25-й Український запасний полк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 17:53, 27 листопада 2021, створена SalweenBot (обговорення | внесок) (правопис)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
25-й Український запасний полк
На службі19171918
Країна УНР
Належність Армія УНР
Видсухопутні війська
Чисельністьпочаток 1917 5000, грудень 1917 4000
Гарнізон/ШтабБахмут, Луганськ
Війни/битвиУкраїнська революція 1917-1921
Заворушення в Бахмуті
Захоплення Бахмута більшовиками
Захоплення Луганська більшовиками
Радянсько-українська війна
Розпущено1918
Командування
Визначні
командувачі
Меркулов Микола Кузьмич Малашко Михайло Васильович

25-й Український запасний полк — українізований полк РІА який базувався в місті Бахмут і Луганськ.

Історія

15 жовтня 1914 року в Полтаві було сформовано 25-й піхотний запасний батальйон який увійшов до складу Московського військового округу. 8 жовтня 1915 року сформований підрозділ перемістили до Чугуєва. Восени 1916 року сформований підрозділ вже як 25-й піхотний запасний полк перемістили в Бахмут. З осені 1916 року полк комплектовал 60-ю піхотну дивізію. У серпні 1917 року полк був приписаний до 4-ї піхотної запасний бригаді.

Українізація

У червні 1917 року на зборах командного і рядового складу було прийнято рішення українизувати полк. Про це йшлося в газеті Нова Рада від 15 червня 1917 року в ній говорилося:

"У Бахмуті на Катерниославщнжі відбулося зібрання офіцерів і салдатів тутешнього полку. На зібранні вирішено зорганізувати в Бахмуті український полк."[1]

Українізацію полку підтримав полковник Меркулов Микола який на той момент командував полком.[2]

Все літо 1917 року в полку зростав вплив українських партій та организацій серед яких були УПСР, УСДРП, УПСФ а "Селянської спілки". 3 вересня, в Бахмуті відбувся Український повітовий з'їзд, який створив Українську повітову раду. Він підтримав Центральну Раду і заявив протест:

"проти виключення Катеринославщини з автономної української території. Поступитися в цій справі не можна, і ми будемо продовжувати революційно-національну боротьбу за свободу наших степів, политих кров'ю наших дідів-запорожців ..."

З'їзд висловився за те, щоб українців, що служили в 25-му полку, виділити в окремий батальйон. Цей заклик знайшов відгук серед багатьох солдатів українців. Коли ж Центральна Рада 7 листопада 1917 року в III Універсалі проголосила Українську Народну Республіку, над Бахмутськой повітової земської управою було піднято жовто-синій прапор. У цій акції участь взяли і солдати-українці. Але 25-й полк не став українським військовим формуванням, як це стверджується в деяких статтях.[3]

13 листопада 1917 року в Бахмуті був створений Повітовий Коаліційний Військово-Революційний Комітет, який призначив військовим комісаром Донбасу прапорщика Назарова. Назаров видав наказ, в якому зобов'язував всі військові частини в повіті виконувати тільки його накази, що видаються з санкції ВРК. Проти цього постало командир полку Меркулов, проти цього також виступили солдати і офіцери українці які підтримували УЦР. Повітовий ВРК розцінив це як бунт. У слідстві чого в грудні 1917 року частини полку були розброєнні в Бахмуті червоноармійцями з Краматорська, Дружківки, Костянтинівки.[3]

Формування Червоногвардійського загону

І після придушення бунту в полку було неспокійно. Цим скористалися більшовицькі активісти Т. Харечко і І. Нагорний. Наприкінці вересня 1917 року вони зібрали мітинг, в якому брали участь півтори тисячі солдатів. На мітингу взяли більшовицьку резолюцію: про всю владу Радам та інше.

Формування Чорногвардійського загону

Командири

Див. також

Примітки

  1. Нова Рада №64 від 15.06.1917, сторінка 3
  2. Ковальчук М. Битва двох революцій: Перша війна Української Народної Республіки з Радянської Росією. Стр 446-447
  3. а б http://samlib.ru/k/kupcow_a_e/h2.shtml

Джерела

  • 25-й пехотный запасный полк
  • Ковальчук М. Битва двох революцій: Перша війна Української Народної Республіки з Радянської Росією. 1917‒1918 pp. / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. ‒ Т. 1. ‒ К.: Видавничий дім «Стилос», 2015. ‒ 608 с.