Страйки на Донбасі (1914-1917)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Добування вугілля на Бресто-огодухівському руднику, 1900 рік

Страйки на Донбасі у 1914 —1917 рр. — ряд страйків, які проводились на території Донбасу робітниками заводів, рудників та інших підприємств проти експлуатації, за підвищення заробітної платні, поліпшення умов праці.

1914 рік[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

У роки Першої світової війни зросли обсяги промислового виробництва, збільшився прибуток підприємців. У той же час ще більш посилилася експлуатація робітників, їх рівень життя суттєво знизився.

У порівнянні з мирним часом зарплати у шахтарів і металургів зросли. Однак збільшення номінальної заробітної плати мало що змінило в дійсному положенні робітників. Заробітна плата знижувалася штрафами, видачею робочим ордерів на отримання товарів за високими цінами з рудничних лавок, збільшенням плати за житло. Разом з тим значно збільшувалася тривалість робочого дня. 12-13-14-годинний робочий день став явищем звичайним як на заводах, так і на рудниках, хоча максимальна тривалість робочого дня в промисловості законом від 2 червня 1897 була встановлена ​​в 11,5 годин. З введенням понаднормових робіт на багатьох підприємствах робочий день доходив до 18-20 годин.

Житло робочих, Горлівка, початок 20 ст

Під час війни ще більше погіршилися житлово-санітарні умови, оскільки число робочих значно збільшилося, а нових поселень в цей період заводчики і шахтовласники не будували, якщо не вважати дерев'яних бараків-казарм, побудованих для військовополонених. Зросла квартирна плата, що особливо відбивалося на погіршенні побутових умов робітників металургійних заводів, які знімали квартири у приватних домовласників. Важкі житлові умови викликали велику смертність, особливо серед дітей. Із загального числа дітей у віці від 1 до 7 років зазвичай помирало 55 %.

У надзвичайно важких умовах, піддаючись постійним переслідуванням з боку царських властей, робочі боролися проти погіршення умов проживання та роботи висуваючи крім економічних вимог і політичні. Антивоєнні страйки в Донбасі почалися в перші ж дні мобілізації.

Страйк в Олександрівську[ред. | ред. код]

19 липня 1914 року почали страйкувати шахтарі в Олександрівську (нині — Шахти). Керували страйком X. П. Чернокозов та І. Л. Шведов.

Сутички в Луганську[ред. | ред. код]

Відбувалися хвилювання серед мобілізованих. У Луганську в результаті зіткнення новобранців із загонами кінної поліції троє страйкарів було вбито, шестеро поранено.[1]

Влада заарештувала близько 100 осіб, 85 віддали під суд. Кілька людей згодом було розстріляно, 37 посаджено у в'язницю.[2]

Сутички на станції Криндачівка[ред. | ред. код]

На станції Криндачівка 400 мобілізованих шахтарів вступили в зіткнення з поліцією.[3]

Розстріл мобілізованих на станції Бузанівка[ред. | ред. код]

Докладніше: Розстріл мобілізованих на станції Бузданівка

19 липня (за іншими даними - 20[4]) мобілізовані металісти з Макіївки на станції Бузанівка (нині - Мишине) відмовились сідати у вагони. Розпочався стихійний мітинг. Керував мітингом робітник шахти "Софія" Костянтин Єфремов. Паралельно група мобілізованих на чолі із Михайлом Васютиним викрали паровоз та відігнала його за станцію. Поліція викликала сотню козаків. Несакнціонований мітинг було розігнано. вбито 13 (у тому числі Костянтин Єфремов) і поранено 17 чоловік[5].

1915 рік[ред. | ред. код]

У 1915 році в Донбасі відбулося 62 страйка з 45 979 учасниками. З них 48 % припадає на шахтарів (30 824 учасника) та 14 % -на металістів (15 155 учасників). Порівняно з іншими промисловими районами — Петербурзьким, Московським — розмах страйкової боротьби в Донбасі під час війни був нижче.

