С14

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Громадська організація «СІЧ-С14»
(СІЧ, С14)
Дата заснування2009
Типгромадська організація
ГоловаКарась Вододимир Васильович
АдресаКиїв
CMNS: С14 у Вікісховищі

СІЧ-С14 (Січ, С14, Сі4) — українська праворадикальне громадське об'єднання, що декларує прихильність до українського націоналізму. На думку Андреаса Умланда, має ознаки неонацистської[⇨]. Представники організації вважають, що така характеристика завдає шкоди репутації та довели в суді безпідставність таких підозр[⇨]. Повна назва — Громадська організація «СІЧ-С14»[1].

C14 проводила низку акцій та ініціатив: «Волонтерський центр С14», «Український мобілізаційний центр», люстраційний комітет «Ніколи знову», освітня платформа «Освітня асамблея», «Бойкот російського бізнесу», «Кубок молодого футболу», а також акції прямої дії та напади на українофобів, комуністів, соціалістів, лівих активістів та ромів[2][3].

Історія

Початок діяльності

Організація почала діяльність 2009 року з участі в антизабудовних протестах. Першою акцією організації «Січ» став протест і сутички проти забудови в Києві на вул. Ахматової, 43-А[4][неавторитетне джерело].

«Кастетна справа»

Через активну діяльність С14 на неї було скоєно низку замахів. У травні 2013-го, в Києві, спецгрупою МВС, в співпраці з «тітушками», скоєно близько двадцяти п'яти нападів на різних громадських активістів. У тому числі, зплутавши з Євгеном Карасем , зламали щелепу та пошкодили череп його брату — Володимиру Карасю. Так само помилковий напад стався на сусіда активіста Сергія Бондара у Василькові, поблизу Києва. Напади припинилися лише після того, як під час стеження і підготовки нападу на Андрія Медведька, активісти затримали і зняли на відео спецгрупу МВС[5].

С14 на Майдані 2013—2014 років

С14 сформували сотню самооборони імені Святослава Хороброго, що в час революції базувалася в КМДА.

11 грудня 2013 року члени сотні утримували КМДА під час нападу «Беркуту».

Сотня брала участь у багаторазових партизанських вилазках проти тітушок та міліції. С14 прославилися своєю протидією тітушкам та затриманням декількох «ескадронів смерті» — спецгруп комбінованих з представників УБОП та управління оперативної служби («7-й відділ») МВС.[6]

16 лютого 2014 року члени організації С14, очолювані Євгеном Карасем, біля КМДА здійснили напад на асистентів швейцарської журналістки та художниці Марі Басташевскі[en]. За словами постраждалого Іллі Власюка, після побиття йому також погрожували пістолетом.[7]

18 лютого 2014 року сотня самооборони Січі, на прохання медиків, захопила Центральний будинок офіцерів. Брали участь у боях біля Маріїнського парку та на Кріпосному провулку[джерело?].

Під час подій 18-21 лютого 2014 року, коли розпочалася стрільба з вогнепальної зброї, С14 відійшли з Майдану й переховувалися в посольстві Канади. Згодом Євген Карась пояснював це тим, що він вважав тоді, що Майдан приречений[8].

Активісти С14 у війні на сході України

З початком бойових дій на Сході С14 розіслало декілька розвідувально-аналітичних груп у гарячі міста Сходу та Півдня України з метою оцінки стану справ[джерело?].

Активісти С14 перебували у складі підрозділів[джерело?]:

  1. «ОУН»
  2. «Київ-2»
  3. «Гарпун»
  4. «Азов»
  5. ДУК
  6. 54-й розвідувальний батальйон
  7. «Миротворець»

Станом на 2015 рік, двоє активістів загинули у боях. Орест Квач загинув у боях під Луганськом в «Айдарі». Владислав Дюсов загинув поблизу Широкиного, служачи в «Азові».

Справа Бузини

В червні 2015 року двоє членів С14 — Андрій Медведько і Денис Поліщук були заарештовані за підозрою у вбивстві Олеся Бузини. Однак вже в грудні суд змінив запобіжний захід щодо підозрюваних, відправиши обох під домашній арешт[9]. Станом на травень 2019 року розгляд справи судом не завершено[10].

Конфлікт із «Автономним опором» у Львові

Восени 2016 року С14 брали участь у конфліктній ситуації в спортивному комплексі, де тренуються представники «Автономного Опору» у Львові[11][неавторитетне джерело].

Незаконна каплиця УПЦ МП біля Десятинної церкви

25 січня 2018 року близько десятка представників радикальних організацій прийшли до Десятинної церкви УПЦ МП в Києві і почали зрізати «болгаркою» конструкції каплиці на її території. Про це написали представники С14 на своїй сторінці в Facebook[12][неавторитетне джерело]. В акції також брали участь представники організацій «Традиції і порядок» та «Сокіл»[13]. Тоді ж члени С14 заблокували офіс проросійської організації «Спілки православних журналістів» (СПЖ)[14], де виявили склад сепаратистської літератури[15]. Працівники СПЖ заявили, що після того, як дехто з активістів прорвався в офіс, зник жорсткий диск[16].

