Козятин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Козятин
Kozjatin gerb.png Kozjatin prapor.png
Герб Козятина Прапор Козятина
Козятин
Розташування міста Козятин
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район/міськрада Козятинська міська рада
Код КОАТУУ 0510500000
Засноване 1870
Перша згадка 1734[Джерело?]
Статус міста з 7 липня 1874 року
Населення 26 121[1]
Площа 10[1] км²
Густота населення 2 612,100[1] осіб/км²
Поштові індекси 22100-22108
Телефонний код +380-4342
Координати 49°43′00″ пн. ш. 28°50′00″ сх. д. / 49.71667° пн. ш. 28.83333° сх. д. / 49.71667; 28.83333Координати: 49°43′00″ пн. ш. 28°50′00″ сх. д. / 49.71667° пн. ш. 28.83333° сх. д. / 49.71667; 28.83333
Висота над рівнем моря 307 м
Водойма Гуйва
Міста-побратими Польща Польща Лежайськ,
Росія Росія Красногорськ
День міста перша субота липня
Відстань
Найближча залізнична станція Козятин I
До обл./респ. центру
 - фізична 59[Джерело?] км
 - залізницею 62[1] км
 - автошляхами 75[1] км
До Києва
 - фізична 145[Джерело?] км
 - залізницею 168[2] км
 - автошляхами 172[2] км
Міська влада
Адреса 22100, Вінницька обл., м. Козятин, вул. Леніна, 20, 2-01-05
Веб-сторінка Козятинська міськрада
Міський голова Гвелесіані Олександр Георгійович

Козя́тин — місто Вінницької області, адміністративний центр Козятинського району. 13 липня 2000 року Козятин отримав статус міста обласного підпорядкування. Площа міста становить 1000 га[1], а за переписом населення 2001 року його населення разом із передмістям Залізничним склало 27,6 тис. осіб[3].

Козятин розташований за 75 км від обласного центру[1] та за 172 км від столиці[2] у верхів'ях р. Гуйви. Місто є важливим транспортним вузлом, адже тут знаходиться Козятин I — вузлова станція Південно-Західної залізниці та автомагістраль Р32, що з'єднує Кременець та Білу Церкву. Неподалік від Козятина проходить автошлях E583, маршрут якого збігається з міжнародною автомагістраллю М21.

Історія[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про поселення на місці сучасного Козятина датується 1734 роком[Джерело?].

В складі Російської імперії[ред.ред. код]

Виникнення міста тісно пов'язано з будівництвом Києво-Балтської (Одеської) залізниці в 70-х роках XIX століття. Вже в липні 1870 року було закінчено прокладання вітки від станції Козятин, що дістала назву від однойменного села, до Бердичева. Поблизу станції будувалось робітниче селище, для якого у 1874 році було затверджено перший план. 7 липня того ж року Козятин було віднесено до категорії містечок Бердичівського повіту Київської губернії. З ростом кількості робітників, умови їх праці не поліпшувались, тому в 1871 і 1885 рр. відбувалися страйки стрілочників, що добились певних поступок.

На початку 80-х рр. XIX ст. в містечку було лише 76 дворів. У 1888 р. відбулось затвердження другої частини плану розвитку міста, яка передбачала відведення земель під забудову житловими будинками (на відміну від першої частини плану, що передбачав забудову переважно службовими будинками залізниці).

Дізнавшись про революційні події в 1905 році, козятинські залізничники одними з перших приєднуються до Всеросійського жовтневого політичного страйку, проте жандарми застосували проти страйкуючих зброю і виступ був придушений.

Під час громадянської війни[ред.ред. код]

У грудні 1917 року у Козятині розміщувалася ставка генерала Павла Скоропадського. 24 січня наступного року в місті було встановлено радянську владу, що протрималась до березня, коли станцію зайняли австро-німецькі війська. 11 грудня 1918 року в Козятині Директорія підписує з представниками німецького командування, яке підтримувало гетьмана Скоропадського, угоду про евакуацію німецько-австрійської армії з України, після чого починається наступ військ Директорії на Київ з подальшим зреченням Скоропадського від влади.