За страйкової активності на першому місці стояли Юзівсько-Макіївський (21 страйк з 18 973 учасниками) і Горлівсько-Костянтинівський (18 страйків з 10 170 учасниками) райони. У Алмазно-Мар'їнському, Чістяково-Звірівському, Олександрівсько-Грушівському районах, на Приазовських заводах число страйкарів за 1915 рік не перевищувало 4 000-4 500 чоловік у кожному.

Страйк шахтарів у березні-квітні 1915 року[ред. | ред. код]

Значною подією 1915 року був березнево-квітневий страйк шахтарів.

Безпосереднім приводом до нього послужило повідомлення харківської ліберальної газети «Южный край» про виступ міністра торгівлі і промисловості Всеволода Шаховського на нараді членів Державної ради в березні 1915, де він відкрито заявив, що зарплата, одержувана шахтарів знаходиться на низькому рівні і не відповідає прискореному зростанню цін.

29-31 березня в Юзівсько-Макіївському, Горлівсько-Костянтинівському, Алмазно-Мар'їнському гірничих районах почалися страйки шахтарів, що тривали до 2-4 квітня. 30 березня — 4 квітня страйк охопив 4 300 шахтарів Рутченково-Чулковських та Вознесенської копалень. У Горлівському підрайоні страйкувало 4 910 людей, в Мар'їнському — 3 650. Страйкували гірники Петро-Мар'їнського і Варваропольских об'єднаних копалень, Голубовської копальні, копалень товариства «Коренєва і Шепілова». В Макіївському підрайоні було охоплено сім підприємств. Страйкували шахтарі Франко-російського товариства, Берестово-Кринських кам'яновугільних копалень (2 500 чоловік), Катеринославського гірничопромислового товариства (2 200 чоловік), Прохорівської і Риковської копалень, шахти «Софія-Похила». Загальне число страйкарів у Макіївському підрайоні становило 6 640 чоловік. До 5 квітня страйк у цілому закінчився/

Страйкарі висунули вимоги підвищення заробітної плати на 20-30 %, а на деяких шахтах — до 50 %, скасування штрафів за невихід на роботу, своєчасного випуску робочих з шахт після закінчення роботи та інші, що стосуються поліпшення умов праці шахтарів.

У квітні 1915 року до страйкарів приїхав товариш міністра промисловості Дмитро Коновалов, який обстежував положення шахтарів. В записці до міністра писав, що страйк носить економічний характер і політичної агітації не спостерігається.

Проте міністр торгівлі і промисловості князь Всеволод Шаховський не вірив висновкам свого помічника. 28 травня 1915 року в листі міністру внутрішніх справ він писав: «... останнім часом на деяких заводах і рудниках виникають страйки при умовах, що дають привід припускати, що тут діють не одні економічні причини, але є і агітація політичного характеру».

Страйк підприємств Російського гірничо-металургійного товариства Уніон (15-28 квітня 1915)[ред. | ред. код]

З 15 по 28 квітня тривав страйк 3 370 металістів Макіївського сталеливарного заводу товариства «Уніон». Робітники вимагали збільшення заробітної плати на 25 %, оплати святкових днів у збільшеному в 1,5 рази розмірі. Вони наполегливо домагалися задоволення своїх вимог. Страйк охопив й інші підприємства товариства «Уніон». 20 квітня до страйкарів Уніону приєдналися робітники шахт «Італія», «Калинове» і «Амур» (760 чоловік), не припиняючи роботи, пред'являли вимоги до адміністрації робітники Луганського заводу Гартмана і шахтарі Щербинівської копальні.

До Макіївки було стягнуто поліцейські сили всього Макіївського гірничого району. 26 квітня 46 учасників страйку були заарештовані і відправлені на фронт. Страйк був розігнаний.

Страйк гірників Парамоновської копальні 2-4 травня 1915 р.[ред. | ред. код]

2-4 травня страйкувало 3 100 гірників Парамоновського рудника (Таганрог), які вимагали збільшення заробітної плати на 30 %. Боротьба за підвищення заробітної плати була основним мотивом економічних страйків у Донбасі. У травні 1915 року розруха і голод вельми чутливо позначалися на гірничопромисловому районі.

