Клітинне ядро: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
Мітки: Візуальний редактор Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
+Перспективні технології
Рядок 214: Рядок 214:


Модифікаціям піддаються кінці молекули мРНК. До 5'-кінця молекули прикріплюється 7-метилгуанін (так званий [[кеп]]). До 3'- кінця приєднуються кілька десятків залишків аденіну ([[поліаденілування]]). Також за допомогою [[альтернативне поліаденілування|альтернативного поліаденілування]] можна контролювати наступну долю мРНК, наприклад в ході [[РНК інтерференція|РНК інтерференції]]&nbsp;— адже 5'- та 3'- нетрансльовані ділянки є місцями з'єднання [[мікроРНК]]<ref name="APA">{{Cite journal|author = Ran Elkon, Alejandro P. Ugalde & Reuven Agami|title = Alternative cleavage and polyadenylation: extent, regulation and function|journal = [[Nature reviews. Genetics]]|volume = 14|issue = 7|pages = 496–506|year = 2013|month = July|doi = 10.1038/nrg3482|pmid = 23774734}}</ref>.
Модифікаціям піддаються кінці молекули мРНК. До 5'-кінця молекули прикріплюється 7-метилгуанін (так званий [[кеп]]). До 3'- кінця приєднуються кілька десятків залишків аденіну ([[поліаденілування]]). Також за допомогою [[альтернативне поліаденілування|альтернативного поліаденілування]] можна контролювати наступну долю мРНК, наприклад в ході [[РНК інтерференція|РНК інтерференції]]&nbsp;— адже 5'- та 3'- нетрансльовані ділянки є місцями з'єднання [[мікроРНК]]<ref name="APA">{{Cite journal|author = Ran Elkon, Alejandro P. Ugalde & Reuven Agami|title = Alternative cleavage and polyadenylation: extent, regulation and function|journal = [[Nature reviews. Genetics]]|volume = 14|issue = 7|pages = 496–506|year = 2013|month = July|doi = 10.1038/nrg3482|pmid = 23774734}}</ref>.

== Перспективні технології ==
Клітинне ядро, як центр для зберігання та обробки генетичної інформації, був і є предметом численних досліджень й експериментів в [[Біоінженерія|біоінженерії]] та [[Біотехнологія|біотехнології]].

=== Генотерапія ===
[[Файл:Введення ліпоплекс.png|альт=Схематичне зображення клітинних процесів при застосуванні ліпоплексів для введення ДНК|міні|Схематичне зображення введення ДНК в ядро клітини за допомогою ліпоплексів (комплекс ліпідів та ДНК)]]
[[Генотерапія]] (генна терапія) — це вид [[лікування]], який передбачає зміну або заміну [[Ген|генів]] у [[Клітина|клітинах]] людини для [[лікування]] або [[Профілактика (медицина)|запобігання]] [[Захворювання|захворюванням]]. Ядро клітини відіграє центральну роль у цьому процесі як мішень для доставки терапевтичних (лікувальних) генів. Було розроблено різні методи доставки, включаючи вірусні вектори, невірусні методи (такі як [[Ліпосома|ліпосоми]] та електропорація) та пряме введення нуклеїнових кислот.

=== Редагування генома ===
[[Редагування генома]] є групою потужних інструментів, які дозволяють точно маніпулювати генетичною інформацією в клітинному ядрі. Ці методи зробили революцію в галузях [[Молекулярна біологія|молекулярної]] та [[Клітинна біологія|клітинної біології]], медицини та біотехнології. Основні технології редагування геному включають:

* [[CRISPR/cas9|CRISPR-Cas9]]: універсальна та ефективна система, створена на основі молекулярних механізмів адаптивної [[Імунна система|імунної системи]] [[Бактерії|бактерій]], CRISPR-Cas9 стала найпоширенішим інструментом редагування геному. CRISPR (Clustered Regularly Interspaced Short Palindromic Repeats) — це послідовності бактеріальної ДНК, які є частиною адаптивної імунної системи, тоді як [[Cas9]] — це [[Ферменти|фермент]], який розщеплює ДНК. Разом їх можливо запрограмувати на націлювання на певні послідовності ДНК в ядрі і введення модифікацій в геном клітин живого організму. CRISPR-Cas9 став найпоширенішим методом редагування генів завдяки простоті використання, економічній ефективності та високій точності.<ref>{{Cite news|title=The new frontier of genome engineering with CRISPR-Cas9|url=https://www.science.org/doi/10.1126/science.1258096|work=Science|date=2014-11-28|accessdate=2023-04-09|issn=0036-8075|doi=10.1126/science.1258096|pages=1258096|volume=346|issue=6213|language=en|first=Jennifer A.|last=Doudna|first2=Emmanuelle|last2=Charpentier}}</ref><ref>{{Cite news|title=The CRISPR tool kit for genome editing and beyond|url=https://www.nature.com/articles/s41467-018-04252-2|work=Nature Communications|date=2018-05-15|accessdate=2023-04-09|issn=2041-1723|doi=10.1038/s41467-018-04252-2|pages=1911|volume=9|issue=1|language=en|first=Mazhar|last=Adli}}</ref>
* TALEN (ефекторні нуклеази, подібні до активатора транскрипції): TALEN складаються з налаштовуємих ДНК-зв’язуючих доменів, злитих із нуклеазним доменом, що розщеплює ДНК. Вони можуть бути розроблені для націлювання на конкретні послідовності ДНК, що дозволяє точно редагувати геном.
* ZFN (нуклеази цинкового пальця): ZFN — це сконструйовані білки, які містять ДНК-зв’язуючий домен і нуклеазний домен. Подібно до TALEN, ZFN можуть бути розроблені для націлювання на певні послідовності ДНК для редагування. Однак вони мають нижчу ефективність і специфічність порівняно з TALEN і CRISPR-Cas9.<ref>{{Cite news|title=Rapid “Open-Source” Engineering of Customized Zinc-Finger Nucleases for Highly Efficient Gene Modification|url=https://www.cell.com/molecular-cell/abstract/S1097-2765(08)00461-9|work=Molecular Cell|date=2008-07-25|accessdate=2023-04-09|issn=1097-2765|pmc=PMC2535758|pmid=18657511|doi=10.1016/j.molcel.2008.06.016|pages=294–301|volume=31|issue=2|language=English|first=Morgan L.|last=Maeder|first2=Stacey|last2=Thibodeau-Beganny|first3=Anna|last3=Osiak|first4=David A.|last4=Wright|first5=Reshma M.|last5=Anthony|first6=Magdalena|last6=Eichtinger|first7=Tao|last7=Jiang|first8=Jonathan E.|last8=Foley|first9=Ronnie J.|last9=Winfrey}}</ref><ref>{{Cite news|title=Diversifying the structure of zinc finger nucleases for high-precision genome editing|url=https://www.nature.com/articles/s41467-019-08867-x|work=Nature Communications|date=2019-03-08|accessdate=2023-04-09|issn=2041-1723|doi=10.1038/s41467-019-08867-x|pages=1133|volume=10|issue=1|language=en|first=David E.|last=Paschon|first2=Stephanie|last2=Lussier|first3=Tenzin|last3=Wangzor|first4=Danny F.|last4=Xia|first5=Patrick W.|last5=Li|first6=Sarah J.|last6=Hinkley|first7=Nicholas A.|last7=Scarlott|first8=Stephen C.|last8=Lam|first9=Adam J.|last9=Waite}}</ref>