Ліквідація табору ромів

16 квітня 2018 року представники «Муніципальної варти» Голосіївського району, серед яких були члени С14, пришли до ромського табору на Лисій горі у Києві з вимогою покинути його[17]. 20 квітня 2018 року члени С14 прогнали з табору тих ромів, що там лишалися, після чого спалили його[18]. За словами ромів, учасники С14 були з ножами та пістолетами, а в поліції на їхній дзвінок відповіли, що їм краще поїхати з Києва[19][20]. Голова київської поліції Андрій Крищенко в інтерв'ю назвав дії С14 «суботником» та заявив, що вони лише спалили сміття[21].

Українська Гельсінська спілка, інші правозахисні організації та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини засудили дії С14 і звернулися до поліції з вимогою розслідувати інцидент та до Голосіївської РДА з вимогою перевірити участь її працівників у подіях[22][23][24][25]. 25 квітня з'явилося відео, як роми під час погрому тікають від групи осіб[26], названої С14. Після цього поліція почала розслідувати інцидент[27].

18 липня 2018 року кординатор С14 Сергій Мазур, якому вручили підозру й призначили домашній арешт, заявив, що погром здійснили не члени С14, а працівники поліції, які прийшли в табір раніше[28]. 30 жовтня 2018 року суд зняв звинувачення проти Мазура на підставі порушення процедури вручення підозри[29]. Прокуратура Києва подала апеляцію, але станом на квітень 2019 року судове засідання переносилося 6 разів[17].

Замах на координатора Січі

10 жовтня 2018 року було вчинено замах на координатора бориспільського осередку організації Серія Мазура: до квартири було вкинуто вибуховий пристрій, внаслідок вибуху котрого серйозно постраждав батько активіста[30].

Напрями діяльності

Громадська діяльність

Боротьба з незаконними забудовами

У 2009 році активісти організації брали участь у боротьбі з незаконними забудовами у Києві на вул. Ахматової, 43-А[4]. С14 склали найрадикальніше (в плані тактики) крило київської ініціативи «Збережи старий Київ». Їхня діяльність призвела до посилення протиріч серед активістів ЗСК[31].

Серед протистоянь та боїв, у яких брали участь активісти організації: протистояння за Гостинний двір[32][неавторитетне джерело] (у рамках якого був проведений навіть архітектурний конкурс[33]), за сквер на вул. Ревуцького[34][неавторитетне джерело], проти забудови на вул. Бальзака 54-А[35], біля станції метро «Театральна»[36][неавторитетне джерело] та метро «Святошино»[37], Пейзажній алеї, Андріївському узвозі та інших.

Проводилися також акції проти вирубки лісів, зокрема проти вирубки Біличанського лісу[38][неавторитетне джерело].

Боротьба за здоровий спосіб життя

Займається боротьбою з точками незаконного продажу алкоголю. Окрім показових штрафів для продавців, що збувають алкогольну продукцію неповнолітнім, активісти користуються і методами «прямої дії»[39][неавторитетне джерело].

С14 регулярно проводить марші здорової молоді з гаслами «Спорт! Здоров'я! Націоналізм!»[40][неавторитетне джерело][41] та спортивні змагання з футболу, волейболу, армреслінгу, бігу тощо[42][неавторитетне джерело][43][неавторитетне джерело].

Активісти організовують турніри з жиму штанги, як-от «Український прорив» та «Благодійна качалка», метою яких є збір коштів для української армії[44][неавторитетне джерело].

Особливого розвитку набув всеукраїнський проект «Кубок Молодого футболу»[45][неавторитетне джерело].

Кубок молодого футболу

«Кубок молодого футболу» — всеукраїнській чемпіонат серед школярів, організований формацією С14 у 2013 році. У кожному турнірі беруть участь 16 місцевих команд, по 7 гравців у кожній (не старше 18 років).[46][неавторитетне джерело]

Відбіркові тури відбувалися у Черкасах, Львові, Харкові, Севастополі, Ужгороді, Одесі, Чернігові та Києві. Кожен регіональний турнір присвячено історичному герою, що уславив рідний край.

Страйки

С14 підтримала профспілкові страйки на захист трудових прав колективів Броварського алюмінієвого заводу[47][неавторитетне джерело], активісти брали участь у страйку на Полтавському ГЗК, захопили в 2012-му році офіс ДТЕК Ріната Ахметова[48][відсутнє в джерелі] для підтримки страйку шахтарів у Луганській області[49][неавторитетне джерело].

У 2017 році С14 підтримало працівників Куренівського ДЕПО[50][відсутнє в джерелі], телеканалу «ПравдаТУТ» та Національної опери[51][відсутнє в джерелі].

Громадські організації

Важливий пріоритетний напрямок, який започаткували С14 — створення «Освітньої асамблеї». Вони впроваджують моду на передові технології, знання та самоосвіту як серед активістів, так і в широких масах громадян в цілому[джерело?]. 29 січня 2015 року було зареєстровано громадське об'єднання з назвою: «Громадська організація «СІЧ-С14»[52].

