Данило Нечай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Данило Нечай
D1Nechay.jpg
Народився 1 листопада 1612(1612-11-01)
Помер 10 лютого 1651(1651-02-10) (38 років)
Красне, Вінниччина
Ім'я при народженні Данило Нечай
Титул полковник брацлавський
Термін 1648 - 51
Наступник Тиміш Носач
Конфесія православний
POL COA Nieczaj.svg

Дани́ло Неча́й (* 1612 (?) — 10 лютого 1651) — український військовий діяч, полковник брацлавський (1648 — 1651). Герой багатьох народних пісень.

Біографія[ред.ред. код]

До 1648[ред.ред. код]

Данило Нечай походив з української православної шляхти, власного гербу Побуг відмінний (див. твори В'ячеслава Липинського i Наталії Яковенко). За даними польського дослідника Вєслава Маєвського, родина Д. Нечая осіла Київщині, походила з Мстиславльщини.[1] Народився, очевидно, у м. Барі. Мав трьох братів:

  • Матвій Нечай був сотником, а згодом наказним полковником Уманського полку
  • Іван Нечай був могилівським полковником
  • Юрко був в Могилівськом полку сотником (чи старшиною в 1656-59 роках); взятий в полон московитами у Бихові 13-14 грудня 1659 року, засланий до Тобольська 1660 року. Може, разом з братом Іваномтбув звільнений на межі 1667-68 років

Рано почав козакувати [Джерело?]. Брав участь у козацьких повстаннях П. Павлюк-Бута і Я. Острянина [Джерело?]. Був побратимом Івана Богуна, але 1638 р. не потрапив до реєстру (на відміну від Богуна) [Джерело?]. Нечай разом із Б. Хмельницьким брав участь у підготовці повстання у 16461647, втік разом з ним на Микитинську Січ наприкінці 1647 року. До 1648 р. сидів на Запорожжі [Джерело?].

1648 — 1650 рр.[ред.ред. код]

Нечай був незалежною людиною. З новим гетьманом — Богданом Хмельницьким — мав часті суперечки. З початком національно-визвольної війни брав участь у здобутті козаками Кодака, у битві під Жовтими Водами, у битві під Корсунем, здобув замок у Бродах. Організував Брацлавський полк. Потім став одним з соратників Максима Кривоноса, відзначився в боях на Вінниччині, під Меджибожем. Як брацлавський полковник брав участь: у битві під Старокостянтиновом: зокрема, перед 10 вересня 1648 його загін взяв місто, 14 вересня відбив штурм війська Речі Посполитої;[1] битві під Пилявцями, в облозі Львова та Замостя. Після повернення до Києва з волі Б. Хмельницького Нечай командував київським гарнізоном, вів переговори з дипломатами Речі Посполитої у Києві та Переяславі (поч. 1649 р.; зокрема, 22 (12) березня 1649 з Шаргорода написав листа до реґіментаря Станіслава Лянцкоронського, в якому застерігав його від виправи в сторону демаркаційної лінії[1]). Його полк облягав Збараж, відіграв значну роль в Зборівській битві. 1650 року:

Могила Данила Нечая біля с. Черемошне

1651 р.[ред.ред. код]

В лютому 1651 р. 40-тисячне польське військо на чолі з Марціном Калиновським пішло на Поділля. Нечай зі своїм полком (майже 3 тис. чоловік) кинувся йому назустріч. Під Красним на Вінничині він вирішив зупинитися. Дізнавшись, що головний бунтівник перебуває зовсім недалеко і вислав передову сторожу під орудою сотника Шпаченка в містечко Ворошилівка, Марцін Калиновський не встояв перед спокусою одним махом розправитися з ненависним брацлавським полковником. 9 лютого під покровом ночі 4-тисячний загін драгунів (передова сторожа на чолі зі С. Лянцкоронським[2]) підкрався до Ворошилівки, оточив її і вирубав до ноги сторожу й усе населення містечка, щоб хтось, чого доброго, не попередив Нечая. Основні сили в цей час у цілковитій тиші рухались до Красного, куди добрались посеред ночі. Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці — напередодні козаки святкували масницю і тепер спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень. За даними Вєслава Маєвського, був взятий в полон К. Пясечиньським, був вбитий під час суперечки щодо полоненого.[2] Врешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ. Учасник тих подій - польський жовнір Станіслав Освєнцім - так писав в своєму щоденнику:
«Нечай, полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму юнакові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг.»
За переказами, Нечая було поховано у братській могилі у с. Черемошному; згідно з нещодавно виявленими даними, його тіло привезли до Києва і там поховали (очевидно, в одному з київських монастирів).

Пізніше виникла суперечка через його срібну булаву між Марціном Калиновським та С. Лянцкоронським.[2]

Пам'ять[ред.ред. код]

На честь Данила Нечая названі вулиці у Вінниці, Тернополі, Дніпропетровську (Бабушкінський район, житловий масив ім. Б. Кротова) та Львові (Залізничний район, житловий масив Левандівка), а також вулиця у Голосіївському районі Києва, що на сьогдні вже зникла.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą (zm. 1651)… S. 721
  2. а б в г д Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą (zm. 1651)… S. 722

Література[ред.ред. код]

  • Коваленко Сергій. Нечай Данило // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — Київ: Видавництво «Стікс», 2007.
  • Липинський В. К. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького / Твори, т. 2.— Філадельфія, 1980.
  • Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь i Центральна Україна.— Київ 2008.
  • Українське козацтво. Мала енциклопедія. Київ, 2006.
  • Микитин Т. Данило Нечай. Історична повість. Художник Л. Прийма.— Львів, Каменяр, 1983 р.— 199 с., ил.
  • Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą (zm. 1651) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984.— t. XXІІ/4, zeszyt 95.— S. 721-723. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]