Технології редагування геному мають численні застосування, такі як генотерапія, функціональна геноміка та моделювання [[Хвороба|хвороб]] в [[Медицина|медицині]]<ref>{{Cite news|title=Current Progress in Therapeutic Gene Editing for Monogenic Diseases|url=https://www.cell.com/molecular-therapy-family/molecular-therapy/abstract/S1525-0016(16)30964-9|work=Molecular Therapy|date=2016-03-01|accessdate=2023-04-09|issn=1525-0016|pmc=PMC4786935|pmid=26765770|doi=10.1038/mt.2016.5|pages=465–474|volume=24|issue=3|language=English|first=Versha|last=Prakash|first2=Marc|last2=Moore|first3=Rafael J.|last3=Yáñez-Muñoz}}</ref><ref>{{Cite news|title=Gene Editing in Clinical Practice: Where are We?|url=https://doi.org/10.1007/s12291-018-0804-4|work=Indian Journal of Clinical Biochemistry|date=2019-01-01|accessdate=2023-04-09|issn=0974-0422|pmc=PMC6346614|pmid=30728669|doi=10.1007/s12291-018-0804-4|pages=19–25|volume=34|issue=1|language=en|first=Rama Devi|last=Mittal}}</ref><ref>{{Cite web|url=https://academic.oup.com/pcm/article/4/3/179/6318867|website=academic.oup.com|pmc=PMC8444435|pmid=34541453|accessdate=2023-04-09|doi=10.1093/pcmedi/pbab014|title=Applications and challenges of CRISPR-Cas gene-editing to disease treatment in clinics|last=Wenyi Liu, Luoxi Li, Jianxin Jiang,Min Wu, and Ping Lin}}</ref><ref>{{Cite news|title=Advances in CRISPR therapeutics|url=https://www.nature.com/articles/s41581-022-00636-2|work=Nature Reviews Nephrology|date=2023-01|accessdate=2023-04-09|issn=1759-507X|doi=10.1038/s41581-022-00636-2|pages=9–22|volume=19|issue=1|language=en|first=Michael|last=Chavez|first2=Xinyi|last2=Chen|first3=Paul B.|last3=Finn|first4=Lei S.|last4=Qi}}</ref>, та покращення врожайності, вмісту [[Поживна речовина|поживних речовин]] і стійкості [[Сільськогосподарські культури|сільськогосподарських культур]] до шкідників і хвороб у [[Сільське господарство|сільському господарстві.]]<ref name=":12">{{Cite web|url=https://www.fao.org/3/cc3579en/cc3579en.pdf|title=Gene editing and agrifood systems|last=Food and Agriculture Organization of the United Nations|date=2022|publisher=[[ООН]]}}</ref><ref>{{Cite news|title=Engineering crops of the future: CRISPR approaches to develop climate-resilient and disease-resistant plants|url=https://doi.org/10.1186/s13059-020-02204-y|work=Genome Biology|date=2020-11-30|accessdate=2023-04-09|issn=1474-760X|pmc=PMC7702697|pmid=33256828|doi=10.1186/s13059-020-02204-y|pages=289|volume=21|issue=1|first=Syed Shan-e-Ali|last=Zaidi|first2=Ahmed|last2=Mahas|first3=Hervé|last3=Vanderschuren|first4=Magdy M.|last4=Mahfouz}}</ref><ref>{{Cite news|title=Genetically engineered crops for sustainably enhanced food production systems|url=https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/fpls.2022.1027828|work=Frontiers in Plant Science|date=2022|accessdate=2023-04-09|issn=1664-462X|pmc=PMC9680014|pmid=36426158|doi=10.3389/fpls.2022.1027828|volume=13|first=Mughair|last=Abdul Aziz|first2=Faical|last2=Brini|first3=Hatem|last3=Rouached|first4=Khaled|last4=Masmoudi}}</ref><ref>{{Cite news|title=Green Revolution to Gene Revolution: Technological Advances in Agriculture to Feed the World|url=https://www.mdpi.com/2223-7747/11/10/1297|work=Plants|date=2022-01|accessdate=2023-04-09|issn=2223-7747|pmc=PMC9146367|pmid=35631721|doi=10.3390/plants11101297|pages=1297|volume=11|issue=10|language=en|first=Mohd Fadhli|last=Hamdan|first2=Siti Nurfadhlina|last2=Mohd Noor|first3=Nazrin|last3=Abd-Aziz|first4=Teen-Lee|last4=Pua|first5=Boon Chin|last5=Tan}}</ref><ref>{{Cite news|title=CRISPR-Cas9 Gene Editing for Fruit and Vegetable Crops: Strategies and Prospects|url=https://www.mdpi.com/2311-7524/7/7/193|work=Horticulturae|date=2021-07|accessdate=2023-04-09|issn=2311-7524|doi=10.3390/horticulturae7070193|pages=193|volume=7|issue=7|language=en|first=Lili|last=Wan|first2=Zhuanrong|last2=Wang|first3=Mi|last3=Tang|first4=Dengfeng|last4=Hong|first5=Yuhong|last5=Sun|first6=Jian|last6=Ren|first7=Na|last7=Zhang|first8=Hongxia|last8=Zeng}}</ref>

=== Синтетична біологія ===
[[Синтетична біологія]] поєднує інженерні принципи з біологією для проектування та створення нових біологічних систем, включаючи штучні клітинні ядра. (Див. також [[Синтетична геноміка]], [[Клітинна інженерія]])

Дослідники працюють над створенням штучних ядер із здатністю реплікувати, транскрибувати та регулювати гени, таким чином імітуючи природні функції клітинного ядра. Це має потенціал для покращення нашого розуміння ядерних процесів, розробки нових методів лікування та створення синтетичних організмів зі спеціальними функціями.<ref>{{Cite web|title=Nucleus Synthetic Biology|url=https://www.cell.com/nucleus-synthetic-biology,%20https://www.cell.com/nucleus-synthetic-biology|website=www.cell.com|accessdate=2023-04-17|language=en}}</ref><ref>{{Cite news|title=Construction of synthetic nucleoli and what it tells us about propagation of sub-nuclear domains through cell division|url=https://doi.org/10.4161/15384101.2014.949124|work=Cell Cycle|date=2014-08-18|accessdate=2023-04-17|issn=1538-4101|pmc=PMC4614152|pmid=25486191|doi=10.4161/15384101.2014.949124|pages=2501–2508|volume=13|issue=16|first=Alice|last=Grob|first2=Brian|last2=McStay}}</ref><ref>{{Cite news|title=Synthetic Cells: From Simple Bio-Inspired Modules to Sophisticated Integrated Systems|url=https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/34856047/|work=Angewandte Chemie (International Ed. in English)|date=2022-04-11|accessdate=2023-04-17|issn=1521-3773|pmc=9314110|pmid=34856047|doi=10.1002/anie.202110855|pages=e202110855|volume=61|issue=16|first=Camila|last=Guindani|first2=Lucas Caire|last2=da Silva|first3=Shoupeng|last3=Cao|first4=Tsvetomir|last4=Ivanov|first5=Katharina|last5=Landfester}}</ref>

=== Перепрограмування клітин і стовбурові клітини ===
Ядро клітини відіграє ключову роль у контролі поділу та [[Диференціювання клітин|диференціації клітини]]. Модулюючи експресію та дію специфічних факторів транскрипції, вчені розробили методи перепрограмування соматичних клітин (дорослих) у [[Плюрипотентність|плюрипотентні]] [[стовбурові клітини]], відомі як [[індуковані плюрипотентні стовбурові клітини]] (iPS Cells). Ці клітини можуть диференціюватись у клітини будь-якого типу, відкриваючи цим нові можливості для [[Регенеративна медицина|регенеративної медицини]], моделювання захворювань і відкриття нових ліків.<ref>{{Cite news|title=Induction of Pluripotent Stem Cells from Mouse Embryonic and Adult Fibroblast Cultures by Defined Factors|url=https://www.cell.com/cell/abstract/S0092-8674(06)00976-7|work=Cell|date=2006-08-25|accessdate=2023-04-17|issn=0092-8674|pmid=16904174|doi=10.1016/j.cell.2006.07.024|pages=663–676|volume=126|issue=4|language=English|first=Kazutoshi|last=Takahashi|first2=Shinya|last2=Yamanaka}}</ref><ref>{{Cite web|title=The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2012|url=https://www.nobelprize.org/prizes/medicine/2012/yamanaka/lecture/|website=NobelPrize.org|accessdate=2023-04-17|language=en-US}}</ref><ref>{{Cite news|title=Induced Pluripotent Stem Cells: Reprogramming Platforms and Applications in Cell Replacement Therapy|url=https://www.liebertpub.com/doi/10.1089/biores.2019.0046|work=BioResearch Open Access|date=2020-12-01|accessdate=2023-04-17|pmc=PMC7194323|pmid=32368414|doi=10.1089/biores.2019.0046|pages=121–136|volume=9|issue=1|first=Akram|last=Al Abbar|first2=Siew Ching|last2=Ngai|first3=Nadine|last3=Nograles|first4=Suleiman Yusuf|last4=Alhaji|first5=Syahril|last5=Abdullah}}</ref>

=== Біомолекулярні комп'ютери ===
Ядро клітини з його здатністю зберігати та обробляти генетичну інформацію надихнуло розвиток [[Біомолекулярна електроніка|біомолекулярних обчислень]] і зберігання даних [[ДНК-комп'ютер|у формі ДНК]]. Обчислення на основі ДНК досліджувалися для вирішення складних обчислювальних проблем, тоді як зберігання даних у формі ДНК використовує ємність високої щільності зберігання ДНК для кодування цифрових даних. Ці підходи пропонують потенціал для енергоефективних, довгострокових рішень для зберігання та нових обчислювальних парадигм.<ref>{{Cite news|title=DNA for data storage and computing|url=https://pnas.org/doi/full/10.1073/pnas.1520100112|work=Proceedings of the National Academy of Sciences|date=2015-12-29|accessdate=2023-04-17|issn=0027-8424|pmc=PMC4702956|pmid=26715734|doi=10.1073/pnas.1520100112|pages=15771–15772|volume=112|issue=52|language=en|first=Megan|last=Scudellari}}</ref><ref>{{Cite news|title=Molecular digital data storage using DNA|url=https://www.nature.com/articles/s41576-019-0125-3|work=Nature Reviews Genetics|date=2019-08|accessdate=2023-04-17|issn=1471-0064|doi=10.1038/s41576-019-0125-3|pages=456–466|volume=20|issue=8|language=en|first=Luis|last=Ceze|first2=Jeff|last2=Nivala|first3=Karin|last3=Strauss}}</ref><ref>{{Cite news|title=A Review of DNA Data Storage Technologies Based on Biomolecules|url=https://www.eurekaselect.com/article/117328|work=Current Bioinformatics|accessdate=2023-04-17|doi=10.2174/1574893616666210813101237|pages=31–36|volume=17|issue=1|language=en|first=Lichao|last=Zhang|first2=Yuanyuan|last2=Lv|first3=Lei|last3=Xu|first4=Murong|last4=Zhou}}</ref><ref>{{Cite book
|url=https://www.worldcat.org/oclc/1139275616
|title=DNA beyond genes : from data storage and computing to nanobots, nanomedicine, and nanoelectronics
|last=Demidov
|first=Vadim V.
|date=2020
|publisher=Springer
|location=Cham
|isbn=978-3-030-36434-2
|oclc=1139275616
}}</ref>


