Пласт (організація)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Пласт»
Plast National Scout Organization.svg
Основна інформація
Країна Україна
Засновано Осінь 1911,
Перша присяга 12 квітня 1912
Вебсайт Пластовий портал
Scouting пластовий портал

«Пласт» — скаутська організація України, мета якої сприяти всебічному патріотичному самовихованню української молоді на засадах християнської моралі, на свідомих, відповідальних та повноцінних громадян місцевої, національної та світової спільнот, і на провідників українського суспільства.

Дата заснування «Пласту» — осінь 1911 р. Перша пластова присяга відбулася 12 квітня 1912 р., попри те, що насправді пластові гуртки створено незалежно один від одного Іваном Чмолою, Олександром Тисовським та Петром Франком. Згодом оформився Організаційний пластовий комітет у 1913 р., який об'єднав розрізнені пластові гуртки в масштабну крайову організацію.

Пластуни відзначилися тим, що брали активну участь у розбудові та захисті своєї держави, були активними учасниками визвольного руху та війн за незалежність УНР та ЗУНР. Нині «Пласт» — найбільша та найстаріша українська скаутська організація[1], яка діє у багатьох країнах світу (Між ними Пласт у США, Пласт в Аргентині, Пласт у Канаді) та об'єднує пластунів України й української діаспори. В Україні кількість пластунів становить 6 000 осіб. Діє організація у 24 регіонах України.

Зміст

Історія[ред.ред. код]

Походження назви[ред.ред. код]

Слово «пласт» було використано як аналог англійського слова «скаутинг» (англ. scouting — розвідка). Слово походить від назви кубанських козаків-пластунів, які повзали по-пластунськи і виконували функції розвідників у козацькому війську[2].

Співзасновник Пласту Петро Франко

1-й етап: Початок (19111920 рр.)[ред.ред. код]

У 1908 р. засновник скаутського руху Бейден-Пауел видав книжку «Скаутинг для хлопців» (англ. Scouting for boys), яка була перекладена багатьма мовами світу. Зокрема українською мовою її переклав Олександр Тисовський, один із засновників перших пластових (скаутських) гуртків при Академічній гімназії у Львові. Незалежно від Тисовського пластові гуртки почали також творити Іван Чмола та Петро Франко. Якщо останні акцентували принципи пластування на фізичному та військовому розвитку, то Олександр Тисовський займався теоретичним вихованням молоді. Він розробив систему пластових проб (завдань), які мали виконати пластуни, для того щоб отримувати нові звання та вдосконалювати себе. За кілька місяців діяльності, 12 квітня 1912 р., першу пробу на ступінь «учасника» здали та прийняли Пластову присягу на вірність Богові та Україні близько 40 осіб, що вважається офіційною датою заснування «Пласту».

Пластуни у здвиговому поході. 1914 рік.

1911 рік для українських молодіжних організацій був характерний різким підйомом патріотизму та цікавості молоді до українських військових традицій. В «Пласті» на той час молодь навчали стріляти з рушниці та револьвера, робити далекі військові марші з наплечниками, сигналізувати, робити перев'язки тощо.

Співзасновник Пласту Олександр Тисовський
Співзасновник Пласту Іван Чмола

Протягом 1912 р. пластові гуртки поширились по всій Галичині. Австрійська влада ставилася прихильно до створення спортивних молодіжних організацій і тому підтримувала діяльність «Пласту». У 1913 р. було проведено перший мандрівний табір Пласту. На початку 1914 р. пластові осередки існували у всіх великих містах Галичини. Однак вони не співпрацювали між собою та не мали централізованої влади. З метою координації праці пластових гуртків 12 лютого 1914 р. у Львові було скликано Пластовий З'їзд, на якому було створено керівний орган Пласту — Центральну Пластову Управу (ЦПУ). ЦПУ провела реєстрацію всіх пластових осередків, та розділила їх на 11 округ. Було налагоджено видання пластової літератури, затверджено проект пластового однострою та пластових відзнак. Фундаментальною працею для виховання молоді стала книга Олександра Тисовського «Пласт», якою користувались усі пластові осередки. Кількість пластунів станом на 1914 р. становила близько 800 осіб, а осередки організації поширились по всій Галичині, Закарпаттю та Буковині.

Поручник УСС Осип Яримович під час свого перебування у Пласті

За три роки діяльності відомості про «Пласт» як про військову патріотичну організацію поширились по всій Західній Україні, і з початком Першої Світової війни більшість пластунів зголосилися воювати в лавах Січових Стрільців. Загалом, до Січових стрільців зголосилося близько 2,5 тис. людей з організацій «Сокіл», «Січ» та «Пласт»[3]. Частини УСС під проводом сотників-пластунів відзначились у боях на горі Маківці та Лисоні[4].