Страйк на Сулинському заводі[ред. | ред. код]

Організованіше інших пройшов двотижневий страйк 3 тис. робочих Сулинського заводу, який очолювався профспілкою металістів. Вранці 20 травня в правлінні спілки з'явилися страйкарі-робочі мартенівського, прокатного, а потім і інших цехів, всього 3 465 чоловік. До б години вечора страйкували всі цехи, крім доменного. Правління спілки намітило вимоги до адміністрації: підвищення заробітної плати всім робітникам від 45 до 80 %, ввічливе поводження адміністрації з робітниками і звільнення ненависних інженерів, які знущались над робітниками. Після неодноразових переговорів правління союзу з адміністрацією заводу остання погодилася підвищити заробітну плату на 10 %. Але робітники продовжували страйкувати.

До страйку приєдналися доменщики. Підприємці вирішили зірвати страйк за допомогою штрейкбрехерів і репресій. У Сулін спеціально прибув член Державної думи меншовик-оборонець Туляков, який погрожував робочим у випадку невиходу на роботу відправкою на фронт.

Страйк шахтарів товариства «Грушевський антрацит» 22-26 травня 1915[ред. | ред. код]

22-26 травня страйкували 900 шахтарів товариства «Грушевський антрацит», які пред'явили економічні вимоги. Страйк закінчилася збільшенням заробітної плати на 10 копійок в день.

Всього на донецьких підприємствах, що входили до Область Війська Донського, в травні страйкувало 7 240 металістів і близько 4 тис. шахтарів. У другій половині 1915 окремі страйки металістів і шахтарів виникали на підприємствах різних районів Донбасу — Горлівсько-Костянтинівського, Лисичанського, на заводах Маріуполя.

1916 рік[ред. | ред. код]

Горлівсько-Щербинівський страйк[ред. | ред. код]

У 1916 році на Донбасі з новою силою розгорнувся страйковий рух. У квітні почалася політичний страйк шахтарів Горлівсько-Щербинівського района. 14-18 квітня в Алмазному підрайоні почали страйкувати робітники Брянського, Орловського, Каменського, Орлово-Оленівського, Ірмінського та Селезнівського рудників — всього близько 20 тис. чоловік. Але страйк не став загальним: в боротьбу не були втягнуті металісти Донецько-Юр'ївського і Кадієвського заводів. До того ж страйк носив суто економічний характер.

В цей же час на робочих зборах Горлівсько-Щербинівського району приймалися рішення про організацію страйку. 15 квітня в балці близько Фурсівської шахти було проведено нараду представників великих шахт і рудників, на якому було прийнято рішення оголосити загальний страйк і виробити вимоги до шахтовласникам. На другій нараді уповноважених шахт і копалень 21 квітня був обраний страйковий комітет у складі С. Лапіна, І. Циганкова, І. Юрченко, М. Голдобіна і П. Моїсеєнко. Кількома днями пізніше була створена рада по керівництву страйком з 36 представників страйкуючих підприємств.

Страйк почався 15 квітня а 23 квітня припинили роботу всі шахти зазначеного району, в страйку брали участь 15 000 чоловік. 18-19 квітня у Юзівсько-Макіївському районі почали страйкувати 1 237 робочих рудника Бунге, близько 1 000 гірників Рутченківських копалень. 26 квітня до страйку приєдналися металісти Петровського заводу. Страйк була підтримана 3 тис. шахтарів селянських шахт, Рутченково-Чулковських копалень, робітниками Брянського заводу.

Шахтарі та металісти вимагали збільшення заробітної плати на 50 %, скасування штрафів, поліпшення медичної допомоги, ввічливого поводження тощо — загалом 20 вимог. Шахтовласники відмовилися вести переговори зі страйковим комітетом і разом з поліцією готували криваву розправу над робітниками. До Горлівки приїхав єкатеринославівський губернатор Колобов, за вказівкою якого в місто були стягнуті військові підкріплення. У районі було сконцентровано близько тисячі солдатів, козаків і озброєної поліції. Щоб зломити опір страйкуючих, адміністрація рудників припинила відпустку робочим продуктів в кредит. Становище ставало надзвичайно напруженим. Серед робітників сусідніх міст і районів Донбасу проходили збори продуктів на користь страйкуючих гірників.