== Література ==
== Література ==

Версія за 11:20, 17 квітня 2023

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Нуклеус.
Клітинне ядро в розрізі: схематичне зображення
Органели клітини: схематичне зображення

Клітинне ядро (лат. nucleus) — мембранна органела клітини, яка міститься в еукаріотичних клітинах і містить генетичний матеріал у формі ДНК. Ядро — це контрольний центр клітини, який регулює експресію генів, реплікацію ДНК і поділ клітини.[1][2][3]

Ядро оточене подвійною мембраною, яка називається ядерною мембраною (оболонкою), яка перфорована ядерними порами, які забезпечують обмін молекулами між ядром і цитоплазмою. Усередині ядра ДНК упакована в хроматин, який під час поділу клітини організовується в окремі одиниці, які називаються хромосомами. Ядро також містить ядерце, яке бере участь у збірці рибосом, та інші структури, такі як ядерна пластинка, яка допомагає підтримувати структуру ядра.

Типова еукаріотичні клітина містить 1 ядро, хоча є винятки — в еритроцитах ядро відсутнє, а деякі типи клітин мають декілька чи багато ядер, такі як міоцити, остеокласти; чи клітини деяких видів грибків[4] та найпростіших[5].

Ядро відіграє важливу роль у багатьох клітинних процесах, включаючи розвиток, метаболізм і реакцію на сигнали навколишнього середовища. Вивчення клітинного ядра має величезне значення для розуміння фундаментальних процесів, які керують клітинними функціями та розвитком.[1][2][3]

Історія відкриття

Хоч цілком можливо, що ядро клітини вперше спостерігав Антоні ван Левенгук наприкінці 17-го століття за допомогою простого мікроскопа[6], тільки після винаходу складного мікроскопа в 19-му столітті ядро почало детально вивчатися.

В 1831 році англійський природознавець Роберт Броун вивчав різні види рослин, зразки яких він зібрав під час подорожі до Австралії. Броун був дуже уважним до деталей, а клітини рослин особливо цікавили його. Розглядаючи їх під мікроскопом, він побачив дещо цікаве: кожна клітина містила круглий і непрозорий елемент. Він назвав його ядром.

Дізнавшись про спостереження Броуна, німецький фізіолог Теодор Шванн почав шукати подібні елементи в клітинах пуголовків і знайшов. Кожна клітина містила ядро. Це був революційний прорив — свідчення того, що всі види життя пов'язані між собою. В одній із книг Шванн описав різні типи клітин, взяті від різноманітних організмів і визначив їх за фактом наявності ядра.

Наприкінці 1800-х років швейцарський анатом Вільгельм Вальдейер ввів термін «хромосома» для опису ниткоподібних структур, які спостерігаються в ядрі під час поділу клітини. Він також припустив, що ядро ​​є місцем спадкової інформації в клітинах.[7]

На початку 20-го століття американський генетик Томас Гант Морган використовував плодову мушку Drosophila melanogaster для вивчення моделей успадкування та ролі хромосом у спадкуванні. Він виявив, що гени розташовані в хромосомах і їх можна відобразити в певних місцях хромосоми.[8]

У середині 20-го століття відкриття подвійної спіральної структури ДНК Джеймсом Уотсоном і Френсісом Кріком змінило наше розуміння структури і функції ядра. Стало зрозуміло, як генетична інформація зберігається та передається між поколіннями.

З тих пір було досягнуто багато успіхів у розумінні ядра, включаючи відкриття гістонів і їх ролі в структурі хроматину, регуляції експресії генів і ролі ядерця в складанні рибосом. Сьогодні дослідження ядра продовжують бути активною сферою досліджень, що має значення для таких галузей, як молекулярна та клітинна біологія, генетика, епігенетика, біологія розвитку. Усвідомлення того, що є елемент спільний для всіх організмів, не тільки для рослин, а й для тварин, поєднало рослинне і тваринне царство у щось спільне, щось, що мало однакові риси.

Будова клітинного ядра

Флуоресцентне зображення ендотеліальних клітин легеневої артерії бика. Синім кольором показані ядра, зеленим – актин, червоним – мітохондрії.
Флуоресцентне зображення ендотеліальних клітин легеневої артерії бика. Синім кольором показані ядра, зеленим – актин, червоним – мітохондрії.

Ядро, зазвичай, кулеподібної форми (але може бути і іншої) і розташовується в центрі клітини. Розміри ядра залежать від розмірів клітини, і становлять, зазвичай, 10-50% об'єму клітини, або 8-25 мікрометрів у діаметрі. Воно оточене подвійною мембраною, яка називається ядерною мембраною (оболонкою), яка відокремлює ядро ​​від цитоплазми.[2]

Ядро складається з декількох компонентів: ядерна мембрана, нуклеоплазма (каріоплазма), хроматин та ядерце.[2]

Ядерна мембрана (схематично)
Ядерна мембрана: схематично

Ядерна мембрана

Докладніше: Ядерна мембрана

Ядерна мембрана (або ядерна оболонка, або нуклеолема) складається з двох ліпідних подвійних шарів із проміжним простором, який називається перинуклеарним простором. Крізь внутрішню і зовнішню мембрани на деяких інтервалах проходять ядерні пори, які регулюють транспортування молекул між ядром і цитоплазмою, відокремлюючи хімічні реакції, що відбуваються в цитоплазмі, від реакцій, що трапляються в межах ядра. Зовнішня мембрана безперервна з шорстким (зернистим, гранулярним) ендоплазматичним ретикулумом і має на своїх поверхні рибосоми, що робить його вигляд зернистим (шорстким, гранулярним). Ядерна сторона ядерної оболонки оточена мережею проміжних філаментів, яка називається ядерною пластинкою (ламіною).[1][2]

Нуклеоплазма

Докладніше: Нуклеоплазма

Нуклеоплазма (каріоплазма, каріолімфа, ядерний сік) — гелеподібна рідина (подібна до цитоплазми), в якій розчинені різноманітні речовин. Ці речовини включають нуклеотид-трифосфати, сигнальні молекули, ДНК, РНК та білки (ензими та філаменти).[1][2]

Ядерна пластинка

Будова і функції ядерної пластинки. INM – внутріжня поверхня ядерної мембрани, ONM – зовнішня поверхня ядерної мембрани, NPC – комплекси ядерних пор, фіолетові – білки ядерної оболонки, рожеві – фактори транскрипції. Інші скорочення в підрозділі Ядерна пластинка.

Ядерна пластинка (або ядерна ламіна) — це мережа проміжних філаментів, яка вистилає внутрішню поверхню ядерної оболонки еукаріотичних клітин. Вона складається з кількох типів білків, включаючи ламіни, асоційовані з ламінами білки та інші структурні білки.[9] Ядерна пластинка забезпечує структурну підтримку ядра і бере участь у регуляції різних ядерних процесів, включаючи реплікацію ДНК, експресію генів і організацію хроматину.

Ламіни є основним компонентом ядерної пластинки і поділяються на два основних типи: ламіни типу А та ламіни типу В. Ламіни А-типу знаходяться, зазвичай, тільки в диференційованих клітинах, тоді як ламіни В-типу присутні в усіх клітинах. Обидва типи ламінів мають подібну структуру з центральним α-спіральним стрижневим доменом і глобулярними доменами на N- і C-кінцях.[10][11]

Ядерна пластинка бере участь у підтримці загальної форми ядра і важлива для правильного розташування хромосом під час поділу клітини. Окрім структурної функції, ядерна пластинка також взаємодіє з хроматином і комплексами ядерних пор, щоб регулювати рух молекул у ядро та з нього. [12][13]

Ядерна пластинка лежить на внутрішній поверхні внутрішньої ядерної мембрани, де вона служить для підтримки ядерної стабільності, організації хроматину та зв’язування ядерних порових комплексів, а також постійно зростаючого, завдяки новим відкриттям, списку білків ядерної оболонки і факторів транскрипції. Білки ядерної оболонки, які зв’язані з пластинкою, включають несприн, емерин, асоційовані з пластинкою білки 1 і 2 (LAP1 і LAP2), рецептор ламіну B (LBR) і MAN1. Транскрипційні фактори, які зв’язуються з пластинкою, включають регулятор транскрипції ретинобластоми (RB), репресор GCL, зв’язуючий білок стеринового відповідного елемента (SREBP1), FOS і MOK2. Бар’єрний фактор аутоінтеграції (BAF) – це білок, пов’язаний з хроматином, який також зв’язується з ядерною пластинкою та декількома вищезгаданими білками ядерної оболонки. Білок гетерохроматину 1 (HP1) зв’язує як хроматин, так і LBR.[14]

Мутації в генах, що кодують білки ядерної пластинки, пов’язані з рядом захворювань.[15][16]

Хроматин

Докладніше: Хроматин

Генетичний матеріал присутній в ядрі у вигляді хроматину. Хроматин — це комплекс ДНК, білків-гістонів та інших асоційованих білків, які утворюють хромосоми. Він організований у окремі одиниці, які називаються нуклеосомами, які складаються з ДНК, обгорнутої навколо ядра з гістонів.

