Погребище
| Погребище | |||
|---|---|---|---|
|
|||
  |
|||
| Погребище на карті Вінницької області | |||
 |
|||
| Погребище на карті України | |||
| Основні дані | |||
| Країна |  Україна |
||
| Регіон | Вінницька область | ||
| Район/міськрада | Погребищенський район | ||
| Код КОАТУУ | 523410100 | ||
| Перша згадка | 1148 як Рокитня | ||
| Магдебурзьке право | 1569 | ||
| Статус міста | з 1984 року | ||
| Населення | ▼9 970 (01.01.2012)[1] | ||
| Площа | 8.7[2] км² | ||
| Густота населення | 1151 осіб/км² | ||
| Поштові індекси | 22200-22208 | ||
| Телефонний код | +380-4346 | ||
| Координати | 49°29′13″ пн. ш. 29°16′24″ сх. д. / 49.48694° пн. ш. 29.27333° сх. д.Координати: 49°29′13″ пн. ш. 29°16′24″ сх. д. / 49.48694° пн. ш. 29.27333° сх. д. | ||
| Висота над рівнем моря | 226 м[1] | ||
| Водойма | р. Рось | ||
| День міста | перша субота липня | ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція | Ржевуська | ||
| До станції | 2 км | ||
| До обл./респ. центру | |||
| - фізична | 65 км | ||
| - залізницею | 98 км | ||
| - автошляхами | 73,2 км | ||
| До Києва | |||
| - фізична | 138 км | ||
| - автошляхами | 173 км | ||
| Міська влада | |||
| Адреса | 22200, Вінницька обл., Погребищенський район, м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 77, 2-17–55 | ||
| Міський голова | Білик Анатолій Миколайович | ||
Погреби́ще (пол. Pohrebyszcze, їдиш פרהאבישטא Прхобішт) — місто (у 1938-1984 рр. — селище міського типу), центр однойменного району Вінницької області України, на річці Рось.
Зміст |
Історія [ред.]
Давні часи [ред.]
На місці сучасного населеного пункту було місто Рокитня, перша письмова згадка про яке датується 1148 р.
На початку XIII ст. після монголо-татарської навали від нього залишилися самі погреби, тому мешканці, що відбудували місто, стали назвати його Погребищем.[3]
На початку XVI ст. землі Погребища уздовж річки Рось опинилися в руках українських князів Збаразьких.[4] У 1580-х рр. споруджується замок, про існування якого нагадує назва гори – Замкова.
Після Люблінської унії 1569 р. Погребище перейшло до Речі Посполитої. Воно стало користуватися Магдебурзьким правом. У 1629 р. Погребище налічувало понад 6 тис. жителів, у той час як у Вінниці – 9 тис.
Козаччина [ред.]
У 1591-1593 рр. населення міста брала участь у козацькому повстанні на чолі з К. Косинським. У 1595 р. селянсько-козацькі загони під проводом Г. Лободи захопили фортецю.[5]
Місцеві мешканці взяли участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. У 1653 р. Погребище було вщент зруйновано князем Яремою Вишневецьким[6], що відступав із-за Дніпра під натиском Б. Хмельницького.
Дорогою князя Вишневецького, що приборкував бунти, «зникають слобідки, села, хутори і містечка і замість них стирчать закривавлені палі та шибениці». Князь взяв приступом Погребище і винищив поголовно все населення: 700 полонених повісили, 300 посадили на палі, причому князь дав жовнірам наказ: «стратити їх так, щоб вони відчували, що вмирають»; на шляху через ліси, «він прикрашав сосни, вішаючи на них полонених». Поляки «палили села і рубали голови»; полонених піддавали тортурам і катували вогнем[6]
У 1736 і 1768 рр. у Погребищі перебували загони повсталих гайдамаків.
Новий час [ред.]
З XVIII ст. Погребище перетворилось на осередок торгівлі та ремесел.
У XVIII-XIX ст. містечко було родинним гніздом Ржевуських, в якому народилася Евеліна Ганська, друга дружина відомого французького письменника Оноре де Бальзака.
Наприкінці XIX ст. на землях графа Адама Ржевуського збудовано залізницю і станцію, яку названо на його честь – «Ржевуська».
На початку ХХ ст. містечко нараховувало 943 дворів, 5807 мешканців, дві церкви (мурована Успенська і дерев'яна Михайлівська)[7], дві церковнопарафіяльні школи, шість круподерень, завод шипучих вод, два водяних млини, 10 мануфактур, 30 бакалійних і м’ясних лавок[7]. Граф Микола Павлович Ігнатьєв розпочав будівництво цукрового заводу.
Новітня доба [ред.]
У 1921 році було відкрито агрошколу. В 1923 р. – організовано перше колективне господарство ім. Т. Шевченка. З 1927 р. у місті працює маслозавод, який на сучасному етапі виробляє масло, твердий сир, морозиво та іншу продукцію. У 1929 р. на території Погребищенськоі сільради проживало 2299 осіб[8].
Німецько–фашистські війська окупували місто 21 липня 1941 р. У часи окупації у Погребищі діяла підпільна група опору, яку очолював вісімнадцятирічний М. Д. Копецький. 30 грудня 1943 р. місто звільнила 65 мотобригада 1-ї танкової армії генерала М. Катукова. У пам’ять про цю подію в місті встановлено танк часів війни ІС.
