Дашів (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Дашів
Dashiv gerb.png Dashiv1 h.gif
Герб Дашева Прапор Дашева
Дашів
Розташування міста Дашів
Країна Україна Україна
Область/АРК Вінницька область
Район/міськрада Іллінецький район
Рада Дашівська селищна рада
Код КОАТУУ: 0521255400
Основні дані
Засноване 1420
Статус із 1959 року
Площа 7.54 км²
Населення 3943 (2013)
Густота 529 осіб/км²
Поштовий індекс 22740
Телефонний код +380 4345
Географічні координати 49°00′17″ пн. ш. 29°25′40″ сх. д. / 49.00472° пн. ш. 29.42778° сх. д. / 49.00472; 29.42778Координати: 49°00′17″ пн. ш. 29°25′40″ сх. д. / 49.00472° пн. ш. 29.42778° сх. д. / 49.00472; 29.42778
Висота над рівнем моря 198 м
Водойма Соб
Відстань
Найближча залізнична станція: Фронтівка
До станції: 14 км
До райцентру:
 - фізична: 21 км
 - автошляхами: 21,1 км
До обл. центру:
 - фізична: 74,8 км[1]
 - автошляхами: 85,4 км
Селищна влада
Адреса 22740, Вінницька обл., Іллінецький р-н, смт Дашів, Горького, 9, 3-25-50
Голова селищної ради Титаренко Сергій Володимирович
Карта
Дашів (Україна)
Дашів
Дашів
Дашів (Вінницька область)
Дашів
Дашів

Да́шів — селище міського типу в Іллінецькому районі Вінницької області України. Назва походить від тюрк. даш, що означає камінь

Історія[ред.ред. код]

На місці сучасного Дашева було золотоординське укріплення. Яке зруйнував литовський князь Вітовт коли йшов походом проти монголів.

Дашів вперше згадується в документах ще в 1420 році — і відразу разом з Собом. Тоді тут, на березі річки, підносився оточений валами оборонний замок — принаймні так стверджують українські історики.

Поляки ж в датуванні більш обережні — і тому звучать більш вірогідно. Відомо, що за Середньовіччя Дашів належав місцевим поміщикам-українцям Короваям-Седлицьким. В 1585 році Остап Коровай-Седлицький продав свої чималі маєтності князю Янушу Збаразькому, а той чималий дашівський маєток зумів зробити навіть ще більшим. Так от, за польською версією, замочок над Собом звів вже аж князь Януш, а це був да-а-алеко не 1420 рік. Навіщо князю був потрібний замок, зрозуміло: татарський Чорний шлях проходив повз Дашів.

Збаразькі мучилися-мучилися з відбудовами замку по кожному татарському наїзді, а потім взяли та й продали дашівський ключ братам по князівському званню Вишнівецьким. Останній з роду Вишнівецьких власник Дашева — Михайло Сервацій Вишнівецький (1680–1744), гетьман польний литовський. Саме він зайнявся своїм маєтком по-справжньому і багато що зробив, щоб підняти зруйнований східняками Дашів з колін.

У XVII ст. Дашів став ремісничим центром Брацлавщини, а 1648–1712 рр. — сотенним містечком Вінницького та Брацлавського воєводств.

Від Михайла Сервація Дашів з околицями відійшов дочці князя Анні Огінській, дружина троцького воєводи. а від неї — вже її дочці Августі (1724–1791), дружині графа Констянтина Людвіка Броель-Платера (Konstanty Ludwik Broel-Plater, 1722–1778), або, як його називають місцеві, Плятера.

Платерам татари не дошкуляли — і що, замість татар у 1750 і 1768 роках багато капостей наробили гайдамаки. А в 1785 р. Дашів згорів в полум'ї пожежі. На згарищі залишилося лише кілька десятків будинків — і це з цілого містечка… Юзеф Вінцент постановляє негайно відбудувати і Дашів, і його фільварки — а ще закласти в поселенні свою резиденцію. З цього просто зробити висновок, що до 1785 року жодного палацу в Дашеві й не передбачалося. Граф сам особисто стежив за будівельними роботами, та йому навіть і плани майбутньої резиденції приписують.