За наполяганням робочих страйковий комітет надіслав телеграми міністерству торгівлі і промисловості і в Державну думу з вимогою розібратися на місці в справедливості вимог робітників. Тоді місцева влада в ніч з 28 на 29 квітня заарештувала 11 членів страйкового комітету, що підписали телеграму, в тому числі члена комітету М. М. Голдобіна, що користувався великою популярністю і авторитетом серед робітників.

Відповідна телеграма міністра торгівлі і промисловості була адресована не страйковому комітету, а окружному гірському інженеру Бєлову. У телеграмі говорилося:

« За наказом міністра оголосіть робочим, що надіслали телеграму на ім'я міністра, що претензії їх з приводу заробітної плати підлягають детальному розгляду органів місцевого гірничого управління. »

30 квітня на мітинг до робочих з'явилися представники адміністрації і поліцейських властей. Інженер Бєлов зачитав міністерську телеграму. На 2 травня страйковим комітетом готувався загальнорайонних мітинг. Місцева влада, яка знала про це, підтягувала збройні сили для розправи із страйкуючими робітниками.

На знак солідарності з робітниками Горлівсько-Щербіновського району з 15 квітня по 15-17 травня страйкували (від 2 до 15 днів) багато гірничих підприємств Юзівсько-Макеївського району. Шахтарі вимагали збільшення зарплати на 50 %, поліпшення житлових умов, ввічливого поводження адміністрації.

Загальне число страйкарів в квітнево-травневому страйку Горлівсько-Щербинівського району становило близько 25,5 тис. чоловік. Разом зі страйками солідарності Юзівської-Макіївського району число учасників цього виступу шахтарів досягло 35-36 тис. чоловік.

Серед робітників меншовики переважали в Макіївці, Дружківці, Юзівці, Єнакієвому, Костянтинівці, Луганську, Маріуполі, Краматорську, в Горлівсько-Щербинівському районі переважали більшовики.

Страйкова хвиля, піднята Горлівсько-Щербинівським страйком, тривала в Донбасі протягом усього травня. Страйкували робітники Краматорського заводу, Парамоновських рудників, Нікополь-Маріупольського, Луганського, Донецько-Юр'ївського заводів, Ерастівських рудників, копалень «Любимов, Солье і К0», Красильщикова і Шаріпова, Філімонівський рудник Іщенко.

Влітку 1916 р. на Вознесенському руднику Макіївський комітет обладнав підпільну друкарню і випустив гектографіровані листівки тиражем 200 примірників у формі маленької газети під назвою «Правда труда». З метою конспірації на ній була позначка: «Видання Донецького колективу РСДРП».

Влітку 1916 року страйки були переважно економічні. Найбільше число страйкарів в літні місяці було в Луганську (близько 11 тис. осіб) і в Горлівсько-Костянтинівському районі (7 718 осіб).

Луганський страйк[ред. | ред. код]

Підготовка так званого Луганського страйку тривала з квітня 1916 року. Страйком керував голова профспілки заводу Гартмана Т. Ф. Руденко.

26 травня 3 тисячі працівників заводу Гартмана припинили роботу. До 5 липня число страйкуючих на заводі Гартмана зросло до 5 300 осіб. До них приєдналися до 5 тис. осіб з патронного заводу. Головна вимога — збільшення зарплати на 40-60 %. У наступні дні до страйку приєдналися робітники суконної фабрики і залізничних майстерень Луганська, число страйкарів досягло 11 тис. Однак отримати підтримку від Краматорського металургійного заводу страйкарям не вдалося.

До 22 липня страйк припинився шляхом невеликих поступок, арешту керівників страйку та локауту[6].