7 березня 1919 року в місто увійшов Таращанський полк Червоної армії, проте у квітні 1920 року під час польсько-радянської війни місто було захоплене поляками під час так званого Козятинського рейду. Проте згодом воно було знову повернуто більшовикам, начальником гарнізону було призначено Григорія Котовського.

Навесні 1921 року в Козятині був організований антибільшовицький повстанський комітет, який очолив особистий друг Симона Петлюри Балагута-Бойко. Діяльність комітету припинилася після зміцнення радянської влади на Правобережній Україні, орієнтовно влітку-восени того ж року.

В складі СРСР[ред.ред. код]

В 1923 році місто стало районним центром Бердичівського повіту, а в 1932 році, зі зміною адміністративно-територіального поділу, Козятин став районним центром Вінницької області. У 1938 році Козятин увійшов до категорії міст з міською радою, підпорядкованою райвиконкому.

Під час Другої світової війни з 15 липня 1941 року до 28 грудня 1943 року Козятин був зайнятий німецько-фашистськими військами. За цей час було закатовано 98 чоловіків, 140 жінок і 147 дітей, вивезено на каторгу до Німеччини 107 чоловік. В боях за визволення міста особливо відзначилися підрозділи 69-го гвардійського танкового полку 1-го Українського фронту під командуванням Івана Бойка, за що він отримав звання Героя Радянського Союзу.

У грудні 1962 році територія Козятинського району була закріплена в нинішніх межах.

Вже за незалежної України, в липні 2000 року, Верховна Рада України прийняла рішення про включення Козятина до категорії міст обласного підпорядкування.

Економіка[ред.ред. код]

Станом на 2011 рік, в різних сферах економіки було зайнято 11,8 тис. жителів міста, у тому числі на транспорті — близько 60%, у промисловості — 9%, по 6% — на підприємствах охорони здоров'я та в навчальних закладах. Середня заробітна плата по місту в червні 2010 року становила 2492 грн. В місті зареєстровано 1 000 безробітних, а в працездатному віці перебувають 14,6 тис. мешканців[Коли?].

Промисловість[ред.ред. код]

ВАТ «Козятинська швейна фабрика» міститься у приміщенні дореволюційного пивзаводу

Основну зайнятість мешканців Козятина забезпечують 11 підприємств залізничного транспорту, найбільші з яких — локомотивне депо ім. братів Валдаєвих, засноване в 1871 році та вагонне депо.

Крім того, основними промисловими підприємствами є ВАТ «Козятинський м'ясокомбінат», ПАТ «Козятинхліб», АТ «Козятинська швейна фабрика», ВАТ «Козятинський маслозавод», «Козятинський нафтопереробний завод „Техпромсервіс OIL“».

У жовтні 2003 року Козятинська міськрада започаткувала проект міського економічного розвитку у співробітництві з фондом «Україна-США». Саме в рамках цієї програми Козятинський м'ясокомбінат виготовляє м'ясні гамбургери для мережі закладів громадського харчування «Макдоналдс» в Україні та Грузії[4].

Торгівля[ред.ред. код]

Козятинський універмаг

Станом на 2011 рік, банківська сфера Козятина представлена 9 фінустановами (філії центральних київських банків).

У місті функціонує 3 ринки та 216 магазинів. Крім того, надають послуги 38 закладів громадського харчування, 3 фотосалони, 2 комбінати служби побуту та 24 перукарні[Коли?].

Замість занедбаного комунального готелю в Козятині функціонують 2 приватні готелі — при залізничному вокзалі та маленький (на 4-6 номерів) готель «Ірина» у середмісті по вул. Леніна, влаштований просто на першому поверсі міської дев'ятиповерхівки.

Транспорт[ред.ред. код]

Козятин I — важлива вузлова станція Південно-Західної залізниці. Добре налагоджено залізничне сполучення в напрямках Козятин — Київ, Козятин — Одеса, Козятин — Львів.

Неподалік від Козятина проходять автошляхи: E583, маршрут якого збігається з міжнародною автомагістраллю М21 та Р32, що з'єднує Крем'янець, Сквиру, Білу Церкву та Ржищів.

