Максим Кривоніс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Максим Кривоніс
Кривоніс.jpg
Картина Івана Гайдука "Максим Кривоніс"
Інші імена Перебийніс
Народився бл. 1600
Помер 1648
Замостя, Волинь
Проживання Річ Посполита
Діяльність козацький ватажок
Титул лисянський полковник
Конфесія православний
Діти Кривоносенко

Макси́м Кривоні́с (* бл. 1600 — 1648)  — український військовий діяч періоду Хмельниччини, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань в Україні під час Хмельниччини. Був учасником Корсунської битви, літньої подільської кампанії та осінньої волинсько-галицької кампанії 1648 року. Відомий під прізвиськом Перебийніс.

Життєпис[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Біографічні дані про Кривоноса дуже бідні. Про його життя до початку повстання звісток немає. Справжнє його прізвище невідоме. Згідно з однією з версій, він з селянської (інша версія, що з попівської) родини з села Вільшанка (підписувався «Максим Вільшанський»), або Острога.[1]. Автор анонімного німецького памфлету називає його вихідцем з Шотландії[2]. У цьому разі прізвище Кривоноса може бути перекладом шотландського прізвища «Камерон», що означає «кривий ніс», а не прізвиськом, що посилається на зовнішність Кривоноса. Інші звістки непрямо свідчать про його місцеве походження.[3].
Мав брата, який загинув у Пилявецькій битві, дорослого сина (Кривоносенко), який був козацьким полковником у 16491651 рр.

Сучасний український історик В. В. Кривошея зазначає:

Кривоноси у XVII ст. були достатньо відомим шляхетським родом на Мстиславщині. Вони володіли Бугодищами, Служнею, Кривоносівщиною, Кондратівським. Ці надання були отримані ще від князя Мстиславського. У середині цього століття там ще проживали дід Стефан та його онуки, брати Микола, Семен, Василь. Останні мали сестер: Полонію, заміжню за Валюжиничем, Варвару — за Яном Бушковським, Катерину — за Юхимом Товпигою, Ксенію — за Лукашем Бичковським. Юстина Кривоніс була дружиною Яна Козловського (1663). До них близькими (можливо, свояками) були шляхтичі Яків Слюнка, Олександр Товпига. Кривоноси і Товпиги володіли Кондратівкою на основі королівських привілеїв їх предкам. ...Товпига був козацьким полковником на початку XVII ст. Можливо, що і шляхтичі Мстиславського повіту Кривоноси належали до старовинних козацьких родів.
Карикатура на Максима Кривоноса
(польський памфлет середини 17 століття)

Хмельниччина[ред.ред. код]

Вся відома діяльність Кривоноса тривала кілька місяців 1648 р. У Корсунський битві Кривоніс командував передовим полком козацької армії. Із сформуванням Лисянського полка став його першим полковником. З червня 1648 р. на Поділлі очолив повсталі козацькі та селянські загони, з яких сформував цілу армію. За свідченнями тогочасних джерел, «якийсь поганець Кривоніс, збунтувавши всю чернь», здобув міста Ладижин, Бершадь, Тульчин, Вінницю та ін. В цей час він титулував себе «полковник його королівської милості Війська Запорізького, без зазначення свого територіального полкового округу, бо сам мав під своєю владою полковників.

Війна на Волині та Поділлі[ред.ред. код]

Наприкінці червня, у розпалі повстанського руху, на Поділлі з'явився з власним полком князь Єремія Вишневецький, який відступав від задніпровських повстанців із своїх Лубенських володінь до родових волинських маєтків. Вишневецький розпочав каральні дії проти повсталого населення Поділля та козаків. Проте, після деяких успіхів Вишневецького під Немировом та Махнівкою (Махновичами), повстанці здобули ці міста. Після відступу Вишневецького до Волині козацько-селянське військо під керівництвом Кривоноса штурмом взяло (12 липня) Полонне — один з найбільш укріплених замків тогочасної України. В Полонській фортеці козаки захопили 80 гармат. 16 липня-18 липня під Константиновом тривали бої між повстанцями (яких рахували на 50 тисяч), на чолі з Кривоносом, та польськими військами — полками Осінського, Корицького, Суходольського, Тишкевича та Вишневецького, під головним командуванням останнього. Поляків було близько 10 тисяч, але то було регулярне, відбірне військо. Повстанці зазнали великих втрат, але поле битви лишилося за ними. Поляки відступили до Збаража, а Кривоніс з військом рушив від Константинова на південь і, проминувши Межибож, 25 липня взяв приступом Бар — місто, яке було укріплене не гірше за Полонне, і до того ж займало важливе стратегічне положення. У Барі повстанці також захопили велику кількість зброї та інших військових припасів.