Акції прямої дії

  • 11 червня 2017 року групою осіб із С14 було побито Дмитра Петрука — організатора нападу на керівника УІНП Володимира В'ятровича.[53]
  • 16 червня 2017 року членами С14, Правого Сектору, Цивільного Корпусу «Азов» було зірвано акцію «Соціалістичного конгресу молоді» проти перейменування проспекту Ватутіна у проспект Шухевича.[54]
  • 2 липня 2017 року, члени С14 здійснили напад на журналіста Руслана Коцабу за антиукраїнські висловлювання. Напад стався біля метро Позняки, коли журналіст прямував додому.[55]
  • 4 вересня 2017 року у центрі Києва на вулиці Грушевського, 4, учасниками С14 було розгромлено магазин люкс-меблів «Емпоріум», з якого змили графіті часів Майдану.[56]
  • 14 вересня 2017 року, група радикалів здійснила напад на весільний салон, який належить Вікторові Марченку, керівнику організації «Союз радянських офіцерів», учасники якої кликали «Русскую весну»[57]. Радикали розтрощили вітрини весільного салону та розписали його написами «сєпар».[58]
  • 25 жовтня 2017 року, члени С14 разом із «Спілкою ветеранів війни з Росією» здійснили акцію проти водія маршрутного автобуса № 732, який відмовив матері військового у пільговому проїзді.[59]
  • 31 жовтня 2017 року невідомі активісти С14 провели акцію проти пам'ятника радянської космонавтки Валентини Терешкової, депутата Держдуми від «Единой России», яка в березні 2014 проголосувала за анексію Кримського півострову, а також входить до числа постатей, що підлягають декомунізації.
  • 19 січня 2018 року члени C14 завадили проведенню щорічної акції пам'яті правозахисника Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової, вбитих російськими неонацистами[60]. Бездіяльність поліції щодо забезпечення свободи мирних зібрань у цьому випадку критикувалася українськими правозахисниками[61][62][63].
  • 4 травня 2018 року активісти С14 брали участь у громадському затриманні бразильця Рафаеля Лусваргі, що раніше воював на боці ЛНР[64], та передали його СБУ. Після цього Шевченківський суд Києва зобов'язав СБУ відкрити кримінальне провадження проти одного з лідерів С14 Євгена Карася[65].

Правозахисна діяльність

Рух за звільнення політв'язнів

Активісти С14 долучалися до акцій за звільнення політичних в'язнів України.

Серед відомих акцій: участь у кампанії «Свободу Павліченкам», акції на підтримку «васильківських терористів», Віталія Запорожця[66] та інших.

У 2016 році С14 провели успішну кампанію «Свободу патріотам»[67][неавторитетне джерело] зі звільнення підозрюваних у вбивстві Олеся Бузини Андрія Медведька та Дениса Поліщука[68]. Суд через відсутність доказів слідства відпустили хлопців на волю. У результаті кампанії було проведено понад сотню акцій по всьому світу та марші у 26 містах України. Хода у Києві налічувала близько трьох тисяч осіб[69].

С14 займається підтримкою й інших багатьох політв'язнів та бійців АТО. Завдяки діям С14 було звільнено грузинського добровольця Георгія Багішвілі[70], шведського добровольця Андреаса Карлсона[71][неавторитетне джерело], бійця полку «Миротворець» Дмитра Іващенка та багатьох інших.

«Національний центр правозахисту»

Активістами С14 створено «Національний центр правозхисту», який займається розслідуваннями злочинів КДБ[72].

Акції у зв'язку з Євромайданом

Протидія Василю Паскалу

Після затримання Медведька С14 удалося домогтися люстрації Василя Паскала[джерело?], який під час Майдану очолював зведену групу «УБОП-карний розшук-оперативна служба», які власне і організовували викрадення активістів.

У листопаді 2016 року з'явилась звістка про повернення Василя Паскала на одну з найвищих посад МВС. На знак протесту активісти С14 провели масштабну акцію на Майдані «Реформі настав повний паскал»[73]. Вочевидь через піднятий резонанс Паскала так і не відновили на посаді в лавах поліції.

«Ніколи знову»

Ініціатива «Ніколи знову» базувалася в захопленому приміщенні Комуністичної партії України.[74][неавторитетне джерело] Учасники збирали та аналізували документацію КПУ у пошуках інформації про корупційні злочини, акції українофобії, співпрацю з Росією у підготовці до збройного конфлікту.[джерело?]

Акції у зв'язку з російською агресією

Бойкот російського бізнесу

С14 організувало рух «Бойкот російських АЗС» після початку бойових дій на сході України.[75] Кампанія стартувала влітку 2014 року та тривала до вересня того ж року, оскільки зазнала репресій з боку правоохоронних органів. Активісти пропагували активний бойкот російського бізнесу в Україні[76]. Російським АЗС були завдані значні збитки[джерело?], російська компанія «Лукойл» навіть провела ребрендинг і тепер називається «AMIC Energy». Акції цієї ініціативи відбувалися у багатьох містах України, зокрема Луцьку, Дніпрі, Харкові, Одесі, Львові, Борисполі та інших.