Із проголошенням Першого Універсалу Центральної Ради, «Пласт» почав поширювати свою діяльність на землях Наддніпрянської України. До цього були спроби започаткувати «Пласт» в Києві та Бахмутському повіті, однак новостворена Українська Скаутська Організація була насильно приєднана до «Бой-скаутів Росії». Хоча «Пласт» в Галичині постав раніше, він не мав ніякого впливу на «Пласт» на центральних українських землях. Найбільшими пластовими осередками стали Біла Церква, Кам'янець-Подільський та Чернігів. Щодо діяльності пластунів в інших містах відомо дуже мало, тому сказати про їхній вплив та чисельність доволі важко. Перший юнацький пластовий курінь на Наддніпрянській Україні був створений у Білій Церкві. Засновником цього куреня був колишній інструктор «Російських Бой-скаутів» Євген Слабченко (Деслав). Офіційною назвою українських пластунів в Білій Церкві була «Українські Бой-скаути» (УБС). Українська влада ставилась прихильно до створення пластових куренів, і тому надала УБС приміщення в Українському клубі у Білій Церкві. Розвитком пластових гуртків займались різні установи УНР. Протягом 1918 року за підтримки гетьмана Павла Скоропадського було створено пластові гуртки при кожній українізованій гімназії. Таким чином «Пласт» пожвавлює діяльність в таких містах як Фастів, Катеринослав, Київ, Вінниця, Канів. Пластові осередки тоді користувались підручником Олександра Тисовського «Пласт» та статутом УБС, що був виданий у 1918 році у Білій Церкві. Після повалення Гетьманату та приходу до влади Директорії, пластуни склали ядро старшинських кадрів новоствореної Армії УНР. Найбільше відзначились І. Чмола, який був старшиною УСС під час Першої Світової Війни а потім полковником Січових Стрільців Євгена Коновальця, Петро Франко, що був старшиною УСС та Січових Стрільців Дієвої Армії УНР, Федь Черник, який відзначився у Бою під Мотовилівкою, Олена Степанівна, Осип Яримович, Северин Яремкевич. Львівські пластуни також брали участь у Листопадовому Чині 1 листопада 1918 року.

На початку 1919 року українська армія була близькою до катастрофи: на сході наступали більшовики, а на заході поляки та румуни. Нестача набоїв, медикаментів та страшна епідемія тифу спричинила загибель до 60 тис. солдатів Української Галицької Армії[5]. Серед усіх окупованих територіях, «Пласту» дозволили існувати тільки в Галичині та Волині, але із цензурою пластових підручників та під наглядом польської поліції. На території, окупованій більшовиками «Пласт» був заборонений відразу, та пізніше витіснений піонерським рухом. Єдиною скаутською організацію, якій було дозволено існувати на терені УРСР була київська «Спілка Бой-скаутів Росії», але і її заборонили у 1924 році.

2-й етап: Відновлення Пласту (19201930 рр.)[ред.ред. код]

«Забави пластунів». Фрагмент фільму «Свято молоді» (1930). Автор стрічки — учасник Пласту, початківець кінематографа в Галичині Юліян Дорош.
Гурт пластунів супроводжує автомобіль з митрополитом Андреєм Шептицьким (1930)
Українські пластуни провадять вправи на Чорногорі, 1914 рік

Польська влада не надала великого значення «Пласту», і тому він мав змогу відновитись у вигляді невеликих пластових гуртків при українських школах. У 1922 році до «Пласту» вступає молодий Роман Шухевич, майбутній генерал-хорунжий Української Повстанської Армії. За час членства в «Пласті» Шухевич брав активну участь у спортивних змагах та культурних заходах. Також він проводив активну виховну діяльність: був співорганізатором пластового гуртка «Ясний Тризуб» та куреня старших пластунів «Чорноморці». Загалом, до 1924 року утворилося близько 30 юнацьких пластових полків та декілька окремих для старших пластунів. Старшими пластунами вважались ті, хто мав 13 повних років, та бажав залишитись в Пласті. Серед пластунів був поширений культ стрілецьких могил. Силами стрийського та львівського «Пласту» було відновлено та впорядковано могилу УСС на горі Маківці. До розвитку «Пласту» доклали також провідні діячі Української греко-католицької церкви. Митрополит Андрей Шептицький надав пластунам площу на горі «Сокіл», де до наших днів збереглася однойменна пластова оселя.

Андрей Шептицький на Соколі

Після вирішення долі Галичини у 1923 році, яка мала б стати автономією в складі Польщі, польська влада почала більш активно цікавитись діяльністю українських патріотичних організацій на Західній Україні. Перш за все поляків цікавили організації, що виховували молодь. Найбільшими з них були спортивні та військові товариства, такі як «Січ» і «Пласт». Польська влада збільшує тиск на пластунів, забороняє проведення таборів та вишколів. Зрештою, у 1928 році польська влада забороняє легальну діяльність «Пласту» на Волині, а у 1930 — в Галичині.

Пластові курені на Соколі у 1920-х роках.

«Пласт» поза етнічними землями України розвивався меншими темпами, однак теж докладав зусиль для організації спільних пластових таборів та контактів з українськими патріотичними організаціями. У цьому процесі значну роль відігравав майбутній Начальний Пластун (Почесний президент «Пласту», що виконує ряд важливих церемоніальних функцій, зокрема надає найвище пластове звання — гетьманського скоба (вірлицю)) Юрій Старосольський, син українського політичного діяча часів уряду УНР в еміграції Володимира Старосольського. Юрій, у 1929 році нелегально переходить кордон (він на той час здобував освіту у Львові), і опиняється в Закарпатті. Там він здійснює невдалу спробу вивести групу пластунів, для поїздки на світове скаутське Джемборі (від англ. Jamboree, що за однією з версій означає «мирна зустріч усіх народів») в Англії, яке відвідує лише декілька пластунів. Після невдачі, таборує разом із закарпатськими пластунами. Для українських емігрантів, «Пласт» став гарною нагодою виховати своїх дітей у патріотичному дусі та любові до України. Пластові гуртки поза українськими землями формуються в Празі (Чехословаччина), Відні, Лінці (Австрія), Мюнхені (Німеччина), Франції, США, Канаді, Австралії.

