Погребище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Погребище
Pohrebysche-Vinnytsa-Ukraine-Coat-of-Arms.PNG
Герб Погребища
Погребище
Погребище на карті Вінницької області
Погребище на карті Вінницької області
Погребище на карті України
Погребище на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район/міськрада Погребищенський район
Код КОАТУУ 0523410100
Перша згадка 1148 як Рокитня
Магдебурзьке право 1569
Статус міста з 1984 року
Населення 9 898 (01.01.2013)
Площа 8.7[1] км²
Густота населення 1151 осіб/км²
Поштові індекси 22200-22208
Телефонний код +380-4346
Координати 49°29′13″ пн. ш. 29°16′24″ сх. д. / 49.48694° пн. ш. 29.27333° сх. д. / 49.48694; 29.27333Координати: 49°29′13″ пн. ш. 29°16′24″ сх. д. / 49.48694° пн. ш. 29.27333° сх. д. / 49.48694; 29.27333
Висота над рівнем моря 226 м[1]
Водойма р. Рось
День міста перша субота липня
Відстань
Найближча залізнична станція Ржевуська
До станції 2 км
До обл./респ. центру
 - фізична 65 км
 - залізницею 98 км
 - автошляхами 73,2 км
До Києва
 - фізична 138 км
 - автошляхами 173 км
Міська влада
Адреса 22200, Вінницька обл., Погребищенський район, м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 77, 2-17–55
Веб-сторінка http://pogrebysche.org.ua
Міський голова Білик Анатолій Миколайович

Погреби́ще (пол. Pohrebyszcze, їдиш פרהאבישטא Прхобішт) — місто1938-1984 рр. — селище міського типу), центр однойменного району Вінницької області України, на річці Рось.

Історія[ред.ред. код]

Давні часи[ред.ред. код]

На місці сучасного населеного пункту було місто Рокитня, перша письмова згадка про яке датується 1148 р.

На початку XIII ст. після монголо-татарської навали від нього залишилися самі погреби, тому мешканці, що відбудували місто, стали назвати його Погребищем.[2]

На початку XVI ст. землі Погребища уздовж річки Рось опинилися в руках українських князів Збаразьких.[3] У 1580-х рр. споруджується замок, про існування якого нагадує назва гори – Замкова.

Після Люблінської унії 1569 р. Погребище перейшло до Речі Посполитої. Воно стало користуватися Магдебурзьким правом. У 1629 р. Погребище налічувало понад 6 тис. жителів, у той час як у Вінниці – 9 тис.

Козаччина[ред.ред. код]

У 1591-1593 рр. населення міста брала участь у козацькому повстанні на чолі з К. Косинським. У 1595 р. селянсько-козацькі загони під проводом Г. Лободи захопили фортецю.[4]

Місцеві мешканці взяли участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. У 1653 р. Погребище було вщент зруйновано каштеляном Стефаном Чарнецьким[5], що відступав із-за Дніпра під натиском Б. Хмельницького.

Чарнецький взяв приступом Погребище і винищив поголовно все населення: 700 полонених повісили, 300 посадили на палі, причому князь дав жовнірам наказ: «стратити їх так, щоб вони відчували, що вмирають»; на шляху через ліси, «він прикрашав сосни, вішаючи на них полонених». Поляки «палили села і рубали голови»; полонених піддавали тортурам і катували вогнем[5]

У 1736 і 1768 рр. у Погребищі перебували загони повсталих гайдамаків.

Новий час[ред.ред. код]

З XVIII ст. Погребище перетворилось на осередок торгівлі та ремесел.

У XVIII-XIX ст. містечко було родинним гніздом Ржевуських, в якому народилася Евеліна Ганська, друга дружина відомого французького письменника Оноре де Бальзака.

Наприкінці XIX ст. на землях графа Адама Ржевуського збудовано залізницю і станцію, яку названо на його честь – «Ржевуська».

На початку ХХ ст. містечко нараховувало 943 дворів, 5807 мешканців, дві церкви (мурована Успенська і дерев'яна Михайлівська)[6], дві церковнопарафіяльні школи, шість круподерень, завод шипучих вод, два водяних млини, 10 мануфактур, 30 бакалійних і м’ясних лавок[6]. Граф Микола Павлович Ігнатьєв розпочав будівництво цукрового заводу.

Новітня доба[ред.ред. код]

У 1921 році було відкрито агрошколу. В 1923 р. – організовано перше колективне господарство ім. Т. Шевченка. З 1927 р. у місті працює маслозавод, який на сучасному етапі виробляє масло, твердий сир, морозиво та іншу продукцію. У 1929 р. на території Погребищенськоі сільради проживало 2299 осіб[7].

