0, закривши Марадону, але у третій грі проти Угорщини (1:1) Геретс отримав травму і більше на поле на турнірі не виходив.

Чотири роки по тому на чемпіонаті світу 1986 року у Мексиці бельгійці з Еріком несподівано виграли 4:3 проти фаворитів з Радянського Союзу з такими зірками, як Ігор Бєланов і Рінат Дасаєв після додаткового часу. Бельгія також перемогла Іспанію по пенальті, але програла майбутнім чемпіонам з Аргентини у півфіналі (0:2). Незважаючи на поразку Бельгія в кінцевому підсумку залишилась на четвертому місці, яке стало найвищим для червоних в історії.

Останнім для Геретса великим турніром став чемпіонат світу 1990 року в Італії, куди 36-річний Ерік поїхав у статусі капітана. В другому матчі групового етапу проти Уругваю (3:1) Геретс отримав червону картку і пропустив одну гру. До гри Ерік повернувся в 1/8 фіналу, але бельгійці зазнали поразки 0:1 від Англії і вилетіли з турніру.

Його остання гра за збірну відбулась 27 березня 1991 року проти Уельсу (1:1). Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 17 років, провів у формі головної команди країни 86 матчів, забивши 2 голи.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Початок кар'єри[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1992 року, очоливши тренерський штаб клубу «Льєж». Перший сезон його команда закінчила на 12-му місці в чемпіонаті, а другий — на 13-му, після чого покинув клуб.

Влітку 1994 року Геретс став тренером «Льєрса». Зайнявши в перший сезон п'яте місце, клуб отримав право на наступний сезон зіграти у Кубку УЄФА після 17 років без єврокубків. Там «Льєрс» вибув у першому ж раунді від «Бенфіки». У наступному сезоні клуб знову зайняв п'яте місце. Цього разу він кваліфікувався в Кубок Інтертото, де пройшов груповий етап, але вилетів у півфіналі. Для свого третього сезону Ерік отримав численні підкріплення, включаючи досвідчених гравців, таких як колишній голландський збірник Стенлі Мензо, із заявленою метою знову вийти в Кубок УЄФА. Крім Мензо в команду прийшли польський збірник Анджей Рудий, та захисники Барт де Ровер і Ерік ван Мейр. В кінці сезону «Льєрс» несподівано виграв свій четвертий в історії титул бельгійського чемпіона, на два очки випередивши «Брюгге». А сам Геретс був названий бельгійським тренером року.

Після цього титулу, він покинув клуб і очолив «Брюгге», з яким завоював титул чемпіона Бельгії в 1998 році з величезним відривом у 18 очок від другого місця. «Брюгге» в 1998 році також досяг фіналу Кубка Бельгії, але програв там з рахунком 4:0 «Генку». Незважаючи на це Геретс вдруге поспіль був обраний тренером року. У своєму другому сезоні Геретс з командою до останнього туру боролися за титул, але «Генк» врешті-решт став чемпіоном, набравши на два очки більше за «Брюгге».

ПСВ[ред. | ред. код]

Влітку 1999 року Ерік став головним тренером ПСВ, за який до того виступав протягом 7 сезонів. Геретс в свій перший сезон виграв чемпіонат і Суперкубок 2000 року. У наступному сезоні він знову став з командою чемпіоном Нідерландів, зробивши майже ідеальний сезон і залишаючись непереможним у себе вдома в чемпіонаті. Крім того клуб знову виграв Суперкубок проти «Твенте», якому ейндговенці програли в фіналі Кубка Нідерландів. У сезоні 2001–02 клуб посів друге місце в чемпіонаті, поступившись вічному супернику «Аяксу», після чого Геретс покинув клуб.

Ерік Геретс під час роботи з «Марселем». 21 лютого 2008 року.

Робота в Німеччині[ред. | ред. код]

4 вересня 2002 року Геретс став тренером німецького «Кайзерслаутерна», який був під загрозою вильоту. Тим не менше бельгійський спеціаліст підвищив рівень гри команди, яка навіть досягла фіналу Кубка Німеччини, де програла 1:3 «Баварії». Після змішаної першої половини сезону 2003/04 Геретс був звільнений 2 лютого 2004 року.

4 квітня 2004 року Геретс став тренером «Вольфсбурга», але пішов у відставку в кінці сезону 2004/05 після суперечки з Штрунцом, спортивним директором німецького клубу.

«Галатасарай»[ред. | ред. код]

Влітку 2005 року Геретс став тренером турецького «Галатасарая». В першому сезоні він з командою став чемпіоном Туреччини, але у наступному сезоні клуб посів лише третє місце в чемпіонаті, відставши на 14 очок від лідера, після чого Геретс вирішив покинути турецький клуб.

