Еламська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еламська мова
Поширена вЕлам (південний захід Ірану)
Носіїмертва мова з IV ст. до Р. Х.
Писемністьпротоеламське письмо, клинопис, еламське линійне письмо
Класифікаціяізольована мова
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1—
ISO 639-2elx
ISO 639-3elx

Ела́мська мова — мова еламітів, поширена на території Еламу, як мінімум, в III—I тис. до н. е. Був ізолятом, але існують гіпотези про спорідненість з дравидськими або афразійськими мовами. Спочатку записувався оригінальної писемністю, згодом — клинописом. Вважається, що еламська мова вимерла до IV століття до н. е., але, можливо, й зберігалась до Середньовіччя.

За граматичною будовою еламська мова аглютинативна та ергативна. Звичайний порядок слів — SOV (підмет — додаток — присудок).

Питання класифікації

Найдавніший текст Еламською мовою: договір між Нарам-Суеном і Хітою

Еламська мова є ізолятом, існують гіпотези про її спорідненість з дравидськими (висунута в 1856 р Р. Колдуеллом) або афразійськими мовами (висунута в 1992 р В. Блажек)[1][2]. Г. С. Старостін на підставі лексико-статистичних підрахунків висунув припущення, що Еламська є «мостом» між ностратичними і афразійськими мовами, будучи поряд з праностратічною і праафразійською мовами нащадком праєвразійської мови[3].

Область поширення еламської мови

Еламіти населяли південь і південний захід сучасного Ірану (Хузестан і Фарс)[4].

Діалекти

В силу убогості збереженого матеріалу виявити діалектне членування еламського мови неможливо. Проте, існують підстави вважати, що в основу еламської мови ахменідської епохи ліг інший діалект, ніж той, що засвідчено в середньоламський період[4].

Писемність

Зразок Еламського клинопису

На території поширення еламської мови засвідчено три види писемності[5][6][7]:

  • протоеламське письмо — збереглося близько 1600 текстів, висхідних до епохи близько 3100-2900 рр. до н. е., мало піктографічний характер, не дешифровано, тому невідомо, чи була мова цих написів еламською;
  • лінійне еламське письмо — розвинулося з протоеламского до XXIII в. до н. е, зафіксовано у вигляді 19 написів (10 вибито на камені, 7 видавлено на глині, 1 видряпана на штукатурці, 1 викарбувано на сріблі), носило фонетичний характер з вкрапленнями логограм. Близько 10 знаків були дешифровані у першій половині 20 ст, але далі дешифровка довго не просувалася. У 2020 г. з'явилися публікації про його дешифровку, схвально сприйняті лінгвістами;
  • клинопис  (на базі аккадського) — повністю витісняє лінійне еламське письмо починаючи з близько 2200 р. до н. е.

Еламський клинопис використовував близько 140 знаків[8]. У ахеменідську епоху кількість знаків зменшилася до 113 (з них 25 — логограми)[9].

Історія мови

Історію еламської мови ділять на чотири періоди[5][10]:

  • староеламський (2600—1500 рр. до н. е.);
  • середньоеламський (1500—1000 рр. до н. е.);
  • новоеламський (1000—550 рр. до н. е);
  • ахеменідський (550—330 рр. до н. е).

Починаючи з рубежу II і II тисячоліть до н. е. носії іранських мов починають тіснити еламітів[11]. Після завоювання Еламу Імперією Ахеменідів в VI столітті до н. е. давньоперська мова витісняє еламську, який зберігається у вживанні ще як мінімум два століття, можливо, довше. Так, арабський географ Істахрі в «Книзі шляхів і країн» (X століття н. е.) Згадує, що в провінції Хузистан крім арабської і перської населення говорило також хузійською (еламською) мовою. [4].

Лінгвістична характеристика

Фонетика і фонологія

Голосні

Можна не сумніватися, що в ісламському були голосні a, i і u, можливо, також e і o. Дифтонгів і протиставлення по довготі-стислості не було[12][13].

Приголосні

Приголосні не протиставлялися за ознакою глухості-дзвінкості. На це вказують передача запозичень і вживання клинописних знаків для глухих і дзвінких без особливої різниці. У той же час еламські писарі використовували такий прийом, як подвоєння приголосних, що, на думку Е. Райнер, відображало протиставлення напружених і ненапружених проривних[14].

Морфологія

Іменник

Іменник розрізняє категорії числа (однина і множина) та іменного класу (одухотворений або активний і неживий або інактивність). Показником одухотвореного в однині був -r (sunkir «цар»), у множині -p (sunkip «царі»), а неживого класу — -me (sunkime «царство»)[15][16].

Відмінкової системи з самого початку не існувало, проте в ахеменідській еламській іменники доповнювалися енклітиками, що мали відмінкове значення[17].

