Нікельхарпа
 | |
| Інші назви | нікельарфа, нюкельхарпа, нікельіга |
|---|---|
| Класифікація | струнний музичний інструмент, смичковий музичний інструмент, Фрикційні, хордофон |
| Класифікація Горнбостеля-Закса | 321.322-71 |
| Подібні інструменти | морахарпа, сільферхарпа, колісна ліра |
| Музиканти | Byss-Calle, Eric Sahlström, August Bohlin, Ceylon Wallin, Hasse Gille |
 Нікельхарпа у Вікісховищі | |
Нікельхарпа, нікельіга (нікельарфа, нюкельхарпа, швед. nyckelharpa, nyckelgiga) — шведський народний смичковий музичний інструмент, що має декілька модифікацій, оскільки розвивався більше шестиста років. Сама назва «Нікельхарпа» походить від двох слів: «nyckel» — клавіша, «harpa» — струнний інструмент, подібний до гітари або скрипки.
Історія[ред. | ред. код]
Nyckelharpan — один з традиційних інструментів Швеції. Найпершою ілюстрацією нікельхарпи вважається зображення двох музикантів, що грають на цьому інструменті, у церкві Щелюнге (Kallunge) на острові Готланд і датується приблизно 1350 роком. У двох німецьких словниках з 1529 року і 1620 року також ще згадується нікельхарпа. Інші старі зображення доступні в данському і шведському церковному мистецтві приблизно датовані 1460–1525 і 1565 роками. У Норвегії також була знайдено нікельхарпу.[1]
З XVI століття про нікельхарпу вже було добре відомо на території від півночі Швеції, до Данії і південних кордонів Німеччини. У XVII і XVIII століттях інструмент також існував у Фінляндії (відома під назвою «avainviulu») і Норвегії, але зовсім зник з південної Швеції. Карл Беллман також згадує цей інструмент в Стокгольмі, наприкінці XVIII століття.
Шведський дослідник Олаф Рудбек (1630–1702) описує ніккельхарпу як один з тих інструментів, які були відомі ще «в давні часи»: «Наші батьки в більшості вміли грати на арфах [сутехарпах (лонгхарпах) і ніккельігах] на честь Бальдура в його храмі».[2]
Найстаршою формою нікельхарпи, як стверджують вчені, була Морахарпа, яка датується 1526 року та зберігається в музеї Мори, Швеція.[3]
Інструмент та звучання[ред. | ред. код]
Клавіші затискають струни на потрібній відстані, щоб задати потрібну ноту. Для видобування звуку використовують смичок. Характерні звуки нікельхарпи можна охарактеризувати як струнний резонанс. Інструмент звисає подібно гітарі, а смичок рухається вертикально плечу музиканта.[4] Нікельхарпа створена повністю з дерева та має металеві струни.
Музикант використовує короткий смичок правою рукою, затискаючи клавіші лівою.
Як і у колісної ліри, в основу нікельхарпи покладено об'єднаний в клавіатуру (швед. Lek, англ. Key box) і розташований під струнами ряд дерев'яних клавіш з виступами — тангенту (латин. Tangens — дотичний). Тангенти (швед. Löv) представляють собою кулачки спеціальної форми, які встановлені перпендикулярно клавішам і розташовуються поруч зі струнами на невеликій відстані від них. При натисканні на клавішу тангент притискається своєї загостреною кромкою до струни, і подібно ладу, вкорочує довжину її коливальної (звукової) частини, тим самим змінюючи висоту тону. Відстані між точками дотику ігрових струн з тангенту визначають лад (або звукоряд) інструменту.[5]
Дуже важливою особливістю пристрою тангентної клавіатури нікельхарпи є можливість точного настроювання тону звучання кожної ноти у всьому діапазоні інструменту. Тангенти встановлені в клавішах так, що положення їх робочих точок контакту зі струною (а в підсумку — довжина її коливається частини), може бути змінено в невеликих межах при налаштуванні інструменту і згодом зафіксовано в залежності від мензури кожної ігрової струни.[5]
Сучасна хроматична нікельхарпа має 3 ряди тангенту і, відповідно, 3 ігрові (або мелодійні) струни (a1, c1, g), одну струну (С) бурдонну (або монотонну) і 12 резонансних струн, налаштованих на ноти чистої октави (починаючи від першого ігрового, в порядку: f, a #, e, f #, c, g, d, a, d #, b, c #, g #). Резонансні струни розподілені наступним чином: 3 між першою і другою ігровими струнами, 3 між другою і третьою ігровими струнами і 6 між тертьою ігровою і бурдонною струнами.[6] Підставка під струни і пази для струн в ній зроблені так, що резонансні струни розташовуються нижче ігрових і смичок витягує звуки тільки з чотирьох струн, не зачіпаючи резонансні. Тому, при виконанні на нікельхарпі будь-якої мелодії, одна або кілька резонансних струн обов'язково дають відповідну вібрацію.[4]
Сучасність[ред. | ред. код]
У другій половині XX століття популярність інструменту в Швеції помітно збільшилася. Символічно, що найближча «родичка» хроматичної нікельхарпи — silverbasharpa (срібна арфа) і її тональний діапазон, зображені на зворотному боці шведської банкноти номіналом 50 крон, а діатонічна нікельхарпа і її тональний діапазон — на шведській поштовій марці. У цій країні регулярно проводяться фестивалі любителів гри на нікельхарпі, і інструмент по праву є одним із символів національної культурної традиції.[7]
Багато сучасних гуртів прагнуть відродити середньовічну музику своїх предків, тому використовують безліч автентичних інструментів, серед яких є і нікельхарпа. Зокрема, у своїх роботах її використовують такі виконавці[8]:
Посилання[ред. | ред. код]
- European Nyckelharpa Cooperation
- International Days of the Nyckelharpa, Німеччина
- Eric Sahlström Institutet, Швеція
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Carlquist, Gunnar, red (1937). Svensk uppslagsbok. Bd 20. Malmö: Svensk Uppslagsbok AB. sid. 366
- ↑ Рюдбек, Олав (1939). Atland eller Manheim. Упсала.
- ↑ Märta., Ramsten,; Zornmuseet. ([2006]). Anders Zorn och musiken. Mora [Sweden]: Zornsamlingarna. ISBN 9789197432955. OCLC 137325355.
- ↑ а б Никельхарпа — музыкальный инструмент — история, фото, видео | EOMI энциклопедия. eomi.ru (ru-RU) . Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 21 березня 2018.
- ↑ а б Gardarica - Инструменты. Никельхарпа. gardarica.narod.ru. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018.
- ↑ Никельхарпа. muswiki.ru (англ.). Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 21 березня 2018.
- ↑ Никельхарпа. История никельхарпы. chorusmusic.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018.
- ↑ http://www.nyckelharpa.org/links/performers-music-groups/. www.nyckelharpa.org. Архів оригіналу за 26 травня 2018. Процитовано 21 березня 2018.
|