Падіння Полонного і Бара зробило у польському суспільстві сенсацію не меншу, ніж жовтоводська та корсунська поразки коронних військ. Значна частина Волині і все Поділля перейшло під контроль Кривоноса.

Бойові дії супроводжувалися чисельними жертвами серед мирного населення. Кривоносівці винищували католиків та євреїв. Вишневецький намагався придушити повстання жорстоким терором проти селян та міщан краю.

Війна на Поділлі перешкоджала встановленню перемир'я між Б.Хмельницьким i Польщею. У зриві мирної угоди були звинувачені і Кривоніс, і Вишневецький. Вони складали всю вину один на одного.

Свою програму Кривоніс висловив у листі до князя Заславського, закликаючи того до мирних переговорів: „…те що було зачалося, заспокоїлося, і вже ми не хотіли пустошити землі польської, тільки уївся нам князь Єремія: людей мордував, стинав, на палю садив — скрізь, в кожнім місті серед міста шибениця, а тепер виявляється, що на палі були невинні люди… Коли ваша милість пришлеш на певний час до нас послів — я можу затриматись, а коли не буде — мушу боротися“. (Тут йшлося про козацьких послів, затриманих поляками; Кривоніс не мав звісток про їхню долю).

Вишневецький відписував А.Киселю, який посередничав у мирних переговорах: „не хочеться й жити у такій вітчизні, і краще вмерти, ніж дозволити поганству й гультяйству панувати над нами“.

Хмельницький та Кривоніс[ред.ред. код]

Б. Хмельницький у той час офіційно відмежувався від дій Кривоноса. Він писав польським комісарам, призначеним для укладення перемир'я, що не дозволяв Кривоносові ані зав'язувати бої, ані займати міста. Дослідники ставлять під сумнів щирість таких заяв гетьмана. У серпні армія Кривоноса з'єдналася з головними силами Хмельницького, який іще у липні виступив із Чигирина. Кривоніс взяв активну участь у поході Хмельницького під Львів та Замостя у серпні — листопаді 1648 р. У деяких документах зустрічаються звістки про суперечки та навіть гострі конфлікти між Б. Хмельницьким і М. Кривоносом. Одна з таких суперечок привела до арешту Кривоноса; його було прикуто „ланцюгом за шию до гармати“, але через день звільнено.

Останній похід[ред.ред. код]

Високий замок Львова (гравюра, 17 століття)

У Пилявецькій битві М. Кривоніс командував лівим крилом козацької армії; причому його військо отаборилося окремо від війська Хмельницького. При облозі Львова козаки Кривоноса захопили Високий Замок — позицію, яка домінувала над усією місцевістю. Звідти, як свідчив сучасник, „можна було стріляти курей на ринку“. Сама чутка про появу Кривоноса під Замостям викликала у місті паніку.

Смерть[ред.ред. код]

Кривоніс помер під час облоги Замостя. Причина смерті достеменно невідома. Найпоширенішою є версія, що він помер від чуми. Польський історик Тадеуш Кшонстек висовує іншу версію: ніби Кривоніс був убитий за таємним наказом Б. Хмельницького, який прагнув позбутися небезпечного конкурента. Припускають також, що Кривоніс помер від рани, яку одержав у бою.


Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • В м. Полонному Хмельницької області на площі Тисячоліття серед бюстів історичних осіб в 2012 році був встановлений бюст М. Кривоноса.
  • В місті Києві існує Вулиця Максима Кривоноса.
  • На його честь названий 97 курінь УПЮ імені Максима Кривоноса.

Примітки[ред.ред. код]

  1. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XI
  2. Дмитро НАЛИВАЙКО «ОЧИМА ЗАХОДУ: Рецепція України в Західній Європі XI–XVIII ст.», КИЇВ — «Основи» — 1998, http://litopys.org.ua/ochyma/ochrus4.htm Автор анонімного німецького памфлету (можливо, польський генерал Христофор Хувальдт) називає його «ein gebohrenen Schott».
  3. Із польського памфлету проти Кривоноса: «Nie gniewajac na siebie wlasnego dziedzica… cnego Niemierzyca» (Документы об освободительной войне украинского народа 1648–1654 г.г., Киев, Наукова Думка, 1965, p.70): «Не накликай на себе гнів свого дідича, шляхетного Немирича»; часто вважається, що це свідчить про те, що Кривоніс був кріпаком у Немиричів

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.