В межах міста транспортне сполучення забезпечується маршрутними автобусами (8 маршрутів) та 4 службами радіотаксі.

Загальна довжина доріг міста — 83 км, в тому числі 53 км мають тверде покриття.

Освіта та культура[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Міська музична школа

Мережа закладів освіти міста представлена державним професійно-технічним навчальним закладом «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту», 4 середніми загальноосвітніми школами, спеціалізованою школою з поглибленим вивченням фізики та математики та загальноосвітнім навчально-виховним комплексом.

З вересня 2013 року на місці «ЗШ № 4» почав функціонувати особливий навчальний заклад «Ліцей-школа».

Функціонує 6 дошкільних навчальних закладів, Центр дитячої та юнацької творчості, дитяча музична школа.

Станом на 2011 рік в навчальних закладах міста навчалось близько 3 000 учнів, а у дошкільних виховується близько 1 000 дітей.

Культура[ред.ред. код]

Центральна площа міста. На задньому плані — будинок культури, колишній кінотеатр

Культурне життя міста, переважно, є справою аматорів. Однак і за підтримки офіційної влади проводиться низка заходів, що мають значний суспільний резонанс. Так, 10-11 жовтня 2008 року вшосте відбувся відкритий чемпіонат з туристського багатоборства серед юних туристів-краєзнавців (під егідою відділу освіти Козятинської РДА)[5].

За адресою вулиця Грушевського, 15 функціонує музей історії міста Козятин.

У місті ще з радянських часів збереглась непогана книгарня. Діють Козятинська центральна районна бібліотека та пришкільні бібліотеки.

Сфера дозвілля нерозвинена. Обидва міські кінотеатри, що працювали ще наприкінці 1980-х рр. — в клубі біля залізничного вокзалу і у центрі міста, вже не функціонують. Колишній міський кінотеатр реорганізовано у Міський будинок культури, в якому зрідка проходять урочисті збори та концерти, постійно ж влаштовуються ярмарки-розпродажі.

ЗМІ та зв'язок[ред.ред. код]

Міська преса представлена тижневиком «RIA-Козятин», який має десятирічну історію і видається у кольорі на 20 сторінках[6]. Також виходять тижневики «Моє місто Козятин» та «Козятин залізничний». Життя району висвітлює «районка» «Вісник Козятинщини», заснована ще у 1920-х роках.

Телефонний зв'язок у Козятині забезпечує національний монополіст «Укртелеком», місто покривається основними національними операторами мобільного зв'язку. Інтернет-послуги, крім «Укртелекому», надають приватні заклади.

Спорт[ред.ред. код]

В місті існує аматорський футбольний клуб «Локомотив», що до травня 2012 року виступав під назвою «Горизонт».

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Козятинська залізнична лікарня

Охорона здоров'я в місті забезпечується функціонуванням 3 медичних закладів:

  • Міською лікарнею.
  • Козятинською залізничною лікарнею, головним лікарем якої є лікар вищої категорії Кравчук О. М.
  • Санаторієм-профілакторієм. В 2012 році для виконання програми приватизації залізниці був закритий через «нерентабельність»[Джерело?].

Станом на 2006 рік ці медзаклади забезпечували 470 ліжок-місць, тобто на тисячу міського населення припадало близько 17 ліжок-місць.

У місті діє розгалужена аптечна мережа: 22 аптеки та аптечних кіоски.

Архітектура[ред.ред. код]

Докладніше: Пам'ятки Козятина
Забудова на центральній вулиці

Козятин не має значних пам'яток міської архітектури, адже більшість міської забудови, зокрема, центральної частини міста, відноситься до 1950–1970 рр. Однак у місті зберігається низка будівель дожовтневого періоду — перш за все, розкішна будівля залізничного вокзалу, а також декілька споруд громадського призначення у середмісті, зокрема, будинок колишнього сінематографу і дім колишнього Акціонерного банку (останні дві будівлі можна було б віднести до модерну початку XX ст., якби не спотворений за сучасності їх зовнішній вигляд).