Структура нуклеосоми та хроматосоми
Структура нуклеосоми та хроматосоми

Нуклеосоми є основною одиницею упаковки ДНК в еукаріотичних клітинах, що складається з сегмента ДНК, обгорнутого навколо ядра з восьми білків гістонів.[17][18] Гістони складаються з двох копій кожного білка-гістона H2A, H2B, H3 і H4, розташованих у характерній октамерній структурі. Гістонові білки є високоосновними та позитивно зарядженими, що дозволяє їм взаємодіяти з негативно зарядженою молекулою ДНК. Кожен гістоновий білок містить глобулярний домен, який бере участь у білок-білкових взаємодіях з іншими гістонами в нуклеосомі, а також гнучкий N-кінцевий хвіст, який виступає з серцевини і бере участь у зв’язуванні та регуляції ДНК. Структура нуклеосоми організована в ряд комплексів гістон-ДНК, причому кожен комплекс гістон-ДНК містить приблизно 147 пар основ ДНК, загорнутих навколо ядра гістону. ДНК намотується навколо ядра у вигляді лівої суперспіралі, причому кожен виток спіралі містить приблизно 1,7 витка ДНК.[19] Структура нуклеосом додатково стабілізується п’ятим білком-гістоном, гістоном H1, який зв’язується з лінкерною ДНК між сусідніми нуклеосомами та допомагає організувати волокно хроматину в структури вищого порядку.[20] Організація ДНК у нуклеосоми відіграє вирішальну роль у регуляції експресії генів і структури хроматину. Щільно упакована структура нуклеосоми є бар’єром для факторів транскрипції та інших регуляторних білків, обмежуючи їх здатність взаємодіяти з ДНК.[17][18] Однак зміни в структурі нуклеосом, такі як модифікація гістонів або ремоделювання нуклеосом, можуть змінити доступність ДНК і дозволити зміни в експресії генів.[21] На додаток до їхньої ролі в упаковці ДНК, гістони та нуклеосоми також залучені в низку інших клітинних процесів, включаючи реплікацію ДНК, відновлення та рекомбінацію, а також сегрегацію хромосом під час поділу клітини.[22][23] Завдяки своїй здатності взаємодіяти з ДНК та іншими білками гістони та нуклеосоми відіграють вирішальну роль у підтримці структури та функції геному.[24][17]

Існує 2 види хроматину: еухроматин і гетерохроматин. Еухроматин — більш розгорнута і менш компактна форма ДНК. Області ДНК, які знаходяться у формі еухроматину містять гени, які можуть зчитуватись клітиною. У гетерохроматині ДНК, навпаки, більш компактно упакована і її гени не зчитуються клітиною, тобто "вимнені".[1][2][25] У інтерфазі гетерохроматин, зазвичай, розташовується по периферії ядра (пристінковий гетерохроматин). Повна конденсація хромосом відбувається перед поділом клітини. Щільність упаковки хроматину є частиною епігенетичного контролю експресії генів і частково визначається модифікаціями гістонових хвостів — ацетилюванням і деацетилюванням, та метилюванням.

Вважається, що в ядрі існують так звані функціональні домени хроматину (ДНК одного домену містить приблизно 30 тисяч пар основ), тобто кожна ділянка хромосоми має власну «територію». Питання просторового розподілу хроматину в ядрі вивчений поки недостатньо. Відомо, що теломерні (кінцеві) і центромерні (що відповідають за зв'язування сестринських хроматид в мітозі) ділянки хромосом закріплені на білках ядерної пластинки.

Ядерце

Мікрофотографія клітинного ядра та ядерця
Мікрофотографія клітинного ядра та ядерця (темне) в ньому. Навколо ядра видно ендоплазматичний ретикулум
Докладніше: Ядерце

Ядерце — це спеціалізований субкомпартмент у ядрі, який відповідає за виробництво та збирання рибосом. Внутрішня частина ядра містить одне або декілька ядерець. Ядерце складається з трьох окремих областей: фібрилярного центру, щільного фібрилярного компонента та зернистого (гранулярного) компонента.[26]

Фібрилярний центр є місцем початкової транскрипції рРНК і складається з ДНК, РНК-полімерази I та факторів транскрипції. Щільний фібрилярний компонент оточує фібрилярний центр і, як вважають, бере участь у процесингу рРНК і збірці прерибосом.

Зернистий компонент є найбільш помітною областю ядерця і містить зрілі рибосоми, готові до експорту з ядра.

Ядерце відіграє вирішальну роль у регуляції біогенезу рибосом, який тісно координується з ростом і поділом клітин. В умовах швидкого росту та високої потреби в синтезі білка ядерце може піддаватися процесу, який називається гіпертрофією ядерця, під час якого воно збільшується в розмірах і стає більш помітним усередині ядра. Навпаки, в умовах стресу або клітинного пошкодження ядерце може зазнавати структурних змін і розкладання, що призводить до зменшення виробництва рибосом і зниження синтезу білка.

Окрім своєї ролі в біогенезі рибосом, ядерце також бере участь у багатьох інших клітинних процесах, включаючи регуляцію клітинного циклу, відновлення ДНК і старіння. Наприклад, було показано, що ядерце секвеструє певні білки-супресори пухлин, такі як р53, і регулює їх активність у відповідь на клітинний стрес.[27] Було також показано, що ядерце відіграє певну роль у формуванні параспеклів — маленьких компарментів, що знаходяться в міжхроматиновому просторі ядра і беруть участь в механізмах експресії генів та регуляторних процесах.[28]

Загалом, ядерце є складною та динамічною структурою, яка відіграє вирішальну роль у біогенезі рибосом та регуляції клітинних процесів. Завдяки своїй здатності реагувати на різні сигнали та стреси, ядерце допомагає гарантувати, що синтез білка точно налаштований відповідно до потреб клітини.[26]

Функції клітинного ядра

Ядро є критично важливою органелою, яка виконує кілька важливих функцій у клітині. Деякі з ключових функцій ядра включають:

Експресія генів

Докладніше: Експресія генів
Схема експресії генів еукаріотів
Схема експресії генів еукаріотів

Ядро відповідає за регуляцію експресії генів, яка є процесом, за допомогою якого генетична інформація використовується для виробництва функціональних молекул — білків. Хроматин всередині ядра містить ДНК, яка кодує генетичну інформацію, а ядерна матриця та інші білки допомагають регулювати доступність цієї ДНК для молекулярного механізму, який бере участь у експресії генів.

Ядро є основним місцем експресії генів в еукаріотичних клітинах. Він містить генетичний матеріал у формі хроматину, який є комплексом ДНК, білків-гістонів та інших пов’язаних білків. Процес експресії генів включає транскрипцію ДНК у РНК і подальшу трансляцію РНК у білки.

Регуляція експресії генів є складним процесом, який включає різноманітні механізми, включаючи епігенетичні модифікації, фактори транскрипції та регуляторні РНК. Хроматин в ядрі організований у різні ділянки, які відповідають окремим функціональним доменам геному, таким як гени та регуляторні ділянки. Ці області позначені різними епігенетичними модифікаціями, такими як метилювання та ацетилювання, які можуть змінити доступність ДНК для молекулярного механізму, задіяного в експресії генів.[29][30]

Транскрипційні фактори — це білки, які зв’язуються зі специфічними послідовностями в ДНК і регулюють транскрипцію сусідніх генів. Вони можуть діяти як активатори або репресори експресії генів, залежно від контексту та конкретних залучених генів. Регуляторні РНК, такі як мікроРНК і довгі некодуючі РНК, також можуть відігравати роль у регуляції експресії генів шляхом модуляції стабільності та трансляції матричних РНК.[31][32]

Транскрипція ДНК в РНК здійснюється великим молекулярним комплексом, який називається РНК-полімеразою.[33] Цей процес жорстко регулюється, і на швидкість транскрипції можуть впливати різноманітні фактори, включаючи наявність факторів транскрипції, структуру хроматину та наявність регуляторних РНК.

Отримані молекули РНК потім обробляються та транспортуються з ядра, де вони можуть бути переведені в білки або виконувати інші регуляторні функції в клітині.[34] Регуляція експресії генів має вирішальне значення для належного функціонування клітин і тканин, а порушення регуляції експресії генів може призвести до різноманітних захворювань.[2][3]

Схема процесу реплікації. Цифрами позначені: (1) ланцюг, що відстає, (2) ланцюг-лідер, (3) ДНК-полімераза (Polα), (4) ДНК-лігаза, (5) РНК-праймер, (6) ДНК-праймаза, (7) фрагмент Окадзакі, (8) ДНК-полімераза (Polδ), (9) хеліказа, (10) одиночний ланцюг зі зв'язаними білками, (11) топоізомераза
Схема процесу реплікації. Цифрами позначені: (1) ланцюг, що відстає, (2) ланцюг-лідер, (3) ДНК-полімераза (Polα), (4) ДНК-лігаза, (5) РНК-праймер, (6) ДНК-праймаза, (7) фрагмент Окадзакі, (8) ДНК-полімераза (Polδ), (9) хеліказа, (10) одиночний ланцюг зі зв'язаними білками, (11) топоізомераза

Реплікація ДНК

Докладніше: Реплікація ДНК

В ядрі також відбувається реплікація ДНК, тобто процес, за допомогою якого генетична інформація в ДНК дублюється перед поділом клітини. Цей процес суворо регулюється, щоб кожна дочірня клітина отримувала повну копію геному.[1][2][3]

Процес реплікації ДНК є критично важливою функцією ядра, яка забезпечує точну передачу генетичної інформації від одного покоління клітин до наступного. Реплікація ДНК відбувається під час S-фази клітинного циклу і включає синтез повної копії геному.