3-й етап: Пласт у підпіллі та під час Другої Світової війни (19301945 рр.)[ред.ред. код]

З початку 1930-х «Пласт» вимушений працювати в підпіллі, під проводом конспіративного Пластового Центру та Верховної Пластової Команди. Через утиски з боку влади та офіційну заборону діяльності, пластуни перейшли у напівлегальне становище. «Пласт» починає активніше співпрацювати з ОУН (співпраця була і до того, однак в дещо обмеженому вигляді), отримувати і розповсюджувати націоналістичні видання, такі як «Сурма». Пластуни виконували ряд важливих функцій в ОУН: 1) «Пласт» поповнював організацію цінними кадрами, які були патріотично настроєними, обізнаними в Історії України та практичних навичках. 2) Пластуни могли вільно пересуватись містами та передавати політичним в'язням їжу та націоналістичну літературу (Наприклад, зробивши друге дно у відрі з харчами, і поклавши у проміжок літературу, залити смальцем[6]) 3) Пластові осередки виконували роль «опорних пунктів» для членів ОУН, які переходили кордон і опинялися у незнайомій місцевості. Крім того, «Пласт» значно полегшував працю ОУН завдяки тому, що міг вести пропаганду серед молоді у навчальних закладах. Однак, через співпрацю з ОУН, багатьох пластунів було закатовано в Березі Картузькій, а за часів радянської окупації — вислано в Сибір.

Степан Бандера в Пласті. 1923 рік.

Багато з провідників та активних членів ОУН та УПА були виховані «Пластом», зокрема провідник ОУН(б) Степан Бандера, генерал-хорунжий Української повстанської Армії Роман Шухевич. Ось, як наприклад згадує провідник ОУН (б) Степан Бандера про «Пласт»:

До Пласту я належав від 3-ої гімназійної кляси (від 1922 р.); у Стрию був у 5-му пластовому курені ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а після матури - в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина», аж до заборони Пласту польською державною владою в 1930 р. (Мої попередні старання вступити до Пласту в 1-ій, згл. 2-ій клясі були безуспішні через ревматизм суглобів, на який я хворів від раннього дитинства, не раз не міг ходити, і в 1922 р. був ок. два місяці в лічниці на водну пухлину в коліні). До підпільної Організації середньошкільників я належав від 4-ої кляси і був членом провідного звена (ланки) Стрийської гімназії... у ділянці молодечих і спортово-руханкових організацій я був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клюбі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. До моїх спортових зайнять належали біги, плавання, лещетарство, кошиківка і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алькоголю[7].

Якщо польська поліція затримувала пластуна із летючками та газетами ОУН, його заарештовували на декілька діб, а потім саджали на місячний домашній арешт, без права покидати рідне місто чи село[8]. Польська поліція також вдавалась до силового розгону пластових маніфестацій та панахид за полеглими героями. Відомий випадок, коли польська поліція багнетами розігнала маніфестацію, в якій взяли участь молодіжні організації «Сокіл», «Луг» та «Пласт»[9]. Єдиною легальною пластовою організацією залишився «Союз Українських Пластунів Еміґрантів» (СУПЕ), який знаходився у Празі. Продовжується видання літератури, пластових часописів, зокрема журналу «Вогні». Пластуни в Польщі конспірували свою діяльність під виглядом організації «Комісії Виховних Осель і Мандрівок Молоді» (КВОММ). За усі прояви діяльності «Пласту» винні карались висилкою до концентраційного табору в Березі Картузькій[10].

У 1934–1936 рр. «Пласт» переживає кризу, через великий тиск з боку польської влади та брак кадрів.

Важливою діяльність пластунів була на Закарпатті. «Пласт» на Закарпатті був заснований ще в 1921 році, в Ужгороді. Організаторами пластових гуртків були К. Заклинський, А. Дідик, Л. Бачинський. Чехословацька влада не допускала використання слів «Україна» та «українці», тому пластуни були вимушені оперувати словами «руські» або словосполученням «наш народ» для позначення українців в офіційних документах. Попри тиск з боку влади, у 1922 році відбувається перший закарпатський пластовий табір. Пластуни випускали різні часописи, як наприклад журнали «Пластун», «Карпати», «На стійці» та «Скоб». В часописах вказувалось на провідну роль «Пласту» у вихованні української молоді Закарпаття. У 1929 році Джемборі в Англії відвідує декілька пластунів з Закарпаття. Переживши кризу у 19341936 рр. до «Пласту» вступають понад 3 тисяч юнаків з Закарпаття. Влітку 1938 року, «Пласт» на Закарпатті пожвавлює свою діяльність, проводячи паради, марші та з'їзди. Найбільшими осередками «Пласту» на Закарпатті були Хуст, Ужгород, Мукачево, Берегове, Рахів. У 1934 році на Закарпатті було створено старшопластунський мистецький курінь «Нова Сцена», який згодом перетворився на професійний театр, а за часів Карпатської України став державним.

Перша Лісова Школа. Солочин, Закарпаття, 1938 рік.
Пластова лілея викладена закарпатськими пластунами. 1938 рік.

У 1938 році, із проголошенням автономної Карпатської України, пластуни творять «Організацію Народної Оборони» та Карпатську Січ. Роман Шухевич був відповідальним за поповнення Карпатської Січі кадрами та організацію фінансової допомоги. Багато пластунів-добровольців з СУПЕ вступає до Карпатської Січі. Однак, у ніч з 13 на 14 березня 1939 угорські війська розпочали наступ на Карпатську Україну, і за кілька днів було окуповано її найбільші міста та столицю — місто Хуст. Окремі частини Карпатської Січі продовжували боротьбу у гірських районах до травня 1939 року. На окупованих територіях діяльність «Пласту» та інших українських патріотичних організацій була заборонена.

