Ласло Белені

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Ласло Белені
Laszlo Boloni.jpg
Особові дані
Народження 11 березня 1953(1953-03-11) (66 років)
  Тиргу-Муреш, Румунія
Зріст 176 см
Вага 72 кг
Громадянство Flag of Romania.svg Румунія
Позиція півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб Франція «Орлеан»
Юнацькі клуби
1967—1968 Румунія «Кіміка» (Тирневені)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1968–1970 Румунія «Кіміка» (Тирневені) 38 (0)
1970–1984 Румунія «Тиргу-Муреш» 406 (64)
1984–1987 Румунія «Стяуа» 97 (24)
1987–1988 Бельгія «Расінг Жет» 32 (3)
1988–1989 Франція «Кретей» 11 (2)
1989–1992 Франція «Орлеан» 77 (4)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1975–1988 Румунія Румунія 108 (25)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1994–2000 Франція «Нансі»
2000–2001 Румунія Румунія
2001–2003 Португалія «Спортінг»
2003–2006 Франція «Ренн»
2006 Франція «Монако»
2007–2008 ОАЕ «Аль-Джазіра»
2008–2010 Бельгія «Стандард» (Льєж)
2010 ОАЕ «Аль-Вахда» (Абу-Дабі)
2011 Франція «Ланс»
2011–2012 Греція ПАОК
2012–2015 Катар «Аль-Хор»
2015 Саудівська Аравія «Аль-Іттіхад» (Джидда)
2017– Бельгія «Антверпен»
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Ласло Белені (рум. László Bölöni, нар. 11 березня 1953, Тиргу-Муреш) — румунський футболіст угорського походження, півзахисник. Футболіст року в Румунії (1977, 1983). По завершенні ігрової кар'єри — тренер. Тренер року в Бельгії (2009). З 2017 року очолює тренерський штаб команди «Антверпен».

Виступав, зокрема, за «Стяуа», з яким виграв ряд національних трофеїв, а також Кубок європейських чемпіонів та Суперкубок УЄФА. Крім цього грав за національну збірну Румунії, за яку провів понад сто матчів і був учасником чемпіонату Європи 1984 року.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 11 березня 1953 року в місті Тиргу-Муреш в родині етнічних угорців. Вихованець футбольної школи клубу «Кіміка» (Тирневені). Там же і дебютував на дорослому рівні, провівши два сезони у третьому за рівнем дивізіону, де взяв участь у 38 матчах чемпіонату.

Ласло Белені в 1984 році.

1970 року перейшов у «Тиргу-Муреш», за який відіграв наступні чотирнадцять сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі команди, був основним гравцем команді, а найвищим результатом стало віце-чемпіонство у сезоні 1974/75, а також звання найкращого гравця Румунії у 1977 та 1983 році.

1984 року став гравцем столичного «Стяуа», у складі якого провів наступні три з половиною роки своєї кар'єри гравця. Граючи у складі «Стяуа» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. За цей час тричі виборював титул чемпіона Румунії та два рази Кубок Румунії, а також ставав володарем Кубка чемпіонів УЄФА та володарем Суперкубка УЄФА у 1986 році. 25 березня 2008 року він був нагороджений президентом Румунії Траяном Бесеску орденом «Meritul Sportiv» II ступеню за його внесок у перемогу в Суперкубку[1][2].

З кінця 1987 року недовго пограв у Бельгії за «Расінг Жет», а завершував кар'єру у нижчолігових французьких клубах «Кретей» та «Орлеан».

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

Він виграв золоту медаль зі студентською футбольною збірною Румунії на чемпіонаті світу в 1974 році, що проходив у Франції[3].

