Меджибіж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Меджибіж
Medzhybizh.png
Герб
Мурований замок Меджибожа
Мурований замок Меджибожа
Країна Україна Україна
Область/АРК Хмельницька область Хмельницька область
Район/міськрада Летичівський район
Рада Меджибізька селищна рада
Код КОАТУУ: 6823055400
Картка на сайті ВР смт. Меджибіж 
Основні дані
Засноване 1146
Магдебурзьке право 1593
Статус із 1924 року
Площа 2,38 км²
Населення 1 471 (01.01.2014) [1]
Густота 630,25 осіб/км²
Поштовий індекс 31530
Телефонний код +380 3857
Географічні координати 49°26′19″ пн. ш. 27°24′10″ сх. д. / 49.43861° пн. ш. 27.40278° сх. д. / 49.43861; 27.40278Координати: 49°26′19″ пн. ш. 27°24′10″ сх. д. / 49.43861° пн. ш. 27.40278° сх. д. / 49.43861; 27.40278
Водойма Бужок, Південний Буг
Відстань
Найближча залізнична станція: Деражня
До станції: 20 км
Селищна влада
Адреса 31530, смт Меджибіж, вул. Пушкіна, 5
Карта
Меджибіж (Україна)
Меджибіж
Меджибіж
Меджибіж (Хмельницька область)
Меджибіж
Меджибіж

Меджибіж (колишнє Межибоже, рос. Меджибож, пол. Międzybóż або Międzyboż, нім. Medschybisch, їдиш מעזשביזש — Межибіж) — селище міського типу в Летичівському районі Хмельницької області (Україна).

Населення — 1731 мешканець (перепис 2001), 1505 мешканців (2011)[2]

Консервний, цегельний заводи.

Меджибізький замок — друга за популярністю фортеця Хмельницької області (після Кам'янця-Подільського).

Розташування[ред.ред. код]

Меджибіж розташований за 25 км на схід від обласного центру, в кілометрі від ділянки траси ХмельницькийВінниця (E50 / М12), за 20 км від залізничної станції Деражня на лінії Гречани — Жмеринка, при впадінні річки Бужок у Південний Буг.

Назва[ред.ред. код]

Назва походить від річок Південний Буг і Бужок, які з'єднуються у місті.

Герб Меджибожа[ред.ред. код]

В основі герба іспанський щит, обрамлений еклектичним картушем, увінчаний трьохзубчастою короною (засвідчує колишній статус міста).

У верхній частині щита — срібна стіна з баштою, яка повторює лицарську башту Меджибізького замку; в нижній частині — золотий вилоподібний хрест.

Історія[ред.ред. код]

1850
Medzhybozh.jpg
1900
Ротонда-каплиця

Місто лежало на «Чорному шляху», замок мав велике оборонне значення.

За р. Божком містився, за місцевими переказами, т. зв. «замок Ракочі». На цьому місці було в кінці 19 ст. видно руїни замку з вежею. Замок був знищений турками. Від Меджибізького замку до «замку Ракоці», за переказами, веде підземний хід, в якому люди переховувались від турків, татарів.

За містом по дорозі на Волосівці лежить група могил.

Літописне місто Київської Русі[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про місто — в Іпатіївському літопису під 1146-1148, коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу 5 міст, серед яких «Межибоже».

Місто відоме з XII століття як місто «Побужжя», що мало торгові зв'язки з поселеннями Волині та Київщини.

В ХІІІ столітті Меджибіж належав до Болохівської землі, мав дерев'яну фортецю з земляними валами (була знищена за часів боротьби Данила Романовича (Галицького) з монголо-татарами 1241 року). Наслідком тієї війни було знесення всіх укріплень руських міст близько 1255 року. Після цього край потрапив під безпосередню владу татарів, залишався під нею майже 100 років.

У складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої[ред.ред. код]

Великий князь Литовський Ольґерд завоював Поділля 1362 року. Місто стало належати до Луцької землі, потім — до Великого князівства Литовського.

1444 р. Меджибіж приєднано до Польщі, створено Меджибозьку округу.

1451 р. Меджибож був королівщиною (староста Матіас Лящ).

27 червня 1484 р. р. подільський воєвода Давид Бучацький видав у місті грамоту, якою забезпечував діяльність парафіяльного костелу в тодішньому містечку Біла (найімовірніше, тепер — село біля Чорткова)[3].

1516 р. перші відомості про мурований замок у Меджибожу.

З 1540 року майже 200 років містом володіли магнати Сєнявські.

Грудень 1566 р. великий коронний гетьман Миколай Сенявський з синами Рафалом, Миколаєм оборонялися в замку від турків,витримали облогу.[4]

1588 р. замок належав його наймолодшому сину — Рафалу Сенявському.

1593 — король Сиґізмунд III Ваза, на прохання Адама Єроніма Сєнявського (старшого), надав поселенню маґдебурзьке право.

« … людська пам'ять не тривка, не вічна, звикли люди її своїм предкам залишати на папері  »

(із грамоти А. Є. Сєнявського містечку Меджибіж).