Німецька влада не була зацікавлена в існуванні іноземних патріотичних організацій на території, окупованій її військами. Перший безпосередній контакт німецьких військ із «Пластом» відбувся під час окупації Чехословаччини у 1938 році. Тоді «Пласт» діяв під виглядом СУПЕ, і об'єднував українських емігрантів у Празі. Діяльність пластунів була заборонена, а її діячів було заарештовано. У 1941 році, із початком німецько-радянської війни, пластуни пробують відновити свою діяльність у Західній та Наддніпрянській Україні під виглядом «Виховної Спільноти Української Молоді» (ВСУМ), але безуспішно.

4-й етап: Друга віднова Пласту (19451950 рр.)[ред.ред. код]

Після останньої війни велике число українців залишилося поза межами України. Організуються пластові гуртки в багатьох місцевостях з Головною Пластовою Старшиною та Радою в Мюнхені. Пласт діє в країнах Північної та Південної Америки, Австралії, Англії, Австрії, Франції, Німеччині.

Перший після ІІ світової війни великий збір пластунів — 1947, Міттенвальд, Німеччина

5-й етап: Розквіт Пласту на нових місцях поселення (19501989 рр.)[ред.ред. код]

З 1950 року український Пласт розвинув активну діяльність на нових місцях поселення: Австралія, Аргентина, Канада, Великобританія, Німеччина, США. Проводяться пластові заняття, вишколи, виховні та спеціалізаційні табори. Видаються для виховників журнали «Вогонь Орлиної Ради», «В дорогу з юнацтвом», для новацтва видається місячник «Готуйсь», для юнацтва «Юнак», а для старшопластунів і пластунів-сеньйорів — «Пластовий Шлях». Також було видано посібник для виховників — «Посібник зв'язкового». У Аргентині, Австралії, Великобританії, США, Канаді та Німеччині було створено крайові проводи Пласту. У 1954 році було створено Конференцію Українських Пластових Організацій, для того щоб обрати єдиний провід та координувати діяльність світового Пласту.

6-й етап: Відродження Пласту (з 1990 р.)[ред.ред. код]

Пластунка із лампадкою під час акції «Вифлеємський вогонь миру»
Стійка
Пластовий мандрівний табір «Говерля» (серпень, 2006, хребет Ґорґани)
Пластуни йдуть колоною на Святі Героїв з портретами провідників українського народу XX століття. Більшість із зображених осіб були пластунами (Львів, травень 2007)
Президент України Віктор Ющенко разом з пластунками після відкриття монументу «Тризуб» на горі Говерла 18 липня 2008 року.
Вимарш пластунів у Львові з нагоди 94-ї річниці заснування Пласту

Наприкінці 80-років XX ст. у Радянському Союзі змінилася політична ситуація: уряд злагіднив контроль над словом і закордонними контактами. Постали організації, які сприяли національному відродженню. Почалося відродження скаутського руху. Перший пластовий табір на українських землях після Другої Світової війни було організовано 17 липня 1989 року; його відвідало навіть декілька пластунів з Канади. Однак, невдовзі на нього було здійснено напад агентами КДБ, спецпідрозділами МВС та райкомом ЛКСМУ Львова. Сімох пластунів заарештовано та побито. Пізніше, в газеті «Радянська Україна» було опубліковано статтю М. Дорошенка «Ще не вмер Степан Бандера, або Недитячі Ігри доморощених пластунів», де «Пласт» зображувався як «буржуазно-націоналістична військово-спортивна організація»[11].

З 1985 р. почався процес відродження і розвитку організації. У грудні 1989 р. у м. Львові створена опікунська рада.[12]. Завдяки праці окремих осіб та підтримці деяких нових організацій виникли пластові групи в різних середовищах і в різних місцевостях. Уже в 1990 році вони були у містах: Львові, Дрогобичі,[13]. Бориславі,[14]. Луцьку, Києві, Донецьку, але найширше Пласт розвинув свою діяльність на теренах Львівщини та Львова зокрема, де Міська рада 22 лютого 1990 року затвердила «Статут пластового товариства». Пластуни в еміграції активно допомагали розвитку «Пласту» в Україні. На початок 1995 року «Пласт» нараховував 3500 учасників.

Фрагмент виставки у Галереї Українського Військового Однострою. Львів, Пл. Ринок 40.

Під час поширення осередків «Пласту» в Україні на початку 1990-х років колишні пластуни, які пластували у 1930-х роках надсилали листи із проханням поновити їх членство в організації.

Видавництво пластової літератури також відновилось і в Україні, в основному за допомогою іноземних пластунів. Почалося видавництво журналу «Готуйсь!» (для новацтва 6-11 років) та «Юнак» (для юнацтва 11-18 років).

У 1997 році було відзначено 85-ту річницю заснування організації у пластовій оселі «Сокіл», участь в якому взяло понад 700 пластунів з 34 осередків організації в Україні. Також вперше в незалежній Україні було інавгуровано третього в Історії «Пласту» Начального Пластуна Любомира Романківа.

Почався стрімкий розвиток інших скаутських організацій на південних та східних землях України. Багато з них, разом із пластунами, взяли участь у 18-му всесвітньому скаутському Джемборі в Нідерландах у 1995 році. Вони також відвідали Перше Всеукраїнське пластове Джемборі біля села Невицьке Закарпатської області. 33-ох українських скаутів було запрошено взяти участь у 19-му всесвітньому скаутському Джемборі у 1999 році.