4 червня 1975 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Румунії у відбірковому матчі до Олімпійських ігор 1976 з Данією (4:0)[4]. Після цього він грав за неї безперервно протягом тринадцяти років. 11 квітня 1984 року, після товариського матчі з Ізраїлем (0:0) Белені наздогнав Корнела Діну в рейтингу гравців з найбільшою кількістю ігор за збірну Румунії в Історії (залишався у цьому статусі до 2 квітня 1997 року, коли його обійшов Георге Хаджі). 2 вересня 1987 року Белені зіграв свій 100-й матч за збірну у грі проти Польщі (1:3), ставши історичним першим гравцем команди, якому підкорилося це досягнення[5].

Проте у період виступів Белені за збірну румуни не були серед європейських лідерів, тому гравець зіграв тільки на одному великому турнірі — чемпіонаті Європи 1984 року у Франції. Команда, яку на той час очолював Мірча Луческу, на цьому чемпіонаті здобула лише один бал і приніс його саме гол Белені у першому ж матчі своєї команди на турнірі проти збірної Іспанії (1:1). Два наступних матчі Румунія програла (проти ФРН та Португалії) і закінчила на останньому місці у групі.

Останню гру у складі збірної провів 1 червня 1988 року в товариському матчі проти Нідерландів (0:2). Всього ж за кар'єру зіграв у 108 матчах і забив 35 голів[6].

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

У 1992 році почав тренерську кар'єру і спочатку протягом двох сезонів був помічником Олів'є Рує у французькому «Нансі». Після його від'їзду у 1994 році Белені став першим іноземним головним тренером в історії цього клубу. Він керував командою шість років, а в сезоні 1997/98 він вперше за вісім років вивів клуб до Ліги 1. Проте через два роки команда вилетіла з вищого дивізіону, а Бьолені, який ніколи не працював тренером в Румунії, був призначений головним тренером національної команди своєї країни. Він керував румунською збірною в 13 матчах (8-2-3), але потім несподівано пішов у відставку після перемог над Угорщиною та Литвою у відбірковому раунді до чемпіонату світу 2002 року і був замінений на Георге Хаджі, який тільки що закінчив свою ігрову кар'єру.

Натомість через кілька днів Ласло став головним тренером португальського «Спортінга»[7]. У першому сезоні він зумів виграти з клубом усі основні трофеї — чемпіонат, Кубок і Суперкубок Португалії. Він проводив політику залучення молодих і перспективних гравців до першої команди, включаючи Кріштіану Роналду, Рікарду Куарежму та Угу Віану, які дебютували на дорослому рівні за Белені, а згодом стали зірками португальського футболу. Однак був відправлений у відставку ще до закінчення другого сезону 2002/03 після того, як «Спортінг» втратив шанси захистити чемпіонський титул[8].

2003 року прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Ренн», з яким зумів зайняти четверте місце в чемпіонаті 2004/05, кваліфікувавшись до Кубка УЄФА, а також дійшов до півфіналу Кубка Франції. Залишив команду з Ренна 2006 року.

У травні 2006 року Белені підписав дворічний контракт з «Монако», але вже 23 жовтня він був звільнений через невдалі результати, коли його команда займала 19-те місце з 20-ти у Лізі 1.

6 квітня 2007 року став головним тренером еміратської «Аль-Джазіри», з якою того ж року виграв Клубний кубок чемпіонів Перської затоки, але 21 травня 2008 року був звільнений після того як втратив чемпіонський титул в останньому турі чемпіонату.

9 червня 2008 року був запрошений керівництвом клубу «Стандард» (Льєж) очолити його команду, з якою відразу виграв Суперкубок Бельгії, а в наступному сезоні 2008/09 став з командою і чемпіоном країни, вигравши після цього і другий національний суперкубок. Після невтішних результатів у сезоні 2009/10 він 10 лютого 2010 року пішов у відставку[9]. І в подальшому з травня[10] по вересень того ж року недовго попрацював з еміратською «Аль-Вахдою» (Абу-Дабі)[11].