Німецько–фашистські війська окупували місто 21 липня 1941 р. У часи окупації у Погребищі діяла підпільна група опору, яку очолював вісімнадцятирічний М. Д. Копецький. 30 грудня 1943 р. місто звільнила 65 мотобригада 1-ї танкової армії генерала М. Катукова. У пам’ять про цю подію в місті встановлено танк часів війни ІС.

Понад 6 тисяч воїнів-погребищан залишились на полях битв. Семеро уродженців району удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Це А. Бурлачук, В. Кравченко, А. Москальчук, А. Пономарчук, М. Сьомак, І. Слободянюк, В. Терлецький. У братській могилі, що розташована в центрі міста, поховано 653 воїнів[Джерело?].

Майже із 100 воїнів, що проходили службу в різних гарячих точках світу, з афганської війни живими додому не повернулось шість погребищан: І. Кумчак, В. Іващук, О. Харченко, Є. Мельник, О. Шевчук, В. Іщук. У міському парку встановлено обеліск пам’яті, їх іменами названі солдатські поля.

У 1966 р. відкрилося медичне училище (з 2006 р. - медичний коледж). Також цього року відкрито і музичну школу, яку в 2000 р. переведено в капітально відремонтоване приміщення. У 1985 р. відкрило двері професійно - технічне училище (нині – вище професійне училище-42). Тут щороку навчається біля 600 майбутніх спеціалістів сільського господарства[Джерело?].

Сучасність[ред.ред. код]

За останні 20 років проведено газифікацію м. Погребище, з'явилися багатоповерхові будинки.

Транспортне сполучення[ред.ред. код]

У Погребищі розташовані залізничні станції Ржевуська (Ружевська), Погребище-1. Існує також ст. Погребище-2, але за межами міста Погребища.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення
1897 1989 2001 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
6 284 11 705 10 754 10 418 10 278 10 206 10 174 10 095 10 080 10 013 9 970 9 898
  • У 1629 р. проживало — 6000 жителів
  • За переписом 1897 р. — 6284 жителів (ч. 3057, ж. 3227)[8]
  • За переписом 1989 р. — 11 705 мешканців[9]
  • За переписом 2001 р. — 10 754 мешканців
  • За розрахунками 2005 р. — 10 418 мешканців
  • На 1 січня 2013 р. проживає — 9 898 жителів.


Погребище. Синагога і парафіяльний костел. Мал. Наполеона Орди, 1872

Євреї у Погребищі[ред.ред. код]

Євреї з'явилися у містечку в першій половині XVII ст. Тоді ж була побудована дерев'яна синагога. У 1648  р. козаки на чолі з Максимом Кривоносом знищили всіх місцевих євреїв[7]. На початку XVIII ст. євреї повернулися до Погребища. У 1765 р. у містечку нараховувалось 664 єврея, у 1847 р. — 1726, у 1897 р. — 2494 (40% всього населення)[7].

Після Жовтневого перевороту 1917 р. з 1918 р. в Погребищі активно діяв великий і добре організований загін єврейської самооборони, проте в серпні 1919 р. загін роззброїли петлюрівці. Після їх відходу війська Зеленого влаштували єврейський погром, що тривав з 18 по 21 серпня[7]. Було вбито близько 400 чоловік (з них близько 200 жінок), сотні поранені[7]. У 1920-х р. була створена Погребищенська єврейська сільрада.[7]

У 1926 р. єврейське населення Погребища становило 2881 осіб (30% усього населення), у 1939 р. — 1445.[7]


У середині жовтня 1941 р. 5-та німецька оперативна команда розстріляла в Погребищі все єврейське населення — майже 1360 осіб.[7]

Відомі уродженці[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Облікова картка Верховної Ради України
  2. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мъстностяхъ Кіевской губерніи. — Кіевъ: Типографія Кіево-Печерской Лавры, 1864. — С. 388-389.
  3. Архив Юго-Западной Россіи: Акты о происхожденіи шляхетских родов в Юго- Западной Россіи, Комиссія для разбора древних актов, 1907 г.
  4. Н. И. Костомаров. Богдан Хмельницкий. – Спб., 1884. – Т.1. – С. 43.
  5. а б Историческия монографии и изследования Николая Костомарова, Части 9-11, Тип. А. Траншеля, 1870 г.
  6. а б Pohrebyszcze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII (Perepiatycha — Pożajście)
  7. а б в г д е ж и Стаття «Погребище» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  8. Перепис' населення Російської імперії 1897 (стор. 85)
  9. «World Gazetteer»