7-й етап: Пласт у XXI столітті[ред.ред. код]

Станом на 2006 рік «Пласт» нараховував близько 10 000 членів в Україні та близько 3000 членів закордоном.

У серпні 2007 року було відзначено 95-ту річницю «Пласту». Річниця відзначалася в усіх великих осередках «Пласту» в Україні, а також в інших країнах, де існують організації «Пласту». В Канаді участь у святкуванні взяло понад 1200 учасників.

У 2008 році Президент України Віктор Ющенко видав указ «Про заходи щодо сприяння розвитку пластового (скаутського) руху в Україні»[15]. Крім того, Пласт підписав угоду із Міністерством освіти і науки України[16].

Також у 2008 році Національну організацію скаутів України, куди входить і Пласт, було прийнято до Всесвітньої організації скаутського руху. Таким чином пластуни отримали змогу відвідувати міжнародні скаутські заходи, та інтегруватись у світове скаутське суспільство.

19-23 серпня 2009 відбулося Друге Всеукраїнське Пластове Джемборі, поблизу с. Нирків Заліщицького району, Тернопільської області. Метою Джемборі було впорядкування Червоноградського замку, прибирання навколишньої території та підготовка до святкування століття з дня створення Пласту. Загалом учасниками Джемборі стали близько 1300 пластунів з України, США, Німеччини, Бельгії та Естонії. Були присутні представники скаутських організацій Алжиру, Грузії та Польщі. Також спеціально для пластунів були проведені показові виступи бійців спецпідрозділу УМВС «Беркут» та працівників МНС.

У 2012 відбуваються святкування сторіччя організації, головною акцією яких має стати Ювілейна міжкрайова пластова зустріч у Львові з 19 по 25 серпня. Окрім того, вже відбувся ряд цікавих заходів, зокрема підкорення та назва Піку Столі́ття Пласту́ в Антарктиді.

У рамках святкування було започатковано інтернет-проект «100 кроків до сторіччя Пласту», де публікуються архівні та сучасні матеріали з історії Пласту та дописи про відомих пластунів.

Зараз Пласт — це потужна скаутська організація, учасниками якої є приблизно 10 тисяч осіб з усієї Україні. Пласт організовує численні табори, кожен з яких має свою спеціалізацію (летунський, морський, військовий, спортивний, мандрівний, виховно-вишкільний та ін.).

Окрім таборів, відбуваються акції різного спрямування — спортивні змагання спартакіади, змагання з пішого мандрівництва «Стежками героїв» та «Осінній рейд», Фестиваль пластової творчості «День пластуна», міжнародний захід «Вифлеємський Вогонь Миру», інтелектуальні змагання «Орликіада» та інші.

Щороку пластуни беруть участь у акції «Вифлеємський Вогонь Миру», розповсюджуючи вогонь по всіх містах України. Вогонь пластуни отримують від польських скаутів — харцерів.

Поширення Пласту[ред.ред. код]

У світі[ред.ред. код]

Plast in the world.svg
  • Поширення Пласту у світі
   Країни, де існує Пласт, члени КУПО.
   Країни, де існує Пласт, не члени КУПО.
   Країни, де існував Пласт.

В Україні[ред.ред. код]

  • Мапа наявних осередків Пласту в Україні та кількість членів організації по областях. Січень 2012 року
2012 Karta prysutnosti Plastu v Ukraini.jpg

Співпраця з іншими скаутськими організаціями[ред.ред. код]

«Пласт» працював з багатьма іншими скаутськими організаціями України для створення федерації українських скаутських організацій та отримання визнання Всесвітньою організацією скаутського руху.

У 2004 році українська скаутська організація «СПОК» подала заявку на право членства у ВОСР, та право представляти у цій організації Україну. Згідно із правилами, якщо 5% національних скаутських організацій, що входять до складу ВОСР проголосують «проти», то заявка відхиляється. Після виборів, де Організація скаутів Німеччини та Бой-скаути Америки проголосували «проти» кандидатуру СПОКу було відхилено. Після цього Україну відвідала спеціальна місія ВОСР, яка висунула свої вимоги щодо створення єдиної Національної скаутської організації України, куди б входили представники від «Пласту» та від СПОКу. Організація мала б бути створена до 2008 року.

Представники скаутських організацій Грузії та Алжиру на Другому Всеукраїнському пластовому Джемборі

Згідно із рекомендаціями ВОСР було створено Національну Організацію Скаутів України (40% членів від «Пласту», 40% від СПОКу, 20% від скаутської організації «Січ»). Було застверджено Статут НОСУ та обрано її керівний склад. Також обрано місце розташування штаб-квартири організації.

У листопаді 2007 року Міністерство Юстиції України затвердило Статут НОСУ, підтверджуючи створення єдиної скаутської організації України.

У березні 2008 року НОСУ відвідав генеральний секретар ВОСР Люк Паніссо. Він спілкувався із виховниками, провідниками та інструкторами НОСУ, взяв участь у Зустрічі Європейського та Євразійського регіонів, а також зустрівся із представниками місцевої влади.

Станом на 31 грудня 2007 року НОСУ складалася з 2 475 членів, включаючи 718 дівчат, 1 546 юнаків та 200 інструкторів та виховників. Незважаючи на можливість подвійного перебування в організаціях (одночасно в НОСУ та в одній з трьох скатуських організацій), пряме членство в НОСУ формально заохочується.

Першим Головою Національної Ради НОСУ був Лев Захарчишин (Пласт), заступником — Валерій Танцюра (СПОК).