У січні 2011 року він взяв на себе керівництво четвертою в його кар'єрі французькою командою, «Лансом». Його мета полягала в тому, щоб врятувати команду від вильоту з Ліги 1, але Белені це не вдалося і по закінченню сезону він покинув клуб[12].

У сезоні 2011/12 очолював тренерський штаб грецького ПАОКа[13][14]. Белені вивів клуб із Салонік спочатку у груповий етап Ліги Європи, а потім і в плей-оф з першого місця. Втім взимку команда через фінансові проблеми змушена була продати лідерів Вієйрінью та Пабло Контрераса, через що клуб погіршив результати і закінчив сезон на 5-му місці, а Ласло 25 травня 2012 року покинув клуб. Натомість фахівець повернувся на Близький Схід, де працював спочатку з катарським «Аль-Хором»[15], а потім саудівським «Аль-Іттіхадом».

16 червня 2017 року Белені був призначений головним тренером бельгійського «Антверпена»[16], з яким у сезоні 2017/18 зайняв 8-ме місце, після чого продовжив свій контракт ще на два роки[17].

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Стяуа»: 1984–85, 1985–86, 1986–87
«Стяуа»: 1984–85, 1986–87
«Стяуа»: 1985–86
«Стяуа»: 1986

Особисті[ред. | ред. код]

Як тренера[ред. | ред. код]

«Спортінг»: 2001–02
«Спортінг»: 2001–02
«Спортінг»: 2002
«Стандард» (Льєж): 2008–09
«Стандард» (Льєж): 2008, 2009
«Аль-Джазіра» (Амман): 2007

Примітки[ред. | ред. код]

  1. DECRET privind conferirea Ordinului și Medaliei Meritul Sportiv. Monitorul Oficial al României Nr. 241. 28 martie 2008. с. 4. Процитовано 26 august 2016. 
  2. Decorarea unor personalități ale fotbalului românesc. Administrația Prezidențială. 25 martie 2008. Процитовано 26 august 2016. 
  3. Au fost odată campioni mondiali [Once they were world champions] (Romanian). prosport.ro. Процитовано 5 October 2017. 
  4. RomanianSoccer: mecze reprezentacji Rumunii w 1975 (Dostęp 10 czerwca 2011)
  5. RH. Czterech selekcjonerów!, "Piłka Nożna" XX/2000, s. 23.
  6. http://eu-football.info/_player.php?id=2233
  7. Bölöni parts company with Sporting. UEFA.com. 29.04.2003. 
  8. «Спорт-Экспресс». — «Пас из-за границы» от 05.06.2003. Архівовано з першоджерела 14 вересня 2012.
  9. Bölöni steps down as Standard coach. UEFA.com. 2010-02-10. Процитовано 2010-02-11. 
  10. Bölöni appointed as head coach of Al-Wahda Архівовано 6 June 2014 у Wayback Machine.
  11. Al-Wahda sack Boloni. FIFA.com. Процитовано 2010-09-02. 
  12. Garcia appointed new coach of Lens, replacing Boloni. FIFA.com. Процитовано 2011-06-01. 
  13. Συμφώνησε και υπογράφει ο Μπόλονι Архівовано 11 June 2011 у Wayback Machine. (in Greek)
  14. Sport.pl: Boloni trenerem PAOK Saloniki (Dostęp 11 czerwca 2011)
  15. New Al Khor coach László Bölöni arrives in Doha. QSL. 21 June 2012. Архів оригіналу за 16 April 2013.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  16. Laszlo Bölöni est le nouvel entraîneur de l'Antwerp (French). RTBF. 16 June 2017. Процитовано 17 June 2017. 
  17. Laszlo Bölöni prolonge à Anvers
  18. Romania - Player of the Year Awards. The Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation. Процитовано 25 June 2015. 
  19. Waarom Bölöni een toptrainer is (Dutch). Het Nieuwsblad. 9 December 2009. Процитовано 25 June 2015. 

Посилання[ред. | ред. код]