Ерік Геретс під час роботи з «Аль-Хілялем». 28 січня 2010 року.

«Марсель»[ред. | ред. код]

25 вересня 2007 року Ерік очолив французький «Марсель», (після того, як відмовився від пропозиції «Аль-Іттіхаду» і «Генчлербірлігі»). На цей момент клуб знаходився на 19 місці після 13 турів чемпіонату.

У своїй першій грі як тренера «Марселя» Геретсу 3 жовтня 2007 року несподівано вдалося виграти на Енфілді у «Ліверпуля» (0-1) завдяки голу від Матьє Вальбуена. Кілька днів по тому, в своєму першому матчі в Лізі 1 «Марсель» поступився 1:0 «Сент-Етьєну», але незабаром бельгійський тренер зумів відновити рівновагу в команді. В підсумку «Марсель» зайняв третє місце, а Геретс зумів підняти команду з 19-го місця до місця в зоні Ліги чемпіонів.

У наступному сезоні «Марсель» зайняв друге місце, відставши від чемпіона «Бордо» лише на три очки, а Геретс був визнаний найкращим тренером Ліги 1[1].

«Аль-Хіляль»[ред. | ред. код]

26 травня 2009 року Геретс підписав контракт із саудівським «Аль-Хілялем» на два роки за щорічну плату в розмірі 1,8 млн євро[2]. У своєму першому сезоні в клубі Геретс виграв чемпіонат, обійшовши другу команду на 11 очок, а також Кубок наслідного принца Саудівської Аравії, але покинув клуб після вильоту в півфіналі Ліги чемпіонів АФК 2010[3].

Ерік Геретс під час роботи зі збірною Марокко. 27 липня 2012 року.

Збірна Марокко[ред. | ред. код]

5 липня 2010 року Геретс став тренером збірної Марокко. Під його керівництвом команда була учасником Кубка африканських націй 2012 року у Габоні та Екваторіальній Гвінеї, проте не змогла вийти з групи. Незважаючи на це, Геретс і далі працював зі збірною і навіть виграв уперше в історії збірної Марокко Кубок арабських націй влітку 2012 року, але був звільнений 12 вересня після несподіваної поразки 0:2 від збірної Мозамбіку в рамках відбору до КАН-2013[4].

Робота в Азії[ред. | ред. код]

9 жовтня 2012 року Геретс став головним тренером катарського клубу «Лехвія»[5], з яким виграв чемпіонат та Кубок наслідного принца Катару, але був звільнений 9 травня 2014 року.

Наразі останнім місцем тренерської роботи був клуб «Аль-Джазіра», головним тренером команди якого Ерік Геретс був у 2014–2015 роках[6].

Статистика[ред. | ред. код]

Клубна[ред. | ред. код]

Чемпіонат Ліга
СезонКлубЛіга ІгриГоли
БельгіяЛіга
1971/72 «Стандард» (Льєж) Дивізіон 1 1 0
1972/73 7 0
1973/74 30 1
1974/75 37 5
1975/76 34 6
1976/77 31 1
1977/78 25 0
1978/79 33 3
1979/80 27 3
1980/81 29 0
1981/82 31 2
1982/83 33 2
ІталіяЛіга
1983/84 «Мілан» Серія A 13 1
НідерландиЛіга
1984/85 МВВ Ередивізі 12 0
1985/86 ПСВ 29 0
1986/87 30 1
1987/88 30 4
1988/89 31 1
1989/90 33 1
1990/91 24 0
1991/92 23 1
Країна Бельгія 318 23
Італія 13 1
Нідерланди 212 8
Всього 543 32

Збірна[ред. | ред. код]

Збірна Бельгії
РокиІгриГоли
1975 1 0
1976 3 0
1977 4 0
1978 4 0
1979 7 0
1980 11 1
1981 5 0
1982 9 0
1983 6 0
1984 0 0
1985 3 0
1986 11 1
1987 5 0
1988 1 0
1989 6 0
1990 8 0
1991 2 0
Всього 86 2

Голи за збірну[ред. | ред. код]

# Дата Місце зустрічі Суперник Рахунок Результат Турнір
1. 15 червня 1980 Сан-Сіро, Мілан Іспанія Іспанія 1–0 2–1 Євро-1980
2. 14 жовтня 1986 Люксембург Люксембург Люксембург 1–0 6–0 кваліфікація до Євро-1988

Тренерська[ред. | ред. код]

