Тарасюк Борис Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борис Іванович Тарасюк
Борис Іванович Тарасюк

Час на посаді:
5 грудня 2006 — 30 січня 2007
Президент   Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр   Віктор Янукович
Попередник Борис Тарасюк
Наступник Володимир Огризко (в. о.)

Час на посаді:
4 лютого 2005 — 1 грудня 2006
Президент Віктор Ющенко
Попередник Костянтин Грищенко
Наступник Борис Тарасюк (в. о.)

Час на посаді:
17 квітня 1998 — 29 вересня 2000
Президент Леонід Кучма
Попередник Геннадій Удовенко
Наступник Анатолій Зленко

Народився 1 січня 1949(1949-01-01) (65 років)
смт Дзержинськ (тепер — Романів), Житомирська область, УРСР
Політична партія ВО «Батьківщина».png
Дружина Тарасюк Ніна Євгеніївна, 1948 р.н.
Діти доньки Оксана (1972 р.н) і Богдана (1980 р.н.), син Олег (1984 р.н.)
Професія дипломат
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Бори́с Іва́нович Тарасю́к (* 1 січня 1949, смт Дзержинськ (тепер — Романів), Житомирська область) — український політик і дипломат, співпрезидент Парламентської асамблеї ЄвроНЕст, директор Інституту євро-атлантичного співробітництва, голова громадської ради часопису «ЄвроАтлантика», колишній лідер Народного Руху України, заступник голови партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина».

Міністр закордонних справ України в урядах Валерія Пустовойтенка, Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича.

Біографія[ред.ред. код]

Освіта вища, закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, факультет міжнародних відносин і міжнародного права (1975).

У 1975–1981 роках — аташе, 3-й секретар, 2-й секретар, 1-й секретар МЗС УРСР.

У 1981–1986 роках — 2-й секретар, 1-й секретар Постійного Представництва України при ООН, Нью-Йорк.

У 1986–1987 роках — 1-й секретар відділу міжнародних організацій МЗС УРСР.

У 1987–1990 роках — інструктор відділу закордонних зв'язків ЦК КПУ.

У 1990–1991 роках — радник, заступник начальника відділу головного радника МЗС України.

У 1991–1992 роках — керівник секретаріату Міністерства закордонних справ України — начальник відділу політичного аналізу і координування, МЗС України.

З березня 1992 — заступник Міністра закордонних справ України, Голова Національного комітету України з питань роззброєння (червень 1992 — квітень 1995), голова Державної міжвідомчої комісії з питань вступу України до Ради Європи (1993–1995).

З грудня 1994 до вересня 1995 — перший заступник Міністра закордонних справ України.

З вересня 1995 до квітня 1998 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія, в Королівстві Нідерланди і Великому Герцогстві Люксембург (за сумісництвом, листопад 1995 — квітень 1998); глава Місії України при НАТО (жовтень 1997 — квітень 1998).

З 17 квітня 1998 року — Міністр закордонних справ України. Звільнений з посади 29 вересня 2000 року президентом Кучмою, як стверджували експерти , — за надмірно «прозахідний» курс.

У 2010 році російське інформаційне агентство Regnum заявило, що в його розпорядженні начебто мається документ за підписом першого заступника департаменту КР СБУ генерал-майора Володимира Бика, в якому стверджується що «у 1995–1998 роках, працюючи послом України у Бельгії, Тарасюк мав багато необґрунтованих зв'язків із співробітниками американських та британських спецслужб, які приховував від свого оточення. В цей період спецслужбами США велась робота по його вербовці в якості перспективного агента впливу»[1].

Залишивши дипломатичну службу, активно зайнявся політикою. Став співзасновником і директором Інституту євро-атлантичного співробітництва (ІЄАС). Отримав членський квиток партії «Реформи і порядок», за її квотою потрапив до виборчого списку блоку «Наша Україна» (№ 9 в списку) і 2002 році був обраний народним депутатом. Очолив Комітет з питань європейської інтеграції.

У травні 2003 року обраний головою Народного Руху України, у 2006 році переобраний народним депутатом — знову за списком «Нашої України», № 3 в списку, але вже за квотою НРУ. Знову очолив Комітет з питань європейської інтеграції.

Навесні 2003 року з групою однодумців заснував перший національний недержавний ілюстрований часопис міжнародного життя «ЄвроАтлантика» Інституту євро-атлантичного співробітництва.

У 2005 році вдруге призначений Міністром закордонних справ України. 1 грудня 2006 року формально був звільнений Верховною Радою України (247 голосів), проте надалі продовжував свою роботу на посаді, вважаючи це рішення неконституційним. 30 січня 2007 року Президент України прийняв відставку Бориса Тарасюка.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012, обраний за списками Блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Втретє очолив Комітет з питань європейської інтеграції.

З грудня 2012 року — народний депутат України VII скликання від партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (№ 9 у списку). Заступник голови фракції. Голова підкомітету з питань співробітництва з НАТО та Міжпарламентською конференцією з питань Спільної політики безпеки і оборони Європейського Союзу, питань Східного Партнерства та ПА ЄВРОНЕСТ Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції.

15 червня 2013, після об'єднання частини Народного Руху України і Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина», був обраний одним із заступників лідера «Батьківщини»[2].

Звання і нагороди[ред.ред. код]

Україна Народний депутат України
4-го скликання
Реформи і порядок (НУ) 14 травня 2002 17 березня 2005
5-го скликання
Народний Рух України (НУ) 15 травня 2006 12 вересня 2006
6-го скликання
Народний Рух України (НУНС) 23 листопада 2007 12 грудня 2012
7-го скликання
Народний Рух України (Батьківщина) 12 грудня 2012

Дипломатичний ранг — Надзвичайний і Повноважний Посол України (1992).

З 1993 року — член Українсько-американського консультативного комітету, член Ради директорів Інституту досліджень Схід-Захід (місто Нью-Йорк).

Нагороджений орденами «За заслуги» III (серпень 1996), II ступеня (січень 1999), І ступеня (грудень 2005), Почесною відзнакою Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків ЧАЕС (травень 1998), орденом «За інтелектуальну відвагу» (2001), кавалер Великого Хреста Ордену «За заслуги перед Польщею» (2007).

Володіє російською, англійською, французькою та іншими іноземними мовами. Захоплення: настільний теніс (чемпіон турніру дипкорпусу в США), більярд, робота з деревом.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Попередник
Геннадій Йосипович Удовенко
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg 3-й Міністр закордонних справ України
17 квітня 1998 — 29 вересня 2000
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Зленко Анатолій Максимович
Попередник
Костянтин Іванович Грищенко
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg 6-й Міністр закордонних справ України
4 лютого 2005 — 1 грудня 2006
(в.о. 5 грудня 2006 — 30 січня 2007)
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
в.о. Огризко Володимир Станіславович