Пізніше С14 відновило рух[77] та після кількох акцій у Києві ініціювало Всеукраїнську акцію бойкоту російських фінансових установ, підтриману багатьма містами, народними депутатами та громадськими організаціями.[78]

У рамках кампанії бойкоту російського бізнесу активісти долучалися до блокади російських фур 2016 року.

С14 продовжує регулярно проводити акції по всім містам України. Активісти приділяють більше уваги об'єктам, які маловідомі населенню як російські. Це торгівельні центри, магазини одягу, заклади харчування тощо.[79]

Волонтерський центр С14

Активісти формації організували «Волонтерський центр С14»,[80] що кілька разів ставав об'єктом нападів кримінальних та рейдерських угрупувань.

Спілка ветеранів війни з Росією

С14 бере участь у діяльності об'єднання бійців АТО «Спілка ветеранів війни з Росією»[81][неавторитетне джерело]

Фронтова газета «Доброволець»

Організація бере участь у видавництві фронтової газети «Доброволець»[82]

Співпраця з Товариством сприяння обороні України

Активно почали кампанію, яка об'єднала низку рухів та організацій з метою повернути у використання для оборонних цілей сотні об'єктів Товариства сприяння обороні України[джерело?].

Участь у політиці

Ще з часів протестів за міський простір у Києві в активістів С14 склалися товариські стосунки з Ігорем Луценком[джерело?]. Також іде співпраця з низкою інших депутатів — від «Свободи», Партія «Об'єднання „Самопоміч“», «Укропу», Володимиром Парасюком[джерело?].

С14 долучилася до «Національного маніфесту» про об'єднання зусиль, підписаного 16 березня 2017 року лідерами «Національного корпусу», «Свободи» та «Правого сектору»[83].

На виборах 2014-го року в Київраду активіст C14 Андрій Медведько зайняв 3-тє місце місце як мажоритарник у Печерському районі[джерело?]. Маючи невеликий штаб і обсяг фінансування кампанії, Андрій обійшов багатьох серйозних конкурентів.

С14 та партія «Свобода»

З метою політичного прикриття С14 тривалий час взаємодіяли з політичною партією «Свобода». На виборах 2014-го року в Київраду лідер формації С14 Євген Карась зайняв шосте місце у списку до Київради, але «Свобода» набрала голоси лише для 5-ти депутатів.

Завдяки співпраці з ВО «Свобода» активісти зуміли вистояти перед репресіями влади Януковича[джерело?]. Декілька людей були затримані по різних справах (протест проти забудови парку в Києві, знесення пам'ятника Леніну в Полтавській області, закидання сніжками депутатів від КПУ під Верховною Радою)[84].

З літа 2014-го року С14 розірвала стосунки з ВО «Свобода»[джерело?].

Оцінки та критика

Думку про те, що C14 є неонацистською організацією висловлювали відомі дослідники пострадянських ультраправих рухів Андреас Умланд[85][86][87], Антон Шеховцов[88][89] та В'ячеслав Ліхачов[90]. Ліхачов також вказував на те, що під час Майдану члени C14 оздобили захоплену будівлю КМДА прапорами і графіті, які він вважає неонацистськими[91] і продовжують їх активно використовувати:

Активісти організації використовують кельтський хрест, міжнародний символ неонацистського руху. У написанні назви організації на банерах та ілюстраціях у соціальних мережах використовується графічний символ руни «Тайваз» («Тюр»), стрілочка, спрямована вгору — символ, який використовував «Гітлерюгенд», популярний серед неонацистських молодіжних груп[92].

Антон Шеховцов також вказував на те, що лідер C14 Євген Карась 23 листопада 2013 року, на третій день Євромайдану, проводив у Львові марш пам'яті жертв Голодомору, учасники якого кричали расистські та неонацистські гасла, що дискредитувало Євромайдан[93][94].

Багато оглядачів вважають, що назва організації пішла від праворадикального кодового гасла «14 слів»: «Ми повинні захистити існування нашого народу і майбутнє білих дітей». Дослідники Bellingcat на підтвердження цього вказували, що С14 цитувала це гасло в соцмережах, а під час організації «Кубку молодого футболу» писала, що він «лише для білих дітей»[95]. Втім, організація це відкидає[96]. Члени С14 стверджують, що цифра 14 у назві походить із того, що 14 жовтня 2011 року відбулося формування публічної колони на марші УПА на день Покрови. Тоді ж було обрано назву «С14»[97], що читається як Січ, а 14 жовтня як день Святої Покрови, що має оберігати воїнів, дня українського козацтва, вояків УПА та захисника України, тим самим заперечуючи зв'язок між назвою «C14» та праворадикальним символом 14/88[96], що їм закидають опоненти[98]. Водночас, Євген Карась стверджував, що ідея для назви була запозичена в організації Максима Чайки, а тенденцію пов'язувати назву «С14» із 14/88 пояснив тим, що футбольні фанати «для себе теж мали щось бачити – „14 слів“, „збережемо майбутнє білих дітей“», а йому самому «цікаво було, щоб кожен бачив щось своє»[99]. На думку дослідника та лівого активіста Дениса Горбача, С14 «свідомо поєднує загальну „здорову патріотичну“ риторику з ледь вловимими натяками, які легко розшифровуються членами субкультури... але не звичайними громадянами»[100].