У Меджибожі існували ткацький, кушнірський, кравецький, гончарний, шевський і ковальський цехи. Це підтверджують цехові документи — пергаментні грамоти колишніх власників містечка й уривки актових книг цехів. У переліку старожитностей музею Подільського церковного історико-археологічного товариства, упорядкованому 1909 року Юхимом Й. Сіцінським, «фіксується грамота Адама-Миколая Сенявського цеху шевців м. Меджибожа — на папері дуже зотлілому, що дати не можна визначити». Цех мав свою ікону св. Косьми і Даміана в Успенській церкві[5]. Досі зберігаються 5 пергаментних грамот власників Меджибожа про права цехів у XVI–XVIII століттях. Багато греків, вірменів, які проживали в місті, були залучені в торгівлю.

На самому початку Хмельниччини фортецю захопили козаки, 1649 року її відбили польські війська.

1650 р. Богдан Хмельницький дорогою до Кам'янця стояв під Меджибожем табором. Невелика польська залога фортеці була змушена залишити замок.

1649 (або 1650 р.)[6] — помер львівський староста Адам Єронім Сенявський (молодший), зоставивши єдиного сина Миколая Єронима Сєнявського під опікою діда[7] — великого коронного гетьмана Станіслава «Ревери» Потоцького. 1655 року «Ревера» виділив кошти на відбудову замку, насипання валів, викопування ровів для його кращої оборони.

1657 р. угорський князь Ракоці зі своїми загонами стояв деякий час під Меджибожем.

В турецьких руках місто було у 16721699 роках.

1672 р. Меджибож був зайнятий татарами-липками, вихідцями з Литви, з їх керівником Тарасавським. 16 листопада 1672 року Миколай Єронім Сенявський на чолі війська взяв Меджибіж, «витяв» усіх татарів. Пізніше Меджибіж зайняли турки, які збудували тут мечеть, оздобили замок в східному стилі.

1702 р. Меджибіж постраждав від місцевих повстанців, які обложили замок.

1726 р. помер останій нащадок роду Сенявських. Меджибіж перейшов до князя Августа Чарторийського1730 року містом володіли Чарторийські).

1778 р. було 706 осель, 1885 р. 579, кінець 19 ст — 510 осель, 5014 мешканців, дві церкви, два костели, мурована ратуша, синагога, кілька заїдів, камениць, дві аптеки, вулиці частково викладені бруківкою. Меджибіж був на той час одним із найкращих міст Поділля. Місто мало два млини: на Богу та Божку, фабрику свічок, винокурню.

1793 р. Меджибож разом із Поділлям відійшов до Росії. Всі маєтки Чарторийських було конфісковані, але 1795 року все було повернуто синам кн. Чарторийського.

1831 р. майно Чарторийських знову було конфісковано російським урядом за участь в польському повстанні, від того часу в замку були так звані «таборові збори» (казарма).

20 століття[ред.ред. код]

Статус смт — із 1924 року.

За радянських часів (1962 р.) зруйновано (розібрано на каміння) костел 1600 р. і келії домініканського монастиря.

Знищено Успенську церкву, муровану у XVII ст. (являла собою рідкісний зразок оборонно-культового будівництва).

Знищено церкву Успіння з фресками XV сторіччя[Джерело?], що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в доброму стані. На місці її поставили туалет (за даними Є.Лопушинської).

При з'їзді з «вінницької траси» на Меджибіж

Щороку в Меджибозькій фортеці проходить Міжнародний історично-музичний фестиваль «Стародавній Меджибіж».

Храми Меджибожа[ред.ред. код]

  • Дерев'яний католицький костел — існував до 1586 року, пізніше був розібраний.
  • Замкова каплиця — побудована коштом кам'янецького каштеляна Рафала Сєнявського (служби відправляли до 1632 року). 1749 року каплицю переробили на церкву, багато оздобили у візантійському стилі
  • Мурований готичний костел — побудований коштом яворівського старости Адама Єроніма Сенявського (1600 р.). В костелі був образ (ікона) роботи Марчелло Бачареллі, який зображав патронів — родини Сенявських і Чарторийських. 1962 розібраний на каміння.
  • Дзвіниця (1812 року), фундував Адам Чарторийський.

У «старому місті» було 3 церкви:

  • мурований катедральний собор Успіння Богородиці
  • мурована церква св. Димитрія
  • дерев'яна св. Трійці (обидві колишнні греко-католицькі (уніатські)).

На передмісті Трибухівці була ще одна церква Успіння.

Єврейська громада[ред.ред. код]

Докладніше у статті Єврейська громада Меджибожа

З часів середньовіччя в Меджибожі існувала численна єврейська громада.
Тут похований засновник хасидського руху Баал Шем Тов, чия могила є місцем паломництва хасидів з усього світу.

Була мурована синагога і 5 єврейських будинків молитви. Юдеї утримували також шпиталь на 20 ліжок.

Синаґоґа Бешта
Млин (фото 1995 р.)

Персоналії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]