Іпатій (Потій)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 26 січня 2022, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Поцей.
Іпатій Потій
Адам Потій
Іпатій Потій
Портрет Іпатія Потія (XVII ст.)
Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі
26 вересня 1599 — 18 липня 1613
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Михайло Рагоза
Наступник: Йосиф Велямин Рутський
Єпископ Володимирський і Берестейський
1593 — 18 липня 1613
Обрання: 20 березня 1593
Попередник: Мелетій Хребтович
 
Освіта: Краківська Академія
Народження: 12 серпня 1541(1541-08-12)
Рохачі або Рожанка
Смерть: 18 липня 1613(1613-07-18) (71 рік)
Володимир
Батько: Лев Патеєвич Тишкович
Мати: Ганна Лоза (Лозчанка)
Дружина: княжна Анна Головня-Острожецька
Діти: Ян, Петро, Криштоф, Олександра, Анна, Катерина
Прийняття монашества: 31 березня 1593
Єпископська хіротонія: 1593
 
Автограф: Автограф

Іпа́тій По́тій (у миру Адам Львович Потій гербу Вага (відмінний), пол. Hipacy (Adam) Pociej, інколи пол. Pociey) (12 серпня 1541, Рожанка, Берестейський повіт — 18 липня 1613, Володимир) — державний та релігійний діяч Речі Посполитої, клірик православної (до 1596) та греко-католицької церков (з 1596). Стоїть біля витоків української греко-католицької церкви, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі[1] (26 вересня 1599 — 18 липня 1613).

Представник шляхетського роду Потіїв гербу Вага з Берестейщини. Випускник Краківської академії. Берестейський земський суддя (з 1580), берестейський каштелян і сенатор Речі Посполитої (1588–1593). 1593 року прийняв чернечий постриг. Єпископ володимирський і берестейський (1593–1613). Один з організаторів Берестейської унії (1596). Богослов, письменник-полеміст, прихильник об'єднання православної і католицької церков, захисник унії. Автор «Антиризиса».

Життєпис

Шлях до чернецтва

Народився у Рожанці на Берестейщині в заможній шляхетній родині, отримав ім'я Адам. Батько Лев Потієвич Тишкович — підскарбій литовський,[2] придворний і писар Великого князя Литовського Сигізмунда Старого в Кракові, куди переїхав з Рожанки у 1546 р., мати — Ганна Лоза (Лозка, Лозчанка / Лощанка), також походила зі шляхетного роду гербу Кораб (по смерті першого чоловіка, Лева, вийшла заміж вдруге за каштеляна смоленського Домініка Паца). Юнацькі роки провів при королівському дворi. Мав молодших братів Федора[3] (латинізоване: Теодора) та Лева (лат. Леона).

Початкову освіту здобув у кальвіністській школі віленського воєводи й великого литовського канцлера, князя Миколи Христофора Радзивілла «Чорного» (лит. Mikalojus Radvila Juodasis). Коли Адаму було 9 років, помер батько; мати вийшла заміж вдруге за смоленського каштеляна Домініка Паца (помер 1579 року[4]). З того часу Адамом заопікувався король Сигізмунд II Август, який послав його на навчання до Краківської академії.

Після закінчення академії повернувся на двір князя Миколи Христофора Радзивілла «Чорного», де зазнав впливу кальвінізму (за деякими даними перейшов у кальвінізм). Служить секретарем (до 1572 року) польського короля Сигізмунда II Августа. 1574 повертається до Православної Церкви (один з небагатьох представників руської верхівки).[5] До 1580 — земський суддя у Бересті, згодом берестейський каштелян, сенатор Речі Посполитої. Був близьким товаришем князя Василя Костянтина Острозького, належав до групи публіцистів і мислителів, прихильних ідеї унії православ'я з католицтвом. Овдовів (1592); перед тим, як стати єпископом, згідно зі східною традицією, прийняв постриг (чернець-василіянин).[5] 1588 під час перебування патріарха Єремії на Руських землях намагався організувати богословські дискусії за участю представників східного та західного напрямів християнства.[6]