Окрім того, організацію неодноразово називали неонацистською в пресі, зокрема у Вашингтон пост[101], Радіо «Свобода»[102] та Reuters[103]. Харківська правозахисна група також називала C14 неонацистами[104][105].

30 жовтня 2017 року голова фракції Лейбористської партії у парламенті Великої Британії Джон Краєр[en] вніс на розгляд Палати громад резолюцію, що висловлювала глибоку стурбованість некритичною публікацією в BBC про С14[96]. Стаття називалася такою, що суперечить редакційним цінностям BBC, а С14 — «крайньо-правою організацією з неонацистськими коренями»[106]. Резолюцію підписали ще дев'ять депутатів від Лейбористської, Зеленої та Шотландської національної партій.

В листопаді 2017 року колишній активіст С14 Дмитро Різниченко (тепер — націонал-ліберал[107]) також назвав С14 неонацистською організацією[108][109], і водночас звинуватив одного з лідерів організації Євгена Карася в роботі на СБУ. За словами Різниченка, 18 лютого 2014 року, коли Карась дав наказ іти з Майдану, щоб сховатися у посольстві Канади, йому подзвонили працівники СБУ[110]. Євген Карась заперечує це і стверджує, що взаємодія з СБУ в них відбувається лише під час полювань на сепаратистів[111]. В березні 2019 року про співпрацю СБУ та С14 заявив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков[112] та колишній співробітник СБУ Іван Ступак. За словами останнього, СБУ направляла С14 на виконання певних завдань, які сама СБУ з юридичних причин не могла здійснити[113].

Представники самої організації відкидають свій зв'язок із неонацистською ідеологією та причетність до тероризму[92].

Позов проти «Громадського»

2 липня 2018 року С14 подала позов до Печерського суду Києва на Громадське телебачення за публікацію, в якій їх назвали неонацистами[114]. Суд відмовив, оскільки подібні питання повинні розглядатися в господарському суді[115]. Згодом Господарський суд Києва задовольнив позов, зазначивши в рішенні, що дії «Громадського» «шкодять репутації» С14. Суд зобов'язав «Громадське» спростувати інформацію шляхом публікації рішення суду та стягнути на користь С14 3.5 тис гривень судового збору[116]. Пізніше Апеляційний та Верховний суд залишили у силі рішення суду першої інстанції. «Громадське» заявило, що буде оскаржувати рішення у Європейському суді з прав людини[117].

Реорганізація

Восени 2018 року Євген Карась заявив про створення нового політичного руху «Суспільство майбутнього», що має об'єднати кілька націоналістичних організацій та груп, серед яких С14, «Фенікс», ветерани добровольчого батальйону ОУН у Львові[118].