Клуб З По Результат
І В Н П В %
ПСВ 1999 2002 &&&&&&&&&&&&0142.&&&&&0142 &&&&&&&&&&&&&088.&&&&&088 &&&&&&&&&&&&&027.&&&&&027 &&&&&&&&&&&&&027.&&&&&027 &&&&&&&&&&&&&061.97000061,97
«Кайзерслаутерн» 2002 2004 &&&&&&&&&&&&&070.&&&&&070 &&&&&&&&&&&&&021.&&&&&021 &&&&&&&&&&&&&016.&&&&&016 &&&&&&&&&&&&&033.&&&&&033 &&&&&&&&&&&&&030.&&&&&030,00
«Вольфсбург» 2004 2005 &&&&&&&&&&&&&035.&&&&&035 &&&&&&&&&&&&&016.&&&&&016 &&&&&&&&&&&&&&03.&&&&&03 &&&&&&&&&&&&&016.&&&&&016 &&&&&&&&&&&&&045.71000045,71
«Галатасарай» 2005 2007 &&&&&&&&&&&&&089.&&&&&089 &&&&&&&&&&&&&049.&&&&&049 &&&&&&&&&&&&&021.&&&&&021 &&&&&&&&&&&&&019.&&&&&019 &&&&&&&&&&&&&055.&6000055,06
«Марсель» 2007 2009 &&&&&&&&&&&&&096.&&&&&096 &&&&&&&&&&&&&046.&&&&&046 &&&&&&&&&&&&&023.&&&&&023 &&&&&&&&&&&&&027.&&&&&027 &&&&&&&&&&&&&047.92000047,92
«Аль-Хіляль» 2009 2010 &&&&&&&&&&&&&048.&&&&&048 &&&&&&&&&&&&&035.&&&&&035 &&&&&&&&&&&&&&06.&&&&&06 &&&&&&&&&&&&&&07.&&&&&07 &&&&&&&&&&&&&072.92000072,92
Марокко 2010 2012 &&&&&&&&&&&&&018.&&&&&018 &&&&&&&&&&&&&&07.&&&&&07 &&&&&&&&&&&&&&05.&&&&&05 &&&&&&&&&&&&&&06.&&&&&06 &&&&&&&&&&&&&038.89000038,89
«Лехвія» 2012 2014 &&&&&&&&&&&&&077.&&&&&077 &&&&&&&&&&&&&044.&&&&&044 &&&&&&&&&&&&&013.&&&&&013 &&&&&&&&&&&&&020.&&&&&020 &&&&&&&&&&&&&057.14000057,14
«Аль-Джазіра» 2014 2015 &&&&&&&&&&&&&020.&&&&&020 &&&&&&&&&&&&&013.&&&&&013 &&&&&&&&&&&&&&03.&&&&&03 &&&&&&&&&&&&&&04.&&&&&04 &&&&&&&&&&&&&065.&&&&&065,00
Всього &&&&&&&&&&&&0595.&&&&&0595 &&&&&&&&&&&&0319.&&&&&0319 &&&&&&&&&&&&0117.&&&&&0117 &&&&&&&&&&&&0159.&&&&&0159 &&&&&&&&&&&&&053.61000053,61

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Стандард» (Льєж): 1981–82, 1982–83
«Стандард» (Льєж): 1980–81
«Стандард» (Льєж): 1981
ПСВ: 1985–86, 1986–87, 1987–88, 1988–89, 1990–91, 1991–92
ПСВ: 1987–88, 1988–89, 1989–90
ПСВ: 1987–88

Особисті[ред. | ред. код]

  • Володар бельгійської Золотої бутси: 1982
  • Бельгійський Професійний тренер року: 1996-97, 1997-98
  • Тренер року в Лізі 1: 2009

Як тренера[ред. | ред. код]

«Льєрс»: 1996–97
«Брюгге»: 1997–98
«Брюгге»: 1998
ПСВ: 1999–00, 2000–01
ПСВ: 2000, 2001
«Галатасарай»: 2005–06
«Аль-Хіляль»: 2009-10
«Аль-Хіляль»: 2010
Марокко: 2012
«Лехвія»: 2013-14
«Лехвія»: 2013

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Gerets to stand down at Marseille. Uefa.com. 29 April 2009. Процитовано 29 April 2009. 
  2. Official Website of Al-Hilal. Alhilal.com. Процитовано 11 February 2013. 
  3. Gerets appointed Morocco coach | Reuters. Af.reuters.com. 6 July 2010. Процитовано 11 February 2013. 
  4. Morocco sack coach Eric Gerets. BBC Sport. 16 September 2012. 
  5. Gerets signs three-year deal with Lekhwiya. Qatar Stars League. 9 October 2012. 
  6. Al Jazira confirm Eric Gerets as new coach to replace Walter Zenga. The National. 20 May 2014. 

Посилання[ред. | ред. код]