В 1787 р. його брат, інфляндський староста Казимир Костянтин Платер, заїхав в Дашів, повертаючись з королем Станіставом Августом Понятовським з Канева. З його записів знаємо, що на той час резиденція тільки-тільки починала будуватися. Роботи велися не так в старому Дашеві, як поблизу нього. Ринкова площа і околиці на той час були перейменовані Платером на — чомусь — Августопіль. Відомо також, що резиденція відразу задумувалася як комплекс споруд різного розміру і призначення.

На момент візиту брата були готові лише два будинки на ринковій площі — принципальний (головний) та середній. Саме в них Платер і приймав своїх гостей. Все інше являло собою будівельний майданчик.

У другій пол. 18 ст. містечко стало володінням графа Плятера, а в останні роки 18 ст. перейшло до польського магната В. Потоцького. Після приєднання Правобережної України до Росії Дашів увійшов до складу Подільської губернії. Географічне розташування Дашева на дорозі з Липовця в Умань сприяло розвитку торгівлі та промисловості

Після смерті Платера дашівський ключ площею близько 5 миль квадратних, купив — Станіслав Щенсни Потоцький, власник Умані і ще десятків сіл. 8 березня 1809 року власником Дашева за заповітом вельможі стає його наймолодший син Володимир Потоцький (1789–1812). Парубку було тоді всього 20 років, а він вже мав звання полковника кінної артилерії, та ще й жінку, Теклу з Сангушків. Та юнаку навряд чи довелося покерувати Дашевим навіть день: маєтком розпоряджалася його мачуха, Софія.

Від рано померлого Володимира Потоцького-старшого Дашів в Підвисоке разом з 10 885 «душами» кріпаків дісталися його сину, Володимиру-молодшому (1810–1880). І знову Історія зробила петлю: маєтком знову розпоряджалася жінка, вдова Текла Потоцька.

Можливо, це було лише на добре: на ті часи Текла Потоцька була більш ніж м'якою поміщицею і своїх підданих особливо не утискала. В кожному з своїх ключів вона тримала лікаря, оплачувала аптеку та лазарет.

Володимир Потоцький-молодший шукав не господарських навиків, а слави і свободи, взяв участь в Листопадовому повстанні 1830 р. — і був змушений емігрувати з Росії. Оселився шляхтич в Парижі, де щиро і з задоволенням «пропалював» своє життя.

Грошей у Володимира на такий спосіб життя було більш ніж вдосталь. В Парижі пан оженився з… акторкою, Анрікою Депре (Henryka Depres). Те, що дашівський маєток він не втратив, цілком і повністю заслуга поміркованої і розумної матері, вже згадуваної Текли.

В 1848 році вже не надто молодий Потоцький повертається в Україну. Влада тільки цього й чекає, засуджуючи його на два роки в'язниці. Та вся кара в результаті звелася лише до мешкання в Києві, навіть права на маєтки йому повернули. Саме Володимир Потоцький і відбудував після 1850-го року дашівський маєток, який руїною стояв після пожежі 1831 року.

По батьку всі маєтки (Дашів і Підвисоке) отримала єдина дочка Володимира, Марія (1847, Париж — 1907, Київ). Вже її дочка, Софія з Жевуських Стефанова-Підгірська успадкувала в 1908 р. Дашів і Підвисоке (загальною поверхнею в 25 тисяч га, з них 3 тисячі гектарів дубового лісу, а також чималий маєток з класицистичним палацом в Рудому Селі (про нього незабаром на сайті).