З 1991 року в місті не споруджено жодного об'єкта комунальної власності, також у занедбаному стані перебуває житлове будівництво. Проте, з середини 2000-х рр. деякого пожвавлення набуло комерційне (переважно торгівельне), в тому числі й капітальне, будівництво[Джерело?].

Пам'ятники[ред.ред. код]

Перемонтована стела «50 років Жовтня» (ліворуч видно попередній надпис)

У центральній частині Козятина в радянські часи було встановлено ряд пам'ятників, серед яких: Володимиру Леніну, загиблим під час Другої світової війни підпільникам та монумент вічного вогню в пам'ять про загиблих військових у Другій світовій війні.

Пам'ятник Михайлу Грушевському на вул. Леніна

Гранітна стела, споруджена на честь 50-річчя Жовтневої революції 1917 року, яка знаходилась у центрі міста, в квітні 2012 року була демонтована та заново змонтована на околиці міста вже як пам'ятник розстріляним під час Другої світової війни городянам та військовополоненим.

Вже за часів незалежності у 2004 році на центральній вулиці (Леніна) було встановлено пам'ятник голові Центральної Ради Михайлу Грушевському. Раніше, у 1990-х рр., на його честь було перейменовано одну з центральних вулиць міста.

В 2014 році було демонтовано пам'ятник Леніна на центральній площі міста.

Козятинський залізничний вокзал[ред.ред. код]

Вокзал у Козятині, вигляд до реставрації

Унікальною пам'яткою архітектури Козятина є будівля залізничного вокзалу у вигляді білого пароплаву серед рейкової мережі, збудована Олександром Кобелєвим у листопаді 1889 року за проектом архітектора Валер'яна Куликовського.

Царський проект на будівництво пасажирської станції в містечку Козятині був затверджений у жовтні 1887 року. В російських архівах зберігається кошторис «На постройку пассажирского здания на станции Казатин» від 11 листопада 1887 року, складений Товариством Південно-Західних залізничних доріг, де зазначено, що на будівництво необхідно 292 111 рублів.

В «Илюстрированном путеводителе по Юго-Западным казенным железным дорогам» 1899 року зазначено:

« «Казатинский вокзал — один из лучших вокзалов русской рельсовой сети. Здание вокзала расположено островом, т.е. с обеих сторон его проложены рельсовые пути, это значительно усиливает пропускную способность станции и дает возможность одновременно принимать и отпускать несколько поездов, устраняя в то же время хождение пасажиров по путям. Внутри зала останавливает на себе внимание роскошная овальная зала І и ІІІ класса, масса света и воздуха, изящная орнаментовка, стильная мебель — все это делает эту залу одну из лучших во всех отношениях среди буфетных зал на русских железных дорогах».  »
Ресторанна зала у приміщенні залізничного вокзалу[7]

Значною перевагою Козятинського вокзалу була його електрофікованість, адже всі 375 станцій Південно-Західної залізниці у 1931 році освітлювалися газовими ліхтарями (крім Жмеринки). З цієї причини будівля виглядає особливо ефектно ввечері, а всередині станція має багатоярусну, кришталеву, на каркасі з бронзових листочків, люстру.

Сучасний вигляд вокзалу

Напередодні визволення Козятина від німецьких окупантів, вони замінували вокзал і мали намір його підірвати. Однак цього не допустили козятинські патріоти, члени підпільної організації «Залізничник», що діяла в місті з 1941 по 1943 рр. В післявоєнний період вокзал був добудований, що вдало доповнило архітектурний ансамбль.

У 1987 році старовинну споруду внесено до списку пам'яток архітектури місцевого значення. Після тривалого занепаду, будівля була капітально відремонтована у 2011–2012 рр.

За час існування пам'яткою архітектури милувалися багато відомих постатей: російський цар Микола ІІ, політичний діяч Михайло Грушевський, гетьман Павло Скоропадський, командири Червоної Армії — Микола Щорс, Василь Боженко, російський поет Володимир Маяковський, письменник Василь Земляк, також урядовці різних рангів соціалістичного періоду — Микита Хрущов, Леонід Брежнєв.

Персоналії[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

На честь міста названо:

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]