Реплікація ДНК - це добре скоординований процес, який включає активність кількох різних білків і ферментів. Процес починається з розкручування дволанцюгової молекули ДНК, чому сприяє група білків, які називаються геліказами. Коли ланцюги ДНК розділяються, вони стабілізуються групою білків, які називаються одноланцюгово-зв’язуючі білки (SSB-proteins).

Наступним етапом реплікації ДНК є синтез нових ланцюгів ДНК, який виконується ферментом ДНК-полімеразою. ДНК-полімераза може додавати нові нуклеотиди лише до 3'-кінця вже існуючого ланцюга ДНК, тому реплікація відбувається напівконсервативним способом, коли кожна дочірня молекула ДНК містить один ланцюг батьківської молекули ДНК та один новосинтезований ланцюг.

Щоб ініціювати синтез ДНК, короткий праймер РНК спочатку синтезується іншим ферментом, який називається праймазою. Потім ДНК-полімераза може розширити цей праймер, додаючи нові нуклеотиди до 3'-кінця, доки не зустріне наступний праймер РНК на комплементарному ланцюзі. У цей момент праймер РНК видаляється і замінюється ДНК, завершуючи синтез нового ланцюга ДНК.

Процес реплікації ДНК чітко регулюється, щоб гарантувати мінімізацію помилок і збереження точності генетичної інформації. Це включає в себе активність кількох різних білків, включаючи ферменти перевірки — дельта та епсилон ДНК-полімерази[35], які можуть виявляти та виправляти помилки в щойно синтезованій ДНК.

Загалом, реплікація ДНК є критичною функцією ядра, яка забезпечує точну передачу генетичної інформації від одного покоління клітин до наступного.[2][3]

Поділ клітини

Докладніше: Поділ клітин

Під час поділу клітини ядро ​​відіграє вирішальну роль у поділі генетичного матеріалу на дочірні клітини. Цей процес включає в себе поділ самого ядра.[3]

Мітоз та Мейоз. (бінарний поділ відбувається в клітинах прокаріотів і не відноситься до клітинного ядра)
Мітоз та Мейоз. (бінарний поділ відбувається в клітинах прокаріотів і не відноситься до клітинного ядра)

Поділ клітин є критичною функцією ядра, яка необхідна для росту та розвитку організмів, а також для відновлення та заміни пошкоджених або старіючих клітин. В еукаріотичних клітинах відбувається два основних типи поділу клітин: мітоз і мейоз.

Мітоз – це процес, за якого одна клітина ділиться з утворенням двох ідентичних дочірніх клітин. Цей процес важливий для росту та відновлення тканин, а також для підтримки кількості хромосом і плоїдності (кількості наборів хромосом у клітині). Під час мітозу ДНК в ядрі спочатку реплікується, а потім репліковані хромосоми поділяються на два дочірніх ядра за допомогою серії добре скоординованих кроків. Цей процес регулюється різними білками та сигнальними шляхами, і на нього можуть впливати навколишні сигнали, такі як стрес або пошкодження.[36]

Мейоз, з іншого боку, є спеціалізованою формою поділу клітин, яка відбувається лише в клітинах, які дають початок гаметам (сперматозоїдам або яйцеклітинам). Мейоз включає два раунди поділу клітини, що призводить до утворення чотирьох гаплоїдних дочірніх клітин, які містять половину кількості хромосом, ніж батьківська клітина. Цей процес має вирішальне значення для виробництва генетично різноманітного потомства та включає різноманітні спеціалізовані білки та механізми, які забезпечують правильну сегрегацію та обмін генетичним матеріалом.[2][37]

Загалом, функція ядра в поділі клітин є критичною для росту, розвитку та підтримки організмів. Саме завдяки точному регулюванню поділу клітини організми здатні підтримувати кількість і плоїдність хромосом, виробляти генетично різноманітне потомство та реагувати на сигнали навколишнього середовища та стреси.[2][3]

Регуляція клітинних процесів

Схематичне зображення розрізу клітини з кулеподібним ябром всередині
Схематичне зображення розрізу клітини з кулеподібним ябром всередині

Ядро також відіграє певну роль у регуляції різних клітинних процесів, включаючи метаболізм, диференціацію та реакцію на подразники навколишнього середовища. Це досягається шляхом регуляції експресії генів і взаємодії між ядром та іншими органелами всередині клітини. Ця регуляція досягається за допомогою різноманітних механізмів, включаючи фактори транскрипції, ремоделювання хроматину та сигнальні шляхи.[2][3]

Фактори транскрипції – це білки, які зв'язуються зі специфічними послідовностями ДНК і контролюють транскрипцію сусідніх генів. Зв’язуючись з регуляторними елементами, такими як промотори та енхансери, транскрипційні фактори можуть активувати або пригнічувати експресію цільових генів, тим самим контролюючи клітинні процеси, такі як диференціація, проліферація та апоптоз. Активність факторів транскрипції може регулюватися різними сигналами, включаючи гормони, фактори росту та сигнали навколишнього середовища.[3][38]

Ремоделювання хроматину відноситься до динамічних змін у структурі хроматину, які відбуваються під час різних клітинних процесів, таких як реплікація ДНК, транскрипція та відновлення. Хроматин складається з ДНК, обгорнутої навколо білків-гістонів, і доступність ДНК для механізму транскрипції регулюється модифікаціями цих гістонів. Наприклад, ацетилювання гістонів може сприяти активації транскрипції, тоді як метилювання може призвести до репресії. Комплекси ремоделювання хроматину також можуть фізично змінювати структуру хроматину, щоб забезпечити доступ до регуляторних елементів і полегшити експресію генів.[39][3]

Сигнальні шляхи також є критичними для регуляції клітинних процесів і включають активацію різних кіназ і фосфатаз у відповідь на позаклітинні або внутрішньоклітинні сигнали. Ці шляхи можуть регулювати різноманітні клітинні процеси, включаючи експресію генів, розвиток клітинного циклу та відновлення ДНК.[3][40]

Загалом, функція ядра в регуляції клітинних процесів має вирішальне значення для правильного функціонування клітин і організмів. Завдяки точному регулюванню експресії генів, відновлення ДНК і розвитку клітинного циклу ядро ​​відіграє центральну роль у підтримці клітинного гомеостазу та відповіді на сигнали навколишнього середовища та стреси.[2]

Еволюційне значення клітинного ядра

Основна функціональна відмінність клітин еукаріот від клітин прокаріотів полягає в просторовому розмежуванні процесів транскрипції (синтезу матричної РНК) і трансляції (синтезу білка рибосомою), що дає в розпорядження еукаріотичної клітини нові інструменти регуляції біосинтезу і контролю якості мРНК.

У той час, як у прокаріотів мРНК починає транслюватися ще до завершення її синтезу РНК-полімеразою, мРНК еукаріотів зазнає значних модифікацій (так званий процесинг), після чого експортується через ядерні пори в цитоплазму, і тільки після цього може вступити в трансляцію. Процесинг мРНК включає декілька елементів.

З попередника мРНК (пре-мРНК) в ході процесу, званого сплайсингом вирізаються інтрони — незначущі ділянки, а значущі ділянки — екзони з'єднуються один з одним. Причому екзони однієї і тієї ж пре- мРНК можуть бути з'єднані декількома різними способами (альтернативний сплайсинг), так що один попередник може перетворюватися в декілька різних зрілих мРНК. Таким чином, один ген може кодувати відразу декілька білків.

Модифікаціям піддаються кінці молекули мРНК. До 5'-кінця молекули прикріплюється 7-метилгуанін (так званий кеп). До 3'- кінця приєднуються кілька десятків залишків аденіну (поліаденілування). Також за допомогою альтернативного поліаденілування можна контролювати наступну долю мРНК, наприклад в ході РНК інтерференції — адже 5'- та 3'- нетрансльовані ділянки є місцями з'єднання мікроРНК[41].

Перспективні технології

Клітинне ядро, як центр для зберігання та обробки генетичної інформації, був і є предметом численних досліджень й експериментів в біоінженерії та біотехнології.

Генотерапія

Схематичне зображення клітинних процесів при застосуванні ліпоплексів для введення ДНК
Схематичне зображення введення ДНК в ядро клітини за допомогою ліпоплексів (комплекс ліпідів та ДНК)

Генотерапія (генна терапія) — це вид лікування, який передбачає зміну або заміну генів у клітинах людини для лікування або запобігання захворюванням. Ядро клітини відіграє центральну роль у цьому процесі як мішень для доставки терапевтичних (лікувальних) генів. Було розроблено різні методи доставки, включаючи вірусні вектори, невірусні методи (такі як ліпосоми та електропорація) та пряме введення нуклеїнових кислот.