Після скасування кріпосного права Дашів почав розвиватися інтенсивніше. У 1886 р. Дашів став центром волості. У 1872 р. на його околиці швейцарець Ф.Енні побудував цукроварню. У 1881 р. на місці старого дерев'яного млина побудований кам'яний. Орендував його австрієць Х. Лангер. У 1895-97 рр. побудовані два невеликих чавуноливарних заводи, що виробляли сільськогосподарські знаряддя й інвентар.

У 1905 році чисельність населення становила 6200 осіб, у тому числі 3200 євреїв. 714 було ремісниками, 278 із яких майстри, 176 шевців, 80 ковалів, 72 виробника меблів. Вони виробляли на 10000 рублів на рік і продавали на сусідніх ярмарках. Близько 17 сімей тримали корів. Були благодійні установи. Триста дітей навчались в хедері[2]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Городище X ст.[ред.ред. код]

Михайлівська церква[ред.ред. код]

Михайлівська церква

Михайлівська церква (1764, за ін. даними — 1641) розташована у смт Дашів на вул. Кірова, 1. Пам'ятка архітектури національного значення. Стиль: Народний. Тип: Культові. Михайлівська церква — один із найкращих витворів дерев'яної архітектури Поділля. Церква була збудована у 1764. Деякий час ця частина Дашева була окремим селом Старий Дашів, тому іноді фігурує назва «Стародашівська церква». У I пол. XIX ст. до церкви були зроблені низькі прямокутні прибудови.

Архітектура: Церква дерев'яна, хрещата в плані, п'ятиглава. Основні зруби восьмигранні, однієї висоти, перекриті видовженими бароковими верхами на високих восьмериках з одним заломом, увінчані декоративними цибулястими главками. Врівноважені маси храму з вертикальною ритмікою членувань живописно скомпоновані у пірамідальний силует. В інтер'єрі динамічно розкритий висотний простір, підсилений ритмічним повторенням у кожному об'ємі, завдячуючи високим двоярусним аркам-вирізам, які об'єднують зруби навколо центру. Вхід у західну частину оформлений шестигранними дверима з різьбленою лиштвою. На стінах — олійний живопис XIX ст.

  • Садиба XIX ст.
  • Палац XIX ст.

Не важко зрозуміти, що колишній Дашів був масштабнішим за Дашів сучасний: популярна дорога з Липовця на Умань йшла повз нього стрілою. Дорога йде й зараз, що класно: з Дашева можна виїхати не лише до райцентру, а й до Монастирища чи Умані, але сьогодні цей шлях вже не той.

Ще сто років тому Дашів налічував п'ять з половиною тисяч мешканців — на тисячу більше, аніж зараз. Мало містечко тоді і римо-католицьку каплицю, і відразу дві православні церкви, і синагогу з двома молитвеними школами. Тут що два тижні проводилися базари, а раз на рік — ярмарок. В 1886 р. Дашів навіть став волосним центром! А в 1872 р. на його околиці швейцарець Ф.Енні звів цукроварню. На місці старого дерев'яного млина в 1881 р. з'явився мурований, який винаймав австрієць Х.Лангер. Його (млина, не австрійця) приміщення збереглися й донині — їх минатиме кожен турист, який прямує від маєтку до Михайлівської церкви, ще одної пам'ятки селища, яка потрапила в державний реєстр архітектурної спадщини.

В 1895-97 рр. в Дашеві зводять два невеликих чавунних заводи — чим тобі не промисловий центр? З'явилася й власна винокурня. В 1923 р. частині Дашева під назвою Новий Дашів навіть пощастило побувати райцентром Гайсинського округу.

В Другу світову німці не змилостивилися над старими спорудами містечка: саме в центрі проживала численна єврейська громада Дашева.

На щастя, збереглася дерев'яна Михайлівська церква з 1764 р. Задбаний і яскраво-блакитний храм і сьогодні є однією з архітектурних домінант селища.

На південний захід від селища розташований Дашівський заказник.

Персоналії[ред.ред. код]

Народились:

Місцеві роди[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]