Церковне служіння

Завдяки князеві Острозькому в 1593 став Володимиро-Берестейський єпископом. Один з організаторів Берестейської унії 1596 року. У 1596 році собор єпископів у Бересті вислав його та луцького єпископа Кирила Терлецького як своїх уповноважених до Риму, де папа Климент VIII проголосив об'єднання (унію) католицької й православної церков, одночасно підтвердивши збереження традиційної православної літургії, обрядів і звичаїв української церкви. Після повернення з Риму — учасник церковного собору у Бересті, який підтвердив унію. В 1599 обраний архімандритом Києво-Печерської лаври. По смерті митрополита Михайла Рогози — Київський митрополит (1599–1613).

21 серпня 1609 р. у Вільні, в день свята Божого Тіла, в присутності короля Сигізмунда III Вази, один з православних («заїжджий гайдук»[7]) хотів зарубати Потія шаблею; життя врятували військові навички та золотий ланцюг на шиї (щоправда, 3 пальці лівої руки були відрубані). Нападника пізніше тортурували, потім чвертували, обезголовили.[7]

Помер 18 липня 1613 в Володимирі, де й був похований в Успенському соборі.

Громадська й літературна діяльність

Засновник села Потіївка на Поліссі, що отримало назву на його честь. Близько 1589 (будучи каштеляном), організував у Бересті братство, схоже до львівського, з руською школою при ньому. Будучи Володимирським та Берестейським єпископом, а потім митрополитом, опікувався розвитком руських шкіл.[8] Був близьким приятелем князя Василя-Костянтина Острозького, належав до прихильників створеного за його ініціативою гуртка літераторів і публіцистів.

Активно намагався утверджувати правове становище унійної церкви у Речі Посполитій, працював над залученням до греко-католицької церкви духовенства і шляхти, приєднав до унії Перемиську єпархію (1611).

Потій — визначний письменник-полеміст. Автор публіцистичних творів, спрямованих на захист унії, зокрема «Унія, або виклад… артикулів до об'єднання» (1596), «Антиризис» (1599, польською мовою, 1600), «Оборона собору Флорентійського» (1603), листів до князя Костянтина Острозького та канцлера Великого князівства Литовського Лева Сапіги та інших.

Король Сиґізмунд III Ваза, на його прохання, видав привілей, за яким прихильники унії не підлягали світському суду Речі Посполитої.

Сім'я

Герб Вага ІІ роду Потіїв

Шляхетський рід Потіїв гербу Вага ІІ.

  • сини
Ян (Іван) Потій — писар земський берестейський (1616), підсудок берестейський (1629)
Христофор Потій
+ Галшка Гулевичівна — фундаторка Київської братської школи
Петро Потій — суддя земський берестейський, мав 12 синів.
+ Зофія Казановська
Іван Михайло (Адам) Потій (†1666) — унійний єпископ Володимирський і Берестейський (1655—1666)
  • доньки
Анна Потій
Олександра Потій — заміжня за Фридериком Подгороденським.
Катерина Потій — заміжня за Рафалом Лещинським.

Праці

Пам'ять

За однією із версій на честь Іпатія Потія було названо село Потіївка Житомирської області.

Див. також

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Іпатій (Потій)

Примітки

  1. ↑ див. Іпатій (Потій) | Велика українська енциклопедія, електронна версія (дата звернення: 12.08.2021)
  2. ↑ Niesiecki К. Korona Polska… — S. 619.
  3. ↑ Pociejowie (01) [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  4. ↑ Pacowie (01) [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  5. ↑ а б Сеник С. Передумови Берестейської унії… — С. 14.
  6. ↑ Там само. — С. 14-15.
  7. ↑ а б М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. VI. — С. 585.
  8. ↑ Сеник С. Передумови Берестейської унії… — С. 15.

Джерела

Література

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Hipacy Pociej
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іпатій_(Потій)&oldid=34092637