Понад 6 тисяч воїнів-погребищан залишились на полях битв. Семеро уродженців району удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Це А. Бурлачук, В. Кравченко, А. Москальчук, А. Пономарчук, М. Сьомак, І. Слободянюк, В. Терлецький. У братській могилі, що розташована в центрі міста, поховано 653 воїнів[Джерело?].
Майже із 100 воїнів, що проходили службу в різних гарячих точках світу, з афганської війни живими додому не повернулось шість погребищан: І. Кумчак, В. Іващук, О. Харченко, Є. Мельник, О. Шевчук, В. Іщук. У міському парку встановлено обеліск пам’яті, їх іменами названі солдатські поля.
У 1966 р. відкрилося медичне училище (з 2006 р. - медичний коледж). Також цього року відкрито і музичну школу, яку в 2000 р. переведено в капітально відремонтоване приміщення. У 1985 р. відкрило двері професійно - технічне училище (нині – вище професійне училище-42). Тут щороку навчається біля 600 майбутніх спеціалістів сільського господарства[Джерело?].
Сучасність [ред.]
За останні 20 років проведено газифікацію м. Погребище, з'явилися багатоповерхові будинки.
Населення [ред.]
- У 1629 р. проживало — 6000 жителів
- За переписом 1897 р. — 6284 жителів (ч. 3057, ж. 3227)[9]
- За переписом 1989 р. — 11 705 мешканців[10]
- За переписом 2001 р. — 10 754 мешканців
- За розрахунками 2005 р. — 10 418 мешканців
- На 2010 р. проживає — 10112 жителів
Євреї у Погребищі [ред.]
Євреї з'явилися у містечку в першій половині XVII ст. Тоді ж була побудована дерев'яна синагога. У 1648 р. козаки на чолі з Максимом Кривоносом знищили всіх місцевих євреїв[8]. На початку XVIII ст. євреї повернулися до Погребища. У 1765 р. у містечку нараховувалось 664 єврея, у 1847 р. — 1726, у 1897 р. — 2494 (40% всього населення)[8].
Після Жовтневого перевороту 1917 р. з 1918 р. в Погребищі активно діяв великий і добре організований загін єврейської самооборони, проте в серпні 1919 р. загін роззброїли петлюрівці. Після їх відходу війська Зеленого влаштували єврейський погром, що тривав з 18 по 21 серпня[8]. Було вбито близько 400 чоловік (з них близько 200 жінок), сотні поранені[8]. У 1920-х р. була створена Погребищенська єврейська сільрада.[8]
У 1926 р. єврейське населення Погребища становило 2881 осіб (30% усього населення), у 1939 р. — 1445.[8]
У середині жовтня 1941 р. 5-та німецька оперативна команда розстріляла в Погребищі все єврейське населення — майже 1360 осіб.[8]
Відомі уродженці [ред.]
- Гавриш Володимир Костянтинович — геолог, член-кореспондент НАНУ.
- Присяжнюк Настя Андріанівна — фольклористка.
- Речмедін Іван Остапович (1922 — 1987) — український фізико-географ, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
- Рибачук Олег Борисович (22 квітня 1958) — український політик та громадський діяч.
- Евеліна Ганська - польська графиня.
- Кароліна Собанська ( 25 грудня 1795 - †16 липня 1885) - авантюристка і таємна агентка царського уряду, в яку були закохані і якій присвячували вірші Олександр Пушкін і Адам Міцкевич.
- Жевуський Адам Адамович (Адам Адамович Ржевуський) (5 січня 1805 - † 17 квітня 1888)- російський генерал польського походження, український землевласник.
- Сафонов Олександр Сергійович(28 листопада 1943)- старший диктор Українського телебачення Державної телерадіомовної компанії України, заслужений артист України, народний артист України.
- Бондаренко Костянтин Петрович (2 травня 1969)— український політолог.
Див. також [ред.]
Посилання [ред.]
- Погребище - Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
- Облікова картка на офіційному веб-сайті Верховної Ради України
- Погребищенський район
- Погребищенська районна рада
- Новітня історія України: Славетна Вінниччина 2006 >> МІСТА I РАЙОНИ ВІННИЧЧИНИ >> ПОГРЕБИЩЕНСЬКИЙ РАЙОН
- Стаття «Погребище» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
- ShtetLinks: Pogrebishche(англ.)
- Вічові традиції Поросся у контексті його сакральності
- Стаття Pohrebyszcze у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VIII (Perepiatycha — Pożajście) з 1887 року (пол.)
- Пам'ятки України. Погребище
Примітки [ред.]
- ↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (doc)
- ↑ Облікова картка Верховної Ради України
- ↑ Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мъстностяхъ Кіевской губерніи. — Кіевъ: Типографія Кіево-Печерской Лавры, 1864. — С. 388-389.
- ↑ Архив Юго-Западной Россіи: Акты о происхожденіи шляхетских родов в Юго- Западной Россіи, Комиссія для разбора древних актов, 1907 г.
- ↑ Н. И. Костомаров. Богдан Хмельницкий. – Спб., 1884. – Т.1. – С. 43.
- ↑ а б Историческия монографии и изследования Николая Костомарова, Части 9-11, Тип. А. Траншеля, 1870 г.
- ↑ а б Стаття Pohrebyszcze у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VIII (Perepiatycha — Pożajście) з 1887 року (пол.)
- ↑ а б в г д е ж и Стаття «Погребище» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
- ↑ Перепис' населення Російської імперії 1897 (стор. 85)
- ↑ «World Gazetteer»
|
|
|||||
|
|||||||||||
|
||||||||
