Контрабас
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Контраба́с — струнно-смичковий музичний інструмент сімейства віол. На відміну від альта, форма деки якого на сьогодні аналогічна зі сімейством скрипок, контрабас зберіг характеристичну віольну форму верхньої частини деки. Контрабас - це найнижчий за діапазоном струнно-смичковий інструмент. Його чотири струни, на відміну від інших струнно-смичкових інструментів симфонічного оркестру, настроюються по квартах: E,A,D,G. Також застосовується п'ятиструнний контрабас з доданою п'ятою нижньою струною "C".
Діапазон - від E1 (C1) до g1, в сольній практиці - значно вище. Нотується контрабас в басовому (іноді в теноровому та скрипковому) ключах октавою вижче реального звучання. В партитурі для симфонічного оркестру партія контрабасу пишеться нижче всіх інших партій.
Безпосереднім попередником контрабасу була контрабасова віола да гамба зі строєм D1,E1,A,d,g. В середині XVII століття італійський майстр М.Тодіні, усунувши п'яту струну та ладки на деці створює новий 4-струнний інструмент, що й отримав назву Контрабас. В симфонічному оркестрі вперше був використаний в 1701 р. композитором Дж.Альдровандіні. Проте обов'язковим учасником симфонічного оркестру контрабас стає лише в середині XVIII століття, початково дублюючи партію віолончелей октавою нижче. Пізніше, вже в творчості Л.Бетховена партія контрабасу стає більш самостійною. Контрабас починають використовувати також як сольний інструент.
В середині XIX століття французький майстер Ж.Б.Вільом здійснює спробу сконстроювати надвеликий контрабас довжиною 4 метри, що був назван Октобас. Проте цей інструмент так і не був росповсюджений.
В XX столітті контрабас стає незмінним учасником джазових оркестрів. На відміну від симфонічної музики, в джазовій на контрабасі грають майже винятково прийомом pizzicato. Проте в другій половині XX століття з появою бас-гітари контрабас поступово витісняється з неакадемічної музики цим інструментом.