Редагування генома

Редагування генома є групою потужних інструментів, які дозволяють точно маніпулювати генетичною інформацією в клітинному ядрі. Ці методи зробили революцію в галузях молекулярної та клітинної біології, медицини та біотехнології. Основні технології редагування геному включають:

  • CRISPR-Cas9: універсальна та ефективна система, створена на основі молекулярних механізмів адаптивної імунної системи бактерій, CRISPR-Cas9 стала найпоширенішим інструментом редагування геному. CRISPR (Clustered Regularly Interspaced Short Palindromic Repeats) — це послідовності бактеріальної ДНК, які є частиною адаптивної імунної системи, тоді як Cas9 — це фермент, який розщеплює ДНК. Разом їх можливо запрограмувати на націлювання на певні послідовності ДНК в ядрі і введення модифікацій в геном клітин живого організму. CRISPR-Cas9 став найпоширенішим методом редагування генів завдяки простоті використання, економічній ефективності та високій точності.[42][43]
  • TALEN (ефекторні нуклеази, подібні до активатора транскрипції): TALEN складаються з налаштовуємих ДНК-зв’язуючих доменів, злитих із нуклеазним доменом, що розщеплює ДНК. Вони можуть бути розроблені для націлювання на конкретні послідовності ДНК, що дозволяє точно редагувати геном.
  • ZFN (нуклеази цинкового пальця): ZFN — це сконструйовані білки, які містять ДНК-зв’язуючий домен і нуклеазний домен. Подібно до TALEN, ZFN можуть бути розроблені для націлювання на певні послідовності ДНК для редагування. Однак вони мають нижчу ефективність і специфічність порівняно з TALEN і CRISPR-Cas9.[44][45]

Технології редагування геному мають численні застосування, такі як генотерапія, функціональна геноміка та моделювання хвороб в медицині[46][47][48][49], та покращення врожайності, вмісту поживних речовин і стійкості сільськогосподарських культур до шкідників і хвороб у сільському господарстві.[50][51][52][53][54]

Синтетична біологія

Синтетична біологія поєднує інженерні принципи з біологією для проектування та створення нових біологічних систем, включаючи штучні клітинні ядра. (Див. також Синтетична геноміка, Клітинна інженерія)

Дослідники працюють над створенням штучних ядер із здатністю реплікувати, транскрибувати та регулювати гени, таким чином імітуючи природні функції клітинного ядра. Це має потенціал для покращення нашого розуміння ядерних процесів, розробки нових методів лікування та створення синтетичних організмів зі спеціальними функціями.[55][56][57]

Перепрограмування клітин і стовбурові клітини

Ядро клітини відіграє ключову роль у контролі поділу та диференціації клітини. Модулюючи експресію та дію специфічних факторів транскрипції, вчені розробили методи перепрограмування соматичних клітин (дорослих) у плюрипотентні стовбурові клітини, відомі як індуковані плюрипотентні стовбурові клітини (iPS Cells). Ці клітини можуть диференціюватись у клітини будь-якого типу, відкриваючи цим нові можливості для регенеративної медицини, моделювання захворювань і відкриття нових ліків.[58][59][60]

Біомолекулярні комп'ютери

Ядро клітини з його здатністю зберігати та обробляти генетичну інформацію надихнуло розвиток біомолекулярних обчислень і зберігання даних у формі ДНК. Обчислення на основі ДНК досліджувалися для вирішення складних обчислювальних проблем, тоді як зберігання даних у формі ДНК використовує ємність високої щільності зберігання ДНК для кодування цифрових даних. Ці підходи пропонують потенціал для енергоефективних, довгострокових рішень для зберігання та нових обчислювальних парадигм.[61][62][63][64]

Література

Книги

  • Гістологія. Цитологія. Ембріологія: підруч. для студентів / за ред.: О. Д. Луцика, Ю. Б. Чайковського . - Вінниця : Нова Книга, 2020. - 496 с. ISBN 978-966-382-698-1
  • Медична біологія / За ред. В. П. Пішака, Ю. І. Бажори. Підручник. - М-42 Вінниця: Нова Книга, 2004. - 656 с: іл. ISBN 966-7890-35-X
  • Molecular Biology of the Cell, 4th ed. / B. Alberts, A. Johnson, J. Lewis, M. Raff, K. Roberts, and P. Walter. New York: Garland Science; 2002. ISBN 0-8153-3218-1
  • Загальна цитологія і гістологія: підруч. / М. Е. Дзержинський, Н. В. Скрипник, Г. В. Островська та ін.; – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2010. – 575 с. ISBN 978-966-439-159-4
  • The Nucleus: Volume 1: Nuclei and Subnuclear Components. / Hancock, R., & Robinson, D. G. Humana Press, 2008. ISBN 978-1588299772

