Реальність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Реа́льність (від лат. realis — речовинний, дійсний, від res — річ, предмет) — філософський термін, який означає те, що існує насправді[1]. Окреслення того, що існує насправді, а що насправді не існує — складне онтологічне питання, а тому серед філософів термін реальність вживається в різних значеннях в залежності від філософського напрямку чи школи.

Протилежні до реальності поняття суть «ілюзія», «фантазія», «ідеальне». Синонімом поняття «реальність» у повсякденному вжитку часто виступає поняття «дійсність», однак, наприклад, у філософії діалектичного матеріалізму дійсність визначається як філософська категорія, що протиставляється можливості, тобто дійсність — це реалізована можливість[2].

Іноді, під «реальністю» розуміють даність об'єктів в найширшому смислі, і говорять, наприклад, про віртуальну реальність.

Поняття реальності вивчається розділом філософії — онтологією. Коло проблем, на які вона намагається дати відповідь, включають питання: чи реальний я? чи реальні мої думки? чи реальний світ, що мене оточує? чи реальні абстрактні поняття? тощо.

Погляди на реальність в історії філософії[ред.ред. код]

Історія формування поглядів[ред.ред. код]

Розрізнення реального і даного спогляданню грало важливу роль вже в античній філософії. За вченням Демокріта, лише в загальній думці існує колір, в думці — солодке, в думці — гірке, насправді ж існують тільки — атоми і порожнеча. «У загальній думці» у нього означає те ж, що «згідно із загальноприйнятою думкою» і «для нас», не за природою самих речей; природу ж самих речей він, у свою чергу, позначає виразом «насправді» (від слова «правда», «істинне»). Це розрізнення збігається, таким чином, у Демокріта з відмінністю між «природою речей», яка існує об'єктивно, і формами її плотського сприйняття суб'єктом.

Для Платона насправді реальними були тільки ідеї (ейдос). Увесь світ поза світом ідей, Гіперуранією, Платон проголошував тільки тінню, ілюзією. Арістотель теж визнавав реальність ідей, але тільки в речах. Подібні до Платонових думки характерні також для багатьох шкіл класичної індійської філософії, в яких справжню реальність має тільки брахман, тоді як відомий людям світ, і навіть боги — ілюзія, майя.

Серед важливих питань середньовічної філософії виділяється суперечка про реальність універсалій між реалістами та номіналістами. Реалісти відстоювали той погляд, що загальні поняття існують насправді, тобто є реальними. Номіналісти вважали, що загальні поняття існують тільки як назви, імена.

Рене Декарт, проголошуючи принципи універсального сумніву, прийшов до висновку, що єдине, в чому не можна сумніватися — це в існуванні, реальності, самого дослідника — cogito ergo sum (думаю, отже, існую). Численні філософи й філософські школи після Декарта відмовлялися розглядати питання про реальність світу поза відчуттями, переносячи основний акцент в область гносеології (епістемології), області філософії, що вивчає проблеми пізнання. Марксистсько-ленінська філософія зараховує таких філософів і такі школи до суб'єктивних ідеалістів, хоча вони самі себе так не називають. Зокрема, до них належали Джордж Берклі та Девід Г'юм. Суб'єктивні ідеалісти не обов'язково заперечують реальність світу поза відчуттями, вони або проголошують це питання метафізичним, або ж, як Іммануїл Кант, вважають, що відповідь на це питання вимагає трансцензусу — виходу за межі емпіричного досвіду.

Гегель, розвиваючи свої погляди в дусі Платона й середньовічного реалізму, проголосив, що первинну реальність має абсолютна ідея, яка породжує емпіричну чуттєву реальність. Марксистсько-ленінська філософія класифікує подібні погляди об'єктивно ідеалістичними.

Прихильники матеріалізму стверджують не тільки реальність, й первинність зовнішнього матеріального світу, тому для них щодо питання про реальність акцент зміщується до питання про реальність ідеального, свідомості. Вульгарний матеріалізм вирішував це питання кардинально, стверджуючи, що свідомість не тільки існує, а й матеріальна.

Реальність у діалектичному матеріалізмі[ред.ред. код]

У діалектичному матеріалізмі термін «реальність» вживається в двох розуміннях:

Трактування реальності[ред.ред. код]

Існує два основні трактування реальності: реалізм, що стверджує об'єктивне існування реальності, яка лише відкривається людиною в процесі пізнання, і феноменалізм, який стверджує, що реальність залежить від пізнавальної активності людини і конструюється в останній. Починаючи з 60-х років 20 ст. погляди в руслі феноменалізму стали називати антиреалізмом. Наприклад, з погляду антиреалізму олімпійські боги для стародавнього грека були такою ж реальністю, як і електрон для сучасного ученого.

Буття і реальність[ред.ред. код]

Поняття реальність вступає у складні відносини з поняттям буття:

  • Буття є сукупністю різновидів реальності (коли поняття реальності гранично розширене і включає такі поняття як, наприклад, суб'єктивна реальність)
  • Буття містить реальність як складову частину (коли реальності протиставила ірреальність або сюрреальність)
  • Реальність містить в собі буття (в екзистенціалізмі, де буття має тільки людина).

Види реальності[ред.ред. код]

Слово реальність входить до складу низки термінів, пов'язаних із його головним значенням. Зокрема, середи них можна виділити такі:

Джерела[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Шинкарук, стр. 566.
  2. Шинкарук, стр. 396
  3. Leplin, Jarrett. (1984). Scientific Realism. California: University of California Press.
  4. John R. Searle, The Construction of Social Reality (Penguin 1996) p. 79
  5. Putnam, Hilary (1981). Reason, Truth, and History. Cambridge: Cambridge University Press.
  6. Berger, P. L. and T. Luckmann (1966), The Social Construction of Reality: A Treatise in the Sociology of Knowledge, Garden City, NY: Anchor Books. ISBN 0-385-05898-5


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.