Псел

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Псел, Псьол, Псло
Псел біля с. Говтви
Псел біля с. Говтви
Витік с. Пригорки Прохоровського району Білгородської області, західні схили Середньоросійскої височини
Гирло Дніпро (Дніпродзержинське водосховище, поблизу м. Кременчука)
Країни басейну Росія Росія
Білгородська область
Курська область
Україна Україна
Сумська область Сумська область
Полтавська область Полтавська область
Довжина 717 км, на Полтавщині — 350 км
Середньорічний стік 55 м³/с (у пониззі)
Площа басейну 22 800 км², на Полтавщині — 11018 км²
Притоки Суджа, Олешня, Сумка, Ворожба, Грунь, Вівнянка, Багачка, Балаклійка, Хорол, Омельник (Сухий Омельник), Сухий Кагамлик (праві);
Удава, Рибиця, Сироватка, Легань, Вільшанка, Будилка, Веприк, Бобрик, Лютенька, Грунь-Ташань, Говтва, Рудька (ліві)
Псел, Псьол, Псло на Вікісховищі

Псел — річка в Росії (Білгородській і Курській областях) та Україні, в межах Сумської області (Краснопільський, Сумський, Лебединський райони) і Полтавської області (Гадяцький, Миргородський, Шишацький, Великобагачанський, Козельщинський, Глобинський, Кременчуцький райони). Ліва притока Дніпра (басейн Чорного моря).

Перетинає Придніпровську низовину.[1]

Історія та походження назви[ред.ред. код]

Річка Псел (Псьол), давня українська назва Псло, уперше згадана в літописі Нестора-літописця «Повість временних літ» 1113 року, змушує дослідників посперечатися з приводу цієї назви. О. Ященко вважає, що стосується вона давньогрецької назви пселлос — темний. М. Т. Янко вірогіднішим називає слов'янські корені: піс, пъс, пес, пстрі — луки, вологе місце.[1]

Опис[ред.ред. код]

Басейн річки Псел на гідрографічній мапі України

Довжина річки 717 км (в межах України — 692 км), площа басейну 22 800 км². Площа водозбору річки Псел на території України становить 16270 км².[2][3] Долина у верхній частині вузька, глибока, з крутими схилами, нижче її ширина досягає 10—15 км, у пониззі — 20 км. Схили долини асиметричні: високі праві (вис. 30 — 70 м) та низькі ліві. Коли ріка добігає смт Шишак, спостерігається незвичайне явище: вищий лівий берег — це виняток з правила Г. Коріоліса (Сила Коріоліса), відповідно до якого у північній півкулі праві береги річок вищі. Висота 168 м (вершина).

Заплава розчленована старицями та протоками, на окремих ділянках заболочена. Річище звивисте, розгалужене, ширина річища у нижчій течії до 60 — 80 м. Похил річки 0,23 м/км. Живлення переважно снігове. Озер 25 км², боліт 190 км². Замерзає на початку грудня, скресає до кінця березня.

Розташування[ред.ред. код]

Витоки Псла розташовані в Росії, в межах Прохоровського району Білгородської області. Річка перетинає російсько-український кордон на північний захід від села Запсілля. Тече спершу переважно на захід, у межах Сумської області й до міста Гадяча — здебільшого на південний захід, далі — на південь і (частково) південний захід. Впадає до Дніпра між містами Кременчуком та Комсомольськом.

Господарське використання[ред.ред. код]

Великобагачанський шлюз-регулятор з русловим водосховищем.

На Пслі споруджено невеликі ГЕС, є шлюзи-регулятори, наприклад, в селищі Велика Багачка та селі Сухорабівка. Великобагачанський шлюз-регулятор введений в експлуатацію в 1980 р. Об'єм водосховища при НПР — 2,5 млн м³, площа — 96 га. Пропускна спроможність чотирьох отворів по 10 м — 357 м³/с.
У пониззі Псел судноплавний. Воду використовують для водопостачання та зрошування.

На берегах річки — місця відпочинку. Серед охоронних заходів щодо поліпшення стану Псла — розчищення річища, створення водоохоронних зон, заборона користуватись моторними човнами тощо.

Основні притоки[ред.ред. код]

Праві:

Ліві:

Населені пункти на Пслі[ред.ред. код]

Міста Суми, Гадяч, селища Низи, Шишаки, Велика Багачка, села Сари, Рашівка, Велика Обухівка, Савинці, Великі Сорочинці, Куйбишеве, Баранівка, Великий Перевіз, Яреськи, Балаклія, Бірки, Білоцерківка,Красногорівка, Дзюбівщина, Довгалівка Остап'є, Сухорабівка, Говтва, Приліпка, Манжелія, Михайлівка, Токарі, Бишкі́нь, Омельник, Запсілля, Потоки.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Фотографії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Матеріали науково-практичної конференції «Кременчуку — 435 років»
  2. 1.     Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К., 2000.
  3. Зуб Л.М., Карпова Г.О. Малі річки України: характеристика, сучасний стан, шляхи збереження

Джерела[ред.ред. код]

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Додаткові відомості[ред.ред. код]