Журнали

Відео

Примітки

  1. ↑ а б в г д е Луцик О. Д., Чайковський Ю. Б. та ін. (2018). Гістологія. Цитологія. Ембріологія. Вінниця: Нова Книга. ISBN 978-966-382-698-1. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Пішак В.П. та ін. (2004). Медична біологія (PDF). Вінниця: Нова Книга. ISBN 966-7890-35-X. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м Johnson, Alexander; Lewis, Julian; Raff, Martin; Roberts, Keith; Walter, Peter (2002). Molecular biology of the cell (вид. 4th ed). New York: Garland Science. ISBN 0-8153-3218-1. OCLC 48122761.
  4. ↑ Roper, Marcus; Ellison, Chris; Taylor, John W.; Glass, N. Louise (2011-09). Nuclear and Genome Dynamics in Multinucleate Ascomycete Fungi. Current Biology (англ.). Т. 21, № 18. с. R786—R793. doi:10.1016/j.cub.2011.06.042. Процитовано 18 березня 2023.
  5. ↑ Gabaldón, Toni; Völcker, Eckhard; Torruella, Guifré (1 серпня 2022). On the Biology, Diversity and Evolution of Nucleariid Amoebae (Amorphea, Obazoa, Opisthokonta1. Protist (англ.). Т. 173, № 4. с. 125895. doi:10.1016/j.protis.2022.125895. ISSN 1434-4610. Процитовано 18 березня 2023.
  6. ↑ Terence Allen, Graham Cowling (вересень 2011). The nucleus. academic.oup.com. doi:10.1093/actrade/9780199578757.003.0003. Процитовано 18 березня 2023.
  7. ↑ Saceleanu, Vicentiu Mircea; Mohan, Aurel George; Covache-Busuioc, Razvan Adrian; Costin, Horia Petre; Ciurea, Alexandru Vlad (2022-02). Wilhelm von Waldeyer: Important Steps in Neural Theory, Anatomy and Citology. Brain Sciences (англ.). Т. 12, № 2. с. 224. doi:10.3390/brainsci12020224. ISSN 2076-3425. Процитовано 18 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  8. ↑ Thomas Hunt Morgan and the Discovery of Sex Linkage | Learn Science at Scitable. www.nature.com (англ.). Процитовано 18 березня 2023.
  9. ↑ Gruenbaum, Yosef; Wilson, Katherine L.; Harel, Amnon; Goldberg, Michal; Cohen, Merav (1 квітня 2000). Review: Nuclear Lamins—Structural Proteins with Fundamental Functions. Journal of Structural Biology (англ.). Т. 129, № 2. с. 313—323. doi:10.1006/jsbi.2000.4216. ISSN 1047-8477. Процитовано 18 березня 2023.
  10. ↑ Osmanagic-Myers, Selma; Dechat, Thomas; Foisner, Roland (1 лютого 2015). Lamins at the crossroads of mechanosignaling. Genes & Development (англ.). Т. 29, № 3. с. 225—237. doi:10.1101/gad.255968.114. ISSN 0890-9369. PMC 4318140. PMID 25644599. Процитовано 18 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  11. ↑ Burke, Brian; Stewart, Colin L. (2013-01). The nuclear lamins: flexibility in function. Nature Reviews Molecular Cell Biology (англ.). Т. 14, № 1. с. 13—24. doi:10.1038/nrm3488. ISSN 1471-0080. Процитовано 18 березня 2023.
  12. ↑ Alberts, Bruce; Johnson, Alexander; Lewis, Julian; Raff, Martin; Roberts, Keith; Walter, Peter (2002). The Transport of Molecules between the Nucleus and the Cytosol. Molecular Biology of the Cell. 4th edition (англ.). Процитовано 18 березня 2023.
  13. ↑ Dechat, T.; Adam, S. A.; Taimen, P.; Shimi, T.; Goldman, R. D. (1 листопада 2010). Nuclear Lamins. Cold Spring Harbor Perspectives in Biology (англ.). Т. 2, № 11. с. a000547—a000547. doi:10.1101/cshperspect.a000547. ISSN 1943-0264. PMC 2964183. PMID 20826548. Процитовано 18 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  14. ↑ Coutinho, Henrique Douglas M; Falcão-Silva, Vivyanne S; Gonçalves, Gregório Fernandes; da Nóbrega, Raphael Batista (2009-12). Molecular ageing in progeroid syndromes: Hutchinson-Gilford progeria syndrome as a model. Immunity & Ageing (англ.). Т. 6, № 1. с. 4. doi:10.1186/1742-4933-6-4. ISSN 1742-4933. PMC 2674425. PMID 19379495. Процитовано 18 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  15. ↑ Worman, H. J.; Ostlund, C.; Wang, Y. (1 лютого 2010). Diseases of the Nuclear Envelope. Cold Spring Harbor Perspectives in Biology (англ.). Т. 2, № 2. с. a000760—a000760. doi:10.1101/cshperspect.a000760. ISSN 1943-0264. PMC 2828284. PMID 20182615. Процитовано 18 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  16. ↑ Östlund, Cecilia; Chang, Wakam; Gundersen, Gregg G; Worman, Howard J (2019-11). Pathogenic mutations in genes encoding nuclear envelope proteins and defective nucleocytoplasmic connections. Experimental Biology and Medicine (англ.). Т. 244, № 15. с. 1333—1344. doi:10.1177/1535370219862243. ISSN 1535-3702. PMC 6880145. PMID 31299860. Процитовано 18 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  17. ↑ а б в Mariño-Ramírez, Leonardo; Kann, Maricel G; Shoemaker, Benjamin A; Landsman, David (2005-10). Histone structure and nucleosome stability. Expert Review of Proteomics (англ.). Т. 2, № 5. с. 719—729. doi:10.1586/14789450.2.5.719. ISSN 1478-9450. PMC 1831843. PMID 16209651. Процитовано 17 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  18. ↑ а б Amber Cutter and Jeffrey J. Hayes (2015). A Brief Review of Nucleosome Structure (eng) . FEBS letters, 589(20 Pt A), 2914–2922. doi:10.1016/j.febslet.2015.05.016.
  19. ↑ J. L. Workman R. E. Kingston (1998). ALTERATION OF NUCLEOSOME STRUCTURE AS A MECHANISM OF TRANSCRIPTIONAL REGULATION. Annual Review of Biochemistry Vol.67: 545-579. doi:10.1146/annurev.biochem.67.1.545.
  20. ↑ Fyodorov, Dmitry V.; Zhou, Bing-Rui; Skoultchi, Arthur I.; Bai, Yawen (March 2018). Emerging roles of linker histones in regulating chromatin structure and function. Nature Reviews. Molecular Cell Biology. Т. 19, № 3. с. 192—206. doi:10.1038/nrm.2017.94. ISSN 1471-0080. PMID 29018282. Архів оригіналу за 8 березня 2018. Процитовано 5 березня 2018.
  21. ↑ Bannister, Andrew J.; Kouzarides, Tony (2011-03). Regulation of chromatin by histone modifications. Cell Research (англ.). Т. 21, № 3. с. 381—395. doi:10.1038/cr.2011.22. ISSN 1748-7838. Процитовано 17 березня 2023.
  22. ↑ Hauer, Michael H.; Gasser, Susan M. (15 листопада 2017). Chromatin and nucleosome dynamics in DNA damage and repair. Genes & Development (англ.). Т. 31, № 22. с. 2204—2221. doi:10.1101/gad.307702.117. ISSN 0890-9369. PMC 5769766. PMID 29284710. Процитовано 17 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  23. ↑ Groth, Anja; Rocha, Walter; Verreault, Alain; Almouzni, Geneviève (23 лютого 2007). Chromatin Challenges during DNA Replication and Repair. Cell (English) . Т. 128, № 4. с. 721—733. doi:10.1016/j.cell.2007.01.030. ISSN 0092-8674. PMID 17320509. Процитовано 17 березня 2023.
  24. ↑ Wang, Peijun; Yang, Wanting; Zhao, Shuxin; Nashun, Buhe (19 березня 2021). Regulation of chromatin structure and function: insights into the histone chaperone FACT. Cell Cycle. Т. 20, № 5-6. с. 465—479. doi:10.1080/15384101.2021.1881726. ISSN 1538-4101. PMC 8018367. PMID 33590780. Процитовано 17 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  25. ↑ Felsenfeld, Gary (12 липня 1996). Chromatin Unfolds. Cell (English) . Т. 86, № 1. с. 13—19. doi:10.1016/S0092-8674(00)80073-2. ISSN 0092-8674. PMID 8689680. Процитовано 17 березня 2023.
  26. ↑ а б Shaw, P. J.; Jordan, E. G. (1995-11). The Nucleolus. Annual Review of Cell and Developmental Biology (англ.). Т. 11, № 1. с. 93—121. doi:10.1146/annurev.cb.11.110195.000521. ISSN 1081-0706. Процитовано 17 березня 2023.
  27. ↑ Iarovaia, Olga V.; Minina, Elizaveta P.; Sheval, Eugene V.; Onichtchouk, Daria; Dokudovskaya, Svetlana; Razin, Sergey V.; Vassetzky, Yegor S. (2019-08). Nucleolus: A Central Hub for Nuclear Functions. Trends in Cell Biology (англ.). Т. 29, № 8. с. 647—659. doi:10.1016/j.tcb.2019.04.003. Процитовано 17 березня 2023.
  28. ↑ Pisani, Gabriel; Baron, Byron (2019-12). Nuclear paraspeckles function in mediating gene regulatory and apoptotic pathways. Non-coding RNA Research (англ.). Т. 4, № 4. с. 128—134. doi:10.1016/j.ncrna.2019.11.002. PMC 7012776. PMID 32072080. Процитовано 17 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  29. ↑ Miller, Jaime L.; Grant, Patrick A. (2013). Kundu, Tapas K. (ред.). The Role of DNA Methylation and Histone Modifications in Transcriptional Regulation in Humans. Epigenetics: Development and Disease. Т. 61. Dordrecht: Springer Netherlands. с. 289—317. doi:10.1007/978-94-007-4525-4_13. ISBN 978-94-007-4524-7. PMC 6611551. PMID 23150256.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  30. ↑ Albini, Sonia; Zakharova, Vlada; Ait-Si-Ali, Slimane (1 січня 2019). Palacios, Daniela (ред.). Chapter 3 - Histone Modifications. Epigenetics and Regeneration (англ.). Т. 11. Academic Press. с. 47—72. doi:10.1016/b978-0-12-814879-2.00003-0.
  31. ↑ Ying, Shao-Yao; Chang, Donald C.; Lin, Shi-Lung (2008-03). The MicroRNA (miRNA): Overview of the RNA Genes that Modulate Gene Function. Molecular Biotechnology (англ.). Т. 38, № 3. с. 257—268. doi:10.1007/s12033-007-9013-8. ISSN 1073-6085. PMC 7091389. PMID 17999201. Процитовано 17 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  32. ↑ Fernandes, Juliane; Acuña, Stephanie; Aoki, Juliana; Floeter-Winter, Lucile; Muxel, Sandra (17 лютого 2019). Long Non-Coding RNAs in the Regulation of Gene Expression: Physiology and Disease. Non-Coding RNA (англ.). Т. 5, № 1. с. 17. doi:10.3390/ncrna5010017. ISSN 2311-553X. PMC 6468922. PMID 30781588. Процитовано 17 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  33. ↑ Borukhov, Sergei; Nudler, Evgeny (1 березня 2008). RNA polymerase: the vehicle of transcription. Trends in Microbiology (English) . Т. 16, № 3. с. 126—134. doi:10.1016/j.tim.2007.12.006. ISSN 0966-842X. PMID 18280161. Процитовано 17 березня 2023.