Примітки

  1. ↑ Реєстр громадських об'єднань
  2. ↑ Цензор.НЕТ. Націоналісти побили учасників акції проти перейменування проспекту Ватутіна на проспект Шухевича в Києві. ФОТОрепортаж. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 17 листопада 2017.
  3. ↑ Справа Коцаби: активісти почнуть стріляти?. Радіо Свобода. Процитовано 17 листопада 2017.
  4. ↑ а б Vortex C14 (11 грудня 2011). Сутичка та бурхливий протест на Ахматової 43-А. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  5. ↑ Sich Ukraine (16 травня 2013). Націоналісти зловили нападників. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  6. ↑ Євген Карась: "Оголошення в розшук - помста за те, що ми зловили міліцейську спецгрупу, елітний “ескадрон смерті”. Lb.ua. 8 лютого 2014. Процитовано 19 жовтня 2016.
  7. ↑ Активисты «Свободы» напали на журналистов. kievvlast.com.ua (рос.). Процитовано 16 листопада 2017.
  8. ↑ "Перший раунд війни Росія програла. Готується до другого". Gazeta.ua. 25 березня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.
  9. ↑ СУД ВІДПУСТИВ МЕДВЕДЬКА ПІД ДОМАШНІЙ АРЕШТ
  10. ↑ Справа Бузини знову забуксувала
  11. ↑ «Автономний опір» розповів подробиці нападу праворадикалів на спорткомплекс «Цитадель»
  12. ↑ C14 news. www.facebook.com (укр.). Процитовано 25 січня 2018.
  13. ↑ С14 блокувала «Союз православних журналістів» і зрізала щит біля каплиці УПЦ МП. ФОТО, ВІДЕО. Новинарня (укр.). 25 січня 2018. Процитовано 4 травня 2018.
  14. ↑ Журналісти СПЖ зібрали прес-конференцію, на якій розповіли про візит «С14» та висловилися щодо можливих замовників акції
  15. ↑ Zaxid.net. В офісі «Союзу православних журналістів» в Києві виявили склад сепаратистської літератури. ZAXID.NET. Процитовано 4 травня 2018.
  16. ↑ Активісти С14 заблокували офіс СПЖ в Києві
  17. ↑ а б Рік минув після погрому ромів у Києві, але жертви досі не дочекалися справедливості. amnesty.org.ua. Процитовано 24 грудня 2019.
  18. ↑ У Києві на Лисій горі націоналісти спалили табір ромів: правозахисники заявили про дискримінацію. nv.ua. Процитовано 24 грудня 2019.
  19. ↑ «Це розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Націоналістична організація спалила табір ромів на Лисій Горі  | Хмарочос. Хмарочос (укр.). 23 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
  20. ↑ «Вони прийшли з ножами, битами і пістолетами». Ромська версія підпалу поселення на Лисій горі. Громадське радіо (укр.). 23 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
  21. ↑ Крищенко: На Лисій горі під час суботника спалили сміття, а не табір ромів. 112.ua (укр.). Процитовано 26 квітня 2018.
  22. ↑ Українська Гельсінська спілка засудила спалення табору ромів у Києві (укр.). Процитовано 23 квітня 2018.
  23. ↑ Уповноважений звернулася до керівництва Національної поліції щодо проявів нетерпимості до ромської національної меншини - Ombudsman. www.ombudsman.gov.ua. Процитовано 26 квітня 2018.
  24. ↑ Amnesty International вимагає розслідувати погром табору ромів на Лисій горі у Києві.  | Amnesty International в Україні. Amnesty International в Україні (амер.). 24 квітня 2018. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 26 квітня 2018.
  25. ↑ Заява правозахисних організацій з приводу неприпустимості ксенофобного насильства – Центр Громадянських Свобод. ccl.org.ua (укр.). Процитовано 28 квітня 2018.
  26. ↑ З'явилося відео розгону ромського табору на Лисій горі
  27. ↑ (www.dw.com), Deutsche Welle. Поліція розслідує напад на ромів на Лисій горі в Києві | DW | 25.04.2018. DW.COM (укр.). Процитовано 26 квітня 2018.
  28. ↑ Координатор С14 звинувачує поліцейських у погромі табору на Лисій Горі (укр.), процитовано 22 грудня 2019
  29. ↑ Суд у Києві скасував підозру щодо погрому табору ромів учаснику С14 Мазуру. hromadske.ua. Процитовано 24 грудня 2019.
  30. ↑ Замах на координатора С14: під вартою четвертий підозрюваний. Застава — 145 тисяч
  31. ↑ Дутчак О., Іщенко В. «Право на місто» або точкові протести проти точкових забудов? Дилеми міського руху на прикладі ініціативи «Збережи старий Київ» // Спільне. — 25 квітня 2011.
  32. ↑ Sich Ukraine (11 грудня 2011). Штурм Гостиного двора. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  33. ↑ jeka karas (3 березня 2013). Вручення призів молодим архітекторам. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  34. ↑ jeka karas (6 травня 2014). Бій за сквер на Ревуцького. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  35. ↑ jeka karas (7 березня 2013). Кияни погнали рейдерів з будівництва!. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  36. ↑ Vortex C14 (27 грудня 2010). Протест на "Театральній". YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  37. ↑ Korrespondent.net. Драка на стройке в Святошино: задержаны 30 человек (рос.). Процитовано 13 вересня 2017.
  38. ↑ Streetmob14 (21 березня 2012). Націоналісти протестують проти вирубки лісу. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  39. ↑ rightyouth (17 листопада 2011). Націоналісти погромили ригалівку. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  40. ↑ jeka karas (30 вересня 2012). Марш здорової молоді на Лісовому масиві в Києві. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  41. ↑ ТВАРА, Дарина. У Дніпрі з фаєрами та димовими шашками пройшов марш здорової молоді. Суспільство ДНІПРОГРАД. Процитовано 11 вересня 2017.
