Сумська Наталя В'ячеславівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наталія Сумська
Ім'я при народженні Наталія В'ячеславівна Сумська
Народилася 22 квітня 1956(1956-04-22)[1] (63 роки)
Катюжанка, Вишгородський район, Україна
Національність українка
Громадянство Україна Україна
Діяльність актриса, ведуча, телеведуча
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Заклад Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка і Інтер
Чоловік Хостікоєв Анатолій Георгійович
Діти Дарина Мамай
В'ячеслав Хостікоєв
Батьки Сумський В'ячеслав Гнатович
Сумська Ганна Іванівна
Брати / сестри Сумська Ольга В'ячеславівна
IMDb ID 0838920
Нагороди та премії
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Народний артист України — 2000
Заслужений артист України
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2008

CMNS: Наталія Сумська на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ната́ля В'ячесла́вівна Сумська́ (22 квітня 1956[2], Катюжанка, Вишгородський район, Київська область, Українська РСР) — українська акторка та телеведуча, провідна акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, Народна артистка України, лауреат Шевченківської премії (2008), лауреат Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася в селі Катюжанка Київської області у спадковій родині акторів.

Батьки — актори Національного театру ім. Івана Франка народний артист України В'ячеслав Сумський та заслужена артистка України Ганна Опанасенко-Сумська. До 10 років жила у Львові.

У 1977 закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (майстерня Народного артиста України Анатолія Решетникова).

З 1977 — акторка Національного академічного театру ім. Івана Франка.

Від осені 2003 до початку 2010 — ведуча програми «Ключовий момент» на телеканалі «Інтер», випуск якої припинено попри досить високі рейтингові показники.[3][4]

Працює в театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв».

Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).[5]

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина народного артиста Анатолія Хостікоєва. Має двох дітей: дочку Дарину Мамай-Сумську (1982) (від першого шлюбу з оператором Ігорем Мамаєм[6]) та сина В'ячеслава Хостікоєва (1996).

Молодша сестра — Ольга Сумська (1966).

Театральні работи[ред. | ред. код]

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
  • 1981 — «Моя професія — синьор з вищого світу» Джуліо Скарначчі та Ренцо Тарабузі; реж. Володимир Оглоблін — Фйорелла
  • «Регіон» Миколи Зарудного — Юлька
  • «Трибунал» Андрія Макайонока — Надія
  • «Вибір» Юрія Бондарева — Віка
  • 1986 — «Енеїда» Івана Котляревського; реж. Сергій Данченко — Дідона / Лавинія
  • «Шиндаї» Ігоря Афанасьєва — Марго
  • «Мазепа» Юліуша Словацького — Амелія
  • «Жіночий стіл у мисливській залі» Віктора Мережка — Бучкіна
  • «Різдвяна ніч» Миколи Гоголя — Оксана
  • «Блез» Клода Маньє — Марі
  • 1991 — «Біла ворона» Юрія Рибчинського та Г. Татарченко; реж. Сергій Данченко — Жанна д'Арк
  • «Засватана — не вінчана» Володимира Бегми, Михайла Ткача — Ялина
  • «Талан» Михайла Старицького — Катерина Квятковська
  • 1987 — «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова; реж. Ірина Молостова — Гелла
  • 1995 — «Крихітка Цахес» Ярослава Стельмаха — Кандіда
  • 1999 — «Три сестри» Антона Чехова — Маша
  • 1999 — «Кін IV» Григорія Горіна; реж. Анатолій Хостікоєв — Анна Дембі
  • 2000 — «Пігмаліон» Бернарда Шоу; реж. Сергій Данченко — Еліза Дулітл
  • 2001 — «Отелло» Вільяма Шекспіра; реж. Віталій Малахов — Емілія, жінка Яго
  • 2003 — «Ревізор» Миколи Гоголя; реж. Ігор Афанас'єев — Ганна Андріївна, жінка городничого
  • 2007 — «Кайдашева сім'я» І. Нечуя -Левицького; реж. Петро Ільченко — Кайдашиха
  • 2010 — «Грек Зорба» Нікоса Казандзакіса; реж. Віталій Малахов — Мадам Гортензія
  • 2014 — «Живий труп» Льва Толстого; реж. Роман Мархолія — Ганна Павлівна Протасова / Ганна Дмитрівна Кареніна
  • 2014 — «Моя профессия — синьор из высшего общества» Джулио Скарначчи и Ренцо Тарабузи; реж. Анатолій Хостікоєв — Матильда
  • 2015 — «Ліс» Олександра Островського; реж. Дмитро Богомазов — Раїса Павлівна Гурмижська
  • 2016 — «Незрівнянна» Пітер Квілтер; реж. Анатолій Хостікоєв — Флоренс Фостер Дженкінс
  • 2018«Коріолан» В. Шекспіра; реж. Дмитро Богомазов
Театральная компания «Бенюк и Хостикоев»
  • 2003 — «Моя професія — синьйор з вищого світу» Ренцо Тарабуззі, Джулліо Скарначчі; реж. Анатолій Хостікоєв — Валерія / Матільда
  • 2004 — «Про мишей і людей» Джона Стейнбека; реж. Віталій Малахов — Вона
  • 2005 — «Белая ворона» Ю. Рыбчинського та Г. Татарченко; реж. Анатолій Хостікоєв — Столетняя война
  • 2008 — «Задунаєць за порогом» за мотивами опери Семена Гулака-Артемовського; реж. Анатолій Хостікоєв — Одарка
  • 2011 — «Люкс для іноземців» за мотивами комедії Девіда Фрімана — Хельга Філбі
Інші театри
  • «Васса Желєзнова» Максима Горького — Людмила Железнова, молодша дочка Васси[7]
  • 2013 — «Ураган на ім'я Одеса» А. Тарасуля, Е. Хаита, В. Явника; реж. Ігор Славинський — Маня[8]

