Іллінці
Іллінці́ — місто в Україні, центр Іллінецького району Вінницької області.
Розташоване в низинній місцевості при злитті струмків В'язовиця і Собок, що впадають тут у річку Соб (басейн Південного Бугу). Неподалік міста розташований метеоритний кратер.
Зміст |
Історія [ред.]
Територія нинішніх Іллінців була заселена осілим населенням близько двох тисяч років тому. В окраїнах міста збереглися добре помітні залишки скіфських курганів (IV-ІІІ ст. до н. е.), досліджено залишки слов'янського селища — одну з найдревніших археологічних пам'яток V століття н. е., де знайдено рештки залізоплавильних печей, житла з кам'яними печами.
Перша письмова згадка — XVII століття. У період XIV–XV ст. місто згадується уже як досить великий, незалежно збудований населений пункт, який король польський Казимир IV Ягеллончик у 1448 році дарує місто своєму вельможі Менку за ратні подвиги. У цей час місто називали Линці.
Про Іллінці не раз знаходимо згадки в історичних документах пізнішого періоду, особливо часів визвольної війни українського народу проти іноземних поневолювачів.
Багато видатних діячів визвольного руху українського народу проти турецько-татарських та польсько-шляхетських поневолювачів побували в Іллінцях. Так, у 1650-1651 роках Іллінецького сотника Івана Туровця неодноразово відвідував тогочасний кальницький полковник Іван Богун — талановитий полководець, соратник Богдана Хмельницького. А 18 вересня 1655 року та 17 травня 1656 року в місті зупинявся сам гетьман України. Частим гостем Іллінецької сотні (1659, 1661, 1671 роки) був Іван Сірко, який згодом став знаменитим кошовим отаманом Запорізької Січі.
Привілеєм від 22 жовтня 1757 р. король Август ІІІ офіційно надав Іллінцям магдебурзьке право, а також герб із зображенням «золотого лебедя з шістьма лебедятами на срібному тлі». Герб, очевидно, характеризував місто як «родове гніздо» тогочасної власниці Іллінців — княгині Барбари Санґушкової, уродженої Дунін, предки якої мали в гербі зображення лебедя.
Із середини XIX ст. населення Іллінців стало швидко зростати, і в 60-х роках тут налічувалось майже сім тисяч чоловік.
В Іллінцях у 1801 році народилися і провели дитинство відомі поети, представники так званої української школи в Польській літературі Тимко Падура і Северин Гощинський.
З 1818 року в Іллінцях знаходився штаб В'ятського полку російських військ, яким з 1821 по 1825 рік командував Павло Пестель — керівник Південного товариства декабристів.
Після скасування кріпосного права в місті почали діяти церковнопарафіяльні школи. 1881 року тут засновано сільське двокласне училище, його першою попечителькою була власниця Іллінецького маєтку княгиня О. П. Демидова-Сан Донато. Із 1882 року в Іллінцях працює лікарня.
Починаючи з 1866 року, коли Іллінці стали волосним центром Липовецького повіту Київської губернії, місто почало активно розширюватись. Так, у 1900 році нараховувалось 1185 дворів і 9400 жителів (з них 4993 євреї). У 1875 році власниця маєтку Демидова-Сан Донато збудувала цукровий завод.
У грудні 1917 року в місті була встановлена радянська влада, в березні 1918 місто окупували війська кайзерівської Німеччини, в травні 1919 року війська генерала Денікіна, а у 1920 році відновлено радянську владу в місті.
Відповідно до нового адміністративного поділу у 1923 році Іллінці стають райцентром Бердичівської округи, з 1925 — райцентром Вінницького округи, з 1932 — райцентром Вінницької області.
23 липня 1941 року селище було окуповане гітлерівськими військами, майже 3 роки тривала окупація. За цей час фашисти в Іллінцях розстріляли 2489 євреїв. Визволено місто в березні 1944 року. У його звільненні брали участь партизани 2-ї партизанської бригади, яка базувалась у Шабелянському лісі.
Населення [ред.]
| 1989 | 2001 | 2010 | 2012 |
|---|---|---|---|
| 10 536 | 11 186 | 11 286 | 11 351 |
Сучасний стан [ред.]
З 1986 року Іллінці — місто районного значення. Має розвинену соціальну сферу: працює лікарня, Будинок культури, три школи, п'ять дитячих садків, школа естетичного виховання, дитячо-юнацька спортивна школа, бібліотеки, державний аграрний коледж.
Видатні уродженці [ред.]
- Тимко Падура, 1081-1871 — польсько-український поет.
- Северин Гощинський, 1081-1876 — польський громадянський діяч, поет, письменник.
- Захарчук Олекса 1929 — український живописець.
Економіка [ред.]
З промислових підприємств на території міста функціонують:
- ТОВ «Люстдорф» одне з найбільших виробників Т-молока в Україні
- ТОВ «Іллінецький цукровий завод»
- ТОВ «Іллінцібудматеріали»
- державне підприємство «Іллінецьке лісове господарство»
- підприємство по виготовленню меблів
- будівельні організації та транспортні підприємства.
Преса [ред.]
«Трудова слава» - газета районної державної адміністрації, районної ради. З 2004 року друкується газета приватних оголошень "Партнер", приватної форми власності.
Проблеми [ред.]
- В Іллінцях в аварійному стані функціонують очисні споруди.
- Міський пляж в запустінні,парк атракціонів порізаний на металобрухт.
- У багатоповерхових будинках не працюють ліфти[1].
- У більшості будинків приватного сектору, немає централізованого водопостачання і каналізації.
- Не затверджений генеральний план міста.
- Жахливий стан дорожнього покриття на деяких вулицях.
- Не усі вулиці освітлюються.
- У дитячих садках не вистачає місць.
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
Джерела [ред.]
- Сайт міста
- Ilintsy, Ukraine (англ.)
- Стаття Ilińce у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III (Haag — Kępy) з 1882 року (пол.)
- Стаття Ilińce у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, ч. 1 (Abablewo — Januszowo) з 1900 року (пол.)
- Стаття Lińce у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том V (Kutowa Wola — Malczyce) з 1884 року (пол.)
- Стаття Іллінці - Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
|
|
|||||
|
||||||||||||||
|
||||||||