  34. ↑ Different types of RNAs and their functions. FutureLearn (амер.). Процитовано 17 березня 2023.
  35. ↑ Moldovan, George-Lucian; Pfander, Boris; Jentsch, Stefan (18 травня 2007). PCNA, the Maestro of the Replication Fork. Cell (English) . Т. 129, № 4. с. 665—679. doi:10.1016/j.cell.2007.05.003. ISSN 0092-8674. PMID 17512402. Процитовано 18 березня 2023.
  36. ↑ Rhind, Nicholas; Russell, Paul (1 жовтня 2012). Signaling Pathways that Regulate Cell Division. Cold Spring Harbor Perspectives in Biology (англ.). Т. 4, № 10. с. a005942. doi:10.1101/cshperspect.a005942. ISSN 1943-0264. PMC 3475169. PMID 23028116. Процитовано 18 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  37. ↑ Alberts, Bruce; Johnson, Alexander; Lewis, Julian; Raff, Martin; Roberts, Keith; Walter, Peter (2002). Meiosis. Molecular Biology of the Cell. 4th edition (англ.). Процитовано 18 березня 2023.
  38. ↑ Riechmann, José Luis (2002-01). Transcriptional Regulation: a Genomic Overview. The Arabidopsis Book (англ.). Т. 1. с. e0085. doi:10.1199/tab.0085. ISSN 1543-8120. PMC 3243377. PMID 22303220. Процитовано 18 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  39. ↑ Chromatin Remodeling in Eukaryotes | Learn Science at Scitable. www.nature.com (англ.). Процитовано 18 березня 2023.
  40. ↑ Hotamisligil, Gökhan S.; Davis, Roger J. (1 жовтня 2016). Cell Signaling and Stress Responses. Cold Spring Harbor Perspectives in Biology (англ.). Т. 8, № 10. с. a006072. doi:10.1101/cshperspect.a006072. ISSN 1943-0264. PMC 5046695. PMID 27698029. Процитовано 18 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  41. ↑ Ran Elkon, Alejandro P. Ugalde & Reuven Agami (July 2013). Alternative cleavage and polyadenylation: extent, regulation and function. Nature reviews. Genetics. 14 (7): 496—506. doi:10.1038/nrg3482. PMID 23774734.
  42. ↑ Doudna, Jennifer A.; Charpentier, Emmanuelle (28 листопада 2014). The new frontier of genome engineering with CRISPR-Cas9. Science (англ.). Т. 346, № 6213. с. 1258096. doi:10.1126/science.1258096. ISSN 0036-8075. Процитовано 9 квітня 2023.
  43. ↑ Adli, Mazhar (15 травня 2018). The CRISPR tool kit for genome editing and beyond. Nature Communications (англ.). Т. 9, № 1. с. 1911. doi:10.1038/s41467-018-04252-2. ISSN 2041-1723. Процитовано 9 квітня 2023.
  44. ↑ Maeder, Morgan L.; Thibodeau-Beganny, Stacey; Osiak, Anna; Wright, David A.; Anthony, Reshma M.; Eichtinger, Magdalena; Jiang, Tao; Foley, Jonathan E.; Winfrey, Ronnie J. (25 липня 2008). Rapid “Open-Source” Engineering of Customized Zinc-Finger Nucleases for Highly Efficient Gene Modification. Molecular Cell (English) . Т. 31, № 2. с. 294—301. doi:10.1016/j.molcel.2008.06.016. ISSN 1097-2765. PMC 2535758. PMID 18657511. Процитовано 9 квітня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  45. ↑ Paschon, David E.; Lussier, Stephanie; Wangzor, Tenzin; Xia, Danny F.; Li, Patrick W.; Hinkley, Sarah J.; Scarlott, Nicholas A.; Lam, Stephen C.; Waite, Adam J. (8 березня 2019). Diversifying the structure of zinc finger nucleases for high-precision genome editing. Nature Communications (англ.). Т. 10, № 1. с. 1133. doi:10.1038/s41467-019-08867-x. ISSN 2041-1723. Процитовано 9 квітня 2023.
  46. ↑ Prakash, Versha; Moore, Marc; Yáñez-Muñoz, Rafael J. (1 березня 2016). Current Progress in Therapeutic Gene Editing for Monogenic Diseases. Molecular Therapy (English) . Т. 24, № 3. с. 465—474. doi:10.1038/mt.2016.5. ISSN 1525-0016. PMC 4786935. PMID 26765770. Процитовано 9 квітня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  47. ↑ Mittal, Rama Devi (1 січня 2019). Gene Editing in Clinical Practice: Where are We?. Indian Journal of Clinical Biochemistry (англ.). Т. 34, № 1. с. 19—25. doi:10.1007/s12291-018-0804-4. ISSN 0974-0422. PMC 6346614. PMID 30728669. Процитовано 9 квітня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  48. ↑ Wenyi Liu, Luoxi Li, Jianxin Jiang,Min Wu, and Ping Lin. Applications and challenges of CRISPR-Cas gene-editing to disease treatment in clinics. academic.oup.com. doi:10.1093/pcmedi/pbab014. PMC 8444435. PMID 34541453. Процитовано 9 квітня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  49. ↑ Chavez, Michael; Chen, Xinyi; Finn, Paul B.; Qi, Lei S. (2023-01). Advances in CRISPR therapeutics. Nature Reviews Nephrology (англ.). Т. 19, № 1. с. 9—22. doi:10.1038/s41581-022-00636-2. ISSN 1759-507X. Процитовано 9 квітня 2023.
  50. ↑ Food and Agriculture Organization of the United Nations (2022). Gene editing and agrifood systems (PDF). ООН.
  51. ↑ Zaidi, Syed Shan-e-Ali; Mahas, Ahmed; Vanderschuren, Hervé; Mahfouz, Magdy M. (30 листопада 2020). Engineering crops of the future: CRISPR approaches to develop climate-resilient and disease-resistant plants. Genome Biology. Т. 21, № 1. с. 289. doi:10.1186/s13059-020-02204-y. ISSN 1474-760X. PMC 7702697. PMID 33256828. Процитовано 9 квітня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  52. ↑ Abdul Aziz, Mughair; Brini, Faical; Rouached, Hatem; Masmoudi, Khaled (2022). Genetically engineered crops for sustainably enhanced food production systems. Frontiers in Plant Science. Т. 13. doi:10.3389/fpls.2022.1027828. ISSN 1664-462X. PMC 9680014. PMID 36426158. Процитовано 9 квітня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  53. ↑ Hamdan, Mohd Fadhli; Mohd Noor, Siti Nurfadhlina; Abd-Aziz, Nazrin; Pua, Teen-Lee; Tan, Boon Chin (2022-01). Green Revolution to Gene Revolution: Technological Advances in Agriculture to Feed the World. Plants (англ.). Т. 11, № 10. с. 1297. doi:10.3390/plants11101297. ISSN 2223-7747. PMC 9146367. PMID 35631721. Процитовано 9 квітня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  54. ↑ Wan, Lili; Wang, Zhuanrong; Tang, Mi; Hong, Dengfeng; Sun, Yuhong; Ren, Jian; Zhang, Na; Zeng, Hongxia (2021-07). CRISPR-Cas9 Gene Editing for Fruit and Vegetable Crops: Strategies and Prospects. Horticulturae (англ.). Т. 7, № 7. с. 193. doi:10.3390/horticulturae7070193. ISSN 2311-7524. Процитовано 9 квітня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  55. ↑ Nucleus Synthetic Biology. www.cell.com (англ.). Процитовано 17 квітня 2023.
  56. ↑ Grob, Alice; McStay, Brian (18 серпня 2014). Construction of synthetic nucleoli and what it tells us about propagation of sub-nuclear domains through cell division. Cell Cycle. Т. 13, № 16. с. 2501—2508. doi:10.4161/15384101.2014.949124. ISSN 1538-4101. PMC 4614152. PMID 25486191. Процитовано 17 квітня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  57. ↑ Guindani, Camila; da Silva, Lucas Caire; Cao, Shoupeng; Ivanov, Tsvetomir; Landfester, Katharina (11 квітня 2022). Synthetic Cells: From Simple Bio-Inspired Modules to Sophisticated Integrated Systems. Angewandte Chemie (International Ed. in English). Т. 61, № 16. с. e202110855. doi:10.1002/anie.202110855. ISSN 1521-3773. PMC 9314110. PMID 34856047. Процитовано 17 квітня 2023.
  58. ↑ Takahashi, Kazutoshi; Yamanaka, Shinya (25 серпня 2006). Induction of Pluripotent Stem Cells from Mouse Embryonic and Adult Fibroblast Cultures by Defined Factors. Cell (English) . Т. 126, № 4. с. 663—676. doi:10.1016/j.cell.2006.07.024. ISSN 0092-8674. PMID 16904174. Процитовано 17 квітня 2023.
  59. ↑ The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2012. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 17 квітня 2023.
  60. ↑ Al Abbar, Akram; Ngai, Siew Ching; Nograles, Nadine; Alhaji, Suleiman Yusuf; Abdullah, Syahril (1 грудня 2020). Induced Pluripotent Stem Cells: Reprogramming Platforms and Applications in Cell Replacement Therapy. BioResearch Open Access. Т. 9, № 1. с. 121—136. doi:10.1089/biores.2019.0046. PMC 7194323. PMID 32368414. Процитовано 17 квітня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  61. ↑ Scudellari, Megan (29 грудня 2015). DNA for data storage and computing. Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.). Т. 112, № 52. с. 15771—15772. doi:10.1073/pnas.1520100112. ISSN 0027-8424. PMC 4702956. PMID 26715734. Процитовано 17 квітня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  62. ↑ Ceze, Luis; Nivala, Jeff; Strauss, Karin (2019-08). Molecular digital data storage using DNA. Nature Reviews Genetics (англ.). Т. 20, № 8. с. 456—466. doi:10.1038/s41576-019-0125-3. ISSN 1471-0064. Процитовано 17 квітня 2023.
  63. ↑ Zhang, Lichao; Lv, Yuanyuan; Xu, Lei; Zhou, Murong. A Review of DNA Data Storage Technologies Based on Biomolecules. Current Bioinformatics (англ.). Т. 17, № 1. с. 31—36. doi:10.2174/1574893616666210813101237. Процитовано 17 квітня 2023.
  64. ↑ Demidov, Vadim V. (2020). DNA beyond genes : from data storage and computing to nanobots, nanomedicine, and nanoelectronics. Cham: Springer. ISBN 978-3-030-36434-2. OCLC 1139275616.
Структура клітини/Органели клітини
Ендомембранна
система
Цитоскелет
Ендосимбіонти
Інші внутрішні структури
Зовнішні структури
Загальні поняття
Класифікація
Хромосомні аберації
Структура
Див. також
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Клітинне_ядро&oldid=39248721