Числівники

Оскільки числівники завжди записувалися цифрами, їх вимова невідомо. Винятком є тільки ki (r) «один», mar «два», ziti «три». Порядкові утворювалися від кількісних за допомогою форманта -ummemana і -edana[18][19].

Займенники

Серед займенників виділяють особисті, присвійні, вказівні, анафоричні, питальні, невизначені, відносні, поворотні, означальні, видільні та емфатичні[19].

Дієслово

Категорія часу у дієслова виражалася в протиставленні минулого і непройшовшого часів[20].

Виділяють три відмінювання: відмінювання перехідних дієслів в минулому часі (I відмінювання), неперехідних дієслів у минулому часі (II відмінювання) і відмінювання теперішнього часу (III відмінювання)[20].

Зіставлення еламського клинопису Бехістунському написи з давньоперсидської і вавилонської

Лексика

В еламській багато акадских запозичень (в тому числі шумеризмів, які пройшли через акадське посередництво), наприклад, zubar «мідь» <ак. siparru <шум. zabar. У ахеменідський період в еламскій мові є багато запозичень з давньоперської, наприклад, baziš «податок, данина» < bāziš[21][22].

Історія вивчення

Початок вивченню еламської мови було покладено розшифровкою в XIX столітті Бехистунськго напису. Піонерами дослідження еламської мови були Ф. Вайсбах, Ф. Борк і Г. Хюзінг, в більш пізній час еламським займалися В. фон Бранденштейн, І. Фрідріх, В. Хінц і Р. Лабате. Корпуси текстів становили Ф. В. Кеніг, М.-Ж. Стевія, Ф. Мальбран-Лабан, Дж. Камерон і Д. Хеллок. Словник еламської мови був створений В. Хінце і Х. Кох. Описи граматики були зроблені Р. Дабатом, Х. Х. Пейпером, Е. Райнером, І. М. Дьяконовим, Ф. Грійо-Сусіна, М. Л. Хачикяном і М. Столпером.

Примітки

  1. ↑ Vavroušek P. (2010). Elamština. Jazyky starého Orientu. Praha: Univerzita Karlova v Praze. с. 125. ISBN 978-80-7308-312-0.
  2. ↑ Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 95—96. ISBN 978-5-87444-346-7.
  3. ↑ Starostin G. On the Genetic Relation of the Elamite Language // Mother Tongue. — 2002. — Т. VII. — С. 147—170.
  4. ↑ а б в Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 96. ISBN 978-5-87444-346-7.
  5. ↑ а б Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 97. ISBN 978-5-87444-346-7.
  6. ↑ Hinz W. Problems of Linear Elamite. — 1975. — № 2. — С. 106.
  7. ↑ Stolper M. W. (2004). Elamite. The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. Cambridge University Press. с. 65. ISBN 978-0-52156-256-0.
  8. ↑ Vavroušek P. (2010). Elamština. Jazyky starého Orientu. Praha: Univerzita Karlova v Praze. с. 53. ISBN 978-80-7308-312-0.
  9. ↑ Vavroušek P. (2010). Elamština. Jazyky starého Orientu. Praha: Univerzita Karlova v Praze. с. 126. ISBN 978-80-7308-312-0.
  10. ↑ Vavroušek P. (2010). Elamština. Jazyky starého Orientu. Praha: Univerzita Karlova v Praze. с. 228. ISBN 978-80-7308-312-0.
  11. ↑ Дьяконов И. М. (1967). Языки древней Передней Азии. М.: Наука. с. 90.
  12. ↑ Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 98—99. ISBN 978-5-87444-346-7.
  13. ↑ Stolper M. W. (2004). Elamite. The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. Cambridge University Press. с. 72. ISBN 978-0-52156-256-0.
  14. ↑ Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 99. ISBN 978-5-87444-346-7.
  15. ↑ Vavroušek P. (2010). Elamština. Jazyky starého Orientu. Praha: Univerzita Karlova v Praze. с. 55. ISBN 978-80-7308-312-0.
  16. ↑ Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 102. ISBN 978-5-87444-346-7.
  17. ↑ Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 102—103. ISBN 978-5-87444-346-7.
  18. ↑ Дьяконов И. М. (1967). Языки древней Передней Азии. М.: Наука. с. 100.
  19. ↑ а б Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 107. ISBN 978-5-87444-346-7.
  20. ↑ а б Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 103. ISBN 978-5-87444-346-7.
  21. ↑ Stolper M. W. (2004). Elamite. The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. Cambridge University Press. с. 90—91. ISBN 978-0-52156-256-0.
  22. ↑ Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 117. ISBN 978-5-87444-346-7.