Страйк на Петровському заводі[ред. | ред. код]

Страйк на Петровському заводі розпочався 18 серпня, а 25 серпня охопив увесь Петрівський завод. Число страйкуючих досягло 6-8 тисяч. Було обрано страйковий комітет, який очолили Д. Татаренко, К. Логвиненко, М. Мальванов, П. Турутін. На початку страйку завод відвідав військовий міністр Шувалов. У своїй промові перед робітниками Шувалов безуспішно намагався переконати робітників у марності страйку. Свою промову він закінчив запрошенням заспівати «Боже, царя храни», на що робітники відповіли криками «Геть царя!» і співом «Варшав'янки». Адміністрація пішла на окремі поступки, але робітники наполягали прийняти всі вимоги.   30 серпня повітовий військовий начальник оголосив, що всі військовозобов'язані, які не приступили до робіт, будуть негайно розраховані заводом і підлягають мобілізації в армію. 1 вересня страйк припинився.

Страйки в інших частинах Донбасу[ред. | ред. код]

Страйковий рух в Донбасі не припинявся до кінця року, але він було менш інтенсивним, ніж у квітні-травні, і носив переважно економічний характер.

У 1916 році в Донбасі було 96 страйків. У них брало участь 111 205 страйкарів. Найбільшою страйковою активністю вирізнялися шахтарі — 83 страйки з 82 744 учасниками. Металісти по числу страйкарів (28 461 чоловік) були другими.

У наступні місяці усюди відзначався спад страйкового руху, крім жовтня, коли в країні число страйкарів досягло 187 475 чоловік3, у Донбасі — 1 095 чоловік.

Районами найвищого піднесення страйкового руху в 1916 рjws були Горлівсько-Костянтинівський (35 948 страйкарів), Юзівсько-Макіївський (19 463 страйкарів) та Алмазно-Мар'їнський (22 200 страйкарів). У Чістяково-Звірівському районі сталося 17 страйків з 7 381 учасником. Майже при повній відсутності у шахтарів Боково-Хрустальська, Должанська, Штеровська рудників робочих організацій тут в 1916 році розгорнулися наступальні економічні страйки.

1917 рік[ред. | ред. код]

1917 рік приніс нове загострення суперечок у країні. У січні-лютому в Донбасі страйками було охоплено 15 підприємств. З 10 530 страйкарів 9 101 були металісти Макіївки та Петровських заводів. Ситуація змогла стабілізуватись тільки після Лютневого повстання і приходу до влади Тимчасового уряду.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сборник документов и материалов. Киев, 1966, стр. 12—15.
  2. См. А. К. Котик. Рабочее движение на Украине в годы первой мировой войны и Февральской революции, стр. 69.
  3. См. там же, стр. 70.
  4. http://mayak-makeevki.in.ua/haplanov-1690-1917/398-pervaya-mirovaya10.html
  5. См. А. Б. Беркевич Крестьянство и всеобщая мобилизация в июле 1914 года.  // Исторические записки, т. 23, 1947, С. 24.; Історія міст і сіл УРСР. Донецька область. - http://imsu-doneck.info/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/makiivka.html?start=3; http://mayak-makeevki.in.ua/haplanov-1690-1917/398-pervaya-mirovaya10.html
  6. Кирьянов Ю. И., Рабочие Юга России. 1914 — февраль 1917 г., М., 1971, с. 258—62.; Советская историческая энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия . Под ред. Е. М. Жукова. 1973—1982.

Джерела[ред. | ред. код]

  • И. Т. Щербина. Рабочий класс Украины и его революционная борьба в 1914—1917 гг. Киев, 1963.
  • Ю. И. Кирьянов. Рабочие юга России. 1914 — февраль 1917 г.
  • А. Б. Беркевич. Крестьянство и всеобщая мобилизация в июле 1914 года. — «Исторические записки», т. 23, 1947
  • Модестов В.В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях М.: Мысль, 1974. — 268 с.
  • «Рабочее движение на Украине в период первой мировой империалистической войны (июль 1914 г. — февраль 1917 г.)». Сборник документов и материалов. Киев, 1966, стр.
  • А. К. Котик. Рабочее движение на Украине в годы первой мировой войны и Февральской революции.
  • Р. Я. Терехов. Так начиналась борьба (Из воспоминаний). Сталино, 1957.
  • «Рассказы о великих днях». Донецк, 1957.
  • А. Батов. В Донбассовском подполье. — «Летопись револю дни», 1930, № 1