  42. ↑ C14 Вінниця. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  43. ↑ C14 Вінниця. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  44. ↑ Sich Ukraine (9 жовтня 2014). "Український прорив" у Києві. Підрахунок зібраних коштів. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  45. ↑ Кубок Молодого Футболу. Київ. Процитовано 11 вересня 2017.
  46. ↑ Кубок Молодого Футболу. Всеукраїнський чемпіонат. Процитовано 11 вересня 2017.
  47. ↑ jeka karas (31 січня 2013). Страйкарі пішли до Броварської міської адміністрації. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  48. ↑ Сергей Тышковец (12 січня 2013). Штурм офиса компании ДТЭК Рината Ахметова в Киеве. РИА Новости–Украина. Процитовано 19 жовтня 2016.
  49. ↑ jeka karas (16 січня 2013). Прес-конференція з приводу шахтарського бунту. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  50. ↑ Київські водії тролейбусів оголосили голодування і погрожують масштабним страйком [Архівовано 12 травень 2017 у Wayback Machine.] (ВІДЕО) // Наша Версия, 07.02.2017
    ТСН (6 лютого 2017), Київські водії тролейбусів оголосили голодування, процитовано 13 вересня 2017
  51. ↑ Gazeta.ua (2 березня 2017). Під похоронний марш попрощалися з українською культурою. Gazeta.ua (укр.). Процитовано 13 вересня 2017.
  52. ↑ Реєстр громадських об'єднань
  53. ↑ Zaxid.net. Праворадикали з С14 побили організатора нападу на Володимира В’ятровича. ZAXID.NET. Процитовано 16 листопада 2017.
  54. ↑ Цензор.НЕТ. Націоналісти побили учасників акції проти перейменування проспекту Ватутіна на проспект Шухевича в Києві. ФОТОрепортаж. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 17 листопада 2017.
  55. ↑ Справа Коцаби: активісти почнуть стріляти?. Радіо Свобода. Процитовано 17 листопада 2017.
  56. ↑ У Києві розгромили магазин, з якого змили графіті часів Майдану (ФОТО) (укр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
  57. ↑ У Дніпрі суд заборонив "радянських офіцерів", які кликали "Русскую весну". dnipro.depo.ua. Процитовано 17 листопада 2017.
  58. ↑ У Дніпрі розтрощили весільний салон "радянського офіцера". dnipro.depo.ua. Процитовано 16 листопада 2017.
  59. ↑ Водію маршрутки у Києві, який образив матір загиблого бійця АТО, влаштували самосуд (відео). Народна Правда (укр.). 27 жовтня 2017. Процитовано 16 листопада 2017.
  60. ↑ Члени С14 намагалися зірвати акцію пам'яті правозахисників Маркелова і Бабурової. 21 січня 2018. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 19 січня 2018.
  61. ↑ Ukrainian police disturbingly passive during far-right attack on Kyiv gathering in memory of Markelov & Baburova. 20 січня 2018. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  62. ↑ Звернення Центру громадянських свобод щодо акції вшанування пам’яті А. Бабурової та С. Маркелова 19 січня 2018 (Київ). 23 січня 2018. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.
  63. ↑ Як учасників акції пам’яті незаконно затримала поліція, а потім "впольовували" ультраправі — свідчення. 23 січня 2018. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018..
  64. ↑ Праворадикали заявляють про затримання бразильського бойовика Лусваргі. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 28 травня 2018.
  65. ↑ Суд: СБУ має відкрити справу проти лідера С14 через “позбавлення волі” Лусваргі. Українська правда (укр.). Процитовано 28 травня 2018.
  66. ↑ Віталій Запорожець, який на Київщині застрелив міліціонера, вийшов на волю. ТСН. 26 лютого 2014. Процитовано 19 жовтня 2016.
  67. ↑ Необхідна перевірка безпеки. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  68. ↑ Одного з підозрюваних у вбивстві Бузини звільнили під домашній арешт (відео), процитовано 11 вересня 2017
  69. ↑ У Києві мітингують на підтримку Медведька і Поліщука, підозрюваних у вбивстві Бузини. Радіо Свобода. Процитовано 11 вересня 2017.
  70. ↑ Георгій Багішвілі “Жорік” | Національний Центр Правозахисту. ncp-ua.com (рос.). Процитовано 11 вересня 2017.
  71. ↑ C14 news. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  72. ↑ відкрила провадження проти чекіста, який убив художника УПА. ДОКУМЕНТ[недоступне посилання з липня 2019]
  73. ↑ Цензор.НЕТ. "Реформе пришел полный Паскал", - активисты протестуют на Майдане в Киеве против возвращения на службу одного из руководителей МВД времен Януковича. ВИДЕО+ФОТОрепортаж. Цензор.НЕТ (ru-RU) . Процитовано 11 вересня 2017.
  74. ↑ Ініціатива "Ніколи знову". Facebook. Процитовано 19 жовтня 2016.
  75. ↑ (укр.) https://ukranews.com/ua/news/487442-aktyvisty-s14-vyrishyly-boykotuvaty-rosiyskyy-biznes. Процитовано 11 вересня 2017. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  76. ↑ Sich Ukraine (7 серпня 2014). Активний бойкот російських АЗС від С14. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  77. ↑ Громадське телебачення (6 лютого 2016). Балаклави, гільзи й кров у Києві: бойкот російського бізнесу. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  78. ↑ У Києві активісти закликали бойкотувати російський бізнес. Процитовано 13 вересня 2017.