4 червня 2011 року відбувся другий національний з'їзд ВМГО «НОСУ», на якому обрано новий склад Національної Ради[17]. Голова НацРади — Бочарніков Віктор, перший заступник голови — Чесноков Андрій, заступник — Музала Микола.

Адміністративно НОСУ належить до Євразійського регіону ВОСР. Представник НОСУ Андрій Чесноков є членом Скаутського комітету Євразії ВОСР.

Критика[ред.ред. код]

«Пласт», як організація, є об'єктом критики, в основному, прорадянських організацій та ЗМІ. 2 вересня 1989 р. у газеті «Радянська Україна» було опубліковано статтю М. Дорошенка «Ще не вмер Степан Бандера, або Недитячі Ігри доморощених пластунів», де «Пласт» зображувався як «буржуазно-націоналістична військово-спортивна організація»[18].

Скандально відомий письменник Олесь Бузина зобразив Пласт як «кузню кадрів ОУНівського терору»[19].

Одеськими ЗМІ підкреслюється «націоналізм» та «воєнізованість» місцевих осередків «Пласту»[20][21]. Крім того, одеські ЗМІ вказують на те, що пластуни «перейняли» всі атрибути у піонерського руху.

Критика на адресу Пласту лунає і з вуст інших скаутських організацій України[22][23].

10 травня 2011 року на офіційному сайті «Партії Регіонів» було опубліковано статтю із заголовком «рос. Максим Луцкий: Визит делегации депутатов от Партии регионов в США кардинально изменил мнение Америки об Украине, навязанное ей представителями оппозиции», де депутат Максим Луцький дав свій коментар щодо організації «Пласт»:

« Ми погортали фінансові звіти декількох організацій (вони є у відкритому доступі) і побачили фотографії чеків в сто тисяч доларів для фінансування організації "Пласт". А ми чудово знаємо, що її представники тут займаються організацією масових заворушень, хоча стверджують, що займаються вихованням молоді[24]  »

Прес-служба Пласту опублікувала своє офіційне звернення 12 травня на Пластовому порталі.

Символіка[ред.ред. код]

Герб Пласту[ред.ред. код]

Докладніше: Герб Пласту

Гербом, або емблемою Пласту є український тризуб і біла трилиста лілея, символ скаутського руху, сплетені в одну гармонійну цілісність. Цей герб став символом ідейної єдності цілого пластового руху — на рідних землях та поза їх межами.

Три лілеї також символізують Три головні обов'язки пластуна, а тризуб вказує на те, що Пласт — це українська організація. Пластуни, що склали Пластову присягу, носять його як відзнаку приналежності до Пласту. Окрім того, трилиста лілея — це відзнака скаутів у всьому світі, що у різних країнах по-різному поєднана із іншими символами.

Гімн Пласту[ред.ред. код]

Докладніше: Гімн Пласту

Гімном Пласту є пісня «Цвіт України», перший куплет якої склав Олександр Тисовський, а інші два запозичені з поезії Івана Франка «В дорогу».

Пластові символи[ред.ред. код]

Пластові символи
Орден Вічного Вогню в золоті

Ці символи використовуються також на пластових відзначеннях.

Пластові відзначення та нагороди — це кілька ступенева система заохочень та подяк, прийнята у Пласті. Нагороди надаються відповідно до вікової приналежності пластуна чи пластунки до певного Уладу (об'єднання). Винятки становлять «Бронзовий хрест за геройський чин» та «Залізний Пластовий Хрест», що, за визначенням, надаються незалежно від віку. Пластові відзначення та нагороди носяться виключно на пластовому однострої, причеплені над лівою кишенею (чи в аналогічному місці для новаків, які носять безрукавки).

Ідейні засади[ред.ред. код]

Виховна система[ред.ред. код]

Пластова виховна система складається з трьох елементів:

  1. Ідейні основи Пласту. Це — високогуманна ідея, закріплена в пластовій присязі, та виховний ідеал, який окреслений пластовим законом.
  2. Пластова метода. Надзвичайно доцільна і всестороння, випробувана довгими роками пластова метода самовиховання.
  3. Виховні засоби. Засоби — це зміст пластової діяльності.

В реалізації пластової виховної системи є одна основна вимога: всі елементи цієї системи повинні бути одночасно застосовувані. Два перші елементи є незмінними, бо їх неможливо модифікувати відповідно до бажань чи поглядів виховника. Третій елемент, засоби, можуть змінюватись відповідно до потреб. Можна застосовувати одні чи інші типи занять відповідно до зацікавлень молоді, при умові, що все повинно бути збалансовано згідно із загальними напрямними діяльності в Пласті.

Важливим джерелом створення традицій куренів, зокрема «Орден Залізної Остроги», «Червона Калина», «Рутенії», «Вовкулаки» стала історична спадщина козаччини, стрілецтва і УПА.[25]

Три головні обов'язки пластуна[ред.ред. код]

Символ Трьох Головних Обов'язків пластуна і пластунки
  1. Бути вірним Богові і Україні;
  2. Допомагати іншим;
  3. Жити за Пластовим законом і слухатись пластового проводу[26].

Пластовий закон[ред.ред. код]

  1. Пластун словний;
  2. Пластун сумлінний;
  3. Пластун точний;
  4. Пластун ощадний;
  5. Пластун справедливий;
  6. Пластун увічливий;
  7. Пластун братерський і доброзичливий;
  8. Пластун зрівноважений;
  9. Пластун корисний;
  10. Пластун слухняний пластовій старшині;
  11. Пластун пильний;
  12. Пластун дбає про своє здоров'я;
  13. Пластун любить красу і дбає про неї;
  14. Пластун завжди доброї гадки.