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • 1973 — Чінара
  • 1978 — «Дві сім'ї» (фільм-вистава) — епізод
  • 1978 — «Наталка Полтавка» — Наталка
  • 1989 — «Чекайте зв'язкового» — Марина Карпівна Поліщук, вчителька, дружина Романа
  • 1980 — «Дивна відпустка»
  • 1980 — «Від Бугу до Вісли» — Надя Циганок
  • 1980 — «Чекаю й сподіваюсь» — радистка Віра
  • 1980 — «Дударики» — Христина
  • 1980—1981 — «Мужність» — Галчонок
  • 1981 — «Така пізня, така тепла осінь» — суперниця
  • 1982 — «Побачення» — Женя
  • 1984 — «І прекрасна мить перемоги» — Женя Сабурова
  • 1984 — «Загублені в пісках»
  • 1984 — «В лісах під Ковелем» — Марина
  • 1985 — Диктатура (фільм-вистава) — Небаба
  • 1985 — «Чужий дзвінок» — вчителька
  • 1985 — «Кармелюк» — Марія Кармелюк
  • 1986 — «Крижані квіти»
  • 1987 — «Солом'яні дзвони»
  • 1987 — «Конотопська відьма» (фільм-вистава)
  • 1988 — «Державний кордон» — Марія
  • 1988 — «Театральний сезон»
  • 1989 — «Гори димлять» — Марічка, головна роль
  • 1989 — «Закон» — Інна Василівна
  • 1989 — Назар Стодоля (фільм-вистава) — Стеха
  • 1991 — «Карпатське золото» — Ольга
  • 1991 — «За часів Гайхан-бея»
  • 1992 — «Для домашнього огнища» — Юлія Шаблинська
  • 1992 — «Постріл у труні» — дружина Романа
  • 1993 — «Злочин з багатьма невідомими» — Евка Підгайна
  • 1997 — Роксолана. Настуня — циганка
  • 1997 — «Роксолана 2. Кохана дружина Халіфа» — циганка
  • 2002 — «Вишивальниця в сутінках» — Марина Володимирівна, вчителька, головна роль
  • 2007 — «Коли її зовсім не чекаєш» — Наталя, дружина Петра
  • 2007 — «Дуже новорічне кіно»
  • 2012 — Перекотиполе — Галя
  • 2014 — Поки станиця спить — Віра Петрівна, дружина Гаврила Петровича
  • 2014 — Трохи інші — Жанна Йосипівна
  • 2014 — Пляж — Ольга Павлова
  • 2014 — Брат за брата-3 — Олена Фролова
  • 2015 — Казка старого мельника
  • 2015  — Слуга народу — Марія Стефанівна, мати президента
  • 2016 — Катерина — Марія Павлівна, мати Катерини
  • 2016-2017 — Село на мільйон — Тетяна, дружина голови сільради
  • 2017 — Сторожова застава — Маланка
  • 2017 — Слуга народу 2 від любові до імпічменту — Марія Стефанівна, мати президента
  • 2019 — Подорожники — мати Ірини

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. Наталія Сумська: «Моє життя — гра» — CITY LiFE, № 3 (31) Березень 2007
  3. Наталя Сумська: «Інтер», розлучившись із «Ключовим моментом», як типовий батько, забув про дитя. Архівовано 2011-03-17 у Wayback Machine. — Телекритика, 25.03.2010.
  4. «Ключовий момент» запустив сайт. Архівовано 2011-05-05 у Wayback Machine. — Телекритика, 02.04.2010.
  5. Указ Президента України від 23 грудня 2016 року № 575/2016 «Про склад Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка»
  6. Дарина Сумська: Дуже важливо
  7. Наталия Сумская. Не родись красивой
  8. «Ураган по имени Одесса»: Сумская научила Филимонова делать дорожку из «кокаина»
  9. Указ Президента України від 26 березня 2016 року № 117/2016 «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва»
  10. Нікітюк М. У Києві вручили пекторалі. — Українська правда, 29.03.2011.

Посилання[ред. | ред. код]