Посилання

Література

  • Blažek V. The new Dravidian-Afroasiatic parallels. Preliminary report // Nostratic, Dene-Caucasian, Austric and Amerind / Ed. by V. Shevoroshkin. — Bochum: Brockmeyer, 1992. — P. 150—165.
  • Grillot-Susini F., Roche C. Éléments de grammaire élamite. — Paris: Edition Recherche sur les Civilizations, 1987. — 79 p. — ISBN 2-86538-183-8.
  • Hallock R. On the Middle Elamite Verb // Journal of Near Eastern Studies, 1973, Vol. 32, No. 1/2. — P. 148—151.
  • Khačikjan M. The Elamite language. — Roma: Pubblicazioni dell'Istituto per gli studi micenei ed egeo-anatolici, 1998. — 100 p. — (Documenta Asiana IV).
  • Labat R. Structure de la langue élamite (état présent de la question) // Conférences de l'Institut de Linguistique de Paris. 9. — Paris, 1951. — P. 23—42.
  • McAlpin D. Elamite and Dravidian: Further Evidence of Relationship // Current Anthropology, 1975, Vol. 16. — P. 105—115.
  • McAlpin D. Proto-Elamo-Dravidian: The Evidence and its Implications. — Philadelphia: American Philosophical Society, 1981. — 155 p. — (Transactions of the American Philosophical Society. Vol. 71, Pt. 3). — ISBN 978-0871697134.
  • Paper H. H. The Phonology and Morphology of Royal Achaemenid Elamite. — Ann Arbor: The University of Michigan Press, 1955. — xi + 119 p.
  • Reiner E. The Elamite Language // Handbuch der Orientalistik. Bd. 2, Tl. 2. — Leiden/Köln, E. J. Brill, 1969. — 123 S.
  • Starostin G. On the genetic affiliation of the elamite language // Mother Tongue, Vol. VII, 2002. — P. 147—170.
  • Stolper M. W. Elamite // The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. — Cambridge University Press, 2004. — P. 60—94.
Словники, ономастичні компендіуми, списки знаків
  • Hinz W., Koch H. Elamisches Wörterbuch (in 2 Teilen). — Berlin: Dietrich Reimer, 1987. — 1392 S. — (Archäologische Mitteilungen aus Iran. Ergänzungsband 17). — ISBN 3-496-00923-3.
  • Steve M. J. Syllabaire élamite: histoire et paléographie. — Paris/Neuchâtel: Recherches et Publications, 1992. — 172 p. — (Civilizations du Proche-Orient, Série II, Philologie, 1). — ISBN 2-940032-00-9.
  • Zadok R. The Elamite Onomasticon. — Napoli: Istituto Universitario Orientale, 1984. — i + 84 p. — (Annali: Rivista del Dipartimento di Studi Asiatici e del Dipartimento di Studi su Africa e Paesi Arabi. Vol. 44, fasc. 3. Supplemento n. 40).
Видання текстів
  • Cameron G. G. Persepolis Treasury Tablets. — Chicago: University of Chicago Press, 1948. — xviii + 214 p. — (Oriental Institute Publications. Vol. 65).
  • Hallock R. T. Persepolis Fortification Tablets. — Chicago: University of Chicago Press, 1969. — x + 776 p. — (Oriental Institute Publications. Vol. 92).
  • König F. W. Die elamischen Königsinschriften. — Graz: Weidner, 1965. — vi + 228 S. — (Archiv für Orientforschung. Beih. 16).
  • Grillot-Susini F., Herrenschmidt C., Malbran-Labat F. La version élamite de la trilingue de Behistun: une nouvelle lecture // Journal Asiatique, 1993, Vol. 281. — P. 19—59.
  • Malbran-Labat F. Les Inscriptions Royales de Suse. Briques de l'époque paléoélamite à l'Empire néo-élamite. — Paris: Editions de la Réunion des Musées Nationaux, 1995. — 272 p. — ISBN 2-7118-2868-9.
  • Steve M.-J. Tchoga Zanbil (Dur-Untash). Vol. 3. Textes élamites et accadiens de Tchoga-Zanbil. — Paris: Paul Geuthner, 1967. — 146 p. — (Mémoires de la Délégation Archéologique en Iran. Vol. 41).
  • Steve M.-J. Ville Royale de Suse. Vol. 7. Nouveaux mélanges épigraphiques, inscriptions royales de Suse et de la Susiane. — Nice: Editions Serré, 1987. — 111 p. — (Mémoires de la Délégation Archéologique en Iran. Vol. 53). — ISBN 2-86410-098-3.
  • Weissbach F. H. Die keilinschriften der Achämeniden. — Leipzig: J. C. Hinrichs, 1911. — lxxxiv + 160 S. — (Vorderasiatische Bibliothek. Bd. 3).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еламська_мова&oldid=34085261