  79. ↑ Цензор.НЕТ. Націоналісти пікетують столичний ТРЦ, звинувачуючи у сприянні агресору. ФОТОрепортаж. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 13 вересня 2017.
  80. ↑ Необхідна перевірка безпеки. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  81. ↑ Необхідна перевірка безпеки. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  82. ↑ Газета "Доброволець". www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  83. ↑ «Правий сектор», «Свобода» і «Національний корпус» підписали маніфест про об’єднання зусиль. Радіо Свобода. Процитовано 11 вересня 2017.
  84. ↑ Регіоналки скаржаться, що протестувальники закидали їх льодом та землею. tyzhden.ua. Процитовано 8 грудня 2017.
  85. ↑ Хто такі неонацисти та чи є вони в Україні (укр.). Процитовано 6 травня 2018.
  86. ↑ Андреас Умланд: «Если бы не бандеровцы, Кремль изобрел бы что-то еще»
  87. ↑ Will Ukraine’s Far Right Parties Fail Again in 2019?. Foreign Policy Blogs. 27 березня 2019. Процитовано 9 листопада 2019.
  88. ↑ Anton Shekhovtsov. Provoking the Euromaidan // OpenDemocracy. — 3.12.2013
  89. ↑ Anton Shekhovtsov. From electoral success to revolutionary failure // Eurozine. — 5.03.2014
  90. ↑ Вячеслав Лихачев. «Правый сектор» и другие: национал-радикалы и украинский политический кризис конца 2013 — начала 2014 года // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. — 2014, Т. 11. № 2(22). — С. 93.
  91. ↑ Мовчан С. Нестандарт BBC, або сором'язливі терористи // Політична критика. — 19.07.2017
  92. ↑ а б Штогрін І. «С14». Націоналісти-радикали чи неонацисти? // Радіо Свобода. — 19.03.2018
  93. ↑ Українські крайньоправі і Євромайдан // Ї. — 3 січня 2014
  94. ↑ До маршу неонацистів у центрі Львова причетні люди зі «Свободи». ZAXID.NET. Процитовано 3 листопада 2018.
  95. ↑ Yes, It’s (Still) OK To Call Ukraine’s C14 “Neo-Nazi” // Bellingcat, 9.08.2019
  96. ↑ а б в Шрамович, В'ячеслав (4 липня 2017). Група С14: хулігани, які ловлять сепаратистів. BBC Україна (укр.). Процитовано 4 лютого 2018.
  97. ↑ «Може, в нашій країні так допустимо – без ляпаса по пиці хтось може не зрозуміти» - Карась. Громадське радіо (укр.). 26 жовтня 2017. Процитовано 23 листопада 2017.
  98. ↑ В Киеве избили активиста Ризниченко, он обвиняет С14. BBC Україна. 17 листопада 2017. Процитовано 4 лютого 2018.
  99. ↑ Євген Карась із організації С14, про лівих опонентів, ЛГБТ, сепаратистів, СБУ і поліцію. Громадське радіо. Процитовано 3 листопада 2018.
  100. ↑ Горбач, Денис. Підприємці політичного насильства: інтереси й тактики ультраправих в Україні. Спільне. Процитовано 3 листопада 2018.
  101. ↑ Ukraine's ultra-right militias are challenging the government to a showdown
  102. ↑ Ukrainian Nationalists Seize Brazilian Man Who Fought For Russia-Backed Separatists // Radio Free Europe/Radio Liberty, 04.05.2018
  103. ↑ Commentary: Ukraine’s neo-Nazi problem // Reuters, 20.05.2018
  104. ↑ Ukrainian ‘C14’ Neo-Nazis openly offer to act as thugs for money - Human Rights in Ukraine. Human Rights in Ukraine (амер.). Процитовано 12 березня 2018.
  105. ↑ Ukrainian neo-Nazi C14 vigilantes drive out Roma families, burn their camp - Human Rights in Ukraine. Human Rights in Ukraine (амер.). Процитовано 23 квітня 2018.
  106. ↑ Early day motion 462 - REPORTING OF UKRAINE BY THE BBC. UK Parliament (англ.). Процитовано 21 березня 2018.
  107. ↑ Історія кохання анархістки та націоналіста. Чи справді почуття змінили їхні погляди?. Громадське радіо (укр.). 6 лютого 2018. Процитовано 30 червня 2018.
  108. ↑ Телеканал 1+1 (14 травня 2018), Хто такі радикали С14, процитовано 22 червня 2018
  109. ↑ Справа наліво: історія колишніх неонациста та анархістки (укр.). Процитовано 31 серпня 2018.
  110. ↑ Лидера радикальных националистов из С14 обвинили в сотрудничестве с СБУ. Капитал (рос.). Процитовано 28 травня 2018.
  111. ↑ «С14» заперечує виконання «замовлень» СБУ. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 28 травня 2018.
  112. ↑ Аваков звинуватив СБУ у співпраці з С14
  113. ↑  Силовики для кандидатів: як ГПУ, СБУ і МВС підіграють Порошенку й Тимошенко — СХЕМИ №209 на YouTube
  114. ↑ Праворадикальна організація С14 позивається до суду проти Громадського (укр.). Процитовано 5 липня 2018.
  115. ↑ Суд відмовив С14 у відкритті справи проти «Громадського ТБ» та зауважив, що спір має розглядатися у господарському суді. detector.media (укр.). Процитовано 20 липня 2018.
  116. ↑ Суд задовольнив позов праворадикальної С14 проти Громадського // Громадське, 6 серпня 2019
  117. ↑ Справа hromadske проти С14: Верховний суд ухвалив рішення на користь праворадикалів. hromadske.ua. Процитовано 3 березня 2020.
  118. ↑ Націоналісти з руху C14 оформляються в політичну партію

Матеріали

Посилання

С14
у соціальних мережах
С14 на сайті Facebook
С14 на сайті Twitter
С14 на сайті Instagram
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=С14&oldid=27394881