Коли пластун виконав вимоги першої проби, або виконав завдання, встановлені крайовим проводом, він складає пластову присягу:

Докладніше: Пластова присяга
« Присягаюся своєю честю, що робитиму все що в моїх силах щоб: бути вірним Богові і Україні, допомагати іншим, слухатись пластового проводу і жити за Пластовим Законом.  »
Здача звіту на пластовому вишкільному таборі «Лісова Школа»

Пластове гасло та привітання[ред.ред. код]

В повсякденному житті пластуни вітаються, подаючи ліву руку. Вітання лівою рукою — вияв приналежності до світового скаутського руху. Ліва рука ближча до серця, і вітання нею означає довіру до людини, з якою вітаються.

Вітаючись на урочистостях, пластуни промовляють один другому: «СКОБ» та підносять при цьому догори праву руку із випростаними трьома пальцями — символом трьох головних обов'язків пластуна. Слово «СКОБ» означає назву породи орла — скоба білохвостого. Пластуни прийняли його як свій символ. Гасло «СКОБ» є початком слів Сильно Красно Обережно Бистро, які повинні бути характерними рисами усіх пластунів.

Пластовий однострій[ред.ред. код]

однострій пластуна
однострій пластунки

Пластовий однострій — зовнішня ознака приналежності до організації. Також однострій пригадує пластунам про їхні пластові обов'язки та виробляє почуття естетики.

Пластуни носять однострій під час пластових занять: на сходинах, збірках, святах тощо. Пластовим однострій вважається тоді, коли включає всі передбачені відповідним правильником частини:

  • накриття голови (скаутський капелюх, беретка);
  • хустка (у формі прямокутного трикутника відповідної барви);
  • обручик до хустки (плетений з трьох барв);
  • штани (зеленої барви, короткі до колін, зимою-довгі);
  • пояс (шкіряний чи плетений);
  • взуття (чорні чи коричневі шнуровані черевики);
  • підколінки (барви однострою, взимку-шкарпетки);
  • шнурок до свистка (зелений для юнаків або коричневий для юначок, для виховника — білий).

Відповідно до жіночої статі в однострої є певні відмінності:

  • сорочка піскової барви;
  • спідничка — коричнева


Також на однострої носять різного роду пластові відзнаки: пластовий герб, відзнаки приналежності (до Пласту, пластових з'єднань), відзнаки пластових ступенів, відзнаки пластових вишколів (ігрових комплексів, вмілостей, таборів, фізичних вправностей, спеціалізаційних вишколів), відзнаки пластових діловодств, відзнаки пластових виховників та їхніх вишколів, відзнаки пластових відзначень, відзнаки з різних нагод.

Опікун Пласту[ред.ред. код]

Святий Юрій — Патрон Пласту

Своїм опікуном пластуни обрали святого Юрія.

Легенда стверджує, що він жив наприкінці III століття та був легіонером римського війська за часів імператора Діоклетіана. Юрій був дуже хорошим вояком, проте християнином, чого не допускав імператор.

За те, що Юрій не зрікся своєї віри, його було замучено на смерть, хоч як цього не намагались уникнути інші вояки, що любили та поважали Юрія. Слава про Юрія тоді розійшлась по цілому християнському світі. В легендах переказували, що Юрій забив змія, котрий вимагав людських жертв. Таким чином про Юрія усі знали як про оборонця правди та добра, а змій виступив символом зла.

Впродовж усіх часів різні організації обирали собі за патрона св. Юрія як історичну постать, гідну наслідування. За патрона св. Юрія обирають і більшість скаутських організацій. Для пластунів св. Юрій став зразком непохитності віри, доброти та відважності.

Структура[ред.ред. код]

Пластові улади[ред.ред. код]

Пластуни поділяються за віком на улади:

Пластові курені[ред.ред. код]

Докладніше у статтях: Пластовий курінь

Ку́рінь — організаційна і структурна одиниця Пласту. Пластуни гуртуються в куренях, котрі, в свою чергу, об'єднуються в Улади за віком. Відповідно до Уладу, виникають й окремі специфіки куренів. Наприклад, кожен курінь УПЮ має власного патрона, порядкове число й барви, а також курінне знамено і курінний прапор. Проте, для куренів старших пластунів чи пластунів сеньйорів наявність патрона не є обов'язковою.

Згідно із правильником (статутом) УПЮ, курінь це

« 2-5 юнацьких гуртків, що діють на тому самому терені (станиці, пластової групи) творять курінь УПЮ. Кожний гурток в курені має своє римське порядкове число й іншу назву (символ). Курінь УПЮ є організаційною одиницею Пласту і має право на свого курінного патрона й барви, курінне знамено, порядкове число й курінний прапор. Виховним та устроєвим проводом куреня є зв’язковий КПС і очолювана ним Кадра Виховників (КВ) куреня та Рада гурткових куреня.  »

Юнацький курінь складається з 2-5 гуртків, які діють на одній території (місто, село). Новостворений курінь затверджується як підготовчий, і має свою хустину (неповторну на терені держави), патрона та знамено.

Для заснування нового куреня УСП (Улад старших пластунів) або УПС (Улад пластунів сеньйорів) потрібно як мінімум сім осіб. Також необхідно затвердити Конституцію (Статут) куреня, проект хустини, проект шеврону, проект абревіатури та барви (основну та побічну). Після затвердження куреня Крайовою Булавою УСП, курінь стає підготовчим. Після кількох років успішної діяльності, курінь може отримати число.

Патрон куреня  — це видатна покійна особа з українського минулого, яка відповідає пластовому ідеалу українського громадянина.

Старшопластунські та сеньйорські курені[ред.ред. код]

Всього існує кілька десятків куренів для пластунів віком 18-35 та понад 35 років. Деякі старшопластунські та сеньйорські курені:

Юнацькі курені[ред.ред. код]

Юнацьких пластових куренів в Україні зараз близько 95[27]. Традиційно кожен курінь отримує число, після виконання певних умов. Існують три види куренів: хлопчачі, дівочі, мішані. Традиційно для хлопчачих куренів визначають непарні числа (починаючи з 1-ого), для дівочих — парні (з 2-ого), а для мішаних числа вище ста (з 101-ого).

Свята в Пласті[ред.ред. код]

У Пласті традиційно святкуються українські народні свята. Також існують пластові свята:

День пластової присяги святкується 12 квітня, у день, коли було складено першу пластову присягу.

Свято Весни — дво- чи триденне таборування на честь патрона Пласту — Святого Юрія. Зазвичай святкується у травні, однак можливе перенесення і на пізніший термін.

День подяки відзначається пластунами у першу неділю вересня. Ціла станиця збирається на богослужінні у церкві де разом складають молитву подяки за добре проведений пластовий рік і табори та просять допомоги у Всевишнього на подальшу працю. Після богослужіння відбувається обмін враженнями таборового літа, проводяться теренові ігри, змагання.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

12 квітня 2012 року на честь відзначення 100-річчя Пласту в Івано-Франківську був відкритий перший в Україні Пам'ятник пластунам, що не зламали своїх присяг.

Видатні пластуни[ред.ред. код]

Докладніше: Видатні пластуни

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.plast.org.ua/news?newsid=6793
  2. http://www.plast.org.ua/about
  3. Петро Содоль Січові Стрільці // Енциклопедія українознавства — 1993 — т. 5
  4. Пластуни в Українських Визвольних змаганнях // Вогні. — 1937. — Ч.5-6. — С.84-88
  5. Лев Шанковський Українська Галицька Армія // Енциклопедія українознавства — 1995 — т. 5
  6. Ольга Зарицька Пластуни в ОУН // Пластовий шлях. — 1997. — Ч.3(115). — С.52
  7. Степан Бандера Автобіографія – Мюнхен, 1964. – С. 3-7
  8. Мирон Сагатий Золочівщина. Її минуле і сучасне. — Нью-Йорк — Торонто — Канберра, 1982. — С.498-501
  9. Мирон Сагатий Золочівщина. Її минуле і сучасне. — Нью-Йорк — Торонто — Канберра, 1982. — С.498-501
  10. Короткий Нарис з історії Пласту — Нью-Йорк, 1990 — С.9-15
  11. http://www.plast.org.ua/reports/albums-news/userpics/10002/radyanska_ukrajina_1989_small.jpg Сторінка газети
  12. Максимов В. Дитячі та молодіжні організації Дрогобича. — Дрогобич, 1996. — С. 3.
  13. 11 червня 1990 р. у м. Дрогобичі відбулись установчі збори, а 19 липня 1990 р. у м. Дрогобичі було зареєстровано міський осередок Пласту. Максимов В. Дитячі та молодіжні організації Дрогобича. — Дрогобич, 1996. — С. 4.
  14. 18 жовтня 1990 р. у м. Бориславі було зареєстровано міський осередок Пласту. Борислав у прізвищах, датах, подіях і фактах. — Дрогобич, 2008. — С. 67.
  15. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 279/2008
  16. Угода Пласту з Міністерством освіти та науки України
  17. [1]
  18. Сторінка газети
  19. Истории от Олеся Бузины. Наследие «Лісових чортів» — к 70-летию раскола в ОУН — Газета «Сегодня»
  20. На смену пионерам в Одессе пришли «свидомые» пластуны
  21. Одесских «пионеров» учат истории ОУН-УПА
  22. http://narodna.pravda.com.ua/ukr/politics/4886d8eb8f807/ Пласт і «Любі друзі»
  23. http://ousivec.livejournal.com/11354.html ОУСІВЕЦЬ живий журнал неофіційної скаутської думки
  24. Партия Регионов. Официальный информационный сервер
  25. Марія КОСТІВ. ПЛАСТОВІ ЦЕРЕМОНІАЛИ: ГЕНЕТИЧНИЙ І ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ.// ІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія філол. 2010. Вип. 43. С. −331-337
  26. III головні обов'язки пластуна
  27. Крайова Булава УПЮ

Література[ред.ред. код]

  • Центр досліджень визвольного руху Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — Львів: ЦДВР, 2007. — 352 с. — ISBN 978-966-8041-43-3.
  • Таня Джулинська/Tanya Dzulynsky Пластовий довідник/Plast Handbook. — Торонто/Toronto: The Basilian Press, 2000. — 230 с. — ISBN 0-9684902-0-4.
  • Михайло Грушевський Ілюстрована історія України. — Київ-Львів: Золоті Ворота, 1913. — 524 с. — ISBN 5-88490-021-Х.
  • О. Доценко Літопис Української Революції. — Філадельфія: Дослідчий Інститут Модерної Української Історії, 1988.
  • Іван Іванець Українські Січові Стрільці. — Львів: Слово, 1991. — ISBN 5-7707-1660-6